Динаміка кількості інноваційних підприємств в промисловості України у розрізі їхньої величини за чисельністю працюючих у 2000-2008 рр., одиниць

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
менше 50 працююч.	134	143	185	186	131	85	90	215	216
50-999 працююч.	1230	1223	1314	1048	957	855	795	1024	964
1000 і більше	341	331	310	262	271	253	233	233	217

Джерело: Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. Зб./Держкомстат. - К. 2003. С. 174, 175. К. 2004, Табл 9.11, с. 194; К., 2005, Табл. 9.6; К., 2006, Табл. 9.6.; К., 2008, Табл. 9.8; К., 2009, Табл. 9.9-9.11.

З наведених даних видно, що зменшення кількості великих і середніх інноваційних підприємств не супроводжується адекватним збільшенням підприємств малого бізнесу. Так, кількість останніх за 2000-2008 рр. збільшилася на 82 од., а кількість великих і середніх інноваційних підприємств зменшилася на 390 од. Проте тенденція зменшення кількості інноваційних підприємств компенсувалася збільшенням обсягів інноваційного фінансування. Наведені дані є ще одним доказом, що малий бізнес в Україні практично не має інноваційної спрямованості.

Рис. 3.12. Структурна динаміка загального обсягу фінансування інноваційної діяльності в промисловості України в 2000-2008 рр, три групи підприємств за чисельністю працюючих, млн. грн.

Джерело: Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. Зб./Держкомстат. - К. 2003. С. 174, 175, 186.; К. 2009, Табл. 9.21.

Перевагою великих підприємств є їхня спроможність мобілізувати значні фінансові ресурси для підтримки інноваційних процесів. Проте наявність такої можливості ще не означає обов’язковість її реалізації. Відомо, що, досягаючи монопольного становища, фірми втрачають стимули до змін і більше прагнуть зберегти своє положення на ринку, у тому числі через застосування не економічних методів впливу. Особливо яскраво це проявляється в Україні, де домінування великих підприємств у забезпеченні інноваційних процесів не призвело до бажаної акселерації всієї інноваційної діяльності в країні. Тому співвідношення ролі і, відповідно, ступеню державної підтримки інноваційного підприємництва стосовно великого і малого бізнесу повинні знаходитися у певній органічній гармонії.

Великі компанії, з одного боку, займають левову частку в структурі витрат на дослідження і розробки і впровадження інноваційних технологій та продуктів; з іншого, - ефективний інноваційний процес неможливий без активної діяльності малих інноваційних підприємств. Проте ризики, які пов’язані з інноваційною діяльністю, тривалість інноваційного циклу і авансова природа (венчурна) фінансування ранніх його стадій обумовлюють зрозумілу нераціональність інноваційної діяльності для малих та середніх підприємств в умовах „природних” ринкової саморегуляції. Як показує практика транзитивних країн, сама по собі „гра ринкових сил” дуже слабо стимулювала розвиток малого інноваційного бізнесу. Але в цих умовах і великий бізнес не мав необхідних стимулів і достатніх нових науково-технічних ідей для активізації інноваційного розвитку. Це підтвердило висновок інноваційних теорій економічного розвитку про необхідність розбудови спеціальних державних інституцій, які через інструменти промислової політики будуть створювати економічну мотивацію для великих і малих підприємств не тільки для власної інноваційної діяльності, а й для органічної співпраці цих підприємств в інноваційному процесі.

Малий інноваційний бізнес забезпечує швидкість технологічних змін і тим самим має перевагу перед великими корпораціями у випадку коли треба динамічно комерціалізувати новітні технології чи задовольнити інноваційний попит споживачів. У якості аргументу на користь такої позиції в передових працях наводяться приклади успіхів розвитку галузей біотехнології та комп’ютерного програмного забезпечення, які швидко отримали високу капіталізацію, але започатковувалися як фірми малого бізнесу. Перевагою малого інноваційного підприємництва вважається його спроможність оперативно впроваджувати нові продукти, модернізувати і поширювати їх, вступаючи у кооперацію, як з великим бізнесом, так і зі споживачами, адаптуючи їхні нові властивості під можливі інноваційні потреби, а також виступати з’єднуючою ланкою галузевої науки з державним дослідницьким сектором, університетами та іншими учасниками інноваційних процесів.

Досвід передових країн свідчить, що, маючи домінантну роль великих підприємств у інноваційному процесі за багатьма параметрами, тим не менш ці країни за останні 10-15 років здійснили структурний зсув політики підтримки інноваційної діяльності на користь малого і середнього інноваційного бізнесу. Ці процеси знайшли своє продовження і у зв’язку з пошуком шляхів подолання кризових явищ в економіці.

В промисловості Україні утворилася достатньо типова за світовими тенденціями пропорція витрат великих та малих підприємств на науково-технічну діяльність для подібних країн. Але можна також чітко бачити великий розрив в абсолютних обсягах такого фінансування, особливо якщо врахувати чисельність населення та кількість зайнятих у науково-технічній сфері. Тому проблема ефективності розподілу та використання бюджетних коштів на підтримку інноваційної діяльності, у тому числі для стимулювання малих і середніх підприємств, є першочерговою для української державної інноваційної політики.

Використання в Україні міжнародного досвіду може бути пов’язано з усвідомленням того факту, що ефективний інноваційний розвиток великих корпорацій тісно залежить від інноваційного розвитку малого і середнього бізнесу. Тому в політиці підтримки малого бізнесу наголос треба робити не просто на створенні додаткових робочих місць, а саме інноваційних, високотехнологічних робочих місць. На жаль, до тепер наш малий бізнес був майже повністю індиферентним до інноваційної діяльності, а про спеціальну державну політику щодо її стимуляції навіть немає мови в існуючих економічних програмах.

Ще один важливий аспект щодо цілей державної підтримки інноваційного підприємництва в Україні, який постає з передового світового досвіду, пов’язаний із сучасними особливостями формування ефективних великих високотехнологічних підприємств. Аналіз показує, що найбільший економічний ефект для забезпечення сталого розвитку країни демонструють великі компанії, які утворилася з малих інноваційних підприємств. Тому принциповим в інноваційній політиці є створення умов для можливості зростання успішних підприємств малого інноваційного бізнесу.

Виконання цього завдання прямо пов’язано з ефективністю функціонування фондового ринку. Ринок корпоративних майнових прав є складною інституційною системою, де відбувається органічна взаємодія комерційних та інвестиційних банків, інвестиційних фондів та компаній, страхових компаній та пенсійних фондів, фондових бірж та електронних торговельних систем, центрального депозитарію, клірингово-розрахункових установ, рейтингових агенцій, комісії з цінних паперів, державних відомств, що забезпечують ефективне управління інвестиційними ресурсами і захист прав власності. Саме ця інституційна структура створює можливість розвитку венчурного фінансування інноваційної діяльності, зростання ціни бізнесу у залежності від його інноваційно-технологічної основи і перспектив розвитку нових ринків відповідних інноваційних товарів і технологій.