47. Успіхи та прорахунки радянської модернізації народного господарства України.

Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-економічних і політичних наслідків: 1. Здійснення індустріалізації за рахунок с/г посилило тиск на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля. 2. Форсована індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпечення країни дешевими продуктами харчування, а промисловості - дешевою сировиною. 3. Випереджаючий розвиток важкої промисловості зумовив посилення диспропорцій між промисловістю і сільським господарством, між важкою і легкою промисловістю. Відбулося падіння життєвого рівня народу. 4. Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної економіки. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку господарств. 5. З індустріалізацією пов'язаний початок масових репресій. У катастрофічних провалах здійснення планів, в аваріях, що почастішали, почали звинувачувати "ворогів народу", "шкідників", з вини яких нібито і траплялися "зриви" і "провали". Поряд із цим, індустріалізація мала і значні позитивні досягнення: 1. Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально-аграрну; 2. у 1940 р. рівень промислового потенціалу у порівнянні з рівнем 1913 р. збільшився у сім разів; 3. За обсягом виробництва важкої промисловості Україна випереджала ряд розвинутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробництву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини); 4. За три довоєнні п'ятирічки в Україні з'явилися сотні великих і

48. Етапи масового терору в Україні.

Можна виділити п'ять етапів сталінської репресивної політики в Україні: 1. Боротьба зі «шкідництвом)». Штурмівщина в роки індустріалізації призводила до частих аварій на підприємствах, анархії й марнотратства. У травні 1928 року відбувся показовий процес над фахівцями вугільної промисловості (Шахтинська справа). До суду були притягнуті особи, які звинувачувалися в контрреволюційній діяльно^. 2. Боротьба проти громадських діячів та інтелігенції. Один з перших політичних процесів, який сфабрикувала сгалінщина, — справа «СВУ». На лаві підсудних опинилося 45 представників української інтелігенції, серед них С.Єфремов, В.Чеховський, Й. Гермайзе та ін. Після «СВУ» настала черга сфальсифікованої справи «Українського національного центру» («УНЦ»). Пізніше органи ДПУ розпочали розслідування справи «Української військової організації», яка нібито організовувала саботаж у сільському господарстві. Усього в Україні з 1930 по 1941 рр. виявлено понад 100 ворожих до радянської влади «організацій». 3. Боротьба з «рештками ворожих класів». 4. Ліквідація переродженців і дворушників в партії. Репресій зазнали близько 37% членів КП(б)У, тобто приблизно 170 тис. осіб. За спогадами М. Хрущова, українська компартія була «вичищена до блиску». 5. Чистка військових кадрів. Найбільших утрат зазнали Київський і Харківський військові округи. Серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір, Є. Ковпох, І. Федько, Д. Шмідт, Б. Думенко. Отже, всі негаразди в державі тоталітарний режим списував на так званих «ворогів народу» і в ті часи будь-яка людина могла потрапити під цю категорію громадян за надуманими обвинуваченнями, а це в свою чергу виливалося у масові репресії проти українського народу.