Завдання для самоконтролю

1. Дати дефініції природного права інших авторів.

2. Висвітлити розуміння природного права як науки і як системи норм у вузькому та широкому розуміннях.

3. Встановити спільні та відмінні ознаки природного і позитивного права.

Важливим питанням семінарського заняття є «Причини вини­кнення юридичного позитивізму та його вплив на розвиток вчен­ня про природне право».

Слід зауважити, що позитивізм («позитивус» - умовний або стверджуючий, протилежний негативному) - філософська течія (засто­сована у Франції) з 30-х років XIX ст., яка формує систему позитивно­го (безперечного, точного, стверджуючого) знання, що опирається ви­ключно на факти і є корисним та зручним для використання, бо його зміст включає тільки безпосередньо дане. Його засновниками були О.Конт, Д.Міль, Г.Спеисер та ін.. Загальні засади позитивізму поляга­ють в тому, що пізнання необхідно звільнити від філософської інтер­претації; догматична і метафізична філософія має бути замінена «еко­номним» оглядом системи знань або вчення про співвідношення між науками; протилежність між «прихильниками духа» і «прихильниками природи» неістотна, тому потрібен третій шлях - «позитивний»; наука з її законами покликана відповісти не на питання «чому?» (отже, її предмет не суть об'єктів), а на питання «як?» (отже, її предмет - від­ношення між об'єктами заради орієнтації суб'єкта) [3, с.195-196].

Вважається, що попередниками Конта були деякі мислителі ми­нулих століть: д'Аламбер, Тюрго, Кондорсе, деякі елементи позитиві­зму висвітлювали Бекон, Декарт, Галілей, Ньютон, Юм, Ренан, Декарт, Лаплас та ін. Прагненням Конта було дотримуватися фактів та уникати метафізики. Це прагнення він прищепив епосі, хоча сам був не послі­довним, реалізував позитивізм частково, оскільки виріс із попередньо­го, метафізичного періоду і зберіг його певні риси. Надаючи своїй філо­софії назву «позитивної», Конт хотів цим самим виразити, що вона займа­ється виключно реальними предметами, залишаючи осторонь уявні, до­сліджує доступні розуму речі, а не таємниці; обмежується предметами, про які можна отримати достовірне знання, оминаючи слизькі теми, що ведуть до вічних суперечок; займається точними питаннями, уникаючи туманних. Він вважає, що людський інтелект і почуття творять фікції: почуття — міфологію, а інтелект - метафізику [47, с. 20-22].

Треба пам'ятати, що позитивізм виник у руслі культурно-філософського раціоналізму з його вірою у безмежну силу та винятко­ві можливості розуму. Парадокс в тому, що прихильники цього напря­му, покладаючи великі надії на соціальну силу знання, одночасно рі­шуче відмежовуються від спекулятивного стилю мислення, який скла­вся в умовах нестачі емпіричних знань і натурфілософсько довільного тлумачення явищ. Це був серйозний перегляд специфіки і соціально-культурної ролі філософії. Взірцем пізнавальних дій стає математичне природознавство. Орієнтація на природно-наукові і точні знання про­глядаються у намаганні надати філософському мисленню математич­ної строгості. Прихильники позитивізму не зауважують, що сила філо­софії саме в її наддослідному характері. Філософів цікавить не стільки природне буття речей і процесів, скільки їх соціокультурний зміст. Тому вони і здатні виявити фундаментальні передумови буття і люди­ни у світі. Позитивізм набув популярності передусім серед природно-наукової і технічної інтелігенції [20, с. 439].

Тепер можна приступити до висвітлення причин виникнення позитивізму.

По-перше. Передісторія позитивізму сягає ще давніших часів, оскільки великі переломи думки відбуваються неперервно. Конт зага­лом тільки поганим стилем повторив те, що добрим стилем робили інші. Попередники робили лише начерки того, що він докладно опра­цював. Наприклад, він звернув увагу на спорідненість своє позиції з позицією математика Софі Жермен, яка твердила, що багато помилок випливають із того, що люди дошукуються спочатку «всього», хочуть крізь світ дійти до вічного буття, до нескінченного єства. Математика цього не робить, тому вона є вільною від помилок, і через неї можна здійснити реформу філософії [48, с.21]. Тобто причина у розбіжностях думок філософів щодо буття світу і буття у світі.

По-друге. У житті людини можлива переорієнтація цінностей. Однак для науковців, це зробити трудніше, оскільки можливі запере­чення попередніх результатів, виникає деяка непослідовність, що впливає на авторитет вченого. Тому, ймовірно знаходиться людина, яка звертає увагу на ці непослідовності, узагальнює їх і виносить на зага­льні міркування, не беручи на себе особливої відповідальності. Це зробив Конт у своєму шеститомнику «Дух позитивної філософії», яка спочатку не користувалася популярністю. Пришилося йому скоротити і написати працю більш доступно, враховуючи метафізичні й релігійні аспекти, яка отримала назву «Система позитивної політики» (у 4-х томах).

По-третє. Початок XIX ст. започаткував інтенсивний суспільний розвиток, зокрема у сфері промисловості, техніки. Це потребувало актив­ного інтелектуального розвитку людини. Тому ставка робиться на розум людини, ї практичні, конкретні результати, не вдаючись до абстрактного мислення. Тобто технічна революція не могла не вплинути на філософів, які поволі почали сповідувати позитивізм, віддаючи при цьому перевагу розумові, інтелекту над вірою у природні явища, почуття природної гар­монії. Точні, конкретні питання, доступні розуму речі, факти, чисто фак­тичні дослідження стали особливою ознакою позитивізму.

В цілому позитивна філософія почала виконувати енциклопеди­чне завдання. Вона аналізувала конкретні результати інших наук, не використовуючи при цьому метафізики, психології, релігії. Щодо пси­хології, наприклад, Конт вважав, що людини не може бути одночасно об'єктом і суб'єктом дослідження. Слід сказати, що з появою позити­візму зародилася така наука як соціологія.

Далі студент повинен перейти до поняття юридичного позитивізму та його вплив на розвиток вчення про природне право. Цей матеріал роз­міщений у книзі «Природне та надприродне право» [43, с. 108-127].