Завдання для самоконтролю

1. В чому полягає зміст категорії «ментальність права»?

2. Порівняйте ментально-правові особливості західного і східного типу.

3. Навести прояви ментальності у поведінці людини.

Наступне питання «Вплив національної ідеї на панування права» вимагає знання таких понять «нація», «народ», «національна ідея», «дух права», «панування права».

Нація - це сукупність індивідів, пов'язаних свідомістю своєї єдності, спільності походження, мови, вірувань і солідарністю соціа­льних та політичних інтересів теперішнього. Жодна з цих ознак (раса, мова чи релігія) не є істотною належністю нації (різновидність расових відмінностей мов є у багатьох націй). Національна свідомість створю­ється всією сукупністю біологічних і соціальних елементів і є порівня­но пізнім продуктом історичного прогресу [17,с.421], спільнота лю­дей, об'єднаних низкою чинників, серед яких найважливішими є етно­культурні. Розрізняють етнічну націю і політичну націю [52, с.414-415], це вища форма етнічної спільності, яка володіє виключним пра­вом на володіння державністю, включаючи інститути і ресурси і куль­турну системи [33, с.39]. Націю можуть утворювати декілька народів або частини різних народів [51, с.295]. Проте це різні типи соціальних зв'язків. Етноси формувалися тисячі років (успадкованість, що йде з глибини століть), коріння мовної спорідненості йдуть на десятки на­віть на сотні тисяч років, а для утворення націй достатньо кілька сто­літь. Нація є набутою якістю, яка з часом також може стати етносом. З'єднувальним матеріалом націй є мова, а політичні та економічні зв'язки, а також обумовлені ними культурні зв'язки, без яких нація не існує. Іноді в межах нації відбувається популяризація етносу: в його рамках з'являються політичні організації, економічні зв'язки замика­ються між своїми, виникає етнічна екстериторіальність, коли чужому не місце в національних районах. Жодна нація не включає в себе лише людей корінної національності: політичні та економічні зв'язки по суті своїй позаетнічні [26, с.125].

Народ - пов'язана однаковим походженням і мовою культур­на спільність людей, які є справжнім і єдиним носієм об'єктивного духу. Філософія в особі своїх великих представників - пов'язана з народом не тільки через мову, її зміст і форма, також несуть на собі чіткий відбиток особливостей народу, якому ця філософія нале­жить. Вона ґрунтується на основі типового відтворення життя і спі­льності (однаковості) буття, відтворюючи в мисленнєвій формі ха­рактерні для даного народу основні теми [5І, с.289]. Те саме стосу­ється і права. Право віддзеркалює проблеми народу, фіксує ті мо­менти, які потрібно врегулювати.

Складним поняттям є «національна ідея», у,тлумаченні якого існує заплутаність, невизначеність і скептичність. Але студент пови­нен виходити з того, що постійно турбує націю, впродовж віків, що й буде відображати основний зміст національної ідеї. Це потрібно здійс­нити на прикладі окремої нації, насамперед української.

За першооснову української національної ідеї слід брати: а) психологічний склад українського народу, його ментальність і хара­ктер; б) вселюдські потреби (фізичні безпеки, соціальних зв'язків, са­моповаги, самоактуалізації та вартості (істина, справедливість, любов плюралізм: свобода думки, вибору та вчинку; свобода економічної, політичної громадської діяльності, творчості); вічне прагнення людини до вдосконалення, довершеності, до засвоєння вселюдських цінностей до усунення негативних рис етнічного менталітету в певних життє­вих ситуаціях, духовного самовдосконалення; загальна тенденція до вивільнення себе від національної обмеженості, замкнутості; г) об'єктивну необхідність консолідації народу України в розбудові суверенної незалежної держави, яка тільки й може забезпечити реа­лізацію потенцій менталітету народів України; умови для задово­лення матеріальних, соціальних і духовних потреб; соціальну ситу­ацію вільного розвитку кожної конкретної особистості, національ­ної групи, національних меншин; права громадянина, як такі, що повинні допомагати консолідації народів України через зростання самоповаги особистості [27, с. 320-321].

