39. Охарактеризувати політику сталінських репресій в урср в зо-ті роки 20 ст.

Наприкінці 20-х років опозиційні сили більшовиків були усунуті з політичної арени, Сталін утверджував режим особистої влади. Одним з основним постулатів сталінізму було признання загострення класової боротьби в галузі ідеології по мірі укріплення і розвитку соціалізму. Цей постулат дозволяв підтримувати постійну ідеологічну напругу в суспільстві, спрямовану проти найменших відтінків інакомислення, самостійних суджень.

В умовах, коли партія і народ вели безперервну боротьбу з різними „ворогами", виправдованим здавалось висунення на перший план карних функцій держави, розширення діяльності репресивних органів, насадження загальної підозрілості під виглядом пильності, поширення доносів і т.д. Будь-які проблеми і труднощі, які виникали у житті, аварії і катастрофи, які нерідко виникали на виробництві через низьку кваліфікацію і культуру праці робітників, також пояснювались діями шкідників і „ворогів народу". Такі уявлення постійно підтримувались політичними кампаніями проти „опортуністів" і фальсифікованими судовими процесами, які виставляли на загальне осудження одну групу „ворогів" Радянської влади за другою.

У першу чергу під репресії підпадала наукова, науково - технічна, воєнна, мистецька, партійна інтелігенція, тому що саме інтелігенція очолювала процеси українізації, стимулювала національну самосвідомість українського народу, а відповідно і прагнення реального суверенітету. У 1930 р. відбувся процес над керівниками вигаданої „Спілки визволення України". Всього було звинувачено 45 провідних учених, письменників, діячів культури, включаючи С. Єфремова, М. Слабченка, А. Ніковського, Й. Гермайзе, В. Чеховського. Разом з ними до судової відповідальності притягалися молоді люди, яким інкримінували членство в юнацькій організації СВУ - „Спілці української молоді". Підсудні одержали від 2 до 10 років ув'язнення, а згодом були фізично ліквідовані. У 1931 р. значну частину інтелігенції на чолі з М. Грушевським було звинувачено в належності до іншої „ворожої організації" - „Українського національного центру". Багатьох заарештували, а М. Грушевського вислали до Росії, де він у 1934 р. помер. Жертвами репресій насамперед ставали відомі представники нової української інтелігенції, що з'явилася в 1920 роки: М. Бойчук, М. Зеров, М. Хвильовий, Л. Курбас. В Академії наук України було репресовано 250 осіб, із них 19 академіків. Загалом, за деякими даними, в УРСР у 30-х роках було ліквідовано майже 80% творчої інтелігенції, що дає підстави назвати цей період „розстріляним відродженням".

Утвердження комуністичної форми тоталітарної ідеології йшло через безкомпромісну боротьбу з релігією. Ієрархів Української автокефальної православної церкви звинуватили у зв'язках з СВУ. Як наслідок, у січні 1930 р. УАПЦ змушена була само розпуститися, а митрополита М. Борецького, десятки єпископів, та сотні священиків незабаром заслали до таборів.

Жахливим за наслідками був і удар по армії. Страшний удар обрушився на військові кадри республіки: цілком був ліквідований штаб Київського військового округу, очолюваний Якіром, у Харківському військовому окрузі в 193б-1937р.р. було репресовано близько 150 чоловік командного складу вищого рангу. Усього в Україні в 20-30-ті роки було знищено 15 тис. військових кадрів.

З величезною силою репресії обрушилися на КП(б)У, тому що старі більшовицькі кадри з критикою відносилися до "батька народів" і могли скласти проти нього опозицію. 1933 рік пройшов під знаком „ викривання" націоналістичного ухилу в КП(б)У; проведена чистка КП(б)У дала 51 тис, виключених з партії. В тому ж році почалось цькування Н. Скрипника, який покінчив життя самогубством. До жовтня цього року зі своїх посад було усунено 80% секретарів парторганізацій і 75% всіх чиновників у місцевих радах. У 1937 р. репресії набули масового характеру. На Україні була розкрита так звана „національне - фашистська організація", яку очолював голова РНК УРСР А.Любченко, її членами були визначені В. Затонський, І. Якір, Г. Гринько, А. Баліцький Внаслідок „чисток" кількісний склад КП(б)У з 1933 до 1938 рр. зменшився на 266.281 особу, тобто майже наполовину, Терор був настільки загальним і настільки „швидкостиглим", що законні органи влади фактично розпалися. Присланому з Москви М. Хрущову протягом 1938 р. пришилось заново будувати на Україні партійне -державний апарат. На керівну роботу із партійних низів були висунути тисячі нових людей, які спокусились приватністю влади.

У цілому від репресій у 1927-1938 рр. прямі людські втрати в УССР становили щонайменше 4,4 млн. людин. Масові репресії призвели не тільки до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, вони також понівечили долю багатьох людей, пов'язаних родинними узами з репресованими, - т. зв. членів сімей „ворогів народу".

Масові репресії були важливою умовою функціонування тоталітарного режиму. За розмахом знищення населення власної країни терор не знає рівних у світовій історії. Він залишився в пам'яті людства під назвою Великого терору.