- •15. Японія 33
- •Розділ і Країни Азії та Африки між двома світовими війнами
- •1. Країни азії та африки на початку новітньої історії Вплив Першої світової війни на колони та напівколонії
- •Характер і завдання національно-визвольного руху в міжвоєнний період
- •2. Японія Економічне і політичне становище Японії на початок новітньої історії
- •Боротьба між демократією і авторитаризмом у 20-х роках XX ст.
- •Військові путчі 30-х років XX ст. Встановлення мілітаристського режиму
- •Зовнішня політика
- •3. Китай Основні риси суспільно-економічного ладу Китаю. Напівколоніальний статус
- •«Рух 4 травня» 1919 р.
- •Створення кпк. І і II з'їзди кпк
- •Створення єдиного антиімперіалістичного фронту між Гомінданом і кпк
- •Національна революція 1925-1927 pp.
- •«Нанкінське десятиріччя». Внутрішня і зовнішня 1 '•**- політика Гоміндану
- •Перша громадянська війна (1927-1937)
- •4. Монголія Соціально-економічне і політичне становище Монголії на початок новітніх часів. Національно-демократична революція 1921 р.
- •«Некапіталістичний розвиток» Монголії
- •5. Французький індокитай
- •7. Індонезія
- •Індія — британська колонія
- •Вчення м.К. Ганді. Тактика ненасильницького опору колонізаторам
- •Піднесення національно-визвольного руху в 1919-1922 pp. Перша кампанія громадянської непокори
- •Друга кампанія громадянської непокори та її наслідки
- •9. Афганістан Економічне і політичне становище Афганістану на початку новітньої історії
- •Боротьба Афганістану за незалежність. Третя англо-афганська війна
- •Молодоафганський режим (1919-1929)
- •Афганістан у 30-х роках XX ст.
- •Іран на початку новітніх часів
- •Демократичний і національно-визвольний рух у 1920-1922 pp.
- •Боротьба за владу
- •Реформи Реза-шаха Пехлеві
- •11. Туреччина Крах Османської імперії
- •Національно-патріотичний рух. Перші заходи кемалістського уряду
- •Реформи 20-30-х років XX ст.
- •12. Арабські країни Арабський світ у міжвоєнний період
- •Створення Саудівської Аравії
- •Палестина
- •13. Країни тропічної і південної африки
- •Розділ II Країни Азії та Африки у другій половині XX ст.
- •14. Національно-визвольний рух і крах колоніалізму
- •Міжнародні організації
- •15. Японія Післявоєнні реформи. Конституція 1947 р.
- •Соціально-економічний розвиток. «Японське економічне диво»
- •Суспільно-політичне життя
- •16. Китайська народна республіка
- •17. Сянган (гонконг). Аоминь. Тайвань
- •18. Монголія
- •19. Корейська народно-демократична республіка. Республіка корея
- •21. В'єтнам, лаос, камбоджа
- •22. М'янма
- •23. Індонезія
- •24. Республіка індія
- •25. Пакистан
- •26. Афганістан
- •27. Держави центральної азії
- •36. Алжир
- •38. Монархії аравійського півострова
- •40. Україна і країни азії та африки
«Нанкінське десятиріччя». Внутрішня і зовнішня 1 '•**- політика Гоміндану
Влада Гоміндану утверджувалась у боротьбі з мілітаристами. В 1928 р. Чан Кайші продовжив північний похід, вступивши в блок з деякими генералами. Були зайняті Тяньзцин і Пекін. Ряд мілітаристів були розбиті, інші припинили боротьбу. Найбільш серйозний противник, командувач маньчжурського угруповання Чжан Сюелян оголосив про перехід на бік нанкінського уряду. В березні 1929 р. духовний і світський правитель Тибету далай-лама теж визнав владу Гоміндану.