Для визначення національної ідеї важливо висвітлювати шляхи її об'єктивації. Тут розрізняють два шляхи: внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх належать: самопізнання своєї сутності, самооцін­ка своїх можливостей, самовизначення себе в соціумі, самоактивізація на індивідуальному та груповому рівнях. Зовнішні: а) утвердження у масовій свідомості думки про безумовну реальність і перспективність побудови незалежної держави; б) демократизація суспільства, забезпе­чення політичного режиму; в) встановлення повноправного політично­го життя, включаючи оформлену опозицію; г) гуманізація процесу в навчально-виховних закладах; д) виховання громадянина-людини, гід­ної своєї держави [27, с.222].

Також, потрібно знайти місце у висвітленні шляхів об'єктиві­зації національної ідеї.

Національну ідею визначають як збуджуючий фермент онов­лення суспільства, стихійний процес боротьби за збереження своєї ет­нічної особи, яку українське населення вело протягом кількох століть свого історичного існування. Національна ідея як стійке колективне уявлення, раз виникнувши, має велетенську силу історичної інерції та зарядженості, а згідно закону соціалізації відтворюється новими поко­ліннями [26, с.98].

Національна ідея - вислів, що позначає: а)важливу для суспільс­тва ідею будь-якого змісту щодо якої існує згода більшості громадян, або принаймні здатна одержати підтримку більшості громадян; в обох випадках цю ідею вважають такою, що сприяє громадянському єднан­ню; б) ідею нації; в) особливості національної свідомості, що знахо­дять свій вплив в уявленнях про національний ідеал, призначення на­ції, її місію, мету, мрію тощо [52, с.413-414].

Українською національна ідея виходить з автохтонності (про­живання на корінній території) української нації вона є всеосяжною і означає: державність, непідлеглість (власновладність, суверені­тет), соборність. Вона означає сенс економічного, політичного та духовного життя нації, що зафіксовано у словах нашого національ­ного гімну [27, с. 224].

Студент повинен проаналізувати букву і дух національного гім­ну України, малого герба України і доповнити додатковими компонен­тами національну ідею України.

Тепер потрібно вияснити поняття національного духу.

В сучасній літературі під поняттям національного духу ма­ється на увазі інтегральне вияснення духовних ресурсів стверджен­ня нації як суб'єкта світової історії. Ці ресурси визначаються само­свідомістю народу, його світосприйняттям, віруваннями, менталь­ністю культури та соціальною пам'яттю традицій. Тобто, проблема духу виходить за межі чисто академічного інтересу і має значення не тільки в історико-філософському, а й світоглядно-соціальному ракурсі [52, с.178]. Можна вважати, що національний дух фіксуєть­ся у моралі, звичаях, традиціях, фольклорі. Зокрема звичаєве право Київської Русі є письмовим оформлення важливих елементів націо­нального духу.

Поняття духу права випливає із поняття духу законів.

З античних часів пошуки значення законів, духу на відміну від букви, були центральною темою суспільної думки - «не лише слів» закону, але також їхньої сили й дієвості. Пошук духу законів доміну­вав над фундаментальною метою юриспруденції, наприклад, права. Дух законів впродовж багатьох століть відображає шлях пристосуван­ня інтенцій римського права через натуральні права й розум, природ­ний розум природи речей. Духом законів були й такі фактори як дух релігії, дух порядку. Наприклад Ш.Монтеск'є тлумачив ці та інші фак­тори з точку зору причинності. Він вважав, що на людство виливають різні причини-клімат, релігія, закони, історія, економіка, культура, принципи, управління, прецеденти, моральні устої й звичаєвість, що формує загальний дух народів. Прийняття законів повинно супрово­джуватися пошукам їх духу, пристосуванням до звичаєвості, устале­них правил поведінки, своєрідного природного генія [11, с.215-217].

Студенти .повинні розуміти, що дух права, національний дух права, відзначається значною імперативністю, пануванням. Саме наці­ональна ідея, втілена у національне право, відповідає всім ознакам па­нування права, імперативності, оскільки забезпечується високим рів­нем розвитку духовного світу члена суспільства. Тобто позитивне пра­во, унормовуючи .національну ідею, законодавчо закріплює національ­ний дух права. Але національний дух помістити повністю у правове поле неможливо, оскільки він не завжди повністю і адекватно відо­бражає політичні інтереси держави, тому й послаблює панування чин­ного законодавства.