Контрольні запитання за темою 11

1. Класифікація банківських основних засобів та нематеріальних активів.

2. Характеристика рахунків з обліку операцій з необоротними активами.

3. Визначення вартісних оцінок, які застосовуються в обліку основних засобів банку.

4. Облік придбання необоротних активів за національну та іноземну валюти.

5. Порядок та облік переоцінки основних засобів банку.

6. Відображення в обліку інвентаризації основних засобів та нематеріальних активів.

7. Методи нарахування амортизації.

8. Облік операцій з вибуття основних засобів та нематеріальних активів банку.

Тема 12. Облік операцій банку з лізингу

12.1 Економічна сутність лізингу

Лізинг – це комплекс економічних відносин, що виникають у зв’язку з купівлею у власність майна та його подальшим наданням у тимчасове платне користування. Право на здійснення лізингових операцій передбачене Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Іноді лізинг ототожнюють з поняттям оренда. Але поняття лізингу значно ширше. Лізинг передбачає наступних учасників цієї операції:

лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та / або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Можливі варіанти, коли продавець і лізингодавець є однією особою, або лізингоодержувач і продавець обладнання – одна особа (пайовий лізинг). Якщо вартість лізингових проектів висока, кількість їх учасників збільшується за рахунок залучення банків, інвестиційних фондів і страхових компаній.

За лізинговими угодами можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. Тому лізингові операції нагадують операції купівлі-продажу з відстроченням платежу з тією різницею, що власники змінюються наприкінці терміну угоди, а не на початку її дії. Саме це визначає лізинг зручною формою фінансування споживачів. 3 одного боку, лізинг – це капітальні вкладення, з іншого – форма реалізації продукції, ефективний канал її збуту.

У Законі України «Про лізинг» зазначено, що «лізинг – це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. Її зміст полягає в наданні майна, що є власністю лізингодавця, у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу, або в придбанні у власність лізингодавцем за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Отже, лізинг розглядається як передання майна лізингодавцем лізингоодержувачу на певний строк і за певну плату. При цьому право власності на об'єкт лізингу залишається у лізингодавця на строк дії договору.

З економічного погляду лізинг схожий із кредитом, що надається на придбання основних засобів, коли кредитоодержувач за рахунок періодичних грошових внесків погашає борг. Банк зберігає за собою право на об’єкт, що кредитується, до повного погашення кредиту. Лізингоодержувач стає власником об’єкта лізингу тільки після закінчення терміну дії угоди. У лізинговій операції елементи оренди взаємозв’язані з елементами кредитних правовідносин, а грошовий та матеріальний потоки поєднані комплексом грошово-майнових відносин.

До суттєвих відмінностей між орендою і лізингом можна віднести:

1. Суб’єктами лізингових відносин є лізингодавець, лізингоодержувач та продавець лізингового майна; оренда передбачає два суб’єкти орендних відносин: орендодавець і орендар.

2. За лізингової угоди лізингоодержувач виконує певні функції, характерні для власника (здійснює відбір об’єкта лізингу, вводить його в експлуатацію). Лізингоодержувач може обирати і постачальника лізингового майна, а лізингодавець тільки здійснює його оплату. За орендних відносин орендодавець несе відповідальність за всі якісні ознаки майна, переданого в оренду.

3. Ризик експлуатації всього об’єкта покладається на лізингоодержувача. За угодою оренди ризикує лише орендодавець.

4. Лізингова угода на відміну від угоди оренди укладається на термін, протягом якого вартість об'єкта амортизується повністю або в більшій частині.

Види лізингу можна класифікувати за різними ознаками.

Залежно від характеру відносин власності:

Оперативний лізинг – оренда майна, обладнання на термін, менший за термін його функціонування, і витрати за термін оренди не покриваються для лізингодавця. Лізингоодержувач розпоряджається майном невеликий період часу (2 – 5 років) і до закінчення терміну лізингової угоди може завершити лізингові платежі та повернути майно лізингодавцю, яке стане об'єктом нової лізингової угоди, або відновити договір на нових умовах чи викупити майно за погодженою з орендодавцем ціною.

