§ 4. Потерпілий і його представник

подання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, яка підлягає внесенню до ЄРДР та служить передумовою для початку досудового розслідування (про початок досудового розслідування - див. коментар до ст. 214 КПК);

подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого, яка підлягає обов' язковому прийняттю і реєстрації. Така заява має містити дані про потерпілого (фізичну чи юридичну особу), кримінальне провадження, до якого вона має бути за­лучена, зазначення і обґрунтування підстав для набуття статусу потерпілого, чітко висловлене клопотання про залучення її до кримінального провадження як потерпі­лого. Заява подається до органу чи посадової особи, яка в даний момент здійснює кримінальне провадження: під час досудового розслідування - до слідчого чи про­курора, а під час судового провадження - до суду. У разі коли заява подана до нена­лежної особи, вона направляється за належністю;

згода особи на визнання її потерпілим у разі, якщо особа не подавала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до про­вадження як потерпілого, але слідчий, прокурор, суд визнав її потерпілою. Згода має бути оформлена в письмовому вигляді і містити ті ж фактичні дані, що і заява про залучення особи до провадження як потерпілого. Строк отримання згоди на визнання особи потерпілою законом не встановлений, тому вона має бути отримана протягом розумного строку (про розумні строки див. коментар до ст. 28 КПК).

7. За відсутності волевиявлення на визнання особи потерпілим у кримінальному провадженні така особа не може бути визнана потерпілим. У разі необхідності вона може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпо­чате лише на підставі заяви потерпілого про вчинення кримінального правопорушен­ня, яку той має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення (див. коментар до статей 477-478 КПК). Тому у випадках вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК, слідчий, прокурор, суд не мають права за своєю ініціативою, без попередньо отриманої заяви такої особи, ви­знавати її потерпілим.

Стаття 56

Права потерпілого

1. Протягом кримінального провадження потерпілий має право:

1. бути повідомленим про свої права та обов 'язки, передбачені цим Кодексом;

2. знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримі­нального провадження та закінчення досудового розслідування;

3. подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;

4. заявляти відводи та клопотання;

5. за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла;

6. давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;

7. оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;

8. мати представника та в будь-який момент кримінального провадження від­мовитися від його послуг;

9. давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження;

10. на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;

11. знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосу­ються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження;

12. застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при про­веденні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосу­ється інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);

13. одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у ви­падках, передбачених цим Кодексом;

14. користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом.

    2. Під час досудового розслідування потерпілий має право:

       1. на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;

       2. отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

       3. подавати докази на підтвердження своєї заяви;

       4. брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час про­ведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з про­токолами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;

       5. отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування.

    3. Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:

       1. бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;

       2. брати участь у судовому провадженні;

       3. брати участь у безпосередній перевірці доказів;

       4. підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтри­мання державного обвинувачення;

       5. висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покаран­ня обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

       6. знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді;

       7. оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодексом.

    4. На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примири­тися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом України про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках при­мирення є підставою для закриття кримінального провадження.

1. Права потерпілого визначають обсяг та межі його дозволеної і гарантованої поведінки у кримінальному провадженні. Вони похідні від соціально-правового ро­зуміння потерпілого як особи, якій злочином завдано шкоди, і визначають процесу­альний статус потерпілого як учасника кримінального провадження. Широкий обсяг прав, якими наділяється потерпілий, покликані забезпечити його активну участь у кримінальному провадженні, що, у свою чергу, необхідна для повного виконання завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК.

Права потерпілого взаємопов'язані і взаємообумовлені. Вони можуть бути поді­лені на три групи: 1) права, які він має протягом всього кримінального провадження (ч. 1 та ч. 4 ст. 56 КПК); 2) права, які він має під час досудового розслідування (ч. 2 ст. 56 КПК); 3) права, які він має під час судового провадження (ч. 3 ст. 56 КПК). Права, якими потерпілий наділяється протягом всього кримінального провадження, мають загальний і наскрізний характер і можуть бути реалізовані на всіх етапах кри­мінального провадження. Права, якими наділяється потерпілий під час досудового і судового провадження, можуть бути реалізовані лише на відповідних стадіях про­вадження і визначаються специфікою цих стадій.

Реалізація потерпілим своїх прав можлива лише після визнання особи потерпілим у встановленому законом порядку (див. коментар до ст. 55 КПК). Делегування чи привласнення цих прав іншими особами, крім представника і законного представни­ка, на підставах і в порядку, передбачених статтями 58 та 59 КПК, не допускається.

