Завдання для самоконтролю

/. Що таке природне право?

2. Що ви розумієте під моральним правом?

3. Дайте визначення імперативності.

Здійснюючи підготовку до третього питання «Співвідношення канонічного і природного права», слід мати на увазі, що канонічне право є одним із важливих зовнішніх виявів природного права.

Канон (грецьк. - палиця, переносно - правило, нормативний зразок) - в широкому розумінні - правило або система правил будь-якого виду людської діяльності [52, с.267], художній - в естетиці (ка­тегорія, яка означає систему внутрішніх творчих правил і норм, які панують у мистецтві, в якомусь історичному періоді чи художньому напрямі і закріпляючих основні культурні закономірності конкретних видів мистецтва [53, с.350}, узагальнення правил, які діють у певній сфері. Канонікою Епікур назавав логіку [51, с.196]

Роль канону у процесі історичного буття мистецтва двояка. Бу­дучи носієм традицій певного художнього мислення двояка. Будучи носієм традицій певного художнього мислення і відповідної художньої практики, канон виражає естетичний ідеал тієї чи іншої епохи, культу­ри, народу, художнього напряму і т.п. В цьому його продуктивна роль в історії культури. Коли ж зі зміною культурно-історичних епох змі­нюється естетичний ідеал і вся система художнього мислення, то ка­нон минулої епохи стає гальмом у розвитку мистецтва, заважає йому адекватно виражати духовно-практичну ситуацію свого часу. У проце­сі культурно-історичного розвитку цей канон долається новим твор­чим досвідом [53, с.351]. А канон у першому випадку чи не найбільше відображає онтологічну позицію певної творчої діяльності людини, оскільки цивілізація ще не набрала великого розвитку.

В європейській культурі поняття канон найчастіше вживається у релігійному контексті - як традиційні настанови щодо віровчення, до­гматики, церковної організації, що ведуться від Апостолів Отців Церк­ви або вироблені церковними Соборами. У Християнстві канонами називаються: а) Символи віри; б) вчення Ісуса Христа та Апостолів; в) книги Святого Письма; г) сукупність правил у галузі богослужіння, ієрархічних стосунків; д) церковні піснеспіви. Інколи поняття канону вживається при визначенні філософських шкіл та традицій: означає аксіоматизовану систему основних положень та відповідний корпус літературних джерел [52 с.267 ].

Релігія та право - дві нормативні системи зі спорідненими хара­ктерами, що з різних сторін урегульовують життя суспільства і протя­гом тисячоліть взаємодіють у найрізноманітніших формах. Однією з найрізноманітніших і найвпливовіших релігійних правових систем сучасності є християнське канонічне право (як автономна надкорпора-тивна правова система), що виникло і формувалося на базі християн­ської релігійно-філософської доктрини. Термін «канонічне право» за обсягом охоплює релігійно-общинні правові системи найбільших «традиційних» гілок християнства - православ'я та римо-католицизму.

Це діюча система релігійно-правових приписів, що реально врегульо­вують цілий ряд специфічних суспільних відносин, що не піддаються впорядкуванню в інший спосіб [25, с. 1-4].

Склад канонів не є однаковим у канонічних кодексах католиць­кої і православної церков. У католицизмі джерелами канонічного пра­ва були Постанови Вселенських Соборів, витяги з папських булл, ряд положень Біблії, уривки з творів Отців Церкви, а також деякі норми звичаєвого і римського права. Канонічне право у католицизмі поши­рюється не лише на церковні, а й на частину позацерковних відносин. Норми щодо церкви та її організації прийняті світською владою у кра­їнах католицизму {тобто церковне право), не входили до канонічного права. Поняття «канонічне право» і «церковне право» у католицизмі не збігалися. У православ'ї, котре не мало достатнього впливу на суспі­льне життя, як католицька церква, канонічним правом сукупність ка­нонічних норм, що містяться у рішеннях Вселенських і деяких інших соборів (до IX ст.), а також у висловлюваннях Отців Церкви, освяче­них церковною традицією звичаях та ін. Значна частина канонів, які регламентують церковне життя входить до церковного права. Поняття «канонічне право» ширше за поняття «церковне право»: воно включає такі канони, які виходять за межі церковного життя і навіть церковно­го права, оскільки влаштовувало і діяльність православної церкви ви­значалися, також нормами більш пізнього походження [60, с. 17].

Християнське канонічне право, як більшість релігій православних систем, не можна звести ні до одного рівня правового інституту, ані до рівня галузі права. Для канонічно-правової норми вищого рівня ніяк не обмежена сферою дії національного законодавства. У цьому відношенні подібні норми наділенні значно більшою універсальністю і територіально-часова сфера їхньої дії визначається лише органами церковного управлін­ня відповідного рівня. Джерела канонічного права (ядром якого є церков­не право) врегульовують особливий тип суспільних відносин пов'язаних з: 1) вступом особи до певної релігійної організації, релігійною практикою та припиненням членства; 2) накладенням на порушника канонічно-правових норм певного покарання; 3) визначенням штату корпоративних об'єднань, що виникли в певному релігійному об'єднанні; 4) відносинами між релігійними організаціями рівних рівнів; 5) відносинами між релігій­ними організаціями та державою і організаціями нерелігійного типу. Для них характерні, також відносини пов'язані із задоволенням релігійних потреб та методи нормативного врегулювання. Особливості канонічного права проявляються і в їх класифікації, для якої типовим є виділення спе­цифічних нехарактерних для освітянського права видів правових джерел (Біблія, церковні передання, канонічні звичаї, церковне законодавство, канонічні та судові прецедент, канонічно-правовий договір, звичай, цер­ковне законодавство та ін. [ 25, с. 10-11,14].

Далі студент переходить до висвітлення спільних та відмінних рис між канонічним та природним правом.