Мистецтво Новітньої епохи

В культурі ХХ ст. з особливою виразністю проявилися особливості переломного етапу в розвитку світової історії. Кардинальні зміни в культурі знайшли своє втілення в сфері мистецтва. Мистецтво ХХ ст. - це пошук нових форм, стилів, ідейно–художніх засад. Поки що проблематичною є спроба визначити деякий загальний стиль мистецтва цієї епохи та розташувати в єдиний ряд стильової еволюції всі складові його художнього розвитку. Мистецтву XX ст. притаманна широка стильова диференціація, відсутність пануючого стилю. Тому сучасну художню культуру характеризують як «конгломеративну», котра пов’язана, зокрема, з демократизмом сучасного суспільства, що утверджує принципи толерантності.

Мистецтво ХХ століття продовжує розвивати практично всі створені способи художнього осягнення світу. У зв’язку з величезним розмаїттям мистецьких напрямків, стилів, що характеризують Новітню епоху, розглянемо спочатку особливості мистецтва першої, а потім другої половини ХХ століття.

Мистецтво першої половини хх століття

Чисельну кількість несхожих між собою, суперечливих художніх напрямків в світовому мистецтві XX століття позначають як модернізм, або “сучасне мистецтво”. Під “сучасним мистецтвом” мислиться така творча діяльність, в якій повністю втрачено зв’язки з традицією і створюється щось абсолютно нове, що ніколи раніше не було виражене митцем, в якому б схожість із реальністю була мінімальною: чим менше життя в мистецтві, тим більше воно є мистецтвом.

Мистецтво модернізму стало своєрідною опозицією технократичному мисленню та сцієнтизму, що продемонстрували свій трагізм та антигуманність в культурі. Спроба вийти за межі раціональної діяльності сприяла абсолютизації спонтанного, інтуїтивного діалогу людини і Всесвіту. В межах цієї тенденції стверджувалось світосприйняття, засноване на емпатії - здібності людини до глибокого співчуття, осягненню буття за допомогою інтенсивного емоційного прозріння, що призвело до появи таких форм художнього світосприйняття як фовізм, дадаїзм, абстракціонізм, ташизм, орфізм, сюрреалізм тощо.

Художникам на початку XX ст., щоб привернути до себе увагу, постійно потрібно було бути оригінальними, винахідниками, збагачуючи арсенал образотворчих прийомів. Так, одні напрямки модернізму абсолютизували об’єктивний зміст образу (натуралізм), інші – його формальну сторону (формалізм), треті – його психологічні витоки (література “потоку свідомості”), четверті – його емоційну насиченість (експресіонізм).

Чисельні течії модернізму: кубізм, фовізм, неоімпресіонізм, експресіонізм, символізм, футуризм, імажинізм, сюрреалізм, конструктивізм, абстракціонізм, поп-арт, примітивізм та інші - відійшли від традиції зовнішньої схожості при зображенні життя. Основна риса модернізму - метафорична побудова образу за принципом асоціативності, вільної відповідності виразних форм настроям і переживанням. Іншими словами, люди мистецтва XX ст. свідомо відмовились наслідувати реальному світу, а почали створювати свій штучний світ, що живе за законами їх фантазії та інтелекту. Модерністи відмовляються від традицій в мистецтві і вважають формальний експеримент основою свого творчого методу. Модерністське мистецтво починає розвиватися під знаком знищення образності на користь алегоричності, деформації, примітивізму, абстракції.

Створення нової реальності мистецтвом визнавалось на рівні маніфестів різних модерністських течій; так, один із фундаторів естетики модернізму К.Фідлер наголошував, що мистецтво не покликано проникати в нікчемну дійсність, мета мистецтва – створення нової дійсності. Намагання створити нову реальність породжували в мистецтві численні умовні форми, в яких несхожість з дійсністю стає основною темою. З часом виникає тенденція до формування безпредметного мистецтва.

