План семінарського заняття:

1. Проблема типологізації культури та різні підходи до її вирішення.

2. Цивілізаційна та формаційна типологізація культури.

3. Регіональний підхід до типологізації культури. Основні культурні регіони сучасного світу:

а) загальна характеристика європейського культурного регіону; основні цінності західної культури;

б) індійський та далекосхідний культурний регіони: схожість та відмінність;

в) особливості арабо-мусульманського культурного регіону;

г) ціннісне ядро тропіко-африканського культурного регіону.

4. Історична типологія культури.

Тематика рефератів і доповідей

1. Різні підходи до типологізації культури.

2. Європейська культура: досягнення та проблеми.

3. Далекосхідний та індійський культурні регіони, їх схожість та відмінність.

4. Концепція негритюду Л.Сенгора.

5. Схід та Захід: порозуміння чи конфронтація?

Індивідуальні завдання для самостійної роботи:

1. Охарактеризуйте підходи до типологізації культури в культурологічній думці.

2. Дати порівняльну характеристику формаційної та цивілізаційної типології культури.

3. Проаналізуйте, як пов’язані між собою регіональна та релігійна типологізації культури.

4. Поясніть, чому “Захід” і “Схід” розглядають як протилежні соціокультурні парадигми.

5. Проаналізуйте, чим обумовлена криза європоцентризму у ХХ столітті.

6. На основі роботи Л.Сенгора “Негритюд: психология африканского негра” проаналізуйте відмінність європейського та тропіко-африканського типу культури.

Розділ іі. Історичні етапи становлення та розвитку культури

Тема 7: Первісна культура

Зміст теми: 1. Загальна характеристика та хронологічні рамки первісної культури. 2. Характерні риси свідомості первісної людини. 3. Особливості первісного мистецтва.

Загальна характеристика та хронологічні рамки первісної культури

Початок формування культури співпадає з процесом становлення людини як такої. Первісна культура у часі є найдовшим періодом в розвитку культури. Його хронологічні рамки є приблизними: початок - 1,5-2 млн. років тому і завершення – рубіж IV-III тис. до н.е. В цей період були закладені найфундаментальніші підвалини культури. В сивій давнині первісного суспільства виникає безліч явищ культурного буття людини: мова – основний засіб спілкування, виразу і фіксації смислу і знання, що згуртувала людей і дала могутній поштовх розвитку культури в цілому; різні форми господарювання, суспільний поділ праці, знаряддя праці, житло, одяг. Складається родова община, шлюб, релігійно-міфологічні уявлення, мораль, мистецтво тощо. Первісна культура започатковує розвиток культури людства, а тому є необхідним та важливим моментом її аналізу в цілому.

Характерні риси свідомості первісної людини

Свідомість людини первісної епохи, в першу чергу, характеризується високим ступенем злитості з природою: сили природи ще не протиставляються людині, а знаходяться з нею в таємничому зв’язку. Відчуття безсилля перед грізними й незрозумілими для перві­сної людини природними явищами особливо посилювалося під час стихійного лиха: виверження вулканів, землетрусів, повеней, лісових пожеж, посух та інших подібних явищ. Безпорадність покликала до життя поклоніння грізним силам природи, привела у кінцевому підсумку до її обожнення. Це обумовлює появу таких ранніх форм релігії як анімізм, магія, тотемізм, фетишизм тощо. Про ранні форми релігії йтиметься в третьому розділі.

По-друге, важливою характеристикою первісної свідомості була також злитість індивіда з колективом, одноплемінниками, з «Ми». Людство зуміло вижити, зберегтись як вид і забезпечити своє існування на початку своєї історії завдяки невпинно зростаючій його спроможності до об’єднання зусиль на основі максимального обмеження потреб і інтересів окремого індивіду і суворого дотримання пріоритету роду, колективу, завдяки розчиненню окремої людської істоти в колективі, її абсолютної соціалізації.

