Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2 курс ФК, ЕП, УП Денне / Українська мова Опорний конспект лекцій 2008.doc
Скачиваний:
24
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
1.09 Mб
Скачать

5.1. Творчість і. Котляревського як зачинателя нової української літератури. Силабо-тонічне віршування. Мовна палітра творів і. Котляревського

Котляревський Іван Петрович (1769-1838) - письменник, драматург, перший класик нової української літератури.

Творча спадщина І. Котляревського — це поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», послання-ода «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», переклад російською мовою уривків з праці Дюкела «Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року...», переспів вірша давньогрецької поетеси Сапфо «Ода Сафо». Проте найвідомішим твором письменника стала, безперечно, поема «Енеїда». Для написання поеми автор скористався досвідом своїх попередників. Близькими до обраного ним жанру були різдвяні та великодні вірші мандрівних дяків, жартівливо-сатиричні сцени яких нагадують окремі картини «Енеїди», її стиль, гумор.

Головні джерела «Енеїди» - реальна дійсність того часу та усна народна творчість. Слід згадати, що незадовго до написання «Енеїди», у 1775 році, за наказом Катерини II Запорозьку Січ було зруйновано. Тож зображення Котляревським козаків в образах відважних троянців було спробою нагадати українцям про героїзм, незламність духу, волелюбність, патріотизм наших предків. Тому письменник усвідомлював, що писати такий твір мертвою книжною мовою неможливо, і скористався «мужичою», тобто народною мовою. «Педанти, - зазначав сучасник письменника, - здивувались і - замовкли. Жовчні люди схопили цю книгу з наміром потішитись, вилаяти її, знищити зухвалого письменника, але з перших сторінок їхній гнів минув — вони почали сміятися». Правда, народну мову зустрічаємо в нашій літературі й до Котляревського: в інтермедіях, сатиричних віршах, але там народна мова була засобом пародії, низького стилю, бо для «високих» літературних жанрів її вважали непридатною. Але письменник довів, що це не так.

«Енеїда» за жанром - ліро-епічна, травестійно-бурлескна поема (епічна - бо в ній події подаються в розповідній формі; травестійна - бо античні герої «перевдягнені» в українське вбрання, перенесені в історичні умови українського життя; бурлескна - бо події і люди змальовуються в основному в жартівливо-знижувальному тоні). Проте гумор «Енеїди» - не розважальний. Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне (другу половину XVIII ст. і початок XIX ст.) і заглянув у майбутнє. Засобами соковитого гумору він зумів оспівати героїзм українського козацтва, його побратимство, нестримну жадобу народу до волі. Автор української «Енеїди» ставить ряд суспільно важливих для нашого народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов'язку, честі сім'ї, виховання дітей, дружби, кохання та інші.

В «Енеїді» з позицій «мужичої колючої правди» засуджено жорстокість панів, паразитизм і моральне звиродніння, хабарництво та лицемірство чиновників. Затхлості життя в Російській імперії Котляревський протиставив волелюбних і незалежних, веселих і буйних троянців-запорожців. Поет оспівав їхні високі моральні якості: полум'яну любов до рідної землі й готовність іти заради неї на самопожертву, працьовитість і розум, чесність та благородство. Такий народ у майбутньому сам вирішуватиме свою долю. Самим фактом своєї появи «Енеїда» розв'язала суперечки: самобутній український народ чи ні? Безперечно, самобутній. Така ідея поеми.

Коли розглянути поему в системі структур та мотивів давньої української літератури, зокрема бароко, можемо дійти переконливих висновків:

- перед нами виразно бароковий твір з елементами псевдокласицизму та передромантизму;

- він є завершальним твором у довголітній дискусії України з Росією у XVII ст., що проходить через «Діалог Енея з Турнусом», «Розмову Великоросії з Малоросією» С.Дідовича, літописні нотатки та «Історію Русів»;

- структура «Енеїди» І.Котляревського грандіозна, вельми вишукана й складна, а система підтекстів, надтекстів вражаюча;

- всю тканину твору, як коштовний килим, виткано з візерунків літератури бароко й української народної творчості: пісень, казок, героїчного епосу – все це приправлене травестійним класицизмом;

- твір водночас традиційний і новаторський, отже, закономірно став на рубежі давньої і нової літератур, ніби вогнище, на якому згорів старий птах Фенікс, щоб воскреснути юним.

З усього досі сказаного про «Енеїду» випливає, що, долаючи рамки запозиченого сюжету, переборюючи традиції травестійного, бурлескного жанру та штучної книжної мови, її «високий» стиль, Котляревський силою таланту й знанням життя народу та фольклору створив оригінальний реалістичний твір, уперше написаний живою українською мовою - і в цьому найбільше, епохальне, неперехідне значення поеми - праматері нової української літератури.

Ще одним досягненням Котляревського стала його п'єса «Наталка Полтавка».

Історичне значення п'єси «Наталка Полтавка» в тому, що вона започаткувала нову українську драматургію, написану «живою» розмовною мовою, побудовану на засадах народності, у тому, що вона стала основою оперного мистецтва України. Зрештою, це перша соціально-побутова драма з селянського життя в усій європейській літературі.

Фігура Котляревського в історії громадського руху на Україні справді епохальна, — така, що може з’явитись тільки на критичному переломі всього громадського життя, на межі двох епох, як синтез минулого й підвалина для майбутнього. Не одбившись од чистого літературного ґрунту, ніколи нам би не зрозуміти ні самої фігури цього письменника, ні оцінити його діяльність та заслуги, як вони того варті. Отож з міркою громадсько-літературною й повинні ми приступати до оцінки діяльності першого нашого письменника новітніх часів. Так — першого письменника і творця та батька новітнього українського письменництва, та й не самого письменництва… «Котляревський зробив, проте, величезної ваги, просто-таки геніальне діло, давши свідомий почин молодому свіжому письменництву і громадському рухові наново відродженого народу. А такі заслуги не забуваються, і коли український народ кладе й свого щось в загальносвітову скарбницю духовного надбання, то треба пам’ятати, що почалось у нас це з Котляревського». (С.Єфремов).

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!

Т.Г.Шевченко.

Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильніша від гармат…

Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку —

Лети повинність ісправлять.

І.Котляревський.

5.1.2. Силабо-тонічне віршування (грецьк. sуllаbe - склад і tопоs - наголос) - система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії воно закріпилось у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим розміром, широко використовуваним Т.Шевченком. Однак перші спроби переходу на силабо-тоніку спостерігаються уже в творчості І.Некрашевича у другій половині ХVIII ст., але тільки в поемі І.Котляревського «Енеїда» чотиристопний ямб зазвучав природно, відкриваючи перспективу для силабо-тонічного віршування в українській поезії. Складається воно з двоскладової (хорей - з наголосом на першому складі; ямб - на другому складі) та трискладової стоп (дактиль - з наголосом на першому складі, амфібрахій - на другому, анапест - на третьому складі); відповідно так називаються і віршові розміри. Характерна риса силабо-тонічного вірша - ритмоінтонаційна інерція завдяки схемі розподілу наголошених та ненаголошених складів, що дає можливість відповідно систематизувати ритмічний рух поетичного мовлення: «Розжеврілось і загорілось», «Поплакавши і поридавши» або «З обстриженими головами, / З підрізаними пеленами» - читаються напрочуд легко.

Схема цих рядків така:

|||

Силабо-тонічне віршування у сьогоденній українській поезії співіснує поряд із тонічним (акцентний вірш, паузник та ін.).20