53. Проаналізувати причини і обставини проголошення незалежної Української держави (1991р.)

В історії українського народу останнє десятиліття стало епохальним . Україна нарешті здобула свою державність. Розпочався непростий процес розвитку політичної системи українського суспільства, налагодження відносин Української держави на міжнародній арені.

Утворення незалежної Української держави стало безпосереднім результатом взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів.

Зовнішні фактори:

1. поразка соціалістичного табору у "холодній війні", порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціалістичної системи;

2. помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР;

3. втрата центром контролю за подіями на місцях;

4. поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил;

5. посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках;

6. намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період. Така позиція Росії посилювала відцентрові тенденції.

Внутрішні фактори:

1. багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави;

2. існування в Україні системи формально легітимних органів державного управління;

3. певна стабільність українського товарного ринку;

4. активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки;

5. бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;

6. післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній думці;

7. дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу.

Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідного періоду, суть якого - у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері - від тоталітаризму до демократії; в економічній - від командної до ринкової економіки; у соціальній - від людини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній - від класових до загальнолюдських цінностей; у міжнародній - від об'єкта до суб'єкта геополітики. Тобто, має бути здійснено перехід від формальної незалежності - до реального суверенітету.

54. Основні напрямки зовнішньої політики України в сучасних умовах

Основний принцип зовнішньополітичної стратегії України був закладений ще Декларацією про державний суверенітет. Українська РСР урочисто проголосила про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Декларація також наголошувала, що Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритети загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права тощо.

Наступним кроком у формуванні зовнішньополітичної стратегії Української держави, який визначив її базові національні інтереси та завдання, стали "Основні напрямки зовнішньої політики України", схвалені Верховною Радою 2 липня 1993р. Основоположними чинниками зовнішньополітичного курсу України визначалися: відкритість зовнішньої політики, співробітництво з усіма зацікавленими партнерами, уникнення залежності від окремих держав; засудження війни як знаряддя національної політики, прагнення до вирішення будь-яких міжнародних спорів виключно мирними засобами; дотримання принципів взаємоповаги, рівноправності, невтручання у внутрішні справи інших держав; відсутність територіальних претензій до сусідніх держав і невизнання територіальних претензій до себе; дотримання міжнародних стандартів прав людини, принципу неподільності міжнародного миру і міжнародної безпеки, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішнього права, засудження практики подвійних стандартів у міждержавних відносинах.

Важливим чинником формування зовнішньополітичної стратегії стало прийняття нової Конституції України. Вона юридично закріпила основні принципи зовнішньополітичної діяльності Української держави, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом під тримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Перші кроки України на міжнародній арені в значній мірі були зумовлені прагненням вийти з-під впливу Росії, яка ніяк не могла побороти імперський комплекс "старшого брата". Трохи пізніше ця ситуація знайшла своє відображення у трансформації проголошеного Декларацією про державний суверенітет України принципу нейтралітету і позаблоковості.

Початок входження України у світовий політичний простір був доволі обнадійливим. Протягом першого року існування українську державність визнали понад 130 країн світу, дипломатичні відносини було встановлено у повному обсязі зі 106 з них, а 40 держав відкрили у Києві свої представництва. До січня 1993р. українська дипломатія уклала 35 міжнародних і 88 міжурядових двосторонніх договорів.

Важливою подією на шляху європейської інтеграції України, свідченням її незалежної й рівноправної міждержавної політики стало підписання Президентом Кравчуком 26 лютого 1992р. у столиці Фінляндії Гельсінкського заключного акта. Головним принципом цього документа було положення про відсутність територіальних претензій та непорушність кордонів.14 січня 1994р. у Москві президенти України, США і Росії підписали тристоронню заяву, згідно з якою США та Росія пообіцяли надати Україні гарантії безпеки, як тільки вона стане учасником Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як держава, що не володіє ядерною зброєю. Ці гарантії передбачали поважання незалежності і суверенітету України, недоторканність її кордонів, територіальну цілісність, утримання від загрози силою чи її використання, економічного тиску на Україну тощо. 16 листопаду 1994р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання України до ДНЯЗ. У 1996р. Українська держава виконала взяті на себе зобов'язання, остаточно позбувшись ядерного арсеналу. Таким чином, Україна стала першою країною, яка відмовилася від ядерної зброї, зробивши одночасно крок до без'ядерного майбутнього свпу.

Зростання зовнішньополітичної активності України у західному напрямку виявилося у тому, що вона стала членом 37 міжнародних міжурядових організацій, зокрема Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції і розвитку, у тому ж році стала повноправним членом Ради Європи, а в наступному Центральноєвропейської ініціативи. Україна першою з країн СНД підписала угоди про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, вступ до якого є її стратегічною метою, та приєдналася до програми співробітництва з НАТО "Партнерство заради миру". У травні 1997р. у Києві було відкрито інформаційний центр НАТО, а в липні того ж року в Мадриді Україна і НАТО підписали Хартію про особливе партнерство.

Динамічнішим стало двостороннє співробітництво України з такими державами, як США, Канада, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Австрія та ін. Плідно розвиваються відносини із західними сусідами, передусім Польщею, яка є стратегічним партнером України, а також Угорщиною, Чехією, Словаччиною. Дещо напруженими певний час були відносини з Румунією, яка висувала до України територіальні претензії щодо Північної Буковини і Бессарабії. Проте сторонам все ж вдалося дійти порозуміння.

Важливими для України є двосторонні міждержавні зв'язки з країнами СНД, а також багатосторонні консультації та переговори в рамках співдружності. Україна вбачала в СНД передусім механізм "цивілізованого розлучення", який би доповнював і координував процес формування якісне нових двосторонніх відносин з незалежними державами, утвореними на території колишнього СРСР, а тому обстоювала суто консультативний характер органів співдружності та їхніх рішень. Виходячи з цих засад, наша держава послідовно виступає проти надання СНД статусу суб'єкта міжнародного права, заперечує проти створення будь-яких національних органів.

Завданням особливого значення є для України налагодження збалансованого і дійсно партнерського співробітництва з Росією при одночасній ефективній протидії будь-яким посяганням на свою незалежність.

Головною проблемою України у відносинах з Росією на сьогодні залишається незалежність від поставок російських газу і нафти та відсутність необхідних коштів для своєчасної оплати за них. Останній чинник, тобто заборгованість за енергоносії, стає дедалі вагомішим важелем тиску Кремля на зовнішню та внутрішню політику України, загрожує її державному суверенітету. Від успішного вирішення цієї складної проблеми багато в чому залежать не лише подальші українсько-російські відносини, а й майбутнє самої України.

Поступове повне включення в європейські і світові міжнародні політичні, економічні, гуманітарні й інші процеси, розвиток України як надійної ланки в будівництві нової всесвітньої системи міжнародних відносин, нової європейської архітектури безпеки має стати одним із першочергових завдань зовнішньополітичного курсу нашої молодої держави.