План семінарського заняття:

1. Загальна характеристика основних етапів розвитку античної культури.

2. Громадянська община – соціальна основа античної культури.

3. Система цінностей античного суспільства.

4. Особливості античного мистецтва.

5. Антична культура як колиска європейської цивілізації.

Тематика рефератів та доповідей:

1. Античний поліс і антична культура.

2. Антична культура – колиска європейської цивілізації.

3. Міфологія Давньої Греції.

4. Давньогрецький епос.

5. Олімпійські ігри та їх місце в культурі Давньої Греції.

6. Архітектура Давньої Греції.

7. Видатні діячі літератури та мистецтва Давньої Греції.

8. Давньогрецька скульптура.

9. Античний театр.

10. Правова культура Давнього Риму.

11. Давньоримський скульптурний портрет.

12. Свята і видовища в Давньому Римі.

13. Інженерні досягнення древніх римлян.

14. Зодчество Давнього Риму.

Індивідуальні завдання для самостійної роботи:

1. Проаналізувати базові цінності античної культури (за роботою Ф.Кессиди «К проблеме греческого чуда»).

2. Дати характеристику полісному устрою античного суспільства (за роботою Вернана Ж.-П. «Происхождение древнегреческой мысли»).

3. Охарактеризуйте особливості світосприйняття людини античного суспільства.

4. Проаналізувати особливості культур Давньої Греції і Давнього Риму, виділивши спільне та відмінне.

5. Дайте характеристику основних рис елліністичної культури.

6. Проаналізуйте виключну роль театру в античному суспільстві.

7. Охарактеризуйте основні ідеали та цінності римського суспільства і визначте, якими суспільно-політичними умовами вони були обумовлені.

8. Наведіть аргументи на користь тези, що антична культура є колискою європейської цивілізації.

Тема 10. Культура Середньовіччя

Зміст теми: 1. Соціокультурні характеристики людини західноєвропейського Середньовіччя. 3. Основні субкультури середньовічного суспільства. 4. Мистецтво європейського Середньовіччя.

Культура Середньовіччя представляє собою значний за обсягом історичного часу (V-ХV ст.) та інформаційною насиченістю період розвитку світової культури. Середньовіччю властиві оригінальні ідеали, цінності та система норм реалізації людини в суспільному житті, які і визначають його специфіку в культурно-історичному просторі. В цілому характер середньовічної культури визначався двома основними чинниками: пануючим положенням християнської ідеології та церкви, утвердженням християнських цінностей як визначальних для ментальності, а також жорсткою регламентацією життя індивіда у відповідності із його положенням в соціальній ієрархії, ієрархічним типом соціальних зв’язків.

Соціокультурні характеристики людини Середньовіччя

Християнська духовність відіграла особливу роль в формуванні світовідчуття, основних світоглядних положень людини середньовічної епохи. Відбувається відхід від античних світоглядних засад, античний гармонійний цілісний Космос отримує два полюси існування: Божественний, або духовний; земний, або тілесний. Виключного значення в культурі набувають саме її Божественні, духовні витоки. Світ тепер отримує чітко виражену центральну точку існування – це Бог. Відносно античності, яка не мала яскраво вираженого центру, це стало принципово новою позицією в баченні Всесвіту.

Бог - єдина верховна сутність, джерело істини і краси - відкривається людині виключно через віру, а не через розум. Людина вважа­ється вершиною творіння, створеною за образом та подобою Бога, заради якої були створені всі інші творіння. При цьому людині не належить ні світ, ні блага, ні тіло, ні життя. Вона може цим лише користуватись, своїм існуванням вона повинна прославляти Бога, підкорятись Богові, уподібнюватись йому, а зрештою і з’єднатись з ним. Саме християнство дозволило людині залишити далеко позаду себе природно-космічний світ і відчути безпосередній особистісний зв’язок з Богом. В зв’язку з цим виключного значення тепер надається внутрішньому духовному стану людини.

Духовне життя в середньовічній культурі стає предметом особливої уваги та отримує статус виняткової цінності. Ідеалом стає духовна, страждаюча, смиренна людина. Внутрішнє “Я” людини, її ядро знаходяться за межами самої людини  – в сфері духовного. Мета людського життя – осягнути свою подібність з Богом. Це можливо здійснити в процесі вдосконалення власних здібностей та віри.

Як вже зазначалось, другою важливою рисою середньовічного суспільства була жорстка регламентація життя індивіда у відповідності із його положенням в соціальній ієрархії. Об’єднуючим началом був принцип феодальної ієрархії, поширений на всю світобудову. Всі прошарки суспільства були пов’язані відносинами сюзерена та васала, а нижчі перебували у повній залежності від вищих, тобто феодальної знаті. Середньовічна Європа характеризувалась общинно-корпоративним устроєм: цехи, гільдії, лицарські ордени, церковні і сільські общини.

На відміну від античної цивілізації, в якій система влади носила світський характер, в середньовічній Європі вона була сакралізована. Королі і імператори на протязі всього Середньовіччя добивались визнання релігійного, сакрального характеру своєї влади. Основним засобом досягнення цього була коронація – релігійна церемонія, в результаті якої правитель набував статусу помазаника Божого і був коронований самим Богом в особі служителів церкви. Церква виступала в напрямку ідеологічного обґрунтування ієрархії, розвиваючи теорію органічної будови суспільства, котре складається з упорядкованих розрядів: духовенство піклується про духовне здоров’я держави, лицарство захищає його, а селянство, трудівники годують. Порушення ж цієї гармонії загрожує згубними наслідками для всього суспільства.

У зв’язку з цим духовне життя середньовічного суспільства характеризується традиціоналізмом, груповою свідомістю. При феодалізмі індивід по­в’язаний не з общиною-полісом, як це було в античності, а зі своїм ста­ном, соціальний статус якого визначає практично всі сторони лю­дської життєдіяльності. Ідея об’єднання, корпоратизації невідступно переслідувала середньовічну думку, головною задачею було не залиши­ти індивіда віч-на-віч з собою.

Відповідно домінуючою формою соціального контролю всередині станів було почуття сорому. Такі його позитивні кореляти як честь, слава, доброчинність, які знаходили схвалення з боку «своїх», становили вищу цінність для станового індивіда. Людина тут ще далека від вільного самовизначення в своїх вчинках, її поведінка мотиву­ється насамперед нормами конвенціональної моралі. Порушення її веде до неминучого, хоча і в невизначеному майбутньому, покарання. Але в період пізнього Середньовіччя відбувається індивідуалізація в моральній поведінці людини. Якщо раніше після формальної процедури відпущення гріхів священиком людина вва­жала себе примиреною з церквою, Богом, суспільством, то тепер же во­на починає вимагати від себе внутрішнього каяття, повинна сама його прагнути, відчуваючи свою провину перед самою собою, що свідчить про утвердження її реальної свободи. Це можна вважати своєрід­ним підсумком, епілогом всього розвитку середньовічної культу­ри і одночасно - прологом до культури Відродження.