В кінці 1928 р. ЦВК Гоміндану заявив про завершення військового етапу революції і про вступ Китаю в період політичної опіки (1929-1935). Були прийняті «Програма політичної опіки» і «Органічний закон національного уряду». На період опіки встановлювалась монополія Гоміндану на владу. Він створював Центральний Виконавчий Комітет, якому підпорядковувався уряд. Вводилась система п'яти влад (юанів) - законодавчої, виконавчої, судової, екзаменаційної, контрольної. В самому Гоміндані не було єдності. Він поділявся на численні фракції, які боролися за вплив і привілеї, що негативно позначалось на централізації держави.
В економіці Китаю провідні позиції, як і раніше, займав англійський капітал, але за рівнем інвестицій його швидко наздоганяв японський. Частка приватного національного капіталу була незначною, дещо більшу роль відігравали державні підприємства. На перший план своєї соціально-економічної політики гомінданівський уряд поставив розширення і зміцнення державного сектора економіки. Проводились заходи по створенню державно-приватних підприємств. Схвалювались вклади національних інвесторів, до цього залучались і вищі чиновники, керівництво партійного апарату, близьке оточення Чан Кайші, всі вони змогли отримати непогані дивіденди. Вводилося планування господарства. Здійснювалась фінансова реформа, був створений державний банк. Дещо обмежувались економічні права іноземців. Зокрема, підвищувались мита на імпортні товари, укладались митні договори з іноземними державами.
У 1930 р. нанкінський уряд видав закон про сільське господарство, який передбачав встановлення максимуму земельних володінь, зниження орендної плати на землю до 37,5% урожаю, ліквідацію суборенди І права вічної оренди. Було прийняте трудове законодавство, за яким встановлювався 8-годинний робочий день, рівна оплата праці для чоловіков і жінок, вводились оплачувані відпустки тощо.
У цілому економічна політика Гоміндану сприяла розширенню ринкових відносин, зростанню національного капіталізму. В той же час вона не дала великого практичного ефекту, що пояснюється внутрішньою нестабільністю і постійною загрозою зовнішньої агресії.
Першою великою державою, яка визнала гомінданівський режим, були США (25 липня 1928 p.), чиї позиції в Китаї поступово зміцнювались. У 1928-1930 pp. гомінданівський уряд домігся повернення деяких концесій і орендних територій. Відмінялось право екстериторіальності для іноземців. Напруженими були відносини гомінданівського режиму з Радянським Союзом. Чан Кайші постійно звинувачував СРСР у «червоному імперіалізмі» й у втручанні у внутрішні справи Китаю. Була проведена ціла серія ворожих антирадянських акцій. У травні 1929 р. війська Чжан Сюеляна напали на радянське консульство в Харбіні і захопили Китайсько-Східну залізницю (КСЗ). У відповідь радянський уряд заявив про розрив дипломатичних відносин із Китаєм (17 липня 1929 p.). Була створена Особлива Далекосхідна армія під командуванням В.К. Блюхера, яка розгромила китайські війська в листопаді 1929 р. Китайська сторона пішла на переговори. Були підписані угоди з представниками Чжан Сюеляна і нанкінського уряду про відновлення статусу КСЗ. Лише після початку японської агресії в Маньчжурії в грудні 1932 р. були відновлені дипломатичні відносини між Радянським Союзом і Китайською Республікою.
18 вересня 1931 р. японська Квантунська армія розпочала наступ у Маньчжурії і зайняла її майже без боїв протягом нетривалого часу. В січні-березні 1932 р. японці намагалися захопити Шанхай, але зустріли рішучу відсіч 19-ї армії і населення. Тоді вони організували в Манчьжурії «Рух за незалежність від Китаю» і в березні 1932 р. проголосили там державу Манчь-жоу-го на чолі з колишнім останнім імператором Китаю Пу І. Гомінданівський режим не визнав японських загарбань, але й не чинив військового опору, вважаючи, що в нього практично немає шансів протистояти Японії.