Забезпечення прав потерпілого покладається на органи і осіб, які здійснюють кримінальне провадження: слідчого, прокурора і суд. Керівник органу досудового розслідування зобов'язаний у межах повноважень, наданих йому ст. 39 КПК, органі­зовувати діяльність слідчого із забезпечення прав потерпілого. Слідчий суддя покли­каний забезпечувати додержання прав потерпілого засобами судового контролю.

Право потерпілого бути повідомленим про свої права та обов'язки, передбачені КПК, реалізується за допомогою вручення йому уповноваженою особою пам'ятки про процесуальні права та обов'язки, передбаченої ч. 2 ст. 55 КПК (див. коментар до ст. 55). Указана пам'ятка повинна містити перелік прав і обов'язків потерпілого, пе­редбачених статтями 56 та 57 КПК, а також про засоби їх забезпечення (шляхом здійснення судового контролю та прокурорського нагляду). На прохання потерпілого права і обов'язки викладені у пам'ятці, мають бути йому роз'яснені особою, яка її вручила. Крім того, при проведенні окремих процесуальних дій, в яких бере участь потерпілий, йому повідомляються і роз'яснюються його права і обов'язки, як учасни­ка відповідної процесуальної дії. У судовому провадженні повідомлення потерпілому про права і обов'язки здійснюється відповідно до вимог ст. 345 КПК: судовий розпо­рядник роздає потерпілому в числі інших осіб, які беруть участь у судовому розгляді, пам'ятку про права та обов'язки, після ознайомлення з якою головуючий з'ясовує, чи зрозумілі потерпілому його права та обов'язки і у разі необхідності роз'яснює їх (про повідомлення про права і обов'язки в судовому провадженні див. коментар до ст. 345).

Потерпілий має право знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забез­печення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування. Це право надається потерпілому з метою забезпечити його обізнаність щодо основних етапів руху кримінального провадження, що, у свою чергу, є необхідною передумовою для активної участі у його здійсненні. Знання сутності підозри та обвинувачення передбачає інформування потерпілого щодо змісту письмового повідомлення про підозру (див. коментар до ст. 276 КПК) та обвинувального акта (див. коментар до ст. 293 КПК), яке може відбуватися шляхом надання йому копій відповідних документів та роз'яснення їх суті.

Потерпілий повинен бути повідомлений про закінчення досудового розслідування в одній із трьох форм: 1) закриття кримінального провадження; 2) звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Також потерпілий повинен бути поінформований про всі види заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, які були обрані, змінені чи скасовані стосовно підозрюваного та обвинувачено­го. Це право надається потерпілому в тому числі з метою забезпечення його безпеки у кримінальному провадженні. Повідомлення потерпілого про вказані процесуальні рішення відбувається на підставах та в порядку, передбачених гл. 6 КПК.

Право потерпілого подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду по­кликане забезпечити його активну участь у доказуванні, а у справах приватного об­винувачення на потерпілого покладається обов'язок доказування обставин, передба­чених ст. 91 КПК. Воно надається потерпілому на виконання такої засади криміналь­ного провадження, як змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх до­казів і у доведенні перед судом їх переконливості (див. коментар до ст. 22 КПК). До­кази, які подаються потерпілим, і порядок їх збирання і подання повинні відповідати вимогам, встановленим у гл. 4 КПК. Збирання доказів потерпілим здійснюється шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні за­безпечити подання суду належних і допустимих доказів (про збирання доказів див. коментар до ст. 93 КПК).

Право потерпілого заявляти відводи та клопотання покликане надати йому мож­ливість активно впливати на хід кримінального провадження. Право заявляти відводи реалізується потерпілим на підставах та в порядку, передбачених статтями 75-83 КПК. Право потерпілого на відвід здійснюється у вигляді заявлення відповідної заяви. За­ява потерпілого про відвід повинна бути вмотивована і може бути заявлена як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. Заяви потерпілого про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до по­чатку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду (див. коментар до ст. 80 КПК).

Право заявляти клопотання включає право потерпілого на їх пред'явлення та за­конне і обґрунтоване вирішення, яке гарантується правом на повторне заявлення клопотання, а також правом на оскарження рішення про відмову у вирішенні клопо­тання. Під час досудового розслідування потерпілий вправі заявляти клопотання слідчому і прокурору, а під час судового провадження - до суду. Розгляд клопотань потерпілого під час досудового розслідування відбувається в порядку, передбаченому ст. 220 КПК: клопотання потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов'язані розгляну­ти в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання ви­носиться вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй (див. комен­тар до ст. 220 КПК). Клопотання потерпілого як учасника судового провадження роз­глядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників су­дового провадження, про що постановляється ухвала. Відмова в задоволенні клопо­тання не перешкоджає його повторному заявленню з інших підстав (про розгляд судом клопотань учасників судового провадження див. коментар до ст. 350 КПК).

