22. Проаналізувати причини, хід та особливості промислового перевороту в Україні у II пол. XIX ст.

Буржуазні реформи 60-х рр. XIX ст. в Росії створили умови для модернізації господарства України, Складовою частиною цього процесу був промисловий переворот, тобто перехід від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва до широкомасштабного. Індустріалізація відбувалась саме на нових землях імперії - в Новоросії. Це були південно-східні регіони сучасної України -Донбас, Криворіжжя, Харківщина, де виросли нові промислові міста -Одеса, Херсон, Миколаїв, Катеринослав, Запоріжжя, Луганськ, Кривий Ріг, Юзівка, Маріуполь та ін.

Модернізація економіки Росії вимагала прискорення темпів об'єднання всеросійського ринку, будівництва і розвитку залізниць, промислових підприємств. Для забезпечення російської армії пушками, ядрами, рушницями необхідним було підвищення видобутку вугілля, виробництва заліза, металу. Багаті рудою та вугіллям нові південно-східні російські землі мали забезпечити потреби держави у виробах важкої промисловості.

Хід промислового перевороту в Україні мав спільні з Росією риси -слабкість внутрішнього ринку, відсутність власного капіталу, високі темпи розвитку.

Першим на Україні розвинулось залізничне будівництво. У 1866-1871 рр. між Одесою та Балтою були прокладені перші колії. У 70-х рр. залізниці об'єднали українські міста з Москвою.

Характерною рисою індустріалізації було переважання важкої, добувної промисловості над легкою. Будувались металургійні заводи в Донбасі, Катеринославі, Харкові, Києві, машинобудівні. До середини 90-х рр. в південно-східних районах сучасної України працювало 109 машинобудівних заводів. Це складало 32% всіх заводів цієї галузі Росії. З середини 80-х рр. почалась великомасштабна здобич залізної руди в Криворіжжі. До 1990 р. вона збільшилась у 158 разів, в той час як уральські заводи збільшили здобич у 4 рази.

У 60-80-х рр. XIX ст. на південному сході сучасної України в цілому завершився промисловий переворот від мануфактури до машинної індустрії. У виробництві застосувались парові двигуни і системи машин та верстатів, досягнення науки і техніки.

Розвиток капіталізму мав деякі особливості, які впливали на формування економічної, суспільної та соціально-культурної системи в цих регіонах. Перш за все - це високі темпи індустріалізації Південної і Східної сучасної України. Ця територія перетворилась на нову вугільно-металургійну й машинобудівну базу Росії. З часу реформи 1861 р. видобуток кам'яного вугілля тут зріс більш, як у 115 разів і у 1900 р. становив 691,5 млн.пудів (майже 70% усього видобутку держави). За останні два десятиріччя у Новоросії виникли 17 великих металургійних заводів.

Другою і, найбільш важливою, особливістю розвитку капіталізму була переважаюча присутність в економіці іноземного капіталу. Більшість заводів будувалась на кошти іноземців: завод Джона Хьюза з робітничим селищем Юзівка (тепер Донецьк), Дніпропетровський завод у селищі Кам'янському та ін. Французький, бельгійський, англійський і німецький капітали зайняли ключові позиції в кам'яно-вугільній, залізорудній і металургійній промисловості. Капіталістам-іноземцям належало близько 90% акціонерного капіталу монополістичних об'єднань, переважна більшість прибутків яких спливала за кордон.

Третя особливість полягала в тому, що в промислових регіонах Півдня і Сходу сучасної України населення формувалось як багатонаціональне. Річ в тому, що індустріалізація відбувалась на нових російських землях, які пізніше ввійшли до складу Української РСР і тому тут переважала російська людність - в містах, промислових центрах, адміністративному апараті, в складі буржуазії середньої та дрібної, інтелігенції та робітничого класу. Крім росіян та українців серед купецтва було багато греків, євреїв. Українське сільське населення майже не прийняло участі у модернізації економіки Сходу та Півдня сучасної України. Традиційна сільськогосподарська праця, барщина не сприяли відходництву, як у російських селян. Тому на заводах, рудниках, шахтах росіяни становили біля 70% серед робітників.

В Лівобережній та Правобережній Україні зберігалися сільськогосподарські та переробні промисли - цукрова, винокурна, мукомельна, шкіряна промисловість. В цих галузях провідні позиції утримувала українська буржуазія. Основними джерелами її формування були купці, чумаки, скупники, сільські лихварі, кустарі, заможне селянство, які в пореформений період зуміли накопичити капітали, пристосуватися до буржуазних умов. Поступово сформувалась українська торговельно-промислова еліта, представники якої Терещенки, Харитоненки, Яхненки, Семиренки, Алчевські та інші за розмірами своїх капіталів належали до найбагатших людей України.

Однобічний характер індустріалізації, хижацькі темпи розробки корисних копалин, жорстока експлуатація робітників, їх незахищеність законодавством складали умови для росту робітничої боротьби за соціальні права і свободу.

Наслідком промислового перевороту в Україні у II пол. XIX - поч. XX ст. було утворення високорозвинутої промислової бази. Україна в ії сучасних кордонах мала індустріально-аграрне господарство. Внаслідок промислового перевороту ускладнилася соціальна структура суспільства: активно відбувалася диференціація в межах традиційних класів феодального суспільства - дворянства і селянства, крім того виникли нові класи - буржуазія і пролетаріат, активізувалась інтелігенція.