3.1 Конституційне закріплення соціального характеру держави

Закріплення соціального характеру держави в Основному Законі – в Конституції, є стабілізуючим фактором і в соціальній і в соціалістичній державі. Проблема конституційного закріплення соціального характеру держави є окремою проблемою дослідження. В ряді робіт західних і вітчизняних вчених вказується на необхідність конституційного закріплення соціального характеру держави. Цахер вважає, що констатація характеру держави стає задачею, ціллю, правовою нормою [1]. В.П.Гетьман також відмічав, що поняття “соціальна держава”, яке з’явилось в 1949 р. в Конституції ФРН, спочатку було принципом, яким керувався уряд в своїй діяльності [2]. Держава зобов’язується здійснювати соціальну конструктивну діяльність. Така діяльність не має чітко окреслених кордонів, що дозволяє розширювати втручання з боку держави, мотивуючи це, наприклад, зміною обставин, що часто породжує конфлікт між цілями соціальної держави і правилами ринкової економіки.

Конституційне закріплення має більше значення в правовій державі, де закон змушує і владу діяти відповідним чином. В недемократичних, неправових державах конституційне визначення держави як соціальної може мати різне значення – може бути просто популістським гаслом; виявом дійсних наміром еліти створювати передумови для переходу до соціальної держави; певною угодою між різними політичними силами, компромісом, тривалість якого буде залежати від обставин. Такий компроміс, як правило, досягається тоді, коли жодна з сил не має переваги над іншою. Тому потрібно розрізняти юридичне закріплення прав і їх реалізацію. В неправовій державі можуть бути конституційно закріплені і не реалізовані як права політичні, так і соціальні. Але в соціалістичній державі ряд соціальних прав були не лише декларовані, але і реалізовані.

В правовій державі немає гарантій повної реалізації соціально-економічних прав. В 1951 р. Федеральний конституційний суд ФРН виніс рішення, згідно з яким стаття 20.1 Конституції ФРН, в якій говориться, що держава є демократичною, соціальною, не дає підстав для запиту до Конституційного суду відносно того, чи закони, що приймають законодавці відповідають цьому положенню Конституції. В самій Конституції ФРН немає переліку соціально-економічних прав. Але в ст.1 мова йде про те, що обов’язком держави є захист людської гідності. Поняття “гідність”, “людська гідність” дуже часто зустрічаються в офіційних документах тих держав, які прийнято вважати соціальними. Це пояснюється тим, що гідність наряду із свободою стала однією з цінностей західної людини. В тоталітарному суспільстві не може існувати гідності, як і свободи. Формування почуття гідності є тривалим процесом.

На відміну від Конституції ФРН, в Конституціях інших західних країн перераховуються соціально-економічні права, реалізацію яких держава зобов’язується гарантувати. Так в Конституції Австрії ще 1920 р. говорилось про те, що землі на базі федеральних законів вирішують наступні питання: надають допомогу бідним, створюють виховні заклади і т.д. Конституція (в ст.12.1) передбачала створення державних закладів по позасудовому посередництві в конфліктах, тобто визнала необхідність соціального партнерства.

В Основному Законі Франції, прийнятому в 1958 р., підтверджується визнання тих прав, які були проголошені в Декларації 1789 р. і тих нових, які були записані в преамбулі Конституції 1946 р. В преамбулі Конституції Франції 1946 р. викладені були зобов’язання держави щодо гарантування прав людини, говорилось, що нація гарантує людині і сім’ї необхідні умови для розвитку. Гарантує всім – дитині, матері, людям похилого віку охорону здоров’я, матеріальне забезпечення, відпочинок і т.д. Вказувалось, що будь-яка людська істота, яка не має можливості працювати із-за похилого віку, фізичного чи розумового стану, економічного положення має право отримувати допомогу необхідну для існування. Нація гарантує рівний доступ дітям і дорослим до освіти. Організація безкоштовної освіти всіх ступеней є обов’язком держави [3].

