Тема 3 судження

1. Судження як форма мислення, базові різновиди. 2.Просте судження (розподіл термінів, взаємовідношення між судженнями). 3. Складне судження, його різновиди. 4. Модальність суджень.

1. Судження як форма мислення

Між поняттям і судженням - наступною за складністю формою мислення існує тісний взаємозв’язок – ще Аристотель наголошував, що останнє є, власне, розгорнутою формою поняття, а поняття – згорнутою формою судження.

За допомогою поняття людина вказує на окремий об’єкт або його окрему якість, за допомогою судження можна вказати на об’єкт і якість одночасно.

Отже, судження є такою формою мислення, у якій щось стверджується або заперечується стосовно існування предмета як такого, наявності у нього певної ознаки або відношення між різними предметами.

Вже на цьому рівні можна виділити такі базові різновиди суджень:

• атрибутивне – говориться про наявність чи відсутність у предмета певної ознаки. Наприклад, «Староста навчальної групи – сумлінна людина»;

• релятивне (судження з відношенням) – порівнюються предмети та явища за оз­на­ками: «Цей комп’ютер – IBM, а цей – Makintosh»;

• екзистенційне – про наявність або відсутність об’єкту (події) як такого: «Дзвінка на заняття ще не було».

У мовленні судження виражається розповідним реченням або словосполученням. Запитальні речення (крім риторичних), а також речення з одного слова на кшталт «Вечоріло», «Холоднішало» не є судженнями, бо вони не несуть у собі розгорнутого стверджувального змістовного навантаження.

Відзначимо, що найважливішою характеристикою судження, яка принципово відсутня у поняття, є його істинність або хибність.

Істинність з позиції повсякденного рівня мислення тлумачаться як «правдивість». Однак з наукової точки зору істинність – це відповідність об’єктивній дійсності, бо «правдивість» може бути напрочуд різною з причини суб’єктивності людського відчуття чи сприйняття.

Таким чином, істинність або хибність судження є об’єктивною ознакою – вона не залежить від нашого ставлення і знання ознак предмету. Відзначимо також, що істинність судження завжди є конкретною – вона залежить від певного контексту, ситуації, часу. Істинним є, за певних обставин скажімо, такі судження «місто Сталіно – обласний центр», «Ніч (конкретна) - місячна», «У (земній) добі не 25 годин».

Навівши приклади базових різновидів судження за сутністю інформації, яка повідомляється співрозмовникові, зазначимо, що традиційним їх є поділ за структурною складністю чи простотою.

2. Просте судження (розподіл термінів).

Просте судження складається з поняття про предмет розмови (суб’єкт - S) і поняття про ознаку цього предмета (предикат - P).

Наприклад: «Київ – сучасна столиця України». У цьому судженні суб’єктом є поняття «Київ», а предикатом – «бути сучасною столицею України».

Така раціональна композиція – найпростіше судження, яке має традиційну назву «просте категоричне судження» (ПКС). Назва «категоричне» пояснюється безапеляційністю та інваріантністю зв’язку між S і P.

Крім суб’єкту і предикату до структури простого судження входить наступний компонент - смислова зв’язка типу «є» або «не є». Її наявність пояснюється тим, що присутність предикату може стверджуватися або заперечуватися.

Наприклад, «Росія не є суто Європейською країною».

Логічна зв’язка типу «є» називається стверджувальною, «не є» - заперечувальною.

У мовленні, тим паче повсякденному, вона у прямому вигляді застосовується не часто. Зазначимо, що це справедливо принаймні для російської, української та деяких інших слов’янських мов. У мовах, які похідні від латини, зв’язка застосовується прямо – скажімо, у англійській як «is» або «are» («is not» або «are not»). Але у будь-якому випадку зв’язка присутня структурно, як третій компонент судження.

Четвертою і останньою складовою ПКС є квантор. Це поняття уточнює, конкретизує обсяг S і стоїть перед ним. Застосування квантору дійсно відбивається на смислі судження. Одна річ сказати: «Всі студенти цієї навчальної групи склали іспит», а інша - «деякі» або «лише студент Петренко з усієї групи залік не склав».

Таким чином, повна структура простого (категоричного) судження може бути представлена як:

Квантор S “є” (“не є”) Р