Обмеження прав потерпілого на порушення клопотання, заявлення відводів тощо за неможливості їх поновлення на стадії судового розгляду, тягнуть за собою скасу­вання судового рішення (див. п. 4 ППВСУ від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»).

Право потерпілого на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла виникає за наявності відповідних підстав, якими визна­ється наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу чи майну потерпілого, його близьких родичів чи членів сім'ї. Право потерпілого на забезпечення безпеки є комп­лексним і передбачає такі складові, як: 1) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування; 2) знати про застосування щодо них конкретних за­ходів безпеки; 3) вимагати від уповноважених органів та посадових осіб застосуван­ня додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів; 4) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурора або суду. Це право потерпілого реалізується на підставах і в порядку, передбачених ЗУ від 23.12.1993 р. «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Право давати пояснення, показання або відмовитися їх давати може реалізовува­тися потерпілим у таких напрямах: 1) як конкретний прояв участі потерпілого у до­казуванні, яке нерозривно пов'язане із правом подавати докази; 2) як субсидіарне для підкріплення вимог потерпілого, викладених у його відводах, клопотаннях та при вчиненні інших процесуальних дій.

Показання - це відомості, які надаються потерпілим в усній або письмовій формі під час допиту щодо відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження, які визнаються видом доказів (про показання див. коментар до ст. 95 КПК). Пояснення - це уточнення, тлумачення по­терпілим суті наданого ним або іншою особою показання, вчиненої дії, своєї позиції у кримінальному провадженні тощо.

Указане право є диспозитивним і реалізується на розсуд потерпілого, про що свід­чить вказівка на право відмовитися давати пояснення та показання. Указана теза до­датково випливає із такої засади кримінального провадження, як свобода від само­викриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї, складовою якої є правило щодо того, що жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення (див. комен­тар до ст. 18 КПК).

Право потерпілого оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду надається йому на виконання такої засади кримінального про­вадження, як забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи безді­яльності (див. коментар до ст. 24 КПК). За допомогою реалізації цього права потер­пілий офіційно вимагає від компетентних органів усунення певного порушення, до­пущеного органами чи посадовими особами, які здійснюють кримінальне проваджен­ня, та поновлення своїх порушених прав та інтересів. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування здійснюється потерпілим у порядку, передбаченому гл. 26 КПК. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора оскаржуються до слідчого судді, а рішення слідчого судді - в апеляційному порядку. Потерпілий має право оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому КПК.

Право потерпілого мати представника та в будь-який момент кримінального про­вадження відмовитися від його послуг передусім покликане забезпечувати отримання потерпілим у кримінальному провадженні належної правової допомоги. Вимоги до представника потерпілого та особливості його процесуального статусу визначаються ст. 58 КПК (див. коментар до ст. 58 КПК).

Право потерпілого давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження, надається йому на виконання такої засади кримінального провадження, як мова, якою здійснюється кримінальне провадження (див. коментар до ст. 29 КПК). Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий повинні забезпечити потерпілому, який не воло­діє чи недостатньо володіє державною мовою, право давати показання, заявляти кло­потання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони воло­діють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача. Порядок залучення перекладача та його процесуальний статус визначається ст. 68 КПК.

Право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди належить до найважливіших прав жертв злочинів, що підкреслюється у низці міжнародно-правових актів: у п. 8 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, прийнятій Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/34 від 29.11.1985 р.; Резолюції 1989/57 ЕКОСОР ООН від 24 травня 1989 р.; Європейській конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів від 23 листопада 1983 р.; Рекомендації К (85) 11 Комітету міністрів Ради Європи дер- жавам-членам щодо положення потерпілого в рамках кримінального права та кримі­нального процесу, яка рекомендувала докласти всебічних зусиль з метою забезпечен­ня компенсації завданої потерпілому шкоди, а обов'язки з цих питань покласти на поліцейську владу, органи обвинувачення чи переслідування та суди; Рекомендації К (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи від 17 вересня 1987 р. про спрощення кри­мінального правосуддя, де підкреслювалося, що жертвам необхідно забезпечити можливість одержувати компенсацію за допомогою офіційних чи неофіційних право­вих процедур, а компенсацією шкоди, завданої потерпілому, може бути обумовлена відмова від кримінального переслідування, та ін.

Право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди реалізується з урахуванням положень ЦК щодо відшкодування шкоди. Порядок відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні визначається гл. 9 КПК. Формами реалізації відповідного права потерпілого є отримання добровільного відшкодування з боку обвинуваченого, пред' явлення цивільного позову та компенса­ція за рахунок Державного бюджету України (про відшкодування (компенсацію) шкоди потерпілому див. коментар до ст. 127 КПК).

