- •Передмова
- •Розділ і. Теоретико-методологічні основи культурології
- •Тема 1. Культурологія як галузь наукового знання
- •Соціокультурні передумови виникнення культурології
- •Предмет культурології та основні культурологічні категорії
- •Поліфункціональність культури
- •Першоджерела до вивчення теми: г. Риккерт. Науки о природе и науки о культуре
- •Бердяев н.А. О культуре
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема 2: Релігія та мистецтво в системі культури
- •Релігія в соціокультурній системі суспільства
- •Основні структурні елементи релігії
- •Специфічні риси мистецтва як духовної сфери суспільного життя
- •Соціокультурні функції мистецтва
- •Види мистецтва та основні художньо-стильові напрямки
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та повідомлень:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •1. Проаналізуйте сутнісні характеристики релігії.
- •Тема 3. Культурна динаміка
- •Поняття культурної динаміки
- •Основні концепції походження культури
- •Механізми культурної динаміки
- •Схеми культурно- історичного процесу
- •Першоджерела до вивчення теми: к.Маркс. Экономическо-философские рукописи 1844 года.
- •Л. Мамфорд. Техника и природа человека
- •3. Фрейд. Будущее одной иллюзии
- •Неудовлетворенность культурой
- •Й.Хейзинга. Об игровых элементах культуры
- •Сорокин п.А. Кризис нашего времени
- •Гумилев л.Н. Этногенез и биосфера Земли
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема 4: Класичні теорії цивілізацій
- •Поняття “цивілізація”
- •Класичні теорії цивілізацій
- •Першоджерела до вивчення теми: о. Шпенглер. Закат Европы.
- •Тойнби а. Дж. Постижение истории.
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання:
- •Тема 5: Культурна ідентифікація
- •Проблема культурної ідентифікації в ххі столітті
- •Категорії «тип культури», «цінність», «ментальність» як основні засоби вираження культурної ідентифікації
- •Першоджерела до вивчення теми: Фромм э.Иметь или быть? Значение различия между обладанием и бытием
- •С.Хантингтон. Столкновение цивилизаций.
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів і доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема 6: Типологія культури
- •Поняття культурної типології
- •Основні варіанти типології: формаційна, цивілізаційна, релігійна, регіональна,
- •Першоджерела до вивчення теми: Леопольд Седар Сенгор. Негритюд: психология африканского негра.
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів і доповідей
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Розділ іі. Історичні етапи становлення та розвитку культури
- •Тема 7: Первісна культура
- •Загальна характеристика та хронологічні рамки первісної культури
- •Характерні риси свідомості первісної людини
- •Особливості первісного мистецтва
- •Першоджерела до вивчення теми: Кессиди ф.Х. Сущность мифа и его отношение к познанию, религии и художественному творчеству.
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема 8. Давні цивілізації Сходу
- •Загальна характеристика давніх цивілізацій
- •Культура Давнього Єгипту
- •Цивілізація Давньої Месопотамії
- •Культура Давнього Китаю та Давньої Індії
- •Першоджерела до вивчення теми: к.Ясперс. О мировой истории.
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •1. Проаналізувати концепцію „осьового часу” (за роботою к.Ясперса „Смысл и назначение истории»).
- •Тема 9. Антична культура
- •Особливості становлення античної культури
- •Особливості культури Давньої Греції
- •Культура елліністичної епохи
- •Культура Давнього Риму
- •Античне мистецтво
- •Першоджерела до вивчення теми: Кессиди ф.Х. К проблеме греческого чуда
- •Вернан ж.-п. Духовный мир полиса
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема 10. Культура Середньовіччя
- •Соціокультурні характеристики людини Середньовіччя
- •Основні субкультури середньовічного суспільства
- •Мистецтво європейського Середньовіччя
- •Першоджерела до вивчення теми: Жак Ле Гофф. О цивилизации средневекового Запада.
- •Хёйзинга й. Осень Средневековья
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема 11. Культура Відродження
- •Характерні риси ренесансної культури: антропоцентризм, гуманізм
- •Суперечливість Ренесансної культури
- •Мистецтво Відродження
- •Першоджерела до вивчення теми: Пико делла Мирандола. Речь о достоинстве человека.
- •Лосев а.Ф. Общая характеристика эпохи Возрождения
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема 12. Культура Нового часу.
- •Соціально-економічні та наукові передумови формування культури Нового часу
- •Ціннісно-світоглядні орієнтири людини Нового часу
- •Основні мистецькі напрями Нового часу
- •Першоджерела до вивчення теми: Вебер м. Протестантская этика и дух капитализма
- •Кант и. Ответ на вопрос: что такое Просвещение?
