18. Монголія

«Будівництво соціалізму» в Монголії

В 1940-1960 pp. відповідно до концепції некапіталістичного розвитку в Монголії тривав «соціалістичний етап революції» і будувались «основи соціалізму». Велика увага радянським і

монгольським керівництвом надавалась індустріалізації. За допомогою СРСР були введені в дію вугільні шахти в Налайха, аймачні електростанції, об'єкти гірничорудної галузі. З 1 січня 1956 р. почала працювати трансмонгольська залізниця, яка зв'я­зала Москву, Улан-Батор, Пекін. В 1959 р. була завершена су­цільна колективізація сільського господарства, в ході якої усу­спільнювалась худоба. Створювалось 390 сільськогосподарських об'єднань. В середньому в одне таке господарство входило 475 аратських дворів і 59 тис. голів худоби (43,4 тис. громадської, 15,6 тис. особистої). В 1959-1960 pp. розпочалось освоєння цілин­них земель. Виникла нетрадиційна галузь сільського господар­ства - рослинництво. Держава почала вирощувати хліб.

З 1960 p. MHP приступила до будівництва «розвинутого со­ціалізму». Були створені такі галузі економіки, як паливно-енер­гетична, гірничовидобувна, будівельна, легка, харчова. У 80-х ро­ках монгольська промисловість виготовляла продукцію 2 500 найменувань, в т.ч. 80 - на експорт. В порівнянні з 1960-м р. національний доход зріс у 3 рази, зовнішньоторговий оборот - у 7 разів, доходи населення - у 2 рази.

В економічній і політичній сферах нагромаджувались не­гативні явища. Склався культ особи X. Чойбалсана (1939-1952). В 50-60-х роках тривали репресивні кампанії, звину­вачення тисяч членів МНРП і рядових громадян у різних антшіартійних, антидержавних ухилах. Спеціальним рішен­ням Політбюро МНРП був засуджений відомий учений, ос­новоположник сучасної монгольської художньої літерату­ри, академік Ц. Дамдинсурен за видання російсько-монгольсь­кого словника (1968). Додана до нього хроніка історичних подій була оцінена як політично шкідлива. З усіх своїх по­сад був знятий вчений-історик, перший президент Академії наук МНР, академік АН СРСР Б. ПІирендиб за «націоналізм і антирадянські настрої». Вся влада зосередилась у руках Ю. Цеденбала, який 44 роки очолював МНРП (1940-1984), займав посади глави держави і глави уряду. Здійснювалась русифікація монгольського суспільства, не схвалювались і забувались національна специфіка, народні традиції. Голов­ною умовою для висування на керівні посади було знання російської мови. В більшості вузів російською мовою ви­кладались навіть спеціальні предмети.

Наприкінці 80-х - у 90-х роках стали до ладу нові струк­турні підрозділи флагмана монгольської індустрії - гірничозба-гачувального комбінату «Ерденет», два рудники плавикового шпату, Баганурський вугільний розріз, килимова фабрика в Ер-денеті, трикотажна фабрика в Улан-Баторі та ін. На побудованих за радянського техніко-економічного сприяння підприємствах

вироблялось 95% електроенергії, 92% вугілля, 70% будівельних матеріалів, 100% мідного і молібденового концентрату, митої вовни, пряжі, трикотажних виробів, комбікормів. Між СРСР і МНР була підписана програма економічного і науково-техніч­ного співробітництва на 1985-2000 pp. На 1990 р. державний борг Монголії СРСР оцінювався в 10 млрд. руб. Радянська сто­рона сприяла появі в МНР висококваліфікованих кадрів з різних спеціальностей. У 1972 р. була заснована Асоціація випускників радянських навчальних закладів. У 80-х роках у 20-ти містах України навчалось півтори тисячі монгольських студентів у 84-х вузах і технікумах.