Право потерпілого знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, є складовою комплексу «ін­формаційних прав» потерпілого у кримінальному провадженні. Воно реалізується у таких випадках: 1) ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення (див. коментар до ст. 221 КПК); 2) після відкриття матеріалів (про від­криття матеріалів іншій стороні - див. коментар до ст. 290 КПК); 3) у випадку закрит­тя кримінального провадження (про закриття кримінального провадження - див. ко­ментар до ст. 284 КПК); 4) після призначення справи до судового розгляду (див. ко­ментар до ст. 317 КПК).

Потерпілому надається право знайомитися з усіма матеріалами кримінального провадження, за винятком матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на відповідній стадії кримінального провадження може зашкодити досудово- му розслідуванню. Потерпілому не може бути відмовлено в ознайомленні з тими матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення. У випадку відкриття матеріалів потерпілий повинен письмово під­твердити прокурору факт надання йому доступу до матеріалів із зазначенням найме­нування таких матеріалів. Потерпілому надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких йому надано доступ. Після закінчення досудового розсліду­вання він має право не лише ознайомлюватися, а й отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення.

Право потерпілого застосовувати технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь, надається йому для збирання і фіксації інформації, що, у свою чергу, має на меті сприяння у реалізації інших його прав: подавати докази, заявляти клопотання, оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду тощо. Це можуть бути технічні засоби аудіо- чи відеозапису фотоапаратура, засоби зв'язку тощо. Застосування потерпілим технічних засобів може бути заборонено органом чи посадовою особою, яка проводить відповідну процесу­альну дію. Підставою для такої заборони є необхідність нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини. Відповідне рішення має бути оформлене вмотивованою постановою слідчо­го, прокурора або ухвалою суду.

Право одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення також належить до категорії прав, які покликані забезпечити належну поінформова­ність потерпілого про хід і результати кримінального провадження. Потерпілий може одержувати копії процесуальних документів як в обов'язковому порядку у випадках, передбачених КПК (наприклад, надсилання потерпілому копії постанови про закрит­тя кримінального провадження відповідно до ч. 5 ст. 284 КПК), так і на підставі за­явленого клопотання. Крім того, після закінчення досудового розслідування потерпі­лий має право отримувати копії всіх матеріалів, які безпосередньо стосуються вчине­ного щодо нього кримінального правопорушення.

Потерпілому в обов'язковому порядку надсилаються повідомлення про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кри­мінального провадження та закінчення досудового розслідування, про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів та в інших випадках. Повідомлен­ня потерпілого про вказані процесуальні рішення відбувається на підставах та в по­рядку, передбачених гл. 6 КПК.

2. Під час досудового провадження потерпілому надаються права, покликані за­безпечити своєчасне і належне набуття ним відповідного процесуального статусу, а саме:

   1. на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;

   2. отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

   3. подавати докази на підтвердження своєї заяви.

Надання вказаних прав потерпілому не є повністю коректним, оскільки до подан­ня відповідної заяви або згоди на визнання потерпілим особа не може вважатися по­терпілим у значенні учасника кримінального провадження (див. коментар до ст. 55 КПК). Однак для уникнення випадків, коли особі, яка зазнала шкоди від злочину, буде спочатку надаватися статус заявника (див. коментар до ст. 60 КПК), а вже потім - по­терпілого, вказані права передбачені в ст. 56 КПК і можуть бути реалізовані ще до набуття особою процесуального статусу потерпілого.

Під час досудового розслідування потерпілий має право брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких може ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участю. Коло процесуальних дій, у яких потерпілий має право брати участь, законом не обмежуються, але на практиці рішення про залучення потерпілого до участі у проведенні тієї чи іншої процесуаль­ної дії визначається уповноваженою особою, яка проводить відповідну дію, в кожно­му конкретному випадку. При цьому необхідно виходити з того, що потерпілому не може бути відмовлено брати участь у проведенні процесуальних дій, які: неможливо провести без участі потерпілого (допит потерпілого, пред'явлення для впізнання тощо); проводяться за клопотанням потерпілого (потерпілий може ініціювати про­ведення слідчих (розшукових) дій шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 КПК); пов'язані із поновленням його порушених прав (обшук житла обвинуваченого з метою знайти викрадене у потерпілого майно тощо).

Участь потерпілого у процесуальних діях, в яких його участь є обов'язковою, здійснюється за допомогою виклику (див. коментар до ст. 133 КПК), а у процесуаль­них діях, в яких його участь не є обов'язкової - за допомогою повідомлення (див. коментар до ст.

