План семінарського заняття:

1. Категорії: ідентифікація, культурна ідентифікація, цивілізаційна ідентичність.

2. Культурна маргінальність як прояв кризи ідентичності.

3. Цінність як фундаментальна культурологічна категорія.

4. Культурно-історичний процес як буття різних типів ментальностей.

Тематика рефератів і доповідей:

1. Актуалізація проблеми культурної ідентифікації в сучасну епоху.

2. Концепція “зіткнення цивілізацій” С.Гантінгтона.

3. Роль цінностей в житті людини та суспільства.

4. Національні і загальнолюдські цінності.

5. Цінності та сенс життя.

6. Духовні цінності та суспільний прогрес.

7. Ментальність та її типи.

8. Д.Чижевський про особливості української ментальності.

Індивідуальні завдання для самостійної роботи:

1. Проаналізуйте, чим викликане загострення проблеми ідентичності в сучасну епоху.

2. Проаналізуйте зв’язок між поняттями “ідентифікація” та “ментальність”.

3. Охарактеризуйте причини відмінностей цінностей в різних культурах.

4. Проаналізуйте, як розглядалась основна проблема аксіології – «що є благо?» – в різні історичні епохи.

5. Охарактеризувати два основних типи ціннісних орієнтацій сучасної людини (за роботою Е.Фромма “Иметь или быть?»). Якому типу цінностей Ви віддаєте перевагу?

Тема 6: Типологія культури

Зміст теми: 1. Поняття культурної типології. 2. Основні варіанти типології: формаційна, цивілізаційна, релігійна, регіональна, парадигмальна та історична.

Поняття культурної типології

Культура, будучи органічною цілісністю, складається з безлічі складних підсистем. В цілому кожний елемент системи є необхідною, але не достатньою умовою функціонування культури. Елементи взаємодіють між собою, створюючи складний живий організм культури. Для найбільш повного і плідного вивчення культури в культурології застосовується метод класифікації, або типології, що являє собою метод наукового пізнання. Суть типології полягає в уявному поділі соціокультурних систем і об’єктів на елементи з метою їх групування на основі узагальненої ідеалізованої моделі, або типу культури. Така методологія вимагає системних знань про склад елементів культури, зв’язки, функції, відносини, рівні організації, систему пріоритетних векторів її розвитку.

Спроби вивчити усі основні типи та форми культури актуалізували проблему пошуку критеріїв, на основі яких може бути здійснена систематизація та типологія культурної реальності. Визнання культурологами різних критеріїв та підстав типологізації зумовило існування в сучасній науці різних варіантів типології культури, на яких ми зупинимося детальніше.

Основні варіанти типології: формаційна, цивілізаційна, релігійна, регіональна,

парадигмальна та історична

Формаційна типологія. В її основі - ідея про буття культури як закономірну зміну суспільно-економічних формацій. Формаційний підхід був запропонований марксизмом. Він виходить з того, що визначальним є розвиток матеріальних засад суспільства, що людство розвивається через зміну суспільно-економічних формацій: первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної. Оскільки економіка являє собою основу, базис суспільства, то кожній формації відповідає свій тип культури. Цей підхід був одним з варіантів проаналізованої раніше однолінійної схеми розвитку культури. Сам по собі цей підхід як обгрунтування ідеї закономірності поступального розвитку людства і єдності всесвітньо-історичного процесу являв собою значне досягнення в розвитку культурологічної думки. Але з часом він перестав відповідати новій пізнавальній ситуації, котра склалась в середині ХІХ століття.

Цивілізаційний підхід. Картина однолінійного прогресу в історії людства почала викликати сумнів у зв’язку з відкриттям нових цивілізацій, культур. Крупномасштабні етнографічні, археологічні дослідження привели до ідеї паралельного існування в історії замкнених культурних світів. Це відкриття привело до формування в культурологічній теорії нового, локально-цивілізаційного підходу, коли культуру будь-якої спільноти стали розглядати відособлено, як самостійне явище. Дані ідеї були покладені в основу цивілізаційної типології. Цивілізаційний підхід відповідає циклічній схемі розвитку культури; найбільш обгрунтовано він був здійснений А.Тойнбі, що було розглянуто вище. Локально-цивілізаційний підхід сприяв подоланню європоцентризму, створював передумови для глибокого вивчення інших культур. Якщо формаційний підхід більшою мірою відповідав аналізу соціально-економічних процесів та соціологічним категоріям, то цивілізаційний – культурологічним, де більшою мірою враховуються духовні цінності.

