Глосарій

Агон (грець.) – змагання, боротьба, спорт, суперництво, що пронизували усі сфери життя давніх греків: військову, спортивну, культурну, політичну, судову. Ф.Кессіді відзначав агональність (змагальний, полемічний дух) заради досягнення слави найхарактернішою рисою давніх еллінів. Елемент агональності міцно увійшов у фундамент європейської культури.

Антропологізм (від грець. anthropos - людина та logos — слово, вчення) - зведення всіх явищ суспільного життя до властивостей людської природи. Термін запровадив Л. Фейєрбах, проте антропологічна тенденція притаманна була ще Сократові, який, на противагу попередній натурфілософії, поставив людину в центр пізнання.

Амбівалентність (від лат. ambo - обидва та valentia - сила), - двоїстість чуттєвого переживання, яка виявляється у тому, що один і той самий об’єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любов і ненависть).

Андеграунд (від англ. under – під, ground – грунт) – підпільний, нелегальний, несхвалюваний, переслідуваний офіціною владою рух в мистецтві.

Антропоцентризм (від грець. anthropos - людина та centrum — центр кола, середина) - уявлення про світобудову, яка організується довкола людини як центру Всесвіту.

Артефакт (від лат. artefactum - штучно зроблене) - створене людиною, суспільством, продукт культури.

Архетип (від грець. arche - початок та typos - образ): 1) в античній філософії (Філон Олександрійській) — прообрази, ідеї; 2) в аналітичній психології (К. Г. Юнг) - вроджені психічні структури, мотиви, які є результатом історичного розвитку людини (так званого колективного підсвідомого) і складають основу загальнолюдської символіки снів, міфів, казок та художньої творчості.

Асиміляція культурна (від лат. assimilatio – уподібнення, схожість) – механічне засвоєння нових цінностей, поглинання (повне або часткове) однієї культури іншою; як правило, більш слабка культура розчиняється в більш сильній. Процесу культурної асиміляції сприяють завоювання, поневолення, цілеспрямована культурна політика і т.д. Повна культурна асиміляція завершується втратою мови та загибеллю більш слабкої культури.

Аскетизм — 1) спосіб життя, що полягає в добровільній відмові від життєвих благ та задоволень, крайньому обмеженні життєвих потреб; 2) релігійне подвижництво; 3) учення і практичний метод досягнення моральної досконалості шляхом саморегуляції людиною своїх тілесних потреб, обмеження і пригнічення чуттєвих потягів та бажань.

Вандалізм (від лат. vandaly — назва великого союзу східнонімецьких племен) - дике, безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей.

Варвари (грець. barbaroi) - 1) у давніх греків та римлян назва чужоземців; 2) переносно - жорс­токі, грубі люди, руйнівники культурних цінностей.

Вільнодумство - критичне ставлення до релігії та церкви: сумніви в питаннях віри, заперечення окремих релігійних догматів, обрядів тощо.

Гармонія (від грець. harmonia — зв’язок): 1) в музиці - закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні, підпорядковане нормам ладової побудови музики;. 2) в широкому розумінні – зв’язок, стрункість, домірність.

Гедонізм (від грець. hedone - задоволення) - філософсько-етичне вчення, згідно якому рушійною силою, найвищим благом і метою життя людини є насолода, задоволення.

Генеза (від грець. genesis – походження) – походження, виникнення, процес утворення і становлення явища, що розвивається.

Герменевтика (від грець. hermeneutikos. - той, хто пояснює, розтлумачує) - напрям гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаєморозуміння різних культур.

Гуманізм (від лат. humanus - людяний) - вчення про самоцінність людини, яке утверджує людину як смисл й основу буття.

Дегуманізація – втрата суспільством духовних та моральних цінностей, відмова від світогляду, що знаснований на справедливості, увазі і повазі до особистості, індивідуальних якостей людини.

Деміург (від грець. demiurgos - майстер) - вища урядова особа в деяких державах Стародавньої Греції (наприклад, в Ахейському Союзі); алегорично — творець.

Девіантний (від ла. deviatio – відхилення) – те, що відхиляється від загальноприйнятих норм; наприклад девіантна поведінка.

Дисидент (від лат. dessidens — незгідний) — людина, що перебуває в морально-політичній опозиції до влади, домінуючих у державі ідей та цінностей.

Евдемонізм (від грець. eudemonia – щастя) – етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя: особистого – індивідуалістичний евдемонізм, суспільного – соціальний евдемонізм.

Егоцентризм (від лат. ego - я та centrum - центр кола, середина): 1) суб’єктивно-ідеалістичний філософський і етичний принцип, за яким індивідуум, особистість вважається центром Всесвіту; 2) негативна, хвороблива риса характеру, яка проявляється в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

Екзальтація — надмірне захоплення чимось, збудження під впливом будь-чого, захопленість, захват, збудження, піднесення, вибух емоцій.