2. Коло прав потерпілого, якими він наділяється у судовому провадженні, визнача­ється потребою забезпечити його активну участь під час судового провадження в будь- якій інстанції. У судовому провадженні потерпілий користується всіма правами учас­ника судового провадження, а також має додаткові права, визначені у ст. 56 КПК. Серед цих прав є такі, якими наділяються й інші учасники кримінального провадження, а також притаманні лише потерпілому (наприклад, право підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення).

Інформування потерпілого про час і місце судового розгляду здійснюється за до­помогою судового виклику, який здійснюється на підставах і в порядку, передбачених статтями 134-139 КПК.

Потерпілому надається право брати участь у судовому провадженні, яке перед­бачає можливість його участі у підготовчому судовому засіданні, у судовому розгляді, провадженні в судах апеляційної та касаційної інстанцій, під час перегляду ВСУ, а також перегляду за нововиявленими обставинами. Якщо в судове засідання не при­був за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і міс­це судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, за­лежно від того, чи можливо за його відсутності з'ясувати всі обставини під час судо­вого розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду (про наслідки неприбуття потерпілого - див. коментар до ст. 325 КПК).

У судовому провадженні потерпілий має право брати безпосередню активну участь в усіх процесуальних діях, що здійснюються з метою з'ясування обставин та пере­вірки їх доказами. Так, наприклад, він має право давати показання; ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам; під час огляду на місці він може звертати увагу суду на те, що, на його думку, може мати доказове значення (див. коментар до ст. 361 КПК) тощо. Після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами потерпілий може заявляти клопотання про доповнення су­дового розгляду (див. коментар до ст. 363 КПК).

У випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення потер­пілому надається право підтримувати обвинувачення в суді. У разі відмови прокуро­ра від підтримання державного обвинувачення в суді (див. коментар до ст. 340 КПК) головуючий роз'яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, він користу­ється всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду, а кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійсню­ється за процедурою приватного обвинувачення. Головуючий повинен надати потер­пілому час, необхідний для підготовки до судового розгляду. Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому КПК порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлен­ня з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про при­чини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах другій і третій коментованої статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.

Потерпілий має право виступати в судових дебатах (див. коментар до ст. 364 КПК), під час яких може висловлювати свою думку при вирішенні питання про призначен­ня покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Також потерпілий має право на репліку.

Потерпілий має право знайомитися із судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді. Потерпілий має право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду, а у разі, якщо він не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається йому не пізніше наступ­ного дня після ухвалення. Якщо судове рішення є незрозумілим, потерпілий має право подати заяву про роз'яснення судового рішення, за якою суд, який його ухвалив, ухвалою роз' яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст (про роз' яснення судового рішення див. коментар до ст. 380).

Потерпілому надається право оскаржувати судові рішення, що є конкретним про­явом права, передбаченого п. 7 ч. 1 ст. 56 КПК. Оскарження судових рішень здійсню­ється потерпілим в апеляційному (див. гл. 31 КПК) та касаційному порядку (див. гл. 32 КПК). Також потерпілий може подати заяву про перегляд судового рішення ВСУ у порядку, передбаченому гл. 33 КПК, та за нововиявленими обставинами (гл. 34 КПК).

4. На всіх стадіях кримінального провадження потерпілому надається право при­миритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. На під­ставі визначень, сформульованих у Рекомендації К (99) 19 Комитету міністрів Ради Європи державам-членам про процедуру примирення у кримінальних справах від 15 вересня 1999 р., а також п. 4 ППВСУ № 12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику за­стосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» право потерпілого на примирення має бути визначено таким чином: це гарантована законом і забезпечувана уповноваженими на те органами і посадови­ми особами можливість добровільного прощення потерпілим особи, винної у завдан­ні йому кримінальним правопорушенням шкоди, що реалізується безумовно або на підставі поновлення прав потерпілого, може здійснюватися на будь-якій стадії кримі­нального провадження у кримінальній справі до видалення суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку і тягне за собою закриття кримінального провадження чи інші визначені законом правові наслідки.

Кримінально-правові наслідки реалізації права потерпілого на примирення перед­бачені ст. 46 КК: особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необереж­ний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула за­подіяну шкоду. Порядок ініціювання та укладення угоди про примирення визначаєть­ся ст. 469 КПК. Порядок здійснення кримінального провадження на підставі угоди про примирення визначається гл. 35 КПК.

Перелік прав потерпілого, визначений у ст. 56 КПК, не є вичерпним, тому йому надається право користуватися іншими правами, встановленими КПК.