Якщо формаційний та цивілізаційний підходи були вже значною мірою розглянуті в попередніх розділах і тому не потребували детального висвітлення, то на інших видах типологій ми зупинимося тут більш детально.

Регіональна типологія. Регіональний підхід до культурного розвитку людства дає системне бачення людської культури взагалі, розкриває культурну самобутність регіону, показує взаємозв’язки і взаємовпливи культур різних народів.

Під культурним регіоном розуміють певну єдність етнічно-родових, національних, духовних характеристик, що проявляються у схожості таких складових соціуму, як традиції, релігія, культурні зв’язки, етико-естетичні норми, світоглядні принципи. Центральне місце при порівняльній характеристиці культурних регіонів належить базовим цінностям.

Основні фактори, що формують культурний регіон: територіальна спільність; спільність історії; схожість природних умов; спільність соціально-економічних умов, в яких формувались відповідні національні культури регіону.

Слід відзначити особливу конститутивну роль релігійного фактору у формуванні культури кожного регіону, визначення специфіки регіональної культури неможливе без аналізу домінуючої релігії. У зв’язку з тим, що пануюча релігія виражає базові духовні цінності суспільства і на цій основі говорять про конфуціансько-даоський, індо-буддійський, ісламський, християнський тип культури, то можна в рамках регіонального підходу говорити і про релігійну типологію культури. Так, духовною основою формування європейського регіону стало християнство з його ідеєю неповторності людської індивідуальності, що сприяло розвитку особистісного начала в європейській культурі; роль релігійного фактору у формуванні культури регіону найбільш яскраво виявилась в арабо-мусульманській культурі.

В сучасному світі виділяють наступні культурні регіони: європейський;  далекосхідний;  індійський;  тропічно-африканський; арабо-мусульманський;  латино-американський.

Коротку характеристику кожного з регіонів визначимо через ціннісне ядро відповідних культур, що є плідним також при розгляді парадигмального підходу до типології культури, про що йтиметься пізніше.

Європейський культурний регіон. Основні цінності:  раціоналізм;  сцієнтизм – культ науки і техніки;  антропоцентризм і активізм – коли людина протиставляє себе природі як щось особливе і прагне до активного оволодіння світом;  персоналізм – високе цінування особи, її права на свободу, самореалізацію, автономність і пов’язаний з цим індивідуалізм;  динамізм, орієнтація на нове;  демократичні ідеали – свободи, рівності, толерантності. На ґрунті такої духовності сформувалась європейська цивілізація.

Далекосхідний культурний регіон. Цьому регіону, де домінує Китай, притаманні такі традиційні цінності:

– орієнтація на підтримку способу життя нащадків, шанування старших, орієнтація на сім’ю, колектив, державу, суспільство; з цим пов’язана ідеалізація минулого, культ древності;

– підпорядкування індивіда соціальному цілому, звичаям, традиціям, суспільним правилам, необхідність відповідати певному соціальному стандарту; індивідуальні якості повинні проявлятись в жорстко визначеній формі, вираженій в складному ритуалі (церемонії);

– прагнення до практичної користі, конкретного щастя на цьому світі шляхом внутрішнього самовдосконалення; соціальна етика та практика управління тут завжди відігравали більшу роль, ніж містика та пошуки спасіння;

– поклоніння природі: у спілкуванні з природою вбачався контакт з вічним потоком буття; природа тут не була відгородженою від людини ніякими релігійними доктринами (як в європейському та арабському світах).

Індійський культурний регіон. Основні цінності знайшли відображення в головних релігійно-філософських вченнях:

– орієнтація на подолання страждань шляхом самовдосконалення;

– прагнення до самореалізації людини через заперечення своєї емпіричної природи і злиття зі світовим духом;

– вимога доброзичливого ставлення до всього живого і неспричинення йому шкоди («ахімса»); це пов’язано з ідеєю єдності життя в усіх його проявах, що реалізується в вічному круговороті переселення душ; ця настанова набула особливого звучання в умовах сучасної екологічної кризи;

– дотримання таких моральних принципів як правдивість, благочестя, щедрість, відмова від грубості, заздрощів, гніву, ненависті, помірність і стриманість в усьому, ненасильство, покора, терпеливість в спілкуванні з людьми.

Тропічно-африканський культурний регіон. Специфічне світовідчуття африканців виражається особливою системою цінностей:

- інтуїтивно-емоційним ставленням до світу; визначальною характеристикою традиційно-релігійної свідомості африканських народів є релігійно-міфологічна картина світу;

- злитність з природою, чуттєве єднання з нею; ідея життєвого начала, життєвої сили є домінуючою в традиційних африканських релігіях;

- велика сім’я, стосунки всередині якої базуються на кровних зв’язках, шлюбі, а також на ритуальних та містичних зв’язках; постійне відтворення з покоління в покоління у свідомості африканців уявлення про життєву силу стає основою формування ідеї безперервності життя і взаємозв’язку людей – живих і померлих – з божествами, духами, світом навколишньої природи.