Першим художнім напрямком, в якому реалізувалися основні положення естетики початку XX ст., вважають фовізм. Картини А.Матісса, Ж.Брака, О.Фрієза відрізнялись незвичайно яскравими кольорами, що поглинали природні обриси предметів, навмисно грубим викривленням форм, що знищувало певною мірою розумні межі мистецтва. Це і дало підставу представників цього напрямку назвати дикунами - фовістами (від франц. – les fauves – дикий). Фовізм відзначався спрямованістю на емоційність у художньому відображенні світу, стихійність ритму та інтенсивність кольору і став першим поштовхом до розвитку нереалістичного мистецтва XX ст., значно вплинувши на все декоративно-прикладне мистецтво нашого часу.

Одним із найбільш самобутніх напрямків мистецтва XX століття вважається кубізм, попередниками якого були П. Сезанн та фовісти. Засновниками кубізму стали Пабло Пікассо і Жорже Брак. Складність реальності і людини кубісти намагалися представити в простих геометричних формах та їх просторових сполученнях (куби, трикутники і т.д.). Ознаками кубізму можна вважати: геометризацію ліній та форм; деформацію; площинність зображення; асиметрію. Логіку творчості кубістів можна виразити в наступних судженнях: відмова від бажання зображувати речі такими, якими вони постають перед нашим зором; спроба будувати картину із окремих першо-форм; намагання досягти відчуття матеріальної цільності та сталості; мета творчості – не імітація зовнішності, а створення конструкції. Для них задача полягала в тому, щоб повністю позбавитися залежності живопису від зору, оскільки те, що ми бачимо – лише ілюзія та обман. Такий підхід, на їх думку дозволяє представити в живопису не ознаки, ілюзії, а предмет як такий. Для кубістів форма завжди була на першому місті, а сюжет – на другому. Кубістичний принцип відображення привів мистецтво до деформації предметів, до розщеплення об’єктів на геометричні об’єми. Кубізм проголосив відмову від зображення життя. Саме цей напрямок мистецтва модернізму ознаменував завершення мистецтва в його класичному розумінні. Мета мистецтва, як стверджували теоретики кубізму, полягає в тому, щоб осягнути сутність речей, оминаючи реальність, що представлена на рівні наших відчуттів.

На початку ХХ століття в Італії і Франції сформувався новий напрямок мистецтва – футуризм (від лат. futurum – майбутнє), який теж оголосив свою опозиційність всім попереднім течіям в мистецтві, підґрунтям яких був реалізм. Перший Маніфест футуризму був опублікований в 1909 році в Парижі італійським поетом Ф.Марінетті. Футуризм намагався знайти і ввести в художню практику нові форми для відображення прискореного темпу життя в XX ст. та процесу індустріалізації суспільства, які, на їх думку, були ознаками нової ери. Покладаючи реальні надії на можливості техніки, футуристи вважали, що всі проблеми традиційної культури можна вирішити шляхом техніцизму, урбанізації і нової науки. Автомобіль, потяг, літак надихають митця-футуриста на творчість більше, ніж природа і почуття. Футуристи наголошували, що формою існування культури XX ст. є рух. Рух втілювався в швидкості та мобільності нових засобів зв’язку, динаміці сучасних машин і механізмів, бунтарстві мас, соціальних конфліктах. Цей абсолютний рух вони прагнули виразити засобами мистецтва. Найчастіше рух передавався шляхом накладення послідовних фаз на одне зображення. Виникав ефект “змазаного” кадру, наприклад, собака з двадцатьма ногами. Фактично у футуризмі намагалися зображувати не самі предмети, а утворюючі їх енергетичні лінії. Як особливість мистецтва футуризму слід виділити введення в образотворче мистецтво звуку візуальними засобами. Звідси введення звуку в назву картин: наприклад, назва картини “Швидкість автомобіля + світло + шум”. Ідея об’єднання в витворі мистецтва класичної форми, кольору, руху та звуку була взята на озброєння кінетизмом, а ідея щодо посилення пластичних емоцій за рахунок сили, дерева, картону, дзеркал, волосся та ін. була використана поп-артом.

На становлення теорії футуризму вплинули ідеї Ф.Ніцше, А.Бергсона, бунтарські лозунги анархізму, тому однією з головних рис футуризму був культ сили і особистості художника.