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів і доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема 13. Культура Новітньої епохи
- •Особливості сучасного культурного розвитку на зламі хх-ххі століть
- •Мистецтво Новітньої епохи
- •Мистецтво першої половини хх століття
- •Мистецтво постмодернізму
- •Проблема діалогу культур в контексті сучасних глобалізаційних процесів
- •Першоджерела для вивчення теми: а. Печчеи. О человеческих качествах
- •Швейцер а. Этика благоговения перед жизнью
- •Тоффлер о. Футурошок
- •Швейцер а.А. Культура и этика. Кризис культуры и его духовная причина
- •Мукаржовский я. Положение современного искусства
- •Емелин в.А. Постмодернизм: проблемы и перспективы.
- •Список рекомендованої літератури до і та іі розділів Загальна довідкова і навчальна література:
- •Додаткова література до окремих тем: До теми і: Культурологія як галузь наукового знання:
- •До теми 2: Релігія та мистецтво в системі культури
- •До теми 3: Культурна динаміка
- •До теми 4: Класичні теорії цивілізацій
- •До теми 5: Культурна ідентифікація
- •До теми 6: Типологія культури
- •До теми 7: Первісна культура
- •До теми 8: Давні цивілазації Сходу
- •До теми 9: Антична культура
- •До теми 10. Культура Середньовіччя
- •До теми 11. Культура Відродження
- •До теми 12. Культура Нового часу
- •До теми 13. Культура Новітньої епохи
- •Глосарій
- •Мистецтво
- •Розділ ііі. Історичні форми релігії
- •Тема 13: Генеза релігії, її ранні форми
- •Виникнення та особливості первісних вірувань
- •Ранні форми релігії
- •План семінарського заняття:
- •Теми рефератів та доповідей:
- •Теми індивідуальних завдань:
- •Тема 14: Ранні національні релігії
- •Ранні національні релігії
- •Релігійні уявлення Давнього Єгипту
- •Релігії народів Дворіччя
- •Релігія Давньої Греції
- •Релігійні вірування давніх римлян
- •План семінарського заняття:
- •Теми рефератів та доповідей:
- •Теми індивідуальних завдань:
- •Тема 15: Пізні національні релігії
- •Зороастризм – стародавня релігія Ірану
- •Специфіка індуїзму як національної релігії Індії
- •Конфуціанство – національна релігія Китаю
- •Іудаїзм – національна монотеїстична релігія
- •План семінарського заняття:
- •Теми рефератів та доповідей:
- •Теми індивідуальних завдань:
- •Тема 16: Світові релігії
- •Основні риси світових релігій
- •Буддизм
- •Виникнення та еволюція християнства
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Теми індивідуальних завдань:
- •Тема 17: Історія і сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні
- •Дохристиянські вірування українського народу
- •Запровадження християнства в Київській Русі
- •Історія православної церкви в Україні
- •Сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Теми індивідуальних завдань:
- •Глосарій основних релігієзнавчих термінів
- •Список рекомендованої літератури до ііi розділу Загальна довідкова і навчальна література:
- •Додаткова література до окремих тем: До теми 13 : Генеза релігії, її ранні форми
- •До теми 14: Ранні національні релігії
- •До теми 15: Пізні національні релігії
- •До теми 16: Світові релігії
- •До теми 17: Історія і сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні
- •Інтернет-ресурси
Класичні теорії цивілізацій
Концепція культурно-історичних типів
М.Я. Данилевського
М.Я.Данилевський (1822-1885) – російський філософ, культуролог, автор концепції культурно-історичних типів, що була представлена в роботі „Росія і Європа”. Спираючись на значний історичний матеріал, М.Я. Данилевський відмовився від ідеї про єдину лінію розвитку світової культури та переосмислив сутність культурно–історичного прогресу. Він заперечує загальновизнаний в історичній науці поділ світової історії на давню, середню та нову і пропонує власне бачення розвитку людства. З цією метою М.Я. Данилевський вводить в культурологічну теорію нове поняття – „культурно-історичний тип як самобутня цивілізація», що виражає собою своєрідну соціокультурну цілісність, автономне культурне утворення. Кожний культурно-історичний тип, за М.Я. Данилевським, наділений певним своєрідним планом соціального, політичного, релігійного, наукового, художнього та історичного розвитку. Цивілізація, згідно його концепції, це пік розвитку, відносно короткий час, протягом якого народи виявляють свій духовний потенціал.
