Завдання для самоконтролю

1. Що таке гносеологія як наука?

2. Що виступає предметом науки філософії права?

3. В чому полягає об'єкт дослідження філософії права?

Питання «Регулятивна природа принципів філософи права» необ­хідно розпочати з висвітлення поняття принципу, принципу права взагалі.

Принцип - це 1) першопочаток, те, що лежить в основі певної сукупності факторів, теорії, науки; 2) внутрішні переконання людини, ті практичні, моральні й теоретичні засади, якими вона керується в житті, в різноманітних сферах діяльності [52, с.519]. Кожен дослідник має власні принципи в науці, які й формують непохитну, безкомпромі­сну теорію. Вибір принципів залежить від усталених світоглядних установок, методологічних засад дослідника, які потребують рівномір­ної, логічної доказовості без заперечень самому собі.

Принципи права — це вихідні, визначаючі ідеї, положення, уста­новки, які складають моральну й організаційну основу виникнення, розвитку та функціонування права. Принципи права є те, на чому гру­нтується формування, динаміка і дія права, що дозволяє визначити природу даного права як демократичного чи, навпаки, тоталітарного. В юридичній науці принципи права діляться на загальні (загальноправо­ві), міжгалузеві і галузеві. Загальноправові принципи діляться на мо­рально-етичні: принцип формальної рівності, й організаційні: закон­ність, поєднання переконання і примусу, стимулювання і обмеження в праві. Як приклад міжгалузевого принципу можна покластися на принципи гласності і змагальності в цивільно-процесуальному і кри­мінально-процесуальному праві, невідворотність юридичної відпові­дальності за скоєння правопорушення, «закон зворотної сили не має». Прикладами галузевих принципів можуть слугувати принцип рівності сторін і свободи договору - в цивільному праві, принцип субординації - в адміністративному праві, принцип презумпції невинуватості - в кри­мінальному праві та інші [6, с. 148-166].

До принципів філософії права деякі автори відносять: предзаданість, калейдоскопічність, парадоксальність, безумовність, самодоста­тність, самоцінність, неуніверсальність, компенсації [24, с.65-79].

Виходячи із цих відомостей необхідно спробувати принципи філософії права, подані на лекції.

Завдання для самоконтролю

1. В чому полягає різниця між принципом і методологічною засадою? Чому принципи інколи називають методологічними?

2. Що таке принципи права?

3. Які принципи філософії права вам відомі?

Готуючись до четвертого питання «Природно-правовий вимір функцій філософи права», студент повинен знати поняття функції, функції права, а потім висвітлювати зміст функцій філософії права. Необхідно ознайомитися із авторефератом дисертації кандидата юри­дичних наук І.М.Ситара [37].

Функція (лат. - діяльність, виконання) - це існування, мислиме нами в діяльності. В логічному змісті функцією називають відношення залежності двох змінних величин (змінних) чй групи величин, які ха­рактеризуються тим, що зміна однієї величини має наслідком зміну іншої, тобто кожній величині однієї групи завжди певним чином під­порядкована кожна (або декілька) величина іншої групи [51, с.485].

Функції права безпосередньо пов'язані з дією права, з практич­ною реалізацією його властивостей офіційно-владного регулятора від­носин між людьми, його роллю і місцем в структурі правової системи суспільства [6, с. 167].

Функції юридичної науки - це основні напрями її впливу на со­ціальні явища, насамперед на здійсненність основоположних прав, на юридичне право й державу, а також на суспільні відносини, на форму­вання і розвиток особи. Серед таких функцій вирізняються: констату­юча, інтерпретаційна, евристична, прогностична, методологічна, практико-прикладна, ідеологічно-виховна [36, с. 211-212].

Функції філософії права - це конкретні службові здатності, які подають в цілому картину її соціального призначення. До таких функ­цій належить: пізнавальна, методологічна, ціннісно-орієнтаційна, ви­ховно-освітня [8, с.341-342]. Деякі автори додають ще й світоглядну, відображаючо-інформаційну [55, с.26-27], онтологічну [16, с.13].

Студентам потрібно подати функції філософії права, взявши до уваги лекційний матеріал. При цьому, треба обґрунтувати, чому функ­ції філософії права мають природно-правовий вимір.

Завдання для самоконтролю

/. Що таке функції права?

2. Назвіть функції природного і позитивного права.

3. Чому функції природного права мають онтологічну імперативність.

Семінарське заняття 3. Природне право як критерій позитивного права.

План

1.Теорія природного права Станіслава Оріховського.

2.Основні теорії природного права ХХ-ХХІ ст. та його вплив на розвиток вчення про природне право.

3.Синергетична дія природного права. Підсумок.

Ключ-завдання

Підготовка до семінарського завдання потребує опрацювання, передусім, праці «Природне та надприродне право» [43], «Філософсь­ко-правова спадщина С.Оріховського: феномен професіоналізму пра­воохоронця» [12]. Потрібно глибше вникнути у зміст «природжене» право, синергетика.

Методичні рекомендації

Розкриття змісту питання «Теорія природного права Станіс­лава Оріховського» є принципово важливим для науки взагалі і для української науки зокрема. Саме С. Оріховський (1513-1566), а не Г. Гроцій (1583 - 1645) вперше (біля 70 років раніше) розпочав відро­джувати вчення про природне право в Європі.

С.Оріховський став першим в Європі мислителем, який не прос­то систематизував уявлення про природне право, ідеологічні витоки якого сягають часів античності, але й проектував природно-правову концепцію на методологію державотворення, а також продемонстру­вав її значення для власного життя. У зв'язку з цим існують підстави вважати його філософсько-правові погляди прогресивними в контексті ренесанської європейської філософії права. Право, на думку С.Оріховського, прищеплене першій людині, з того ж часу стало при­родженим. «Природжене» - означає дане природою людині з моменту її народження. З цього часу воно стає невід'ємною частинкою, яку не можливо стерти, знищити, вирвати з людини. Так званий «закон при­роди» (природній закон) записано в органах нашого тіла для того, щоб жити «згідно з природою і її законами». У природі все обумовлене. Мислитель зазначав, що цей закон природи є найвищим. До переліку ключових природних прав С.Оріховський відносить: право на влас­ність; право на мир і злагоду; право на свободу совісті; право керува­тися вказівками власного розуму; право на справедливість і рівність; право на вимогу дотримання договору та покарання у випадку його порушення. Природні права можна порушити, обмежити, створити умови, за яких стане нереальним їх здійснення, проте відчужити від людини чи позбавити її цих прав не можна [12, с.11 ].

Далі студентам потрібно опрацювати літературу середньовіччя і Нового часу стосовно теми природного права [43, с.83-107].