63. Повоєнні адміністративно-територіальні зміни.

Наприкінці війни процес об'єднання українських земель та формування території України вступив у вирішальну фазу. Першим кроком на шляху українсько-польського територіального розмежування Люблінська угода 9 вересня 1944 р. Відповідно до цього документа споконвічні українські землі і 17 повітів Підляшшя, Холмщинн, Посяння і Лемківщини, де проживало майже 800 тис. українців, передавалися Польщі. У такий спосіб сталінське керівництво намагалося підтримати паростки соціалізму в Сх. Європі. Відповідно договору 16 серпня кордон мав проходиш в основному по «лінії Керзона», з відхиленнями 17 і ЗО км на схід в окремих ділянках. Остаточно процес польсько- українського розмежування завершився 1951 р., коли на прохання Польщі до Львівської області увійшли землі в районі м. Крисгонополя (Червоноград), а в межах польської держави опинилася територія Нижніх Устриків Дрогобицької області. Гостро стало питання про подальшу долю Закарпатської України. Чехословаччина розглядала цей край як невід'ємну частину своєї держави. 26 листопада 1944 р. І з’їзд делегатів Народних комітетів Закарпатської України в Мукачево, ухвалив маніфест про возз'єднання Закарпатської України з УРСР. Ця дія зумовила певне напруження в Отже, процес врегулювання територіальних питань мав для України такі наслідки: 1. остаточне визначення кордонів республіки, їхнє юридичне визнання світовим товариством; 2. збільшення території УРСР та її демографічного потенціалу; 3. об’єднання українських земель у складі однієї держави; 4. майже повне завершення формування державної території.

64. Чому сталінське радянсько-партійне керівництво знову допустило урср до сфери міжнародних відносин у післявоєнний період? Чи могла урср проводити самостійну зовнішню політику?

Наприкінці Другої світової війни Україна знову виходить на зовнішньополітичну арену. Проте, як складова частина Радянського Союзу, вона не мала можливості проводити самостійну зовнішню політику. 27 січня 1944 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин, X сесія Верховної Ради СРСР (28 січня - 1 лютого 1944 р.) прийняла закон про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський: А в березні 1944 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного комісаріату закордонних справ республіки. Очолив Народний комісаріат ДМануїльський. Зважившись на такий крок, сталінське керівництво переслідувало далекосяжні стратегічні цілі: по-перше, представити приєднання західних областей України і Білорусії як акт возз’єднання територій, населених представниками одного етносу, по-друге, збільшити кількість своїх представників у Організації Об'єднаних Націй, переговори про створення якої активно ведись наприкінці війни. У серпні 1944 р. на конференції в Думбартон-Оксі (СІЛА), під час обговорення проекту майбутньої Організації Об’єднаних Націй, радянський представник А.Громико вніс пропозицію вважати 15 радянських республік членами-засновниками організації. Хоча ця пропозиція була відхилена, сталінське керівництво не полишало цієї ідеї. На Кримській конференції у лютому 1945 р. СІЛА й Велика Британія зобов'язалися підтримати пропозицію радянською уряду щодо прийняття УРСР і БРСРу члени ООН