Стаття 57

Обов'язки потерпілого

1. Потерпілий зобов 'язаний:

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі не­можливості своєчасного прибуття - завчасно повідомити про це, а також про при­чини неможливості прибуття;

2. не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопо­рушення;

3. не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв 'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоро- нювану законом таємницю.

1. Поряд з наділенням потерпілого широким колом прав закон покладає на нього і деякі обов'язки, які можна розглядати як міру належної поведінки потерпілого у кри­мінальному провадженні, недодержання якої має наслідком його відповідальність, встановлену законом.

Виклик потерпілого здійснюється на підставах та в порядку, передбачених гл. 11 КПК. Слідчий, прокурор, слідчий суддя під час досудового розслідування мають право викликати потерпілого для допиту чи участі в іншій процесуальній дії, якщо є достатні підстави вважати, що він може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або його участь у процесуальній дії є обов'язковою (про виклик слідчим, прокурором див. коментар до ст. 133 КПК). Суд здійснює судовий виклик потерпілого, участь якого у судовому провадженні є обов'язковою (про судо­вий виклик див. коментар до ст. 134 КПК). Потерпілий викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. Потерпілий має отримати повістку про виклик або бути повідомленим про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли він зобов'язаний прибути за викликом. У випадку встановлення КПК строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, потерпі­лий має отримати повістку про виклик або бути повідомленим про нього іншим шля­хом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням йому необхідного часу для під­готовки та прибуття за викликом (про порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні див. коментар до ст. 135 КПК).

У разі коли потерпілий не може своєчасно прибути на виклик, він зобов'язаний завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття. Поважни­ми причинами неприбуття потерпілого на виклик вважаються:

1. затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

2. обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;

3. обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);

4. відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок від­рядження, подорожі тощо;

5. тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуван­ням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;

6. смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна за­гроза їхньому життю;

7. несвоєчасне одержання повістки про виклик;

8. інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик (про поважні причини неприбуття особи на виклик див. коментар до ст. 138 КПК).

У разі якщо потерпілий, який був у встановленому КПК порядку викликаний (зо­крема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:

• від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;

• від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду (про наслідки неприбуття на виклик див. коментар до ст. 139 КПК).

За злісне ухилення від явки потерпілий несе відповідальність, встановлену КУпАП. Так, злісне ухилення потерпілого від явки до органів досудового слідства або дізнання тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 185⁴ КУпАП). Злісне ухилення потерпілого від явки в суд тягне за собою адміністративну відповідальність за прояв неповаги до суду і накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб (ст. 185³ КУпАП).

На потерпілого покладається обов' язок не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення. Це положення покликане унеможливити зловживання потерпілого своїми правами, а також вчинення ним інших дій, що можуть в тій чи іншій формі перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.

Перешкоджання з боку потерпілого у встановленні обставин вчинення криміналь­ного правопорушення може проявлятися, зокрема, у:

• неправдивому повідомленні про вчинення злочину;

• наданні неправдивих показань, поданні неналежних чи недопустимих доказів;

• перешкоджанні з'явленню свідка, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку.

У встановлених законом випадках вчинення потерпілим вказаних дій тягнуть за собою юридичну відповідальність. Так, завідомо неправдиве повідомлення про вчи­нення злочину становить склад злочину, передбаченого ст. 383 КК; завідомо неправ­диве показання - склад злочину, передбаченого ст. 384 КК; перешкоджання з'явленню свідка, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку - склад злочину, передбаченого ст. 386 КК.

На потерпілого покладається обов'язок зберігати від розголошення відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю. Це положення закріплене на виконання таких засад кримінального провадження, як таємниця спілкування (див. коментар до ст. 14 КПК), невтручання у приватне життя (див. коментар до ст. 15 КПК), гласність (див. коментар до ст. 27 КПК).

Охоронювана законом таємниця може міститися в речах і документах, бути по­відомлена потерпілому усно, письмово або за допомогою засобів зв'язку. До охоро- нюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать:

1. інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журна­ліста і надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

2. відомості, які можуть становити лікарську таємницю;

3. відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій;

4. конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю;

5. відомості, які можуть становити банківську таємницю;

6. особисте листування особи та інші записи особистого характеру;

7. інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо;

8. персональні дані особи, що знаходяться в її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних;

9. державна таємниця (про речі і документи, які містять охоронювану законом таємницю див. коментар до ст. 162 КПК).

Особливості участі потерпілого у кримінальному провадженні, яке містить відо­мості, що становлять державну таємницю, визначаються гл. 40 КПК.