До кінця Другої світової війни міжнародно-правовий ста­тус Монголії був невизначеним. Коли на Кримській конфе­ренції лідерів СРСР, США, Великобританії (лютий 1945 р.) виникло питання про вступ Радянського Союзу у війну про­ти Японії, Й.В. Сталін поставив умову збереження МНР як незалежної держави. В 1949 р. перед приходом КПК до влади Мао Цзедун поцікавився точкою зору Сталіна на приєднан­ня Монгольської Народної Республіки до Китаю. Й.В. Сталін відповів, що «керівники Радянського Союзу не думають, що Монгольська Народна Республіка піде на відмову від своєї незалежності на користь автономії в складі Китайської дер­жави, навіть якщо всі монгольські регіони будуть об'єднані в автономну одиницю, а вирішальне слово в цій справі має належати самій МНР».

У зовнішній політиці МНР дотримувалась односторонньої орієнтації на Радянський Союз і залишалась у міжнародній ізо­ляції, її визнавали на початку 60-х років тільки соціалістичні країни і близько 20 колишніх колоній і деяких непровідних капіталістичних держав. В 1946-1961 pp. Монголія 13 разів по­давала заяву про вступ до ООН, яка відхилялась США і пред­ставником Тайваню в Раді Безпеки. У 1961 р. МНР вдалося подолати їх право вето і вступити до світового співтовариства. Після цього її визнали Англія (1963), Франція (1965), Японія (1972). На початку 90-х років Монголія підтримувала диплома­тичні зв'язки з 90-ма країнами світу.

Монгольська Народна Республіка, де утвердився прорадянсь-кий варіант «державного соціалізму», залишалась відсталою навіть у порівнянні з великою групою країн регіону, які звільни­лись від колоніалізму після Другої світової війни. Країна пере­бувала в стадії затяжної кризи. Керівництво МНРП не поспіша­ло виробити національну концепцію реформ, за звичкою збира­ючись вводити деякі елементи радянської «перебудови». В МНР почали виникати опозиційні організації і партії, які вимагали активних дій щодо виводу країни з кризи.

Ліберальні реформи 90-х років XX ст.

Під безпосереднім впливом радянської перебудови, «окса­митових революцій» у Східній Європі в 1990 р. в Монголії відбу­лася мирна демократична революція. Свою роль відіграли і внутрішні суперечності, які накопичились за час «будівництва соціалізму».

В 1990 р. в країні була введена багатопартійність. МНРП залишилась однією з найбільш впливових партій. Вона реорга­нізувалась і задекларувала такі нові засади своєї діяльності: «МНРП із партії теоретичного догматизму, що застиг в рамках однобокого мислення, зробила крок до перетворення у творчо мислячу організацію, яка підтримує плюралізм; від державної надцентралізованої партії, яка спиралась на адміністративні ме­тоди керівництва, вона переходить до основ істинно демократич­ної партії». Виникли нові партії - Монгольська національно-демократична партія, Монгольська соціал-демократична партія, Монгольська нова соціал-демократична партія, Монгольська партія громадянської мужності та інші. Соціал-демократи підкреслюють, що саме їхні ідеї найповніше відповідають пси­хології кочового народу.

Прийнята нова конституція країни (1992), яка проголосила Монголію суверенною незалежною республікою, що ставить своєю метою побудову гуманного громадянського демократичного су­спільства. Держава підтримує всі форми суспільної і приватної власності і здійснює регулювання економіки, забезпечує наці­ональну безпеку і соціальний захист. У конституції Монголії окремо зазначено, що худоба є національним багатством країни і знаходиться під її захистом. Введена приватна власність на землю, винятком є пасовища, землі спільного користування і землі спеціального державного призначення. Іноземці не мають права придбавати землю у приватну власність, а можуть лише оренду­вати її на термін до 100 років. МНРП програла парламентські вибори 1996 р. і перейшла в опозицію, а при владі в 1996-2000 pp. знаходився блок нових партій - національно-демократичної і соціал-демократичної. На виборах до Великого державного ху­ралу 2000 р. МНРП здобула переконливу перемогу, діставши 72 місця з 76. Нині вона знову одноосібно управляє країною.