В соціально-політичному плані в якості санітара культури футуристи визнавали революції та війну. Проголосивши, що “війна – єдина гігієна світу”, багато з італійських футуристів у 1914-1915 рр. йшли добровольцями на фронт, де й гинули. В Росії войовничий нігілізм футуристів виявився співзвучним ідеології пролетарської революції, анархізму, соціалізму. Тому футуризм можна вважати не тільки напрямком образотворчого мистецтва, а й активною суспільно-політичною течією.

Лідерами російського футуризму стали поети В.Маяковський, А.Кручений, В.Хлебніков. Вони першими почали розглядати мистецтво як силу в революційній перебудові світу. В літературі футуристи намагалися змінити традиційну систему літературного тексту, починаючи від мішанини з усіх жанрів, введення нових принципів в складанні віршів до створення заум.

Одним із самих складних напрямків мистецтва XX століття є абстракціонізм (від франц. – abstrativisme – відволікання); цей напрямок ще характеризують як безпредметне мистецтво. В межах світової культури абстракціонізм - це своєрідний вияв людських пошуків універсальних та суттєвих ознак буття шляхом відволікання від випадкового і несуттєвого.

Абстракціонізм відмовився від реалістичного зо­браження предметів і явищ, прагне замінити натуралістичну предметність вільною грою кольорів, ліній і форм. Ознаками абстракціонізму є відмова від малюнку; символіка ліній та форм, кольору; відсутність сюжету. Абстракціоністи орієнтувалися виключно на асоціативні, синтетичні, виразні якості кольору, абстрактні форми. Це, на їх думку, дозволяло художнику зосередитись на вирішенні виключно художніх завдань – гармонізації кольору та форми, за допомогою яких людина може відчути зв’язок зі Всесвітом. Його основні представники: В.Кандінський, К.Малевич, П.Клее, Р.Делоне, П.Мондріан.

В абстракціонізмі виділяють дві лінії: абстрактний експресіонізм, який полягає в послідовній відмові від конкретності форм, що зображуються, з метою посилення експресії (В.Кандинський); конструктивний геометризм, який полягає в спробі конкретизувати абстрактні, загальні ідеї в геометричних формах (П.Мондріан, К.Малевич).

Своєрідним виявом кризи раціоналізму в культурі XX століття став сюрреалізм (від франц. surrealite – надреальне). Як художній напрямок, він сформувався в Парижі в 1919-1924 рр. і початково існував як літературна течія. Основні представники сюрреалізму Д. Де, А.Бретон (автор “Маніфесту сюрреалізму”), Р. Магрітт, М. Ернст, Х.Міро, І.Тангі, А.Массон, найбільш яскравий - американець іспанського походження Сальвадор Далі.

Основним філософським підгрунтям сюрреалізму виступив фрейдизм. На цій основі в сюрреалізмі сформувалося уявлення про позасвідому природу творчого процесу, що за своєю суттю є повністю алогічним та ірраціональним, виводиться із “чистого психічного автоматизму”. Ознаками сюрреалізму можна вважати: неприродне, ірраціональне поєднання реальних речей з іншими реальними речами; поєднання в прямому сюжетному зв’язку реального та фантастичного; взаємопроникнення різних предметів. Центральне поняття естетики сюрреалізму - “ірраціональна реальність”, сюрреальність, що є вільною від будь-яких раціональних характеристик, непідвладною законам логіки. Сюрреалісти запевняли, що людина живе в абсурдному, драматично-напруженому світі, воля її паралізована. Тому натхнення для творчості сюрреалісти черпали у снах і галюцинаціях, вивчали малюнки дітей та психічно хворих. Відомий цікавий факт історії цього напряму: в 1925 р. сюрреалісти звернулись до уряду Франції з вимогою випустити на свободу усіх душевно хворих, як таких, що є “вільними від розуму”.

Крім означених художніх напрямків, в межах мистецтва XX ст. також розвивалися експресіонізм, дадаїзм та інші.