Крім того, потерпілий зобов'язаний не розголошувати й інші відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і розголошення яких може перешкодити здійсненню кримінального провадження. Так, на потерпілого по­ширюються правила щодо недопустимості розголошення відомостей досудового розслідування. Такі відомості потерпілий може розголошувати з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають за можливе. У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає потерпілого, якому стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про обов'язок не розголошувати такі відо­мості без його дозволу. Також потерпілий зобов'язаний не розголошувати відомості щодо заходів забезпечення безпеки учасників кримінального провадження, які здій­снюються щодо нього чи інших осіб, тощо.

Розголошення потерпілим відомостей, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю, до­пускається лише з дозволу слідчого, прокурора, суду. Також необхідно враховувати спеціальні правила щодо розголошення відомостей, які становлять той чи інший різновид охоронюваних законом таємниць.

Незаконне розголошення потерпілим відомостей, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таєм­ницю, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Так, розголошення потерпілим відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, може вва­жатися адміністративним правопорушенням відповідно до ст. 185¹¹ КУпАП, або, за наявності кваліфікуючих ознак - злочином, передбаченим ст. 381 КК. Розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слід­ство, даних досудового слідства чи дізнання потерпілим, попередженим в установле­ному законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, тягне за собою кримінальну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 387 КК.

Стаття 58

Представник потерпілого

1. Потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.

2. Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінально­му провадженні.

3. Повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному прова­дженні підтверджуються:

   1. документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, - якщо представником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні;

   2. копією установчих документів юридичної особи - якщо представником потер­пілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;

   3. довіреністю - якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є потерпілою.

4. Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпо­середньо потерпілим і не може бути доручена представнику.

1. Положення коментованої статті уточнюють і деталізують право потерпілого на представника, передбачене у п. 8 ч. 1 ст. 56 КПК. Надання потерпілому права мати представника покликане забезпечити його кваліфікованою правовою допомогою, що випливає із положень ст. 59 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається без­оплатно. Закріплення вказаного права породжує відповідне зобов'язання держави забезпечувати потерпілого правовою допомогою, що реалізується як безпосередньо державними органами і посадовими особами, так і через механізми залучення до надання правової допомоги потерпілим адвокатів.

У основі правовідносин між потерпілим і його представником лежить інститут представництва. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (пред­ставник) зобов'язана або має право вчинити процесуальні дії від імені другої сторони, яку вона представляє (потерпілого). Не є представником особа, яка хоч і діє в інтер­есах потерпілого, але від власного імені.

Інститут представництва є однією із важливих процесуальних гарантій права на судовий захист, що разом з іншими засобами забезпечує потерпілому доступ до право­суддя. До безпосередніх завдань представника потерпілого відносять: 1) сприяння у підвищенні рівня відправлення правосуддя, укріплення законності, правопорядку, призначення справедливого покарання винної особи; 2) встановлення і стягнення розміру завданої шкоди; 3) попередження та/або скасування необгрунтованих, неза­конних і несправедливих рішень, дій слідчих і судових органів, здійснених щодо потерпілого.

Право мати представника у потерпілого виникає з моменту визнання його учас­ником кримінального провадження. Моментом допуску представника до участі у кри­мінальному провадженні є момент надання документів, які підтверджують його по­вноваження на участь у кримінальному провадженні, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.

2. Визначення осіб, які мають право бути представниками потерпілого, залежить від того, фізична чи юридична особа визнана потерпілим у кримінальному проваджен­ні. Так, потерпілого - фізичну особу у кримінальному провадженні може представля­ти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша осо­ба, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної осо­би за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні. Юридична особа, хоча і може бути визнана потерпілим, але в кримі­нальному провадженні може брати участь лише в особі свого представника - фізичної особи.

Виходячи із положень статей 58, 45 КПК, представником потерпілого, як і захис­ником, має бути адвокат. У цьому вбачається прагнення законодавця урівняти про­цесуальні можливості сторони захисту і потерпілого під час участі у кримінальному провадженні в аспекті забезпечення кваліфікованою правовою допомогою. Не може бути представником потерпілого адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (див. коментар до ст. 45 КПК).

2. Для того щоб отримати відповідний процесуальний статус, представник по­терпілого повинен мати належне посвідчення своїх повноважень. Документи, що підтверджують повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні, розрізняються залежно від особи представника:

• якщо представником потерпілого є адвокат, то його повноваження на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:

1. свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;

2. ордером, договором із представником або дорученням органу (установи), упо­вноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (див. коментар до ст. 50 КПК).

Договір із представником має право укласти сама особа, визнана потерпілим, а також інші особи, які діють в її інтересах, за її клопотанням або за її наступною згодою;

якщо представником потерпілого - юридичної особи є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа, участь такого представника у кримінальному провадженні підтверджується копією установчих до­кументів юридичної особи. Вимоги до установчих документів юридичної особи встановлені статтями 87-88 ЦК України: установчим документом товариства є за­тверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками; установ­чим документом установи є установчий акт;

• якщо представником потерпілого - юридичної особи є її працівник, то його повноваження підтверджуються довіреністю. Відповідно до ст. 246 ЦК, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред'явлення представником до­кумента, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень пред­ставника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допуска­ється.