Перехід до ринкових відносин викликав поглиблення еко­номічної кризи, падіння виробництва, інфляцію, безробіття, зниження життєвого рівня народу. У важкому становищі опи­нилося сільське господарство, особливо рослинництво. Були лібералізовані ціни, розпочалась приватизація державної і ко­оперативної власності. На 2000 р. було роздержавлено близь­ко 90% нерухомості, 95% малих і середніх підприємств і 70% - великих. У приватному секторі працює 480 тис. чол., або

60% економічно активного населення. В сільському госпо­дарстві кооперативи розпускались, худоба переходила до при­ватних господарів. За 1990-1999 pp. поголів'я худоби зросло з 25,9 млн. голів до 33,6 млн. голів, тобто майже на 30%. Однак взимку 2000 р. в країні загинуло близько 3 млн. голів худоби, а збитки досягли 80 млн. тугриків (8 млн. дол.), бо не вдалося заготовити потрібну кількість кормів. Виробництво м'яса на душу населення залишилось попереднім - 120 кг, виробницт­во молока збільшилось на 30% і досягло 200 л. В той же час вирощування зерна зменшилось у 5 разів, картоплі - в 2,5 рази, овочів - на 20% .

Активну допомогу Монголії в реформуванні господарства надають іноземні інвестори. В 1991 р. за ініціативою Японії був створений міжнародний рух на підтримку монгольських реформ. За 10 років (1991-2000) країни-учасниці і міжнародні органі­зації надали їй субсидій і пільгових позик на суму 1,7 млрд. дол. За участю іноземного капіталу із 60-ти країн, головним чином Китаю, Японії, Росії, СІЛА, створюється 1 200 підприємств.

Монгольський народ стійко переживає соціальні наслідки перетворень. За 1990-2000 pp. ціни зросли в 90 разів. Нині мінімальна зарплата працівників бюджетної сфери становить 36 тис. тугриків (36 дол.) на місяць, мінімальна пенсія - 16 тис. тугриків (16 дол.). Кожен третій монгол живе за офіційною ме­жею бідності, яка становить 13-17 тис. тугриків (13-17 дол.). На даний момент в Монголії зареєстрований лише один хворий на СНІД, але це не означає, що такою є реальна ситуація.

Реформовано систему освіти. Дещо зросла кількість загаль­ноосвітніх шкіл, однак тільки 80% дітей шкільного віку вчить­ся, а кількість учителів зменшилась з 20,6 тис. до 18,5 тис. Найбільші зміни сталися у сфері професійно-технічної і вищої освіти. Відкриваються приватні школи і вузи. Нині в країні працюють 8 державних університетів - національний, техніч­ний, педагогічний, сільськогосподарський, музичний, культури і мистецтва та ін. Навчання у всіх вищих навчальних закладах платне. Діє державний фонд освіти, який надає студентам пільгові кредити з їх подальшим поверненням. Держава щорічно виді­ляє 2 млрд. тугриків (2 млн. дол.) на підготовку магістрів і док­торів наук в Японії, США, Великобританії, Німеччині, Росії та інших країнах.

Монголія відмовилась від односторонньої орієнтації на якусь країну і проводить «багатовекторну» зовнішню політику. Відпо­відно до Концепції зовнішньої політики (1994) пріоритетними є відносини з двома великими сусідами - Росією і Китаєм, а та­кож з іншими впливовими державами світу, такими, як США, Японія, Німеччина та ін. Нині вона має дипломатичні відносини

зі 140 країнами і є членом 48 міжнародних організацій. В еко­номіці Монголії помітно ослабли зв'язки з Росією і посилились позиції Китаю. Росія зараз зберігає провідні позиції в монгольсь­кому імпорті (29,2%), але 58% необхідних товарів Монголія вво­зить з Китаю. З КНР досягнута домовленість про вихід до моря через порт Тяньцзин. Монголія розвиває міжнародні гуманітарні зв'язки. В 1998 р. під егідою ЮНЕСКО в Улан-Баторі відкрито Міжнародний інститут по вивченню кочових цивілізацій. Міжна­родні археологічні експедиції продовжують пошук легендарної могили Чингізхана.