Соціально-економічний розвиток. «Японське економічне диво»

В 60-ті роки в Японії остаточно склалася сучасна економічна і політична структура. Вона змогла використати як досягнення євро­пейсько-американського зразка, так і свої цивілізаційні цінності, добившись ефективного синтезу цих двох основних начал.

Динамічно розвивалось господарство Японії. Відбулося онов­лення основного капіталу, що поширилось не лише на великі, а й на середні та дрібні підприємства. Склалася багатогалузева струк­тура концернів, яка дає можливість маневрувати капіталами, ро­бочою силою залежно від потреб ринку. Держава сприяла фор­муванню нових економічних відносин. При кабінеті міністрів створений Комітет економічного планування. Він вивчає кон'юн­ктуру внутрішнього і зовнішнього ринку, надає оперативну інфор­мацію уряду і приватним компаніям, регулює державні капіта­ловкладення, фінансує науково-дослідні роботи в нових галузях. Свою роль відіграла законодавча діяльність. Були розроблені екологічні стандарти, система природоохоронних заходів, прий­няті закони, які передбачали суворі покарання за шкоду, завда­ну довкіллю.

Японія широко запозичила досвід інших країн, впроваджу­вала у виробництво їх винаходи, купувала ліцензії. В 70-х роках почався інтенсивний розвиток власної науково-технічної бази. Створювалися автоматизовані виробництва, безвідходні техно­логії. Велика увага надавалася «людському фактору»: системі відбору і підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації, оплаті праці, умовам відпочинку найманого персоналу.

В 60-70-х роках Японія вступила в боротьбу за провідні місця на світовому ринку. її концерни розгорнули активну діяльність у СІЛА, країнах Західної Європи, Азії, Африки, Латинської Аме­рики. Різко збільшився вивіз капіталу. Почалося масове будів­ництво підприємств, особливо шкідливих, в країнах, що розвива­ються. Японська економіка працює на експорт. її слабкими сто­ронами є залежність від привізної сировини і стабільності світо­вого ринку.

Швидкий розвиток перетворив Японію в один з провідних центрів світового господарства. На початку 90-х років її золо­тий запас оцінювався у 84,9 млрд. дол., вона стала найбільшим світовим кредитором. В міжнародному поділі праці Японія спе­ціалізується на випуску наукової високотехнічної продукції (складні інтегральні схеми, мікропроцесори, верстати з число­вим програмним управлінням, промислові роботи, факсимільна апаратура). Вона продає на світовому ринку 30% вантажівок, 30% телевізорів, 60% велосипедів, мотоциклів, 70% суден, 80-90% годинників, фотоапаратури, відеомагнітофонів. Основним торго­вим партнером Японії є США.

Суспільно-політичне життя

В суспільному житті утвердилась багатопартійна система. Всьо­го зареєстровано близько 35 партій, реальний вплив на політичне життя мають шість. До останнього часу правлячою і найбільш могутньою партією була Ліберально-демократична. Під її керів­ництвом Японія перетворилася в сучасну передову державу. Але

в 70-80-х роках її лідери забруднили свою репутацію участю в політичних скандалах, використанням свого становища для осо­бистого збагачення, хабарництвом в особливо великих розмірах, спекуляціями акціями тощо. ЛДП втратила авторитет, багато виборців перестало їй довіряти. Головною опозиційною партією є Соціалістична партія Японії. У своїй діяльності вона спирається на частину найманих робітників і середні верстви населення. Члени партії дотримуються досить широкого спектра ідеологіч­них установок - від марксизму-ленінізму до помірного реформіз­му. Через це політика партії визначається шляхом компромісу, її підтримує 16-20% виборців. Центристські позиції займають Партія демократичного соціалізму, Соціал-демократичний союз, Партія чистої політики. При вирішенні конкретних завдань партії створюють блоки, коаліційні уряди, причому їх програмні поло­ження можуть бути прямо протилежними. Для політичного жит­тя Японії характерне існування великої кількості громадських організацій і рухів. Від них при будь-яких акціях вимагається дотримання законності і конституційного порядку.

В 60-ті роки в Японії виник і швидко набрав розмаху анти­воєнний, антиядерний рух. Під його впливом парламент прий­няв резолюцію про «три неядерні принципи»: не мати, не вироб­ляти, не розміщувати на своїй території ядерної зброї. Гро­мадськість домоглася повернення Японії о. Окінава, який пере­бував під опікою США. В країні розпочалися кампанії збору підписів за роззброєння і заборону ядерної зброї. На початок 80-х років було зібрано 82,5 млн. підписів, які були передані спеціальній сесії ООН з роззброєння.

Широкого поширення набув рух за прийняття місцевими органами самоуправління рішень, які проголошували їх тери­торії неядерними зонами. Кількість таких адміністративних одиниць перевищила 1 000.

В 70-х роках відбулась масова дискусія про «сили самообо­рони». Опозиція домоглася в парламенті резолюції, за якою військові витрати Японії не повинні були перевищувати 1% валового національного продукту.

У 80-х роках активізувалися сили, які прагнули перегляну­ти наслідки Другої світової війни. Лідер ЛДП Я. Накасоне ви­ступив із закликами позбутися нарешті «комплексу поразки» і відмовитися від юридичних, політичних і психологічних бар'єрів, які заважають Японії бути державою могутньою не лише еконо­мічно, але й у військовому аспекті. Він вимагав переглянути статтю 9 конституції, збільшити військові витрати, вніс на розг­ляд парламенту проект закону про державну таємницю, спрямо­ваний проти демократичних свобод. Лінія Я. Накасоне не зна­йшла масової підтримки в суспільстві і провалилася.

Зовнішня політика

Основою зовнішньої політики Японії залишається орієнта­ція на всебічне співробітництво із США. Зараз на японській те­риторії знаходиться 105 американських військових об'єктів, де розміщено 47 тис. військовослужбовців. Висунута ідея «тихо­океанського співробітництва», в якому повинні взяти участь дер­жави азіатсько-тихоокеанського регіону. Двосторонні відноси­ни ускладнюються економічними суперечностями, експансією японських товарів на американський ринок. Японська гро­мадськість постійно проводить акції з вимогами анулювати до­говір 1960 р. і вивести американські війська за межі країни.

Велике значення мала нормалізація стосунків Японії з КНР, які багато років залишалися неврегульованими через тісні кон­такти з Тайванем. У 1972 р. були встановлені дипломатичні відно­сини між обома країнами, в 1978 р. вони підписали договір про мир і дружбу. В 1983 р. Японія і КНР опублікували спільне ко­мюніке, в якому сказано, що надалі вони будуть керуватись чо­тирма принципами двосторонніх відносин: мир і дружба, рівність і взаємна вигода, взаємна довіра, довгострокова стабільність.

Програмні установки стосунків Японії з державами Азії викладені в доктрині Т. Фукуда (1977), яка декларує прагнення не перетворюватися у військову державу, зміцнювати довіру між країнами регіону, сприяти миру і безпеці в Азії. Практична діяльність японської дипломатії була спрямована на розширен­ня різнобічних зв'язків із Сінгапуром, Малайзією, Таїландом, Гонконгом, Індонезією, іншими країнами АСЕАН з метою захис­ту економічних інтересів.