2) Проаналізувати наслідки політики колективізації в Радянської Україні

Форсовані темпи і переважно адміністративні методи здійснення колективізації призвели до катастрофічних наслідків - дезорганізації і деградації аграрного сектору на початку 30-х років, його невпинного вповзання у кризу.

Селяни відмовлялися йти до колгоспів, продавали або забивали худобу, ховали чи псували реманент, інше майно, яке піддягало колективізації. За період 1929-1932 рр. в Україні поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8%, коней - на 33,3%, свиней - на 62,3%, овець - на 74%. В результаті поголів'я худоби не вдалося відновити протягом ЗО років. Річний валовий збір зернових культур в СРСР 1933 і 1934 рр. становив порічно 680 млн. ц. (найнижчі показники після голоду 1921 р.).

Насильницьке запровадження колгоспного ладу викликало хвилю селянських виступив та збройних повстань, що охоплювали цілі райони. З січня до червня 1930 р. було зареєстровано 1,5 тис. терористичних актів проти представників радянської влади. В селах Тульчинського, Вінницького, Могюгів - Подільського округів відбулися 81 збройний виступ. За приблизними підрахунками, у 1930 р. загальна кількість повстанців в Україні становила майже 40 тис. чол.

Події набували загрозливих масштабів. 2 березня 1930 р. Сталін опублікував у „Правді" статтю „Запаморочення від успіхів", в якій у „перегібах" процесу колективізації звинуватив місцеву владу. Об'єднання селян у колгоспи оголошувалося справою добровільною. У зв'язку з цим навесні і влітку 1930 р. майже половина селянських господарств вийшла з колгоспів. Але такій перегіб подій не міг влаштувати партійне - радянське керівництво, тому вже восени 1930 р. почалася нова кампанія, спрямована на прискорення колективізації. Крім застосування адміністративних заходів, запроваджувалися непомірно високі податки для одноосібників, які в більшості випадків не могли сплачувати їх. Заготівельні ціни на сільськогосподарські продукти були надзвичайно низькими. До того же держава не визначала обсягів хлібоздачі та інших поставок, що вело до експропріації чи не всієї колгоспної продукції, а це зумовлювало вкрай низьку оплату праці колгоспників і відбивало в них усяке бажання ефективно працювати в громадському господарстві. Все це приводило до руйнування сільського господарства. В 1932 р. в селах України розпочався голод.

У 1933 р. Сталін, намагаючись уникнути економічної катастрофи, відмовився від прискорених темпів індустріалізації і від безрозмірної продрозверстки. За таких умов колгоспи поступово почали виходити з кризи. Напередодні другої світової війни сільськогосподарське виробництво досягло рівня кінця 20-х років, ситуація покращувалася, але проблеми в аграрному секторі були ще досить серйозними.

Головним наслідком колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття хазяїна, тривалими деградацією та дезорганізацією аграрного сектора.

38. Визначити причини та наслідки голодомору 1932-1933 рр.

Серед істориків у трактуванні цього питання одностайності немає. Вони виділяють декілька причин цієї жахливої катастрофи. Західні історики (Дж. Мейс, Р. Конквест, А. Безансон) вважають, що основними були національно -політичні фактори. Вони стверджують, що голод запланувала Москва для винищення українського селянства як національного бастіону. Група російських, українських і західних істориків (В. Данилов, В. Марочко, Н. Верт) визнають, що основні причини голоду 1932-1933 рр. в Україні зумовлені дією соціальне - економічних чинників, насамперед насильницькими хлібозаготівлями, поверненням до економічно необгрунтованої та політичне скомпрометованої політики продрозкладки. Найбільш обґрунтованою є позиція авторського колективу монографії „Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки"(В. Даниленко, Г. Касьянов, С. Кульчицький), які вважають необхідність синтетичного підходу до вирішення вказаної проблеми, що треба об'єднати обидві гіпотези.

Об'єктивно ситуація складалась таким чином. В 1932 р. Україна не виконала план хлібозаготівлі, що було розцінено як підривну роботу у колгоспах куркулів. У республіку було направлено надзвичайну комісію на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим, яка встановила в жовтні

1932 р. хлібозаготівельний план в обсязі 282 млн. пудів (стільки ж було заготовлено з червня по жовтень 1932 р.). Комісія перевела республіку на блокадне становище: кордони республіки, ряду областей, районів були блоковані підрозділами НКВС, щоб втікачі не мали змоги потрапити за ці межи.

В 1932 р. в селах України та деяких інших регіонів тодішнього СРСР розпочався голод. Залишившись без хліба, селяни їли мишей, горобців, кісткове борошно і кору дерев. Мали місце численні випадки канібалізму. Конфіскації збіжжя продовжувалися, незважаючи на те, що з голоду вимирали ціпі села. Купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення за кордон, нерідко просто гнили під небом. Але охорона не підпускала до них селян. Влітку люди у відчаї збирали у полі колоски, вдруге обмолочували солому, намагаючись знайти там хоч якусь поживу. Але 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову „Про охорону соціалістичної власності", яка отримала у народі назву „закон про п'ять колосків" За цією постановою навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, або декілька колосків, щоб нагодувати голодних дітей, кваліфікувалась як крадіжка колгоспного майна. Отже за так звану крадіжку вводилася „вища міра соціалістичного захисту" - розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термін не менше 10 років. На початку

1933 р. за цим законом було засуджено 54.645 чоловік, з них 2.110 де найвищої міри покарання.

Щоб попередити відхід селян з колгоспів у пошуках заробітків, вводилася паспортна система. У листопаді 1932 р. був прийнятий закон, по якому колгосп не міг видавати селянам зерно, поки не був виконаний план здачі хліба державі. Підрахунки показують, що на початку зими 1933 р. на середню селянську родину з 5 чоловік приходилося близько 80 кг. зерна до наступного врожаю, тобто кожен член родини одержував для виживання 1,7 кг. зерна на місяць.

Усі ці мери досягнули своєї мети - вирвати_ із рук вмираючого українського селянина близько 200 млн. пудів хліба. Починаючи з березня 1933 р. смертність від голоду стала масовою. Загалом, за різними підрахунками, від голодомору 1932-1933 рр. в Україні загинуло від 3 до 9 млн. чоловік. Особливо болісно лихо відбилося на дітях: у багатьох сіл після голоду закривалися школи - їх більше нікому було відвідувати. Кількість жертв голодомору могла бути набагато меншою, якби сталінське керівництво звернулося за допомогою, як і під час трагічних 1921-1923 р.р., до світового співтовариства. Проте цього не було зроблено. Офіційні органи влади мовчали стосовно вмираючого українського села. Сталін наказав ставитись до голоду як до неіснуючого явища.