Фінансовий лізинг – це основний вид договору на оренду засобів фінансового характеру, який базується на тому, що лізингодавець купує обладнання на замовлення клієнта, якому і здає його в довготермінову оренду, при цьому вартість обладнання й експлуатаційні витрати повністю окуповуються лізингодавцю протягом терміну оренди. Лізингоодержувач після закінчення терміну договору викуповує предмети лізингу за залишковою вартістю.

Поворотний лізинг – характерний тим, що власник обладнання (постачальник) продає його лізинговій компанії й одночасно бере це обладнання в неї в оренду. Найчастіше використовується тоді, коли власник обладнання таким шляхом поліпшує своє фінансове становище.

Чистий лізинг – це відносини, при яких лізингоодержувач бере на технічне обслуговування орендне майно і в платежі за лізингом не додаються витрати лізингодавця з експлуатації майна (чисті платежі).

Револьверний лізинг означає, що в лізинговій угоді передбачається періодична заміна обладнання, за вимогою лізингоодержувача, на найсучасніші зразки.

За природою орендованого об’єкта лізинг поділяється на:

лізинг рухомого майна;

лізинг нерухомого майна;

лізинг споживчих товарів тривалого користування;

лізинг секонд-хенд.

Залежно від лізингового ринку лізинг класифікують на внутрішній і міжнародний.

Міжнародний лізинг може бути двох видів:

прямий лізинг – це лізингова угода, при якій дві сторони перебувають у різних державах, підпорядковуються різним юридичним і податковим положенням;

непрямий лізинг – це лізингова угода, при якій дві сторони є юридичними особами однієї країни, але капітал однієї з них, хоча б частково, належить іноземним банкам чи іноземним лізинговим компаніям.

Крім цього, міжнародний лізинг поділяють на:

експортний лізинг – коли постачальник і лізингова фірма – в одній країні, а лізингоодержувач – за кордоном;

транзитний лізинг – коли всі три сторони належать до різних країн;

імпортний лізинг – лізингоодержувач і лізингова компанія – в одній країні, а постачальник – в іншій.

На практиці можуть застосовуватися різні схеми лізингового про­цесу із залученням банку (банк надає лізинговій компанії кредит на придбання об’єкта лізингу під його заставу, а лізингова компанія, пере­давши майно в лізинг, погашає банківський кредит і сплачує проценти за користування ним за рахунок лізингових платежів, отримуваних від лізин­гоодержувача або безпосередньо банк купує майно і через лізингову компанію здає його в лізинг й отримує лізингові платежі).

У вітчизняній практиці види лізингу класифікують:

за характером лізингових платежів (лізинг із грошовими, компенсаційними чи змішаними платежами або на основі надання зустрічних послуг);

за цільовим призначенням (дійсний, фіктивний);

за умовами амортизації (лізинг з повною та неповною амортизацією);

залежно від намірів учасників до термінів угод (строковий і повноправний);

залежно від обсягу послуг з обслуговування майна, переданого в лізинг (чистий лізинг, лізинг із частковим, повним обслуговуванням, лізинг за рахунок власних чи залучених коштів, роздільний (пайовий)).

Лізинг як економічна категорія – явище багатоаспектне, механізм якого визначає сукупність операцій, комплекс відносин. Функціонування окремих елементів цих відносин унеможливлюється поза зв’язком з іншими.

До об’єктів лізингу (оренди) відносять необоротні активи, що є власністю лізингодавця або придбані ним у власність у відповідного продавця майна з доручення і за погодженням із лізингоодержувачем. Передавання об’єкта в лізинг здійснюється в термін і на умовах, визначених угодою про лізинг. Угодою передбачається, що у разі можливості та наміру лізингоодержувача придбати об’єкт лізингу (оренди) за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання, мінімальні лізингові платежі мають включати мінімальну лізингову плату за весь строк лізингу та суму, яку слід сплатити згідно з угодою на придбання об’єкта лізингу.

Лізингові платежі як на балансі лізингоодержувача, так і на балансі лізингодавця поділяються на процентні платежі за позиками та платежі за основною сумою, які не погашено.

Хоча лізингові операції можна класифікувати за різними ознаками, до кредитних банківських операцій відносять тільки операції з фінансового лізингу, які з економічного погляду розглядаються як кредити в інвестиційну діяльність.