Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2 курс ФК, ЕП, УП Денне / Українська мова Опорний конспект лекцій 2008.doc
Скачиваний:
24
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
1.09 Mб
Скачать

? Питання для перевірки засвоєного матеріалу

1. Розкрийте поетику народної пісні. Чому вважається найвищою похвалою, коли говорять, що твір поета близький до народної пісні?

2. Розкрийте роль І.Вишенського у розвитку українського слова.

3. Розкрийте роль Г.Сковороди у розвитку української мови і літератури.

4. Які художні тропи були відомі ще за часів Київської Русі?

5. Коли і де вперше згадується етнонім «Україна»?

6. Дайте характеристику стилю бароко.

7. Як перегукуються символізм та сюрреалізм, які розквітли у Європі в ХІХ-ХХ ст., з бароковою традицією української культури?

Лекція 5

Тема 5. Мовний світ нової української літератури План

5.Загальний огляд нової та новітньої української літератури

5.1. Творчість І. Котляревського як зачинателя нової української літератури. Силабо-тонічне віршування. Мовна палітра творів І. Котляревського.

5.2. Творчість Т. Шевченка в європейському літературному контексті. Т. Шевченко як засновник нової української літератури.

5.3. Місце П.Куліша у розвитку української мови і літератури.

5.4. Доробок І.Франка на ниві української мови і літератури.

5.5. Роль Михайла Старицького у розвитку літературної мови.

5.6. Творчість Лесі Українки в європейському контексті. Мова драматичних і ліричних творів поетеси.

5.7. Поетика творів П. Тичини. Звукове інструментування. Символізм.

5.8. Сюрреалістичні тенденції в українському письменстві: твори Б.-І. Антонича, М. Бажана, Т. Осьмачки, Ю. Яновського. Специфіка образної системи, мовної палітри.

5.Загальний огляд нової та новітньої української літератури

Нова українська література – українська література ХІХ ст., що базувалася на іманентній (властивій самій природі предмета, явища) національній основі – народній мові. Започаткована виданням «Енеїди» І. Котляревського (1788), яка підсумовувала ідейно-естетичні пошуки давньої української літератури та виводила національне письменство на нову творчу перспективу, мала великий вплив на сучасників. Нова українська література пережила тимчасовий спалах сентименталізму (І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко та ін.). Особливо яскравий слід лишив у ній романтизм, зумовлений віянням тогочасного європейського мистецтва та посиленим інтересом до національного фольклору (Харківська школа романтиків, «Руська трійця», ранній Т. Шевченко, П. Куліш, Ю. Федькович та ін.), а відтак до вивчення етнографії та історії рідного народу, до усвідомлення його трагічної долі та потреби служіння йому. Тому письменство ХІХ ст. розвивалося на засадах ідеології народництва, що найповніше позначилася на творах Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, П. Грабовського, Б. Грінченка, І. Манжури та ін. Нова українська література пережила різні фази своєї еволюції. З’явившись на теренах Наддніпрянщини, переслідувана царською Росією, вона у другій пол. ХІХ ст. розвивалася на землях Галичини, де інтегрувалися національні сили українського письменства.18

Новітня українська література – література, формування якої починається з помежів’я ХІХ-ХХ ст., зумовлена появою письменника нового типу естетичної свідомості, котрий згармоніював критерій краси з критерієм правди (М. Коцюбинський, В. Стефаник, Леся Українка, О. Кобилянська, М. Вороний, «молодомузівці» та ін.). Освіжувальні творчі пошуки супроводжувалися бурхливими дискусіями про шляхи розвитку українського мистецтва, про історичну виправданість появи в ньому модернізму, викликаного не лише віяннями європейської літератури, а й джерелами національної «філософії серця», потребою вивести вітчизняне письменство на світові обшири. Українські модерністи намагалися поєднати високі естетичні принципи з досвідом націотворчої ідеї, абсолютизованої народниками, вони обрали свій, «неканонічний шлях», нетиповий для французької чи англійської літератур, але суголосний їм.

У перші десятиліття ХХ ст. відбувся процес інтеграції наддніпрянської і західноукраїнської літератур, започаткований ще І. Франком, але зірваний радянським режимом після визвольних змагань 1917-1921 рр. Досить яскравою була творча генерація 20-х рр. (П. Тичина, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, В. Підмогильний, М. Хвильовий, М. Куліш, Лесь Курбас та ін.); сформоване у попереднє десятиліття оновлення національного життя та художнього мислення на іманентній основі, назване згодом «розстріляним відродженням» (Ю. Лавріненко), оскільки зазнало репресій – від масового терору у 30-х і переслідування аж до кінця 80-х рр. Незважаючи на те, що панував культивований компартією штучний метод соціалістичного реалізму, українське письменство спромоглося на твори непересічної художньої вартості (О. Довженко, І. Кочерга, О. Гончар, Ліна Костенко, І. Драч, В. Стус, Гр. Тютюнник та багато ін.), пережило хвилю відроджувального шістдесятництва та опозиційного дисидентства, пошуків достеменного мистецтва (М. Воробйов, В. Голобородько та ін.), особливо напружені у 80-ті рр. (В. Герасим’юк, І. Римарук та ін.).

Паралельно в еміграції у роки міжвоєнного двадцятиліття діяла «празька школа» (Ю. Дараган, Є. Маланюк та ін., лірика яких переймалася вольовими імперативами та історіософічними візіями). Спроба інтегрувати різнопотоковий літературний рух відбулася після Другої світової війни в середовищі МУРу (У. Самчук, Ю. Шерех та ін.). Еміграційне українське письменство в різних країнах світу мало свої організаційні осередки; найпомітнішим було «Слово», представники якого прагнули поєднати традиційні здобутки та нові віяння в літературі. Значно радикальніших настанов дотримувалась «нью-йоркська група» (умовна назва), що тяжіла до постмодерністської естетики (О. Тарнавський, Емма Андієвська та ін.). Нині спостерігається інтеграція різних потоків української літератури в одне річище, піднесення творчого життя в розмаїтих проявах – від неоавангардизму до спроб віднайти новий синтез національного мистецтва, його творчу перспективу на іманентній основі.19