Вивчаючи світову історію культури, він виділив ряд культурно–історичних типів: єгипетський, китайський, давньосемітський, індійський, іранський, єврейський, грецький, римський, аравійський, європейський. Мексіканську та перуанську культуру він вважав такими, що не завершили свій розвиток. Данилевський критично сприйняв ідею про особливе місце та роль європейського культурно-історичного типу в контексті буття світової культури, його виключного статусу в якості еталону для інших цивілізацій. На думку М.Я. Данилевського, в історії людства існували незалежні від європейської цивілізації культурно-історичні типи, які досягали значних успіхів в своєму культурному розвитку. Жодна із існуючих цивілізацій не може розглядатися в якості вищої точки культурного розвитку; крім того, більшість цивілізацій досягли значних успіхів не в усіх сферах культури, а лише в одній або декількох. Так, наприклад, римська цивілізація досягла висот в сфері права та політики, а грецька – в естетичній сфері.
Данилевський зробив припущення, що життя цивілізації обмежене, один культурно-історичний тип змінює інший. Буття кожної цивілізації неповторне, деякі з них існували виключно ізольовано від інших, деякі проявили себе як „спадкоємниці” ранніх культурних традицій. Він вважав, що ізольованість не сприяє реалізації прогресивних ідей в культурі - саме ізольованість китайської та індійської культур стала підґрунтям східного традиціоналізму та консерватизму.
За Данилевським, історичне буття культури обумовлене наступними періодами: етнографічним (відбувається формування народу, його мови); політичним (створюються атрибути державності); цивілізаційним (період розквіту творчої діяльності народу). Деякі із народів, на його думку, ще не досягли цивілізаційного рівня, наприклад, слов’яни. В наші дні прийшов час для розвитку слов’янської раси в самобутній культурний тип.
М.Я.Данилевський у своїй роботі “Росія і Європа” сформулював п’ять основних законів виникнення, розвитку та загибелі культурно–історичного типу:
– будь-який народ, що належить до однієї мовної групи, утворює культурно-історичний тип, якщо він духовно здатний до історичного розвитку та пройшов стадію дитинства;
– для справжнього культурного розвитку народ повинен досягти політичної незалежності;
– основні засади одного культурно-історичного типу не передаються іншому типу; кожний культурний тип створює власні засади розвитку;
– цивілізація тільки тоді досягає розквіту, коли різні народи, які складають її, утворюють федерацію або політичну систему держав;
– розвиток культурно-історичних типів за своєю сутністю нагадує життя рослин, у яких період зростання є невизначеним, проте період цвітіння та період плодоносіння відносно короткі.
Заслуга Данилевського полягає в тому, що він одним з перших досліджував цивілізації під кутом зору їх множинності, а не в контексті розвитку західноєвропейської цивілізації. Теоретичні здобутки М.Я. Данилевського були позитивно оцінені О. Шпенглером, який створив свою оригінальну концепцію локальних культур.
Філософія культури О. Шпенглера
Культурологічна концепція О. Шпенглера (1880-1936) вважається однією з найяскравіших в системі філософського знання ХІХ–ХХ століть. Основна праця О. Шпенглера – „Присмерк Європи”. Саме в ній автор представив основні положення нової теорії культури. Вивчаючи особливості соціокультурної ситуації кінця ХІХ – початку ХХ століть, він виступив із різкою критикою європейського раціоналізму та теорії безперервного прогресу людства. Для О. Шпенглера світова історія не є єдиним процесом, що невпинно розвивається. В такому загальному вигляді її взагалі важко осягнути. Тому, на думку О. Шпенглера, історія культури може бути представлена лише як сукупність локальних культур, що виникають послідовно. Кожна з них у своєму розвитку підпорядкована чітким закономірностям. Закономірність проявляється в тому, що кожна культура проходить стадії народження, розвитку, розквіту та занепаду. Саме ця ідея складає ядро концепції історичних циклів. Таким чином, О. Шпенглер заперечує лінійно-прогресистський підхід до розуміння світової історії та пропонує нову модель культурного буття людства. Фундаментальними категоріями в його концепції стають „культура” і „цивілізація”, які набувають специфічного звучання: він розділяє та протиставляє ці поняття.