Тиск первісного колективу на індивіда був величезний, індивідуальне “я” тут не має самостійного значення і цінності, тому що індивід інтегрований в общину не як автономна одиниця, а як частка органічного цілого, не мислима без нього. На початку своєї історії людина, підпадаючи під жорсткий тотальний вплив суспільних норм, здатних заблокувати будь-які прояви індивідуалізації, була стовідсотково соціальною істотою.

На місце інстинкту самозбереження, котрий був головною детермінантою мотиваційної сфери поведінки члена первісного стада, приходять система табу, яка засновувалась виключно на забороні. Табу блокували асоціальні прояви тваринних інстинктів та охороняли життєво важливі для існування роду засади колективного життя: недопущення кровноспоріднених статевих зв’язків, порядок розподілу їжі, недоторканість особи вождя тощо. Табуїтивні заборони ніколи не супроводжувались відповідними поясненнями їх необхідності. Пояснити це можна лише надзвичайно низьким рівнем розвитку свідомості та мови первісної людини, рівня її здатності до рефлексії, який не перевищував рівня трьохрічної дитини. Для того, щоб слідувати заборонам табу, індивіду достатньо було відчуття страху перед порушенням заборон. Страх - що зі мною зроблять? - є першим елементарним проявом соціальної регуляції в первісному суспільстві.

Крім того, в рамках цього суспільства, діяв і інший важливий механізм соціальної регуляції – сором. Сором – це почуття общинно-групове, що передбачає постійне озирання індивіда на оточуючих: що про мене скажуть або сказали б “свої”?. Весь світ уявлявся первісній людині у вигляді категоріальної опозиції “вони” – “ми”. Сором більш складне у порівнянні зі страхом культурне явище, яке спонукає індивіда дотримуватись групових норм, обов’язків по відношенню до своїх.

Культура, таким чином, з самого початку існування суспільної організації і на протязі всієї первісної епохи по відношенню до окремого індивіда носить насамперед репресивний та обмежувальний характер.

Засвоєння та передача необхідних зразків поведінки здійснювались шляхом показу та копіювання, передавались від покоління до покоління, перетворюючись в затверджений ритуал. Все життя первісної людини проходило у виконанні безлічі ритуальних обрядів та процедур, які, не маючи раціонального пояснення, набували магічного характеру. Усе життя первісної людини складало виконання безлічі ритуалів і обрядів. Ритуали представляють собою символічні дії, що забезпечували емоційно-смислове ототожнення індивіда зі своїм родом, передачу досвіду, згуртування роду і релігійно-магічний вплив на різні явища й обставини (наприклад, ритуал ініціації). Ритуали вимагали від кожного індивіда сліпо, неусвідомлено наслідувати усталені зразки поведінки і цілком виключали творчу самостійність. Первісний колектив заперечує індивідуальність і новаторську поведінку, а тому тільки традиційна поведінка знаходила моральне схвалення. Таким чином, табу і ритуали виступали найважливішими регуляторами суспільних відносин в первісну епоху.

Головним інформаційним каналом первісної культури, в зв’язку з відсутністю писемності, була трудова діяльність. Засвоєння і передача смислу трудових операцій відбувались в невербальній формі, тобто без слів. Показ та наслідування були основними засобами навчання і спілкування в общині. Дії, після яких спостерігався якийсь корисний результат, ставали зразками, котрі копіювались і передавались від покоління до покоління.

Третьою важливою характеристикою свідомості первісної людини було домінування образно-емоційних, інтуїтивних моментів у мисленні, віри, що найбільш яскраво проявляється в міфологічній картині світу. Більш детально про особливості міфологічної свідомості дивись в уривку з роботи Кессіді “От мифа к логосу”.

Важливою характеристикою первісної культури був її синкретизм (від грецьк. – поєднання) – відсутність диференціації її форм на науку, релігію, мистецтво. Усі сфери тісно пов’язані з розмаїттям форм практичного життя первісної людської спільноти.