Право на отримання допомоги від суспільства в випадку непрацездатності громадянина, відсутності в нього засобів для існування закріплено Конституцією Італії [4]. 3гідно з Конституцією законом встановлюється тривалість робочого дня. Республіка турбується про підвищення кваліфікації, професійного рівня трудящих. Встановлюється також право трудящих приймати участь в управлінні підприємствами на умовах і в межах, встановлених законом [5]. В Конституції Італії є розділ, який носить назву “етично-соціальні відносини”, мова в якому йде про турботу держави про матерів, дітей, молодь, освіту і т.д. [6].

Особливістю Конституції Іспанії є те, що в ст.40.1 говориться про справедливий розподіл прибутків ради створення сприятливих умов для соціального і економічного прогресу, збереження економічної стабільності. Держава бере зобов’язання проводити політику, направлену на досягнення повної зайнятості.

Таким чином, Конституції країн Заходу по-різному визначають свої зобов’язання щодо захисту соціально-економічних прав. Соціально-економічні права конкретизують поняття “соціальна держава”. Вони діляться на групи: права в сфері соціального забезпечення; права в сфері трудових відносин (право на об’єднання в профспілки, на страйк, на участь трудящих в управлінні підприємством, на укладання колективних договорів); права певних соціальних груп – жінок, молоді, сім’ї; права в сфері освіти і культури. З моменту виникнення соціального законодавства і по цей час ведуться дискусії відносно природи цих прав, а особливо про можливості їх реалізації, судового захисту.

Звичайно, деякі права, як право на працю, є скоріше декларацією наміру держави створювати умови для загальної зайнятості, а не гарантією того, що кожному нададуть можливість працювати. Але закріплення цього права означає також, що держава бере на себе зобов’язання турбуватись про безробітних, захищати від незаконних звільнень тощо. Соціальні права часто розглядають як програмні, тобто такі, які зобов’язують державу на соціально орієнтовану діяльність. Ці права багато західних юристів розглядають не як суб’єктивні права, а як об’єктивні обов’язки органів влади. Справа в тому, що ці права дійсно майже неможливо захистити в суді. Наприклад, якщо скорочення працівника викликане чисто економічними причинами, то все на що він може розраховувати це на державну допомогу по безробіттю, а також по можливості працевлаштування чи перекваліфікацію при допомозі центру зайнятості.

Ельвальд Ф. розглядає соціальне право як договірне, яке передбачає взаємозалежність і солідарність всіх. Воно має компенсувати соціальну нерівність, сприяти досягненню компромісу між багатими і бідними, між громадянськими правами і свободами, перш за все правом власності і соціальними правами. Ельвальд вважає, що соціальне право має створювати умови фактично рівної вигоди [7]. Соціальне право, як вважає Цахер, служить забезпеченню людської гідності; виступає гарантом рівності громадян в державі, а забезпечення рівності неможливе без ідеї добробуту; воно в правовому сенсі означає задоволення потреб і розвиток здібностей людини при умові, що вільний розвиток індивіда гармонійно поєднується з свободою кожного. На його думку, соціальне право народилось із вчорашнього братства [8].

Соціальне право враховує потреби людини, задоволення яких дозволяють їй стати повноцінним членом суспільства. Існує багато концепцій, в яких описані основні потреби людини. Я.Гоуф, наприклад, розділяє потреби на базові і проміжні. До базових він відносить автономію і фізичне здоров’я. Автономність – це здатність ініціювати дію, формулювати цілі і переконання, що є необхідною умовою людського існування. До проміжних він відносить наступні потреби: адекватне харчування; адекватне житло; умови праці, що не шкодять здоров’ю; навколишнє середовище, що не наносить шкоди здоров’ю; відповідне медичне обслуговування; безпечне дитинство; значимі взаємовідносини у первинному середовищі; фізична безпека; економічна безпека; захист материнства і дитинства; базова освіта [9]. Проміжні потреби повинні задовольняться державою і органами місцевого самоуправління при підтримці держави. Конституційне закріплення соціально-економічних прав сприяє збереженню стабільності.