Глава35

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ НА ПІДСТАВІ УГОД

Стаття 468

Угоди в кримінальному провадженні

1. У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод:

1. угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим;

2. угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання вину­ватості.

1. Коментована стаття закріплює два види угод, які можуть укладатися учасника­ми процесу у кримінальному судочинстві. І якщо угода про примирення між потер­пілим та підозрюваним (обвинуваченим) у тій чи іншій мірі відома вітчизняному законодавству, то угода про визнання винуватості є новим інститутом кримінального процесуального права. Запровадження цих угод має на меті забезпечення принципу процесуальної економії, зменшення витрат на ведення процесу, а також забезпечення потерпілому права на швидке і повне відшкодування заподіяної шкоди. Крім того, закріплення на законодавчому рівні чіткої і детальної процедури примирення між сторонами є виконанням Україною вимог Рамкового рішення Ради ЄС «Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві» (2001/220/ ХНА від 15 березня 2001 р.), згідно з яким кожна країна-учасниця повинна намагатися сприяти медіації в кримі­нальних справах.

Метою угоди є суб'єктивно бажаний результат, який повинен настати після її укладення та затвердження. Найважливішою ознакою угоди є її правомірний характер.

Угода про примирення - це угода між потерпілим та стороною захисту, в якій на­звані сторони узгоджують умови відповідальності підозрюваного або обвинувачено­го за умови вчинення ним дій, спрямованих на відшкодування шкоди, завданої кри­мінальним правопорушенням.

Особливістю угоди про примирення є те, що її укладення залежить не тільки від вирішення питань щодо порядку та умов відновлення майнової сфери потерпілого, а й від задоволення його моральних потреб (набуття відчуття безпеки, розкаяння під­озрюваного (обвинуваченого, підсудного), зникнення міжособистісного конфлікту та ін.).

Угода про визнання винуватості - це угода між прокурором та підозрюваним (об­винуваченим), в якій названі сторони узгоджують умови відповідальності підозрюва­ного або обвинуваченого залежно від його дій після початку кримінального прова­дження або після вручення письмового повідомлення про підозру щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення.

Угода має на меті, з одного боку, пом'якшення покарання обвинуваченого, а з другого - зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах, процесуальне спрощення розгляду справ.

Закріплення у кримінальному процесуальному законі угоди про визнання винува­тості полягає у створенні нової ідеології кримінальної політики нашої держави: про­тидія злочинності через компроміс, договір. Без угоди про визнання винуватості концепція компромісу позбавлена своєї основи. Правовий інститут, передбачений гл. 35 КПК, має стати не виключною, а звичайною, найпоширенішою формою реалізації державного кримінального переслідування у справах публічного обвинувачення. Це радикальним чином прискорило б кримінальне судочинство і дозволило б скоротити як судовий, так і слідчий апарати.

Даний інститут повинен стимулювати осіб, які вчинили кримінальні правопору­шення, йти на співпрацю з владою. Прокурор може обіцяти підозрюваному (обви­нуваченому) застосувати цей інститут взамін на співпрацю з владою, давання показань проти, зокрема, організаторів злочину.

Для обвинуваченого перевагами укладення угоди про визнання винуватості є: звільнення від кримінального переслідування; уникнення невизначеності щодо по­карання у суді; кримінальна відповідальність за менш тяжкий злочин; у деяких ви­падках - застосування альтернативного покарання або його зниження. Перевагами угоди про визнання винуватості для прокурора є такі: можливість зменшення бюджет­них витрат та економія процесуального часу; зниження навантаження прокуратури за підтримання державного обвинувачення; внесок у ефективність системи криміналь­ного судочинства; певною мірою усувається перспектива подальших апеляцій.

Стаття 469

Ініціювання та укладення угоди

1. Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підо­зрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінально­го провадження (крім слідчого, прокурора або судді).

2. Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокуро­ра або підозрюваного чи обвинуваченого.

3. Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невели­кої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

4. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обви­нуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, зло­чинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода за­вдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання ви­нуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допус­кається.

5. Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініцію­ватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

6. У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твер­дження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмо­ва від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.

7. Слідчий, прокурор зобов'язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз 'яснити механізм його реалізації та не чинити пере­шкод в укладенні угоди про примирення.

8. Уразі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які під­озрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних право­порушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обви­нуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обви­нувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими.

У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих. Кри­мінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

1. Ініціатива про примирення повинна виходити виключно від потерпілого або підозрюваного (обвинуваченого). Саме цим особам як найбільш зацікавленим у ре­зультатах розгляду справи законодавець надав право вирішувати між собою питання про закінчення процесу у спрощеній формі за відсутності спору між ними. Прими­рення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправо­мірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів (п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кри­мінальної відповідальності»). Після того, як потерпілий або підозрюваний (обвину­вачений) виявив бажання примиритися з протилежною стороною, у процедуру при­мирення можуть залучатися інші особи, які будуть безпосередньо узгоджувати дета­лі примирення. Водночас залучення таких осіб не перешкоджає самим ініціаторам примирення самостійно вести домовленості. Крім захисника і представника інтереси підозрюваного (обвинуваченого), потерпілого у примирній процедурі може представ­ляти інша особа, щодо якої немає заперечень у сторін провадження. До інших осіб, які можуть брати участь у примирних процедурах, можна віднести представників медіаційних центрів; особи, які мають авторитет на певній території (священики, лікарі, громадські діячі та інші). Примирення має відбутися саме з потерпілим, а не з іншими особами, які беруть участь у кримінальному процесі. Інтереси юридичної особи може представляти керівник або інша особа (юрисконсульт, інші співробіт­ники) за дорученням керівника юридичної особи при наявності довіреності на представництво. Крім того, інтереси юридичної особи під час примирення за її дорученням може представляти адвокат, згідно з укладеною з ним угодою на представництво.