Еклектизм (від грець. eklektikos - той, хто вибирає; еклектика) — безпринципне, механічне поєднання різнорідних поглядів, теорій, стилів.

Емпатія (від англ. empathy - співчуття) - вміння входити у психологічний стан іншої особи, здатність поставити себе на місце іншого.

Етнос (від грець. ethnos — народ, плем’я) — позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Звичаї — стереотипи поведінки, яких дотримується спільність людей, групи соціальні за певних обставин і які зберігаються в незмінному вигляді протягом тривалого історичного періоду, передаючись із покоління в покоління.

Ідеал — уявлення про найвищу досконалість, котра як взірець, норма і найвища мета визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу.

Ідеалізація — приписування комусь, чомусь ідеальних властивостей; схильність вважати когось, щось кращим, ніж є в дійсності.

Ідентичність (від лат. identifico - ототожнювання) - усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної групи, свого статусу і ролі.

Ідентифікація етнічна – віднесення людьми один одного і самих себе до певної етнічної групи.

Ініціації (від лат. initiatio – здійснення таїнств) - сакралізовані посвячувальні обряди в первісному суспільстві, що пов’язані з переводом юнаків і дівчат у віковий клас дорослих чоловіків і жінок.

Інновація (від лат. innovatio – оновлення) – поява та розповсюдження рис, яких раніше не було в рамках даної культури, модернізація, реформа; інновація може бути результатом міжкультурного винаходу або міжкультурного запозичення.

Інкультурація – процес, в ході якого індивід освоює традиційні засоби мислення та дій, що характерні для культури, до якої він належить.

Ієрархія (грець. — священний та влада) — поділ на вищі та нижчі посади, чини, соціальні групи залежно від їхнього суспільного і майнового стану; порядок підлеглості нижчих осіб за чином, посадою вищим.

Ірраціональний (від лат. irrationalis — нерозумний) - той, що перебуває за межею розуму, алогічний.

Калокагатія (від грець. kalos - прекрасний та agathos - добрий) - естетичний ідеал гармонії духовного і фізичного в людині.

Канон (від грець. kanon - норма, правило) - сукупність правил, яка визначає ідеальність образу.

Картина світу — одна з форм світоглядного відображення об’єктивної реальності в суспільній свідомості, що являє собою науковий образ освоєної в практиці дійсності, компонент світогляду.

Катарсис (від грець. katharsis - очищення) - поняття давньогрецької естетики, яке характеризує естетичний вплив твору мистецтва на людину; включає полегшення після великого напруження почуттів і облагородження цих почуттів, синтезовані в естетичному переживанні.

Код культурний – сукупність знаків, символів, смислів та їх комбінації, що містяться в будь-якому предметі культурної діяльності людини.

Контркультура (від лат. contra – проти) – субкультура, що містить в собі соціокультурні цінності і настанови, які суперечать фундаментальним принципам домінуючої культури; вони ламають традиційні механізми соціалізації і намагаються створити специфічний спосіб життя і культивувати свою відокремленість (наприклад, субкультура хіппі 60-х років ХХ століття).

Конформізм (від лат. conformis — подібний) — пристосовуваність, пасивне прийняття існуючого порядку, смаків, суджень.

Космос (від грець. kosmos - світ) - модель буття, яка виступає образом впорядкованості світу.

Культурна антропологія – порівняльне вивчення різних культур, субкультур з метою пояснення схожості та відмінностей, сталих та мінливих моментів соціокультурного життя.

Культурний шок – результат занурення в незнайому культуру непідготовленої людини; поняття в науковий оборот ввів американський антрополог Ф.Боас.

Куртуазія (від франц. courtois - шанобливий, лицарський) - складний ритуал відносин та моральних правил, передбачених придворним етикетом.

Маргінальність (від лат. margo — край): 1) втрата або відсутність приналежності до будь-якої соціальної групи; 2) втрата горизонтальних економічних, соціальних та духовних зв'язків; 3) порушення системи ціннісних орієнтацій.

Масова культура — сукупність явищ культури ХХ-ХХІ століття, характерних для економіки, дозвілля, спілкування і особливо сфери художньої культури; ці явища включають у себе особливості виробництва, культурних цінностей в індустріальному та постіндустріальному суспільстві, що розраховані на масове споживання, на знижений рівень сприйняття, розважальність.

Ментальність (від лат. mentalis - розумовий) - світосприйняття, яке формується на глибокому психічному рівні індивідуальної або колективної свідомості, сукупність психологічних, поведінкових настанов індивіда або соціальної групи.

Метаморфоза (від грець. metamorthosis - перетворення) - повна зміна.

