Завдання для самоконтролю

/. В чому зміст канонічного і церковного права?

2. Що таке природне право?

3. Проаналізуйте співвідношення канонічного і природного права.

Значну увагу при підготовці четвертого питання «Аксіологічні аспекти почуттєвого та інтуїтивного права» необхідно приділити матеріальній психології, внутрішнім характеристикам людини як мік­рокосмосу. Особливо це стосується поняття почуття та інтуїції, які повною мірою забезпечують коеволюційний зв'язок людини.

Слід наголосити, що почуття (як психічний стан людини, реак­ція на світ, людей тощо) є особливими людськими різновидностями емоцій, серед яких настрій, афекти, пристрасті, стреси тощо. Ці дифе­ренційовані стійкі емоції, психологічні феномени та ін. Почуття є ви­щим продуктом розвитку емоцій людини, ведучим у мисленні і вчин­ках людини; вони відрізняються незалежністю від складеної ситуації і стану організму і виражаються у стабільні словесні відносини людини до сутності явищ, інших людей, самого себе [34, с.437]. Почуття лю­дини не є вродженими. Вони формуються у процесі життя.

Більшість емоційних переживань людини передається через по­чуття. Почуття є переважним елементом душевного життя і природ­ним способом пізнання (наприклад, любов). Сильні і швидкодіючі по­чуття називаються «афектами». Слово «почуття» тільки з XVIII ст. стало спеціальним філософським виразом (терміном); до цього про­блема почуття розроблялась у філософії і психології у розділі про при­страсті душі [51, с. 505]. Тому почуття можна назвати рухом, хвилю­ванням душі людини.

Ті почуття, в склад яких входять однакові за знаком емоційні переживання, називають гармонійними, а почуття, які включають в у себе різні емоційні переживання, називають суперечливими чи амбіва­лентними. Почуття діляться на групи у відповідності з предметами, до яких вони відносяться. Наприклад, виділяють естетичні, інтелектуаль­ні, моральні, щасливі почуття [29, с. 321].

Якщо моральні почуття скеровані на розуміння добра і зла, то правові - на правомірність і неправомірність. Спільне у цих двох ви­дах почуттів є почуття справедливості, почуття провини, почуття вста­новлення істини. В цьому основну роль відіграє як свідомість так і підсвідомість людини. Фактично у підсвідомості формуються крупин­ки, елементи почуття які забезпечують безперервну дію. Але свідо­мість не завжди адекватно відображає підсвідомо сформоване почуття. Тут можливі щонайменше чотири випадки: 1) повне відображення по­зитивних почуттів; 2) повне відображення негативних почуттів; 3) де­монстрування позитивних почуттів на негативному ґрунті підсвідомо­сті; 4) демонстрування негативних почуттів на позитивному ґрунті підсві­домості. Перші два випадки характеризують природність почуттів, другі два - їх штучність. Для правомірності, справедливості важливим є зовні­шній вияв почуттів. Підсвідомість почуттів може бути суб'єктивною при­чиною чи ознакою правомірності або неправомірності.

Тепер студент може перейти до висвітлення поняття почуттєво­го права, яке можна трактувати по-різному.

Зокрема, російсько-американський соціолог П. Сорокін вважає, що почуттєве право призначено для позначення охороняючої законом систе­ми цінностей, на вершині якої перебувають почуттєві задоволення і земні радощі. Мета норм почуттєвого права суто утилітарна і полягає в тому, щоб охоронити еліту, яка має найбільший доступ до різноманітних життє­вих задоволень, охороняти її власність і добробут, а також підтримувати стабільний правопорядок, що гарантує верхам соціальні переваги. Норми почуттєвого права у більшості випадків - відносні, умовні. Вони не міс­тять у собі нічого вищого, вічного, святого [8, с. 302].

Студентам рекомендується по-іншому підійти до поняття по­чуттєвого права. Йдеться, передусім про регулювання ефективного врегулювання внутрішнього світу людини, тобто, сприйняття природ­ного і позитивного права через почуття. Звичайно, почуттєве право у такому розумінні має суто індивідуальний характер і відображає певну зацікавленість людини. Тобто, природний чи позитивний закони не виконуються повністю, а виконується лише та частина, яка становить особливий інтерес. Інша частина закону залишається поза сферою сві­домості. Тому варто подумати над тим, як внутрішньо зорієнтувати людину на недопущення неправомірних дій у тій сфері права, яка ви­падає з почуття людини. Очевидно, що в цьому має перевагу дух пра­ва, який і визначає цінність почуттєвого права, переваги правового почуття над почуттям законності.

