75. Демографічні втрати населення України в хх столітті.

Упродовж останнього тисячоліття чи не найтрагічнішим для українського етносу у демографічному плані виявилось XX ст., і особливо перша його половина. Динаміка чисельності українців, як і всього населення України була обумовлена насамперед політичними і дещо меншою мірою економічними факторами. Спробуємо прослідкувати це з допомогою статистичних матеріалів. На рубежі XIX - XX сг. за матеріалами Першого загального перепису населення Російської імперії 1897 р., австрійського та угорського державних переписів 1900 р., а також за деякими іншими даними у світі проживало близько 26,4 млн. українців. З них в межах Росії - 22,4 млн. (84,4%), Австро-Угорщини - 3,8 млн. (14,4%). Близько 215 тис. (менше 1 %) за межами цих двох імперій, головним чином за океаном. Отже, в межах двох Імперій разом українців налічувалось 26 млн. За даними останнього радянського перепису 1989 р. українців в Україні проживало 37 млн. Лише до 37,5 млн. зросла ця цифра і за результатами першого всеукраїнського перепису 2001 р. Тобто, впродовж XX ст. кількість українців в Україні зросла лише на 11 млн. осіб. Порівняймо з росіянами: 1897 р. - 50 млн., 1989 р. - 150 млн. Отже, кількість росіян зросла втричі. Можемо припустити, що й число українців мало б зрости у стільки ж разів і скласти принаймні 78 млн. осіб. Відповідно приріст українців складав би не 11, а 52 млн. осіб. Отже, Україна впродовж XX ст. втратила, як мінімум 50 млн. померлих і ненароджених етнічних українців. Ці цифри промовисто свідчать, що з-поміж європейських народів українці зазнали у XX ст. чи не найнищівнішого геноциду і етноциду. Спробуємо вказати на основні причини, які спричинили такі катастрофічні демографічні втрати українського етносу у XX ст.:  перша хвиля переселення малоземельного і безземельного українського селянства в кінці XIX - на початку XX сг. (в межах Російської імперії переважно в регіон Сибіру і Далекого Сходу, з меж Австро-У горської - за океан);  Перша світова війна;  більшовицька революція, громадянська війна (1917-1921 рр.) та спричинена ними політична українська еміграція;  голодомори 1921-1922,1932-1933,1946-1947 рр.;  фізичне винищення, масові ув’язнення та депортації українців під час сталінських репресій у 30-50-і роки;  друга хвиля переселення українського селянства Західної України за океан у 20-30-і роки;  західноукраїнський етноцид 1939-1941,1944-1955 рр.  Друга світова війна; Ч  масовий виїзд українців на освоєння цілинних земель Казахстану в кінці 50-х - на початку 60-х років, на будівництво великих промислових об’єктів в Сибір, на Далекий Схід і Північ Росії у 70 - 80-х роках;  третя хвиля української еміграції (переважно з політичних та релігійних мотивів) у 50 - 80-х роках;  погіршення екологічної ситуації, спричинене катастрофою на Чорнобильській АЕС у 1986 р.;  різке погіршення матеріального рівня життя українського народу в результаті неефективних економічних реформ 90-х років XX - початку XXI ст.  четверта хвиля масової трудової української еміграції до Росії, Польщі, Чехії, Іспанії, Італії, Греції та Португалії впродовж останнього десятиліття. Щодо сучасної етнодемографічної ситуації в Україні, то вона визначається як історичними причинами, так і нинішньою складною соціально-економічною ситуацією, недостатньо забезпеченими побутовими умовами, дорожнечею медичного обслуговування, руйнуванням національно-культурних традицій, падінням рівня духовності тощо. У цілому ж з середини 90-х років XX ст. Україна переживає демографічну кризу. Основні її прояви:  перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності, наслідком чого є надзвичайно низькі темпи природного приросту населення;  зменшення кількості шлюбів і збільшення числа розлучень;  зростання питомої ваги осіб старшого і пенсійного віку у загальній структурі населення і, особливо, серед працездатної його частини;  різке зростання кількості захворювань туберкульозом та СНІДом;  погіршення здоров’я населення країни в цілому;  масова трудова еміграція з України в останнє десятиліття. Фактично відбувається процес депопуляції української нації, тобто, її поступове вимирання. Причому, за прогнозами ООН, до 2050 року найбільше скорочення населення прогнозується в Україні і Росії - на 18 і 44 млн. відповідно. За 2004 рік населення України скоротилося на 341, 6 тис. осіб. За даними Держкомстати стики, станом на 1 січня цього року в Україні проживало 47,28 млн. чоловік. Якщо прогнози експертів виявляться правильними, то до 2050 року в Україні буде менше ЗО млн. жителів.