Характер і завдання національно-визвольного руху в міжвоєнний період

Перша світова війна_г агресивна політика великих держав, їх небажання визнати за всіма народами право на самовизначення сприяли створенню передумов для піднесення національно-виз­вольного руху в 1919-1923 pp. Проти колоніалізму виступали майже всі класи і соціальні групи афро-азіатських суспільств: національна буржуазія, дрібна буржуазія, інтелігенція, середні міські верстви, селянство, а в деяких країнах також духівництво, офіцери, вожді племен тощо. Незважаючи на різні, часом прямо протилежні інтереси і соціальні суперечності вони об'єднува­лись на патріотичній основі і боролись за здобуття національної незалежності. Це надавало визвольним рухам загальнонаці­онального характеру. У збереженні колоніальних порядків були зацікавлені реакційно настроєні феодали та компрадорська бур­жуазія, які боялися втратити своє особливе становище і привілеї в результаті майбутніх реформ. На чолі рухів стояла, як правило, національна буржуазія. Вона створювала свої партії, патріотичні організації. В тих країнах, де не було національної буржуазії, або ж вона була надто слабкою, національно-визвольні рухи очо­лила інтелігенція та інші впливові сили.

Перші післявоєнні роки (1919-1923) ознаменувались серією повстань, національних війн, визвольних рухів у колоніальних і залежних країнах. Найбільшими серед них були: повстання

1919 р. в Кореї; «рух 4 травня» 1919 р. в Китаї; війна Афгані­стану за незалежність 1919 p.; революційне піднесення в Індії 1919-1922 pp.; національна війна турецького народу 1919-1923 pp.; повстання в Єгипті 1919 і 1921 pp.; повстання в Іраку 1920 р. та ін.

Визначний внесок у боротьбу своїх народів за незалежність зробили Сунь Ятсен (Китай), М.К. Ганді, Дж. Неру (Індія), Хо Ші Мін (В'єтнам), Сукарно (Індонезія), М. Кемаль (Туреччина) та ін.

2. Японія Економічне і політичне становище Японії на початок новітньої історії

Японія використала свою участь у Першій світовій війні на боці Антанти, щоб значно посилити свої економічні і зовнішньо­політичні позиції. Вона захопила німецькі колонії на островах Тихого океану і орендні території в Китаї.

Під час війни, скориставшись сприятливими обставинами, Японія суттєво розширила збут своїх товарів у Азії, Африці, Латинській Америці. Вигідна торгівля принесла величезні при­бутки концернам Міцуї, Міцубісі, Сумімото, Ясуда та ін. Так, капітал банку Міцуї за роки війни зріс у 5 разів, банку Сумі­мото - у 2 рази.

В 1914 р. золотий запас Японії оцінювався у 350 млн. ієн, в 1919 р. його вартість перевищила 2 млрд. ієн. Японія виступила кредитором країн Антанти і надала Англії, Франції та Росії (до Жовтневої революції) позики на суму 500 млн. ієн. Вона пере­творилася на серйозного конкурента на світовому ринку для Великобританії та США.

Зросла економічна могутність японських монополій, які зба­гатилися за рахунок воєнних замовлень, а також дістали мож­ливість розширити виробництво товарів для збуту за кордон. Валовий національний продукт за 1914-1919 pp. зріс у 5 разів, з 13 до 65 млн. ієн. Продукція японської текстильної промисло­вості по вартості збільшилась майже в 4,5 рази, машинобудуван­ня - в 5,5 рази, металургії - в 6 разів і т.д.

Незважаючи на економічне піднесення Японії внаслідок війни, народні маси країни переживали труднощі та зубожіння. Ціни на промислові товари підвищились на 120-300%, на продовольство -на 80-100%. Влітку 1918 р. в Японії відбулися «рисові бунти» -масові народні виступи проти росту цін на основний продукт хар­чування широких верств населення - рис. Загальна кількість їх учасників досягла 10 млн. чол. В них взяли участь робітники, селя­ни, ремісники, студенти. В 35 префектурах країни голодні люди громили рисові магазини, склади, будинки спекулянтів. Основною вимогою був продаж рису за доступними цінами. Почались сутич­ки повсталих із поліцією та військами, які тривали два місяці. Народні виступи мали стихійний і неорганізований характер і за­знали поразки. Близько 8 тис. чол. постали перед судами і були засуджені до страти, до тривалих строків ув'язнення і каторжних робіт. Власті заборонили будь-які публікації на цю тему.

Безпосередньо після закінчення світової війни Японія нама­галася закріпити свої здобутки. Паризька мирна конференція передала їй права на Каролінські, Маріанські і Маршаллові остро­ви, що належали Німеччині, і на китайську провінцію Шаньдун.

Японія взяла активну участь в антирадянській інтервенції на Далекому Сході. Вона претендувала на російські території, на особливі права і привілеї в Росії. її розрахунки не виправдалися через поразку антирадянських сил.