9. Принцип єдиноначальності та колегіальності у діяльності органів прокуратури.

Із єдності та централізації прокуратури походить принцип єдиноначальності, що відтворює одну з особливостей, одну з головних вимог організації і діяльності органів прокуратури, функціонування прокурорської системи.

Єдиноначальність в організації і діяльності прокуратури обумовлена тим, що боротьба з порушеннями законності, особливо зі злочинністю, захист прав і законних інтересів громадян, як правило, вимагають прийняття оперативних, невідкладних рішень, узгоджених і рішучих дій. А це можливо виконати шляхом прийняття та реалізації вольових рішень відповідними прокурорами, під їх особисту відповідальність.

Принцип єдиноначальності в прокурорській діяльності означає таке становище, коли прокурор:

• одноособово вирішеє всі птання прокурорської діяльності свого рівня (компетенції);

• коли всі одноособові накази і розпорядження вищого за рангом є обов’язковими для підпорядкованих прокурорів;

• -коли вищий за рангом може одноособово змінити і скасувати (п.1 ст.6, ст.40 Закону «Про прокуратуру») відповідні рішення підпорядкованих;

• Призначення прокурора на посаду здійснюється одноособово наказом Генерального прокурора України (з певною особливістю щодо призначення прокурора АР Крім, оскільки там це відбувається за погодженням з Верховною Радою АР Крим).

При оцінці значення принципу єдиноначальності слід враховувати, що єдиноначальність у пркоурорській діяльності суттєво коригується наявністю у вищих ланках прокурорської системи колегій (ч.3 ст.14, ч.3 ст.16, ст.18 Закону «Про прокуратуру»), рішення яких не тільки мають дорадчо-інформаційний характер, а й служать, певною мірою, гарантом проти можливих помилок суб’єктивного порядку в діях і актах прокурорів, насамперед вищих рівні прокурорської системи. Так, колегії прокуратур розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора, кадрових питань, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів. Рішення колегій доводяться до відома працівників органів прокуратури. Діяльність колегій прокуратур, щоденні, щотижневі планові чи позапланові оперативні наради працівників конкретних прокуратур – усе це становить зміст принципу колегіальності в діяльності прокуратури.

10. Правовий статус прокурорів.

Правовий статус прокурора – це його правове положення, структуру якого складають: громадянство, правосуб’єктність і обов’язки (повноваження), компетенція, завдання, законні інтереси, функції, принципи діяльності, відповідальність, гарантії безпеки, правосвідомість, наявність відповдіних правових норм, без яких загалом не може бути правового статусу.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Згідно до положень ст. 56 Закону України «Про прокуратуру», під поняття «прокурор» підпадають: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Найбільш істотними елементами правового статусу прокурорів в Україні є їх права та обов’язки (повноваження). Реалізуючи їх прокурор вступає у відповідні правовідносини з іншими суб’єктами.

Враховуючи правовий статус прокуратури як законоохоронного органу, необхідно наголосити у статті, присвяченій обов'язкам прокурорів, що вони відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України мають діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Своєчасне та у повному обсязі виконання законних вимог прокурора сприяє утвердженню в державі верховенства закону, забезпечує законність та дисципліну в усіх сферах суспільного життя.

Тому з метою охорони суспільних відносин, які виникають під час виконання прокурором своїх функціональних обов'язків, передбачена адміністративна відповідальність за невиконання законних вимог прокурора посадовими особами та громадянами.

Належне виконання прокурором встановлених Законом повноважень по забезпеченню законності неможливе без створення певних умов, за яких їх реалізація буде безперешкодною. Такими умовами є гарантії забезпечення прокурорської діяльності. Гарантії - це обов'язковий структурний елемент правового статусу прокурора.

Існує чотири види гарантій: організаційні, матеріальні, трудові (службові) та соціальні.

Можна зробив висновки про наявність двох аспектів незалежності прокурора, які необхідно розрізняти: зовнішню та внутрішнюнезалежність прокурора.

Зовнішнянезалежність прокурора асоціюєтьсяз незалежністю прокуратурив загальній системі державноївладиі незалежністю Генерального прокурора від зовнішнього втручання в його службову діяльність зі сторони представників виконавчої та законодавчої гілок влади і представників органів місцевого самоврядування.

Під внутрішньою незалежністюпрокурора розуміють його незалежність від вищестоящогопрокурораі Генерального прокурорав його процесуальній діяльності, тобто мова іде про самостійне прийняття рішеннящодо пред’явлення обвинувачення, його змісту, відмови від підтримання обвинувачення в суді та ін..

Помічник прокурора асоціюється із працівником які виконує технічні,допоміжні функції.

Особливістю правового статусу прокурора є й те, що цілком його відокремити від справ, не пов'язаних із прокурорськими функціями, неможливо. Неслужбові ролі прокурора тісно пов'язані із службовими, вони впливають одна на одну і можуть викликати деякі негативні наслідки для їх носія. Так, відповідно до ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України, дисциплінарні стягнення до прокурорів застосовуються не тільки за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, а й за проступок, який порочить його як працівника прокуратури (негідна поведінка в побуті, скоєння ганебного вчинку тощо). Вимагає певної конкретизаціїтлумачення надто загального поняття «ганебний вчинок» під час дисциплінарного провадження як і в цілому потребує вдосконалення правове регулювання питань забезпечення державної і трудової дисципліни в органах прокуратури.

Потребує вдосконалення система заохочень, що можуть застосовуватися до працівників прокуратури. Проте, дослідженню проблем дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників належна увага не приділяється. Хоча останнім часом почалося обговорення проблем дисциплінарної відповідальності прокурорів та прокурорської етики. Питання дисциплінарної відповідальності прокурорів є предметом окремого самостійного наукового дослідженняі виходить за межі досліджуваної проблематики.

Важливим є також питання про момент набуття статусу прокурорського працівника. Стаття 46 Закону України «Про прокуратуру» визначає такі вимоги до осіб, які претендують на посади прокурорів і слідчих: наявність громадянства України та вищої юридичної освіти, необхідних ділових і моральних якостей.

Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, мають прийняти Присягу працівника прокуратури, текст якої затверджується Верховною Радою України (ч. 2 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру»). Проте, до сьогодні цей документ Верховною Радою України не прийнятий, що, на нашу думку, негативно впливає на формування правового статусу прокурорського працівника, зокрема, при вирішенні питання про його відповідальність за скоєння службового проступку.

Аналіз правових норм, які визначають правовий статус прокурорських працівників, свідчить, що проходження служби в органах прокуратури врегульовано, в основному, на рівні нормативно-правових актів Генерального прокурора України, якими визначені окремі питання прийому, переміщення, проходження служби та звільнення прокурорських працівників.

Назріла необхідність комплексного нормативного регулювання різних аспектів службової кар'єри прокурора шляхом прийняття Закону України «Про порядок проходження служби в органах прокуратури України», абонеобхідні нормивикласти в окремому розділі - Законі України «Про прокуратуру».

Порядок добору кадрів повинен проводитися на конкурсних задах, що необхідно передбачити в новому Законі України «Про прокуратуру», однак на даний час зарано відмовлятисявід інституту стажування.

Вивчення особи - претендента на прокурорські посади повинно проходи в наступних напрямках: а) вивчення життєвого шляху особи; б) вивчення думки колективу, де працює особа; в) вивчення близького оточення особи;г) доручення окремої роботи або створення ситуації, за якої найбільшою проявляються професійні якості; ґ) вивчення думки особи про її роль у справах, які вирішуються колективом.

Під час підготовки нової редакції Закону України "Про прокуратуру", необхідно опрацювати і визначити вимоги до кадрів прокуратури та критерії їх добору, зокрема критерії професійні, медичні, психологічні, морально-етичні та інші.

Поряд з вимогами щодо громадянства, освіти, ділових і моральних якостей, які є у нині чинному Законі України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру", слід закласти вимогу щодо належного стану здоров'я працівника прокуратури.

Назріла необхідність психологічної оцінки індивідуальних рис характеру кандидатів на прокурорсько-слідчі посади, що давно практикується в правоохоронних органах і не тільки в них.

Комплектування органів прокуратури проводити переважно за рахунок випускників Академії прокуратури України та вищих навчальних юридичних закладів, з якими Генеральною прокуратурою України укладено відповідні угоди на підготовку спеціалістів.

Процедура зайняття суддівської посади,припризначенні судді на посаду вперше складається з трьох етапів: добору кандидатів на посаду судді (на цьому етапі здійснюється перевірка відповідності кандидата формальним вимогам); складання кваліфікаційного іспиту та безпосередньо призначення судді , а прокурором можна стати по суті без перешкод.

Тому інтеграція прокуратуридо судової гілки владимає переслідувати нелише мету забезпечення належної взаємодії прокуратури і суддів, а йпоступове наближення правового становища прокурорівдо правового становища суддів за різними параметрами у частині професійних вимог, порядку призначення і звільнення, гарантій незалежностіпри виконанні службових обов’язків, імунітету від юридичної відповідальності, матеріального і соціально-побутового забезпечення тощо. Мова може йти саме про наближення, а не про повне ототожнення статусу прокурора і судді.

Порядок призначення на посаду прокурора

Комплектування органів прокуратури проводити переважно за рахунок випускників Академії прокуратури України та вищих навчальних юридичних закладів, з якими Генеральною прокуратурою України укладено відповідні угоди на підготовку спеціалістів.

Вимоги до майбутніх керівниківорганів та структурних підрозділів прокуратури зводяться до 4 блоків:

1. пов’язаний із знаннями , вміннями, навичками та досвідом, необхідними для ефективної управлінської діяльності.

2. пов’язаний із успішністю його професійної діяльності (ефективності)- основна оціночна категорія управління – оптимальне використання людських, організаційних, часових, науково-технічних,матеріальних ресурсів

3. наявність особистих якостей – почуття професійного обов’язку, патріотизм, безкомпромісність.

4. перебування в кадровому резерві.

Статус Генерального прокурора України, шляхи його удосконалення

У чинному законодавстві правовий статус Генерального прокурора України прямо не визначено. Однак як соціально-правове явище цей правовий статус об'єктивно існує, маючи свою структуру, кожен елемент якоїмаєвагоме значення, виконує свою роль і тому потребує самостійного дослідження.

Правове забезпечення гарантій незалежності та стабільності службового статусу Генерального прокурора України є недостатнім.

Вкрай болючим для прокуратури України є забезпечення гарантії незалежності, захист прокурорських працівників, починаючи з Генерального прокурора України, від політичного та будь-якого іншого незаконного впливу, переслідувань працівників за наполегливість і принциповість у відстоюванні закону.

З метою досягнення реальної незалежності прокурорської системи у ст. 122 Конституції необхідно уточнити порядок призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України, встановити вимоги до особи, яка може обіймати цю посаду.

Зокрема до ч.2 ст.122 Конституції Українизапропоновано внести зміни:

«Прокуратуру очолює ГПУ, який призначається на посадуПрезидентом України за згодою ВРУ»

Вимоги «Громадянин України , 40 років,має вищу юридичну освіту, стаж роботи 10 років та володіє державною мовою».

Ч.3 ст.122 Конституції України – термін повноваження 7 років.

Ч.4 ст.122 –дострокове звільнення ГПУ здійснюється Президентомза згодою не менше 2/3 конституційного складу Верховної Ради України.

Не передбачено порядок притягнення до відповідальності ГПУ.

Скасуватиінститут висловлення недовіри Генеральному прокурору Верховною Радою України, який, за висновками експертів Ради Європи, є формою політичної відповідальності, що несумісно зі статусом Генерального прокурора.Згідно ст.41 КЗпП Українизастосування недовіри передбачається тільки працівникуякий обслуговує грошові та товарні цінності.

Крім того, існуючий порядок звільнення Генерального прокурора надає Верховній Раді більше прав, ніж Президенту, що порушує баланс стримувань і противаг між різними гілками державної влади.

Строки повноважень прокурорів мають бути недоторканими. Надійним забезпеченням цієї гарантії повинно стати доктринальне положення теорії про те, до закінчення цього строку прокурор не може бути усунутим з посади ні в якому разі (так звана незмінність посадової особи), крім випадків прямо передбачених законом і з обов'язковим додержанням досить складної процедури. Ця процедура має бути набагато складнішою ніж та, яка встановлена для призначення на посаду. Для Генерального прокурора вона не може бути простішою від тих процедур, які встановлені для дострокового звільнення Президента України, членів Конституційного Суду України та інших керівників конституційних державних органів. Строк повноважень прокурорів маєбутинепорушний. Саме в цьому й полягає і стабільність прокурорської діяльності.

Ми підтримуємо думкупро нелогічність та непотрібність існування одночасно інститутів дострокового звільнення та відставки ГПУ.

Існуєпроблема щодо правового статусу виконуючого обов'язки Генерального прокурора України.

Закон «Про прокуратуру» (ст. 56) виконуючого обов'язки прокурора не відносить до поняття «прокурор». Тому виконуючий обов'язки прокурора це не прокурор в офіційному розумінні, якщо особа не мала цього статусу в плані згаданої ст. 56, а стала виконуючим обов'язки прокурора.

ЗаконУкраїни „Про прокуратуру", та Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р., не містять конкретних нормативних засад професійної етики прокурора, що також перешкоджає концептуальному визначенню етичних засад поведінки прокурора.

ІснуванняКодексу професійної етики зумовлене насамперед потребою оздоровити моральний клімат у прокурорській системі взагалі і в окремих колективах прокуратур, у тому числі через наявність негативних проявів у міжособистісних стосунках між окремими прокурорськими працівниками, зокрема між керівниками і підлеглими, що є однією з причин плинності кадрів. Не все гаразд і в стосунках прокурорів із суддями, представниками органів місцевого самоврядування, засобами масової інформації. Ігнорування етичних норм і правил часто є безпосередньою причиною порушень законності і провалів у роботі.