Розкриваючи особливості культури, О. Шпенглер підкреслює, що культура – це органічна система духовно–соціальних орієнтирів, що мають здебільшого ціннісну основу, завдяки чому вона здатна піднести людину над буденністю. Існуючи як локальна, кожна культура є унікальною та неповторною, вона має свою національну основу. Локальна культура ізольована від інших локальних культур, її своєрідність визначається присутньою в ній „душею”. „Душа” – це генетичний код культури, саме вона обумовлює винятковість кожної конкретно існуючої культурної форми. Культура стає своєрідним символічним вираженням душі, саме через культурні феномени душа може себе реалізувати та проявити.
Визнання локального характеру культури дозволило Шпенглеру зробити висновок про відсутність загальної спрямованості історичного процесу та наголосити на абсурдності самого поняття „людство”. Життя культури, за Шпенглером, – це безперервний процес народження та загибелі ряду культурних форм, що являють собою своєрідні надбіологічні організми, неповторні та унікальні за своєю сутністю. Кожна локальна культура після народження та розквіту починає вичерпувати внутрішні резерви своєї душі, і на цьому етапі культура переходить в цивілізацію.
Для О. Шпенглера цивілізація є необхідним завершальним етапом розвитку культури. Перехід культури в цивілізацію знаменує собою перехід від творчості до механізму. Основними ознаками цивілізації стають: закостеніння суспільства, послаблення традицій та релігії, урбанізація, засилля техніки, занепад мистецтва, формування масової культури.
Отже, цивілізація – це культура, яка реалізувала свої цілі. В масштабах світової культури О. Шпенглер виділив вісім великих культур, які досягли зрілості: єгипетську, індійську, вавілонську, китайську, греко-римську, візантійську, майя, західноєвропейську. Історія, таким чином, розпадається на низку незалежних, неповторних замкнених локальних культур, які мають виключно індивідуальну долю. Шпенглер відмовився від ідеї європоцентризму, підґрунтям якої була теза про Європу як центр світового культуротворення. Історія культури – це єдність розмаїття усіх проявів життя.
Ідеї О. Шпенглера сприяли розвитку нового напрямку в культурології, саме його теоретичні положення утворюють фундамент для більшості сучасних культурологічних досліджень.
Концепція „круговороту локальних цивілізацій” А.Тойнбі
Англійський історик і філософ А. Тойнбі (1889–1975) розробив інший варіант теорії циклічного розвитку різноманітних культур. Його основна робота – „Осягнення історії”, в якій він стверджує, що теза про єдність всесвітньо-історичного процесу є хибною.
Для А. Тойнбі всесвітня історія постає у вигляді сукупності історій самостійних „цивілізацій”. В межах світової культури Тойнбі виділив 21 цивілізацію, з яких сьогодні продовжує існувати сім. Цивілізації – це своєрідні „культурно-історичні монади”, тобто автономні культурні утворення, що в своєму розвитку проходять стадії виникнення, зростання, надлому та розпаду, після чого вони гинуть, поступаючись місцем новій цивілізації. Проте, на відміну від О. Шпенглера, А. Тойнбі вважав, що в житті цих цивілізацій є спільні моменти, які і забезпечують процес поступального розвитку людської спільноти, її духовного вдосконалення.
Однією із найбільш значимих проблем, які намагається вирішити А. Тойнбі, є пошук механізмів, за допомогою яких здійснюється перехід суспільства із статичного стану в динамічний рух, що власне і зумовлює процес народження та функціонування цивілізації. Один із таких механізмів виражається в законі „Виклик–та–Відповідь”. Відповідно до цього закону кожен крок вперед в розвитку цивілізації пов’язаний з адекватною відповіддю на „Виклик” історичної ситуації. Тойнбі констатує здатність людської особистості впливати на перебіг історичних подій тому, що адекватна „Відповідь” за своєю сутністю – досягнення „творчої меншості”. Саме „творча меншість” стає носієм містичного „життєвого пориву”. Своєрідність Виклику і Відповіді визначає специфіку кожної цивілізації, її ціннісні орієнтири та світоглядні засади.
У випадку, коли творча еліта не здатна вирішити поставлене завдання, вона перетворюється в „пануючу меншість”, яка утримує свою владу не авторитетом, а силою. Основна маса населення в цьому випадку стає „внутрішнім пролетаріатом”, який і знищує цивілізацію, якщо вона ще не загинула від військових поразок чи природних катаклізмів. Отже, історія будь-якої цивілізації підпорядкована дії закону „Виклику–та–Відповіді”, який сягає джерел цивілізації.
Теоретичні положення А. Тойнбі перегукуються із концепцією О. Шпенглера. Проте значним досягненням А. Тойнбі, безумовно, є спроба виявити дієві сили історико-культурного процесу та визначити механізми, що здатні як породити цивілізацію, так і знищити її.