49. Охарактеризувати сутність реформ 50 — 60 років XX ст. В Україні

В другій половині 50-х років почався інтенсивний пошук ефективних шляхів господарського керування, його демократизація.

Особливо радикальні реформи були здійснені у промисловості. У квітні 1953 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про зменшення числа союзних (з 30 до 20) та союзно-республіканських (з 21 до 13 ) міністерств.

У цей час у підпорядкування республіки перейшло багато підприємств вугільної, нафтової, металургійної, лісової, харчової, м'ясної і молочної, легкої і текстильної промисловостей, промисловості будівельних матеріалів, а також зв'язку та автомобільного транспорту. З 1953 р. до 1956 р. близько 10 тисяч підприємств та установ були передані підпорядкуванню Уїфаїнської РСР, що збільшило частку республіканської промисловості з 36 до 16 %.

На початку 60-х років на Україні виникли перші виробничі об'єднання або комплекси. Формувалися вони за галузевим принципом, причому із однотипних промислових підприємств. Такі комплекси, як правило, створювались на основі фабрик і заводів, що мали найкращі господарські показники і високу культуру виробництва. У 1961 р. у Львові з'явилося перше об'єднання - взуттєва фірма "Прогрес".

Було прийнято новий поділ країни на великі економічні райони. Уряд визнав за необхідне створити в Українській РСР три економічні райони: Донецько-Придніпровський, Південно-Західний та Південний. У цих районах почали діяти ради по координації і плануванню, покликані сприяти удосконаленню територіальної організації господарств.

Усі перші етапи економічної реформи в промисловості принесли певні позитивні зрушення, але недоторканість командно-адміністративних методів управління зумовила їх незавершеність.

У розвитку аграрної політики певне значення відіграли пленуми ЦК КПРС, які відбулися у 1953 - 1955 рр. Вжиті тоді заходи сприяли піднесенню сільського господарства і поліпшенню становища трудящих.

Серед найважливіших кроків;

- підвищення матеріальної зацікавленості колгоспників;

- збільшення державних асигнувань на потреби села;

- покращення технічного і кадрового забезпечення господарств.

Істотно зросли заготівельні ціни на сільськогосподарську продукцію впродовж 1953 -1958 рр.:

- на зерно майже в 7 разів;

- на картоплю майже в 8 разів;

- на продукцію тваринництва - у 5,5 рази.

Вже восени 1953 р. з колгоспів списано всю заборгованість за обов'язкові поставки продуктів тваринництва у минулі роки. З метою кращого стимулювання дозволено видавати колгоспникам грошовий аванс -25 % від коштів, що надходили від реалізації худоби і продуктів тваринництва.

На початку 1954 р. Пленум ЦК КПРС прийняв постанову про освоєння цілинних і перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу й частини Північного Кавказу. Цілинна програма дозволила розширити зернове виробництво, але надовго законсервувала екстенсивний характер сільського господарства. На освоєння цілинних земель з України було направлено 15 тисяч спеціалістів.

Протягом 50-х років відбулось укрупнення колгоспів, реорганізація машинно-тракторних станцій, почався розвиток міжколгоспної кооперації.

Після 1958 р, темпи розвитку сільського господарства значно знизились, складаючи в середньому 2,0 % на рік, виробництво продуктів тваринництва майже не зростало. В 1960 р. валовий збір зерна становив 1,33 млрд. пудів, замість 2 млрд., як намічалось. Не було виконано план виробництва і закупок м'яса, молока, яєць, цукрових буряків і картоплі.

Неврожай 1963 р. досить відчутно позначився на постачанні населення, а в кінцевому підсумку - на соціально-політичній атмосфері в країні.

Однак, перетворення, що мали місце в країні і у республіці, зокрема, мали суперечливий характер і не торкалися системи відносин у цілому.