Участь у примиренні неповнолітнього потерпілого повинна здійснюватися спіль­но з його законним представником. Що ж до безпосереднього примирення, то: неповнолітні особи у віці від 16 до 18 років приймають рішення про примирен­ня самостійно (законний представник лише стежить за тим, щоб неповнолітній розумів суть і наслідки того, що відбувається), а за неповнолітніх осіб віком до 16 років рішення приймає їх законний представник із урахуванням думки неповно­літнього потерпілого.

2. Ініціатива про укладення угоди про визнання винуватості може виходити як від підозрюваного (обвинуваченого), так і від прокурора. Виключно прокурор наділений правом укладати зі сторони обвинувачення таку категорію угод, а отже, за наявності бажання укласти угоду про визнання винуватості підозрюваний (обвинувачений) звертається з клопотанням про укладення угоди безпосередньо до прокурора, який здійснює процесуальне керівництво розслідуванням конкретного кримінального про­вадження. Однак не можна визнати незаконним направлення такого клопотання і вищестоящому прокурору. Проте в цьому випадку останній зобов'язаний переправи­ти клопотання про укладення угоди про визнання винуватості за підвідомчістю.

3. Підставою укладення угоди про примирення виступає факт примирення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, з потерпілим. Примирення може бути до­сягнуте як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Прими­рення є суб'єктивним правом потерпілого і ніякими способами він не може бути примушений до його досягнення та укладення відповідної угоди. Таке волевиявлен­ня потерпілого є остаточним, тобто потерпілий не може згодом від нього відмовитися, якщо його волевиявлення було добровільним (тобто воно не було досягнуто під впли­вом насильства, погроз або іншого примусу).

Умовами, за наявності яких може бути укладено угоду про примирення, є такими:

1) кримінальне правопорушення стосується тільки приватних (особистих або майнових) інтересів конкретної фізичної особи або приватного інтересу юридичної особи (яка не є державним чи комунальним підприємством, установою).

Ця умова випливає з того, що в межах розслідуваного кримінального проваджен­ня справи має бути наявна особа потерпілого (з яким відбудеться примирення), оскіль­ки саме його волевиявлення має істотне значення для притягнення до кримінальної відповідальності винного, а це неприпустимо, якщо злочином порушуються публічні інтереси).

Відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридич­на особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Процесу­ального статусу потерпілого особа набуває з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. У той же час примирення може відбутися і до процесуального оформ­лення статусу потерпілого у кримінальному провадженні. Якщо в кримінальному провадженні наявні кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, примирення повинно відбутися з усіма потерпілими;

2. кримінальне правопорушення належить до категорії кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, або до справ приватного обвинувачення;

3. кримінальне правопорушення скоєно вперше.

Вчинення злочину вперше полягає в тому, що:

• особа вчинила злочин перший раз, тобто ніколи в житті не порушувала кри­мінальний закон, у неї не було кримінального досвіду та злочинних навичок;

• раніше вчинений особою злочин втратив правове значення, тобто вона і рані­ше вчиняла злочини, але оцінка закону інша - з точки зору права особа вважається такою, що вчинила злочин вперше. Це може бути обумовлено декількома факторами (особа була правомірно звільнена від кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин, про що свідчить відповідний процесуальний документ); закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК); усунення зло­чинності і караності діяння (ч. 3 ст. 88 КК); особа була реабілітована (ч. 4 ст. 88 КК); судимість особи погашена (ст. 89 КК); судимість особи знята судом (ст. 91 КК);

4. винний відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду. Шкода, заподіяна злочином, є підставою для визнання особи потерпілою і належить до об'єктивної сторони злочину. Це виявляється і в тому, що вона, будучи заподіяною особі, існує незалежно від чиєїсь думки, у тому числі й думки цієї особи. Як визна­чається у Рекомендації № К (85) 11 відносно положення потерпілого в рамках кримі­нального права і кримінального процесу (прийнята Комітетом міністрів Ради Європи від 28 червня 1985 р.), слід приділяти більше уваги потребам потерпілого на всіх етапах кримінального процесу та законодавчо передбачати, що компенсація може бути кримінальною санкцією або її заміною, або може бути призначена разом із кри­мінальною санкцією. Саме тому відшкодування заподіяної шкоди є однією з основних умов укладення угоди про примирення;

5. відсутність заперечень з боку особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Основним елементом укладення угоди про примирення є згода на примирення

обох сторін (підозрюваного (обвинуваченого) та потерпілого), яка припускає остаточ­не вирішення виниклого кримінально-правового конфлікту. При цьому, якщо вони не досягнуть згоди на встановлення між ними миру, то укласти угоду про примирення не можна, оскільки під примиренням сприймаються тільки двосторонні, обопільні та добровільні дії підозрюваного (обвинуваченого) та потерпілого, внаслідок чого сто­рони конфлікту змінюють своє внутрішнє психологічне ставлення до злочину та один до одного, що і є основною умовою для закриття кримінального провадження.

4. Підставою укладення угоди про визