Завдання для самоконтролю

/. Що таке позитивізм?

2. В чому полягає культурно-філософський раціоналізм?

3. Яким є значення юридичного позитивізму для розвитку суспільства?

Цінним для глибокого розуміння філософії права є четверте пи­тання семінарського заняття «Синергетична дія природного права».

Спочатку необхідно вияснити поняття синергетики. Зокрема, енергетика (від грецьк. - який діє обопільно, узгоджено) - напрям і загальнонаукова програма міждисциплінарних досліджень, котрі ви­вчають процес самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур у відкритих фізичних, біологічних, соціальних, когнітивних (пізнавальних), інформаційних, екологічних та інших системах [52, с.580-581]. Тобто, йдеться про вивчення загальних закономірностей процесів переходу від хаосу до порядку і навпаки (процеси самоорга­нізації і самовільної дезорганізації) [53, с.770]. Термін введений І. Пригожиним (Бельгія) і Г.Хакеном (ФРН) на рубежі 60-70 рр. XX ст.

Під самоорганізацією в синергетиці розуміються процеси вини­кнення макроскопічно впорядкованих просторово-часових структур у складних нелінійних системах, які перебувають у далеких від рівнова­ги станах, поблизу особливих критичних точок - точок біфуркації (то­чки роздвоєння, різні варіанти подальшого розвитку як джерело інно­вацій і диверсифікацій), навколо яких поведінка системи стає нестій­кою. Це означає, що в цих точках система під впливом самих незнач­них впливів, чи флуктацій (коливань, змін, збурень, відхилень, точок максимальної чуттєвості системи як до зовнішніх, так і до внутрішніх імпульсів) може різко змінити свій стан (перехід від хаосу до порядку) [33, с.546], що речовинно-енергетичні процеси системи спрямовуються її інформаційним полем; система поводить себе так, що напрошується висновок: кожний елемент системи несе інформацію про результат майбутньої взаємодії з іншими елементами [52, с. 581].

Тобто, йдеться тільки про відкриті системи, які перебувають у неврівноваженому стані. Лише у таких системах можливі процеси само­організації, які виникають не завдяки якихось зовнішніх впливів, а завдяки внутрішнім властивостям самої системи. Тому хаос не розгля­дається як стан невпорядкованості, а як невпорядкованість із властиво­стями надскладної організованості [1, с.323-324].

Становлення синергетики призвело до відкриття переваги про­цесів нестійкості у світі, оскільки людина живе у світі нестійких про­цесів. При наближенні системи впритул до точки біфуркації ситуація змінюється принципово. Флуктації стають аномально-сильними і за­кон великих чисел порушується (система стає неврівноваженою, нестій­кою), необхідність зрощується з випадковістю. Відбувається ефект посилання флуктацій. Але мова йде не про будь-яку випадковість, а лише про ту, яка існує в умовах розвитку із загостренням за наявністю при цьому нелінійного зворотного зв'язку. У лінійній парадигмі випа­дковість тлумачиться як зовнішня, неістотна перешкода реалізації до­мінантного вектора еволюції. У нелінійних же системах саме випадко­ві флуктації у відношенні до даної системи стають іманентними чин­никами еволюції. Синергетики знімає альтернативність і альтернатив­ність необхідності та випадковості, так само як внутрішнього і зовнішньо­го. З позицій синергетики існує єдність мікро- і макросвіту. Встановлено, що біосфера в цілому і окремих своїх елементах існує у неврівноважених системах, звідси - широка зацікавленість досягненнями синергетики. Адже, суспільна реальність (соціум) як предметний аспект людської жит­тєдіяльності (суспільні інститути) виступає по відношенню до окремої людини як зовнішній феномен. Тому наш діалог з Природою буде успіш­ним, якщо він відбувається всередині Природи [19, с. 902-905].

Звідси випливає, що виникнення людини і високоорганізованого суспільства закладено в найфундаментальніших константах природи і розвиток Всесвіту має такий характер, що спрямовується світовим ро­зумом [52, с.581]. При цьому негативним тенденціям у суспільстві не­обхідно протиставити високий рівень культури членів цього суспільс­тва, їх високу духовність, яка у формі флуктації ефективно вплине у кризових ситуаціях (точках біфуркації). Це стосується зокрема позити­вного та природного права.

Далі студент повинен розглянути право з позиції рівноваги й нерівноваги, стабільності й нестабільності, революції й еволюції, ево­люції й коеволюції, примусу й свободи, лінійності й нелінійності, ви­падковості й закономірності, організації й самореалізації, закритої й відкритої систем. Видається, що позитивне право маже мати дві сис­теми: закриту і відкриту, а природне - тільки відкриту. У рівноважно­му стані закритої системи (реалізація однієї або декілька правових норм) складність поведінки людини полягає у внутрішніх лінійних інте­ресах. Коли ж оцінити поведінку людини незалежно («здалеку» від рівно­ваги), то можна побачити цілу систему дій. Тобто оцінка «здалеку» вияв­ляє зовнішній бік рівноважної системи дій, її нелінійність. Це добре ін­терпретує своєрідний щоденник поведінки, при аналізі якого можна оці­нити кожен вчинок зокрема і всю систему разом. Справа в тому, що на «віддалі» від рівноваги у діях людини враховується час, простір, здійсню­ється перспектива на майбутнє, яка має нелінійний характер.

Доведено, що електрохімічні процеси головного мозку, з одного боку, є мозаїка думок - з іншого, є двома системами настільки ж якіс­но взаємопов'язаними, наскільки принципово незводимими одна до одної [19, с. 902]. Адже збагнути нелінійний зворотній зв'язок у діях людини досить складно.

Синергетичний закон, який поглинає (а інколи й заперечує) діалек­тичний закон, відображений у природному праві як відкритій, нелінійній, нестійкій системі. Людина не завжди усвідомлює, що незначне порушен­ня норм природного права може призвести до великих негативних змін і наслідків. Тому синергетична дія природного права утворює, нові аттрак­тори (центри утворення нових структур у нестійких системах) у вигляді гіпотез про онтологію та деонтологією людини. Для цього студентам по­трібно творчо використати лекційний матеріал та монографію доцента Т.З. Гарасиміва «Девіантна поведінка: філософсько-правовий вимір» [10].

Завдання для самоконтролю

/. Синергетика - це наука про хаос, чи самоорганізуючі процеси?

2. Хто з вчених ввів в обіг термін «синергетика» ?

3. В чому полягає рівновага і нерівновагау праві?

Семінарське заняття 4. Реалізація норм природного права

План

1. Деонтологія духовного права.

2. Імперативні засади природного і морального права.

3. Співвідношення канонічного і природного права.

4. Аксіологічні ознаки почуттєвого та інтуїтивного права. Підсумок.

Ключ-завдання

Насамперед необхідно глибоко вникнути у поняття «реалізація норм права», що висвітлено у загальній теорії права. Тут важливо зу­пинитися не тільки на традиційних формах реалізації, а й власних, дискусійних. Необхідно вивчити поняття «духовність», «імператив­ність», «моральність», «канонічність», «почуття», «інтуїція», які засто­сувати до реалізації норм природного права.

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання «Деонтологія духовного права» спо­чатку необхідно уточнити поняття духу людини. Для цього необхідно ви­вчити матеріал із навчального посібника «Філософія права» [46, с. 51-66].

Крім того, слід зазначити, що філософія Гегеля скерована на ро­зуміння природи духу. Центральним в його дослідженнях стало понят­тя абсолютного духу, що позначено головним суб'єктом розвитку сві­тобудови (природи, історії, суспільства, держав, моралі, права). Для абсолютного духу всі без винятку цивілізаційні і культурні форми - це прояв скритої від безпосереднього споглядання його направляючої активності, засоби демонстрації його креативних (ідеалістичних) мож­ливостях. Природно-правова думка завжди з незмінною увагою відно­силася до проблеми духу. Юридичний позитивізм, на відміну від неї, цю проблему ігнорував за її явно метафізичний характер [8, с.103].

Далі треба розкрити зміст понять «вітальність» та «духовність».

Під віталізмом розуміють біологічне, натурфілософське вчення, яке виходить із особливої життєвої сили як визначального чинника у розумінні феномена життя [52, с. 93], погляд, згідно якого в основі органічного життя, в основі всіх проявів життя лежить особлива життєва сила, від якої повинні залежати всі прояви життя [51, с. 77]. Вітальність, сукупність вроджених властивостей і здібностей, які забезпечують її жит­тя в природі. До змісту вітальності входять такі природні ознаки, як тілес­ність, чуттєвість, смертність, статевовікові особливості, які складають стихійну, без свідому основу людського існування пов'язану із землею, природою, космічним життям у вигляді людської тілесності - це мате­ріальний субстрат, просторово локалізована фізична діяльність. Вона не знає відмінностей між добром і злом, красою і потворністю, при­стойністю і ганебністю, дозволеним і забороненим, оскільки перебуває на тому рівні, де поняття, які відповідають цим відмінностям, але ще не функціонують, тобто на рівні безсвідомого [8, с.50].

Важливо знати, що життя і дух - це дві цілком самостійні, ні один до одного, ні до жодного спільного кореня не зведені сили; прос­торово-часова (космічна) сила життя протистоїть позапросторово-часовому духу. Існують два місця сплетення одного і другого: акт ро­зуміння і акт волі. Тому дух виступає таким станом речей, внаслідок якого відбувається те, що із події виникає діяльність [51, с.146].

Студенти повинні зрозуміти, щоб скерувати дух і вітальність у при­родно-правовий напрям, необхідна певна властивість людини - духовність.

Духовність - сукупність властивостей і якостей, які дозволяють людині повноцінно існувати у світі культури, в нормативно-ціннісних сферах [8, с. 103], категорія людського буття, що виражає його здат­ність до творення культури та самотворення [52, с.179], поняття яке узагальнено відображає цінності (смисли) і відповідний їм досвід, які протилежні емпіричному («матеріальному», «природному») існуванню людини або відмінні від неї [13, с.131].

Духовність - як соціальне явище - розпочинається з усвідомлення людиною свого власного існування в світі і з віри в добродійність світу у відповідь на добродійність людини, продовжується на співжиття зі світом і завершується любов'ю до світу, з яким людина досягає гармонійної єд­ності. Духовність є комплексом якостей людини, який формується індиві­дуальними і поза індивідуальними зусиллями, та включає в себе знання, почуття, емоції, осмислення, співпереживання та вірування, що зосере­джуються в душі людини. Формулою духовності виступає гармонійна єдність трьох складових - Віри, Надії, Любові [4, с.345-347].

Тепер потрібно довести, що духовність звеличує людину, пере­шкоджає вітальності порушувати онтологічні приписи. Для цього духов­ність повинна перебувати постійно у природно-правовому просторі.

Висвітлюючи зміст духовного права, слід особливу увагу звер­нути на його деонтологію. Розкривши причини утворення фальшивого духовного права та причини порушення дійсного духовного права, пояснити різницю деонтології духовного права.