Меценат - 1) римський політичний діяч І ст. до н. е., який уславився покровительством поетам і художникам; 2) переносно — багатий покровитель наук і мистецтв.

Мімесис (від грець. mimos – відтворення, слідування, імітація) – спосіб художньої творчості, в основному в мистецтві, що виражається в імітації природі, точному відтворенні зовнішнього вигляду явищ; термін “мімесис” введений Аристотелем.

Національна культура – культура певного народу, основними ознаками якої є спільна мова, домінуюча релігія, традиції, звичаї, що передаються з покоління в покоління.

Нонконформізм (від англ. nonconformists - незгідні) - демонстративне неприйняття загальнопоширених нормативів, правил, догм.

Нігілізм (від лат. nihil - ніщо) - у широкому розумінні слова заперечення загальноприйнятих цінностей і норм, які вкоренилися в суспільному житті.

Обскурантизм (від лат. obscurans - затемнюючий) - вкрай вороже ставлення до освіти і прогресу, реакційність, мракобісся.

Опредмечування - істотна сторона культури і культуротворчості, що полягає в матеріалізації ідей, об’єктивізації форм.

Охлократія (від грець. ochlos — натовп і kratos — влада) — домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, «маси».

Панегірик (гр. — урочиста промова) — жанр ораторського і поетичного мистецт­ва, що виник у Стародавній Греції; пізніше набув іронічного значення за над­мірне вихваляння.

Пафос (від грець. pathos - пристрасть, збудження): 1) натхнення, ентузіазм, зумовлені боротьбою за високу мету; 2) пристрасний, піднесений тон промови.

Плюралізм (від лат. pluralis — множинний) — ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного й соціального розвитку, що випливає з існування декількох незалежних начал політичних знань і розуміння буття.

Поліс (від грець. polis - місто, держава) - місто-держава, що складалася із самого міста і прилеглої до нього терито­рії, особлива форма соціально-економічної і політичної організації суспільст­ва, типова для Давньої Греції.

Рарітет (від лат. raritas - рідкість) - рідкісна річ, рідкісний примірник старої книги.

Регіональні культури – культурні спільноти, які утворюються у відповідному географічному ареалі і протягом тривалого історичного часу зберігають свою специфіку.

Сакральне (від лат. sacrum - священний) - світоглядна категорія, яка виділяє сфери буття, що сприймаються як відмінні від буденної реальності (профанного), особливо ціннісні, священні.

Символ (від грець. symbolon - знак) - речовий, графічний чи звуковий умовний знак чи умовна дія, що означає певне явище, поняття, ідею.

Симулякр (від лат. simulatio — удавання) - ключове поняття постмодерністської естетики, яке замінило художній образ; знак відсутності дійсності, правдоподібна подоба, симуляція, що не має за собою реальності.

Синкретизм (від грець. synkretismos — поєднання): 1) злитість, нерозчленованість, яка характеризує первинний нерозвинутий стан чогось, наприклад, первісного мистецтва; 2) у філософії - різновид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.

Соціалізація (від лат. socialis — суспільний) — процес засвоєння індивідом упродовж його життя знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить.

Субкультура (від лат. sub – під) – цілісна культура відповідної соціальної групи всередині національної культури, що складається із стійких норм, ритуалів, особливостей зовнішнього вигляду, мови, художньої творчості, які значно відрізняються від домінуючих у суспільстві. Розрізняють такі субкультури: професійні, етнолінгвістичні, релігійні, вікові.

Схід і Захід - парна категорія, яка виражає дихотомію цілого всесвітньої культури в ряді смислових антиномій: демократія - деспотизм, аскеза — містика, раціональність - ірраціоналізм, інтуїтивізм - динамізм, стабільність, модернізація — традиційність, індивідуалізм - колективізм тощо; ці антиномії взаємопов’язані і впливають одна на одну.

Табу — сукупність заборон у сакралізованій системі цінностей.

Теократія (від грець. theos — бог та kratos — влада) — правління, за якою вища державна влада здійснюється духовною особою або особами.

Універсалії культури (від лат. universalis — загальний) історично зумовлена система понять осмислення світобудови, яка зберігає найбільш загальні уявлення про світ та місце людини в ньому.

Урбанізація (від лат. urbanis - міський) - процес перетворення міста у найвагоміший осередок проживання людей і центр зосередження та обміну культурних цінностей, утворення штучного середовища, протилежного природі.

Форум — у містах Стародавнього Риму площа, на якій відбувалися народні збори, влаштовувалися торги і здійснювався суд.

Ціннісна орієнтація - вибіркове ставлення до сукупності матеріальних, соціальних і духовних благ та ідеалів, що розглядаються як об’єкти мети й засоби для задоволення потреб особи чи соціальної групи.