Завдання для самоконтролю

/. Що таке право за С. Оріховським?

2. Які види прав виділяє С. Оріховський?

3. В чому полягає зміст поняття «природженого права»?

Розглядаючи «Основні теорії природного права ХХ-ХХІ ст.», необхідно вибрати дефініції природного права, які висвітлені у сучас­ній літературі.

У юридичній енциклопедії зазначено, що природне право - це тео­ретична доктрина, за якою головним джерелом права є сама природа, а не воля законодавця. Людині природне право належить від народження, воно закладене в самій її сутності й однакове для всіх [62, с. 132].

Філософські енциклопедії обґрунтовують природне право більш повніше.

Наприклад: Природне (природжене) право - це сукупність зага­льнообов'язкових правил (норм) поведінки, дотримання яких забезпе­чує рівність можливостей існування та розвитку кожної людини в сус­пільстві. У сучасному праві розрізняють природне право людини, при­родне право сім'ї, природне право нації, які мають бути загальними та рівними для всіх суб'єктів. Природне право людини - це певні можли­вості (фізичні, економічні, політичні, культурні, особистісні), які за­безпечують гідне існування людини як фізичної, культурної, політич­ної істоти та її збереження і розвиток як особистості, індивідуальності з власним психо-емоційним сприйняттям світу [52, с. 521-522].

Природне право - це поняття, яке вживається для позначення тих цінностей, принципів і прав, які випливають із природи людини і не зале­жать від конкретних соціальних умов чи державного ладу [53, с 677].

Природне право — підготовлений окремими софістами, Сокра­том, Платоном і кініками, обґрунтований стоїками погляд на право, згідно якому право закладено в природі, тобто в самій сутності люди­ни, оскільки згідно вчення Стої і близьких її напрямів, а згодом також і просвітників XVII і XVIII ст., у всіх людях діє один і той самий світо­вий розум, то природне право для всіх однакове, незалежно від часу і місця та незмінне. З точки зору християнства природне право є наслід­ком Божого закону, закладеного у людську природу актом творіння. Непричетне до церковного тлумачення вчення про природне право розвивалося особливо XVII і XVIII ст.; його головними представника­ми є Боден, Альтузій, Гроцій, Гоббс, Пуффендорф, Томазий, Лейбніц, Христиан Вольф і Кант, хоча по окремих питаннях їх погляди часто значно розходяться. У XIX ст. розуміння права як природного відійш­ло на другий план, зокрема, в результаті суперництва з «історичною школою права», яка визнавала тільки «позитивне право», тобто вста­новлене законами і в законах здійснюване [51, с.156-157].

Сучасні філософи права дають своє визначення природного права, хоча здійснюють це досить невпевнено.

Природне право - одна із ведучих парадигм філософсько-правового і юридичного мислення, яка опирається на ідею єдиних но­рмативно-ціннісних принципів, пануючих в Космосі, Природі і суспі­льстві та здатних бути мірилом справедливості законоположень, вста­новлюваних державою [8, с.107].

Слід звернути увагу, що природне право володіє більшою імпера­тивністю, ніж позитивне право, оскільки воно звернене в основному до другої особи у вигляді прохання, що має більшу силу. Позитивне право звернене до третьої особи у невизначеній формі. Вимоги позитивного права існують у вигляді повідомлень і до нікого не звернені, про що свід­чать диспозиції правових норм. Така ситуація виникла тому, що держава поволі відділилася від суспільства. Якщо держава вирішує деонтологічні питання, то суспільство вирішує онтологічні питання. Тому для суспільс­тва необхідні такі правові норми, які б прямо були до нього звернені, що забезпечило б охорону онтологічних функцій природного права

Далі студент повинен висвітлити розуміння природного права як науки і як системи норм у вузькому та широкому розуміннях, що було предметом викладу відповідної лекції.