Арабо-мусульманський культурний регіон. Виражене в Корані світоглядно-ціннісне ядро ісламського світу включає:

– абсолютизацію всемогутності Аллаха – всезнаючого, всюдисущого, милостивого і милосердного Бога, від якого залежать життя і смерть усіх живих істот;

– фаталізм – культ Аллаха логічно переходить в ідею напередвизначеності людських вчинків;

– нерозривний зв’язок між світським і духовним, релігією і політикою, економікою і правом. В усіх життєвих ситуаціях, щоб досягти моральної досконалості, мирського благополуччя і попасти в рай, віруючі повинні керуватися шаріатом – сукупністю закріплених Кораном приписів.

Латиноамериканьский культурний регіон. Оскільки він склався в результаті сплаву трьох культур: місцевої культури індіанців, європейської культури іспанців і португальців, африканської культури - своєрідність ціннісного ядра цього регіону є менш вираженою. В основному тут домінує європейський елемент: іспанська або португальська мова, християнство у формі католицизму (90% населення континенту сповідує католицизм), європейська архітектура в її середземноморському варіанті, європейський живопис і літературні традиції. Індіанський і африканський елементи надають латиноамериканській культурі неповторного колориту. Від індіанців латиноамериканці запозичили споглядальність, від африканців – чуттєвість сприйняття.

Парадигмальна типологія. Парадигма  є однією із самих широковживаних категорій в науковій теорії. Як культурологічна категорія “парадигма” базується на існуванні загальних принципів діяльності, певних культурних стандартів, еталонів, методологічних регулятивів, які виступають взірцями при вирішенні конкретних проблем життєдіяльності людини. В культурології в якості протилежних соціокультурних парадигм розглядають “Захід” і “Схід”, що виражають дихотомію поляризованого цілого всесвітньої культури. Поряд із опозицією «Схід – Захід» останнім часом усе більшого значення набуває проблема «Північ – Південь». Під «Півднем» мається на увазі культурний світ народів субтропічного і тропічного поясу. Найбільш яскраво особливості Півдня проявляються в способі життя, перш за все, мешканців «чорної Африки».

В світлі проаналізованої вище регіональної типології через основні цінності кожного регіону можна представити стереотипні протиставлення двох соціокультурних парадигм: якщо Схід характеризується такими ціннісними орієнтаціями як духовність, космоцентризм, містицизм, монізм, колективізм, споглядальність, то Заходу притаманні практицизм, антропоцентризм, раціоналізм, дуалізм, персоналізм (індивідуалізм), активізм. Головна особливість східної культури – її стійкість, традиційність, відтворення усталених соціальних структур, орієнтація на колективізм, ідея хибності індивідуальних форм духовного життя. Для західної ж культури характерні автономія, свобода особистості, дух демократії, громадянського суспільства, орієнтація на нове. Тому прагнення прищепити норми західної демократії на східному ґрунті дають дуже своєрідні гібриди, породжують глибокі соціальні катаклізми.

На протязі довгого часу проблема „Схід – Захід” розглядалась переважно з позицій „європоцентризму”. Вважалося, що справжні цінності науки, мистецтва, філософії виникали тільки в Європі. Європейці звикли характеризувати прогрес суспільства ступенем розвитку техніки, точної науки, але не менш важливими є й інші критерії, наприклад, моральні. Але криза техногенної цивілізації, що проявилась у ХХ ст., привела до критики європоцентризму і до усвідомлення необхідності звернутися до пошуку нової парадигми у відносинах європейської культури з іншими культурами, перш за все, зі східними.

Історична типологія. В основу цієї типології покладено хронологічний принцип. Для західної культури традиційною є періодизація: первісна культура, культура давніх цивілізацій, середньовічна, ренесансна, новоєвропейська, культура новітньої епохи. В нашому посібнику ми значною мірою будемо орієнтуватись на цей принцип типологізації. У ІІ розділі буде розглянуто основні соціально-економічні та соціокультурні передумови формування кожного періоду розвитку культури, базові ціннісні орієнтації людини відповідної епохи, досягнення в сфері мистецтва, які найяскравіше віддзеркалюють світовідчуття культурної епохи. Окремий розділ буде присвячений історичним формам релігії як невід’ємної сфери духовного життя суспільства