План семінарського заняття:

1. Сутність релігії та її структура. Віра як основний духовний компонент релігії.

2. Основні функції релігії в житті людини та суспільства.

3. Мистецтво як специфічна форма духовно-практичного освоєння світу.

4. Роль мистецтва в житті людини та суспільства.

5. Основні види мистецтва.

Тематика рефератів та повідомлень:

1. Релігія та її місце в системі культури.

2. Віра в духовному житті людства.

3. Релігія й наука: відмінності між релігійним та науковим сприйняттям світу.

4. Релігійні сюжети та образи в літературі та мистецтві.

5. Функції релігії в житті людини та суспільства.

6. Архітектура як вид мистецтва: художня мова архітектури.

7. Живопис як вид мистецтва.

8. Музика як вид мистецтва.

9. Театральне мистецтво.

10. Художня література як вид мистецтва.

Індивідуальні завдання для самостійної роботи:

1. Проаналізуйте сутнісні характеристики релігії.

2. Проаналізуйте, чим відрізняється релігійна і нерелігійна віра.

3. Яка з відомих Вам складових релігії – віра, віровчення, культ, організація – є визначальною? Чому Ви так вважаєте?

4. Дайте аналіз засад та передумов становлення релігії.

5. Яка принципова різниця в поглядах на походження релігії представників світської науки і віруючих людей? Аргументуйте свою відповідь.

6. Проаналізуйте, як здійснюється вплив релігії на історичні події в суспільному житті.

7. Проаналізуйте основні концепції походження мистецтва.

8. Охарактеризувати роль мистецтва в житті суспільства та людини.

9. Проаналізуйте, в чому проявляється соціальна сутність мистецтва.

10. Дайте характеристику Вашого улюбленого виду мистецтва і аргументуйте свій вибір.

11. Проаналізуйте, які соціальні функції мистецтва найбільш актуальні в сучасному суспільстві.

12. Зіставити підходи до дійсності мистецтва і науки.

Тема 3. Культурна динаміка

Зміст теми: 1. Поняття культурної динаміки. 2. Основні концепції походження культури. 3. Механізми культурної динаміки. 4. Схеми культурно-історичного процесу.

Поняття культурної динаміки

Культура як цілісність за своєю сутністю не є статичним утворенням. Її існування – це безперервний процес змін та перетворень. Істотні зміни, що відбуваються в культурі, не завжди можна пояснити соціальними причинами. Сучасна культурологічна наука і досі чітко не пояснила той факт, чому культура не переставала розвиватися в найкритичніші періоди тієї чи іншої епохи. Вона продовжувала розвиватись в умовах гострої кризи рабовласницького і феодального суспільства, а також у роки фашистських диктатур та тоталітарних режимів.

Традиційно під культурними змінами розуміють будь-які трансформації в культурі, незалежно від їх глибини та спрямованості. Термін “динаміка” (від гр. – сила) використовується в природничих науках, зокрема - фізиці. В культурології під культурною динамікою розуміють зміни, що відбуваються в культурі під впливом зовнішніх та внутрішніх сил. Характерними ознаками таких змін вважаються цілісність, спрямованість, періодичність та наявність певних тенденцій.

Поняття “культурна динаміка” є одним із основних термінів сучасної теорії культури. Досить часто це поняття вживається як рівнозначне поняттю “культурні зміни”, проте в контексті наукових досліджень їх доцільно розрізняти. Поняття “культурні зміни” характеризується широким змістом, що ускладнює можливість його чіткого визначення.

Процеси культурної динаміки найбільш адекватно інтерпретуються як розвиток. Культурний розвиток зумовлює зміни матеріальних та духовних складових культури, внаслідок яких відбувається повна трансформація структурних утворень культури або часткове зникнення деяких культурних елементів та зв’язків.

В сучасній культурології накопичено значний арсенал ідей та концепцій, що дозволяють здійснити науково-філософську інтерпретацію поняття “культурна динаміка”, виходячи з різних гносеологічних позицій. Подібний методологічний плюралізм та широкий діапазон теоретичних досліджень дозволяє зробити висновок про відсутність в науковій теорії єдиних підходів до розуміння сутності та механізмів культурної динаміки.

Одним із загальновизнаних видів соціальної та історичної динаміки культури є культурогенез. Сутність культурогенезу виражається в процесі постійного саморозвитку культури, що здійснюється внаслідок трансформації вже існуючих форм і систем та шляхом народження нових феноменів, які не існували в культурі раніше. Культурогенез не вичерпується лише фактом виникнення культури, це процес постійного розвитку та модернізації культурних феноменів.

Структурно в культурогенезі можна виділити декілька компонентів: генеза культурних форм; моделювання історико-культурного процесу; формування нових культурних систем, що утворюються людськими спільнотами; історичні типи культурних систем, які різняться специфічними ціннісними орієнтаціями та нормами.

Слід зауважити, що проблеми історичної генези культури та її окремих вузькоспеціалізованих галузей вивчали історики, соціологи, етнографи, археологи та інші дослідники, проте загальна теорія культурогенезу стала предметом наукового дослідження відносно недавно.

Однією із найбільш складних проблем, що пов’язана із культурогенезом, є проблема походження культури. Вона розроблялась багатьма теоретиками культури, серед яких – Г. Спенсер, Л. Морган, Е. Тейлор, Дж. Фрезер, З. Фрейд, Ф. Енгельс, К. Маркс, Й. Хейзінга та інші. Незважаючи на принципову несхожість методологічних установок та загальнотеоретичних положень, всі теорії об’єднує бажання дати відповідь на питання: Що стало причиною культурогенезу?, Як в природному світі виник якісно новий феномен – культура? Що може розглядатися в якості першоджерела культури?”

Аналізуючи можливі причини культурогенезу, більшість дослідників дотримуються думки, що його основною причиною є потреба в адаптації пралюдської спільноти до динамічних умов її природного існування. Процес адаптації здійснюється шляхом створення нових форм діяльності людей та соціальної взаємодії.

Стосовно питання про першоджерело, механізми утворення і сутність культури в культурології сформувалося справжнє розмаїття теорій: психологічні, антропологічні, соціокультурні. Незважаючи на глибину теоретичних обґрунтувань, жодна із існуючих теорій не отримала статусу загальновизнаної. До кола найбільш відомих можна віднести трудову, психоаналітичну та ігрову концепції походження культури.