4. Представник потерпілого може діяти в кримінальному провадженні як поряд із потерпілим, так і замінюючи його, користуючись процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, за винятком права давати показання, права мати пред­ставника, права на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, права на забезпечення безпеки (якщо підстави для вжиття відповідних заходів стосу­ються особи потерпілого) та інших прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику за своєю природою. Права пред­ставника потерпілого є похідними від прав потерпілого, а повноваження представни­ка обумовлені згодою потерпілого і повністю від нього залежать, вони визначені в законі і розширеному тлумаченню не підлягають.

Участь у кримінальному провадженні представника потерпілого не звужує про­цесуальних прав потерпілого (ч. 4 ст. 20 КПК), тому потерпілий, маючи представника, зберігає всі надані йому законом процесуальні права. Він може в будь-який момент відмовитися від представника і залучити до участі в кримінальному провадженні ін­шого представника. Кількість представників потерпілого законом не обмежується.

Стаття 59

Законний представник потерпілого

1. Якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник.

2. Питання участі законного представника потерпілого у кримінальному прова­дженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.

1. У випадках, коли потерпілий не має належного обсягу дієздатності для здій­снення наданих йому КПК процесуальних прав, до участі в кримінальному прова­дженні залучається його законний представник. Відповідне положення передбачене з метою забезпечення прав потерпілого у тих випадках, коли сам він скористатися ними не спроможний.

Неповнолітній вік потерпілого означає вік до досягнення 18 років. У віці до 14 років потерпілий вважається малолітньою особою (ст. 31 ЦК), а у віці від 14 до 18 років - неповнолітньою особою (ст. 32 ЦК).

Питання визнання потерпілого недієздатним чи обмежено дієздатним визначають­ся на підставі положень ЦК і ЦПК. Так, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо: вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ст. 36 ЦК).

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хро­нічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК). Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ст. 40 ЦК).

Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, а також визнання фі­зичної особи недієздатною встановлюється ЦПК.

Документами, на підставі яких орган чи особа, що здійснює кримінальне прова­дження, встановлює неповнолітній вік особи, є її свідоцтво про народження, а неді­єздатність чи обмежену дієздатність особи - відповідне рішення суду.

Питання представництва за законом визначаються ст. 242 ЦК: батьки (усиновлю- вачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей; опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздат­ною; законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. У кримінальному провадженні як законні представники потерпілого можуть бути залучені його батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності:

• опікуни чи піклувальники особи;

• інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї;

• представники органів опіки і піклування;

• представники установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний потерпілий.

2. Питання участі у кримінальному провадженні законного представника потер­пілого визначаються на засадах, аналогічних участі у кримінальному провадженні законного представника підозрюваного, обвинуваченого (про законного представни­ка підозрюваного, обвинуваченого див. коментар до ст. 44 КПК).

Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представ­нику. З моменту прийняття і оформлення відповідного процесуального рішення за­конний представник набуває процесуальних повноважень у кримінальному прова­дженні.

У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду такий за­конний представник замінюється іншим з числа осіб, яким надається право виступа­ти законними представниками потерпілого у кримінальному провадженні. Так, за­конний представник підлягає заміні, якщо він є підозрюваним або обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, яким потерпілому заподіяна шкода; якщо він є захисником або надає правову допомогу підозрюваному, обвинуваченому; якщо він своїми діями шкодить інтересам потерпілого або зловживає наданими йому повно­важеннями; якщо він внаслідок своєї бездіяльності не реалізує повноважень, наданих йому законом, тощо.

Законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосеред­ньо потерпілим і не може бути доручена представнику. Це означає, що законний пред­ставник потерпілого може діяти в кримінальному провадженні як поряд із потерпілим, так і замінюючи його, користуючись процесуальними правами потерпілого, перед­баченими ст. 56 КПК, за винятком права давати показання, права мати представника, права на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, права на забезпечення безпеки (якщо підстави для вжиття відповідних заходів стосуються осо­би потерпілого) та інших прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпі­лим і не може бути доручена законному представнику за своєю природою.

Участь потерпілого, інтереси якого у кримінальному провадженні представляє законний представник, у процесуальних діях без участі законного представника не допускається. Такий потерпілий може реалізувати надані йому процесуальні права, за винятком тих прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена законному представнику, лише за допомогою законного пред­ставника.