До аксіології інтуїтивного права потрібно підійти з позиції тлу­мачення інтуїції. Інтуїція (від лат. - уважно розглядаю) - це ірраціона­льна здатність безпосереднього пізнання істини без будь-якого зв'язку з чуттєвим і раціональним пізнанням, суспільно-історичною практи­кою. Вона має індивідуальний характер і усвідомлюється лише резуль­тат. Інтуїція визначається певним здогадом, проникливістю, що ґрун­тується на попередньому досвіді [47, с. 362]. Для інтуїції типовими є несподіваність, неймовірність, безпосередня очевидність і неусвідомленість шляху, який до неї веде [15, с. 279]. Тобто, йдеться про пильне зосередження уваги на досягнення істини за допомогою доказів, про суб'єктивне як здатність виходити за межі досвіду шляхом мисленнєвого охоплення («осяяння») або узагальнення в образній формі безпо­середніх зв'язків, закономірностей [14, с.14], про духовне бачення, ніби натхнення, розуміння набуте безпосередньо, а не емпірично чи шляхом інтелектуальної рефлексії, безпосереднє переживання дійсності, відкриття яке розвивається всередині людини [51, с.182]. Інтуїція розкриває безпо­середній контакт свідомості з буттям. Зокрема 3. Фрейд трактував інтуї­цію як підсвідомий інстинкт, в якому знаходиться першоджерело творчо­сті. Творча інтуїція, як особливий підсвідомий інстинкт і як елемент твор­чої діяльності, залежить від накопичених життєвих вражень, обсягу твор­чо опрацьованого матеріалу, здобутків культури [52, с. 248].

Поняття інтуїції тісно пов'язане з поняттям інсайт. Термін «ін­сайт» у психології мислення вперше був використаний В. Келером (представником гештальтпсихології) для характеристики мислення вищих людиноподібних мавп - шимпанзе [28, с. 207]. Можна ствер­джувати, що у тварин на високому рівні розвинутий інсайт і переваж­но, вони діють безпомилково. Тому, ми часто характеризуємо окремих тварин розумними (умовно, особливо це стосується диких тварин).

Студент повинен окремо зупинитися на філософській течії - ін­туїтивізм, яка виникла на початку XX ст.. і представниками якої є А. Бергсон, М. Лосський та ін..

Індивідуалізм є своєрідною реакцією на узаконення принципів розсудкового мислення і науковості та стверджується як різновид ірра­ціоналізму [19, с. 600]. Тобто, на початку активного розвитку науки за­пропоновано основну увагу звернути на біологічне життя людини, що означає - протиставлення інтелекту та інтуїції. Але більшого успіху мож­на досягнути у поєднанні інтелектуального пізнання з інтуїтивним.

А. Бергсон тлумачить інтуїцію як особливий вид феномену не стільки як пізнавальну здатність, скільки як певну онтологічну харак­теристику людського буття та життя взагалі. Інтелект та інтуїція - це два різних способи розвитку життя, один з яких зорієнтований на задо­волення практичних потреб (інтелект), інший - на безпосереднє злиття з життєвим процесом, уможливлення феноменології [52, с. 247-248].

У філософії Бергсона світ - це неперервний творчий процес еволюції нових форм і станів. Траєкторія еволюції не політ м'яча, а вибух фанати, частинки якої і частинки частинок якої продовжують постійно зриватися. Енергія зриву і є творчий порив життя. Людина прилаштовується до матеріального світу за допомогою інтелекту, який діє через штучні органи. Вона ділить світ на окремі елементи, а з них будує своє штучне сприйняття дійсності. Інтуїція - це розум, який на­магається стати безкорисливим інстинктом. Це проникнення всереди­ну «життя» і його всеможливих змінюючи об'єктів. Це бачення духу з боку самого духу [1, с. 23]. Інтуїція дається людині трудно, для її дося­гнення необхідно важке, мучене зусилля, яке змінює саму перспективу філософського пізнання реальності. Набути здатності до інтуїції - зна­чить змінити сам спосіб життя, навчитися жити в діяльності, подавати в справжньому аутентичному вигляді світ і самих себе [20, с.420].

Студент повинен навести приклади, де з недовірою ставляться до інтуїції. Серед таких О. Івін називає: без інтуїції (навіть інтелектуа­льної) можна обійтися; інтуїція не може замінити розум навіть в тих галузях, де її роль особливо істотна; інтуїція ніколи не остаточною і її результат обов'язково підлягає критичному аналізові; інтуїтивне для одних може не бути очевидним для інших [15, с. 285-286].

Далі студент приступає до розгляду поняття інтуїтивного права. Для цього необхідно висвітлити розуміння закритого і відкритого сус­пільства. Закриті суспільства (які наближені до тоталітарних) позитив­не право наділяє певною стабільністю, тому інтуїція скеровується до сприйняття авторитаризму, страху. Право, яке керує особистістю, має одне спрямування - безумовне підкорення соціальним вимогам. Інше інтуїтивне право у відкритих суспільствах, де панує демократія скеро­ване на творчий розвиток, порив, динамізм., Прогрес полягає в тому, що інтуїція скерована на пізнання природного права і динамічного застосування його у відкритому суспільстві. Тут диктаторський розум не має великої сили. Велике значення для такого інтуїтивного права має канонічне право, а також, природно-правова інформація, яка пере­буває у підсвідомості людини.