9. Афганістан Економічне і політичне становище Афганістану на початку новітньої історії

Афганістан був відсталою країною з феодально-патріархаль­ними відносинами. Більша частина земель, що оброблялися, зна­ходилась в руках поміщиків. Селяни орендували їх на кабаль­них умовах. У глухих гірських районах збереглося патріархаль­но-натуральне господарство. Третину населення країни склада­ли скотарі-кочівники. Хани кочових і напівкочових племен збе­рігали фактичну незалежність, ухилялись від сплати податків і були постійним джерелом сепаратизму в державі.

В Афганістані взагалі не існувало залізниць, а єдина шосей­на дорога вела з Кабула до індійського кордону. Єдиним підприємством у країні був військовий арсенал. Не існувало й національної буржуазії. Афганська торгова буржуазія тільки фор­мувалась. Панівна роль у зовнішній торгівлі належала вихід­цям з Індії, а внутрішній ринок держали у своїх руках купці неафганських народностей, в основному таджики.

Величезним впливом користувалось мусульманське духів­ництво, яке контролювало всю духовну сферу, освіту, вершило суд за законами шаріату. В країні працювало всього два світські училища з дуже обме­женою програмою для підготов­ки чиновників.

Після війни з Англією 1878-1880 pp. Афганістан пере­творився в напівколоніальну державу. Його зовнішня полі­тика була підпорядкована Англії. Культурні та економічні зв'язки із зовнішнім світом суттєво обмежувались, а євро­пейці взагалі не допускались у країну. У внутрішні справи еміра Англія не втручалась.

Перед Афганістаном гостро стояла необхідність завоюван­ня національної незалежності і проведення ефективних ре­форм у сфері державного уп­равління, економіки, культури. Передові погляди на розвиток країни виражав рух молодоафганців, до якого входили поміщи­ки, пов'язані з ринком, купці, інтелігенція, офіцери. Молодоаф-ганці були невеликою групою реформаторів, їх соціальна база була дуже слабкою, але вони активно готувалися до рішучих дій. Об'єктивно, вони захищали капіталістичний шлях розвитку.

Боротьба Афганістану за незалежність. Третя англо-афганська війна

В лютому 1919 р. в Афганістані стався державний перево­рот. До влади прийшов емір Аманулла-хан, один із лідерів моло­доафганців. Його підтримала армія і населення Кабула. В країні встановився молодоафганський режим (1919-1929), який ставив своєю метою проведення радикальних перетворень.

28 лютого 1919 р. Аманулла-хан проголосив незалежність Афганістану від англійських колонізаторів. Його уряд звернув­ся до британських властей з пропозицією переглянути англо-афганські відносини на основі рівноправності сторін. Англія відповіла відмовою. В цій ситуаціі молодоафганці шукали підтримку і союзників і знайшли розуміння своїх проблем у більшовицького уряду Росії. В березні 1919 р. Афганістан і Ра­дянська держава взаємно визнали один одного і заявили про співробітництво в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Для обох країн це був перший крок на шляху міжнародного визнання.

Боячись втратити свої геополітичні і стратегічні позиції в Афганістані, Англія розв'язала війну, яка закінчилась перемо­гою афганського народу. В серпні 1919 р, був підписаний мир­ний договір, за яким Англія визнавала незалежність і суверені­тет Афганістану.

Молодоафганський уряд вів переговори з Радянською Ро­сією про укладення двостороннього договору. Аманулла-хан на­діслав кілька листів лідерам більшовиків, у тому числі В.І. Ле­ніну. В грудні 1919 р. в Кабул після багаторічної міжнародної ізоляції прибула перша іноземна місія - делегація Туркестансь­кої Радянської Республіки. 28 лютого 1921 р. молодоафгансь­кий і більшовицький режими підписали договір про дружбу. Радянська Росія добровільно передавала Афганістану частину земель у прикордонних районах Середньої Азії, надавала грошо­ву і військову допомогу, дозволяла транзит вантажів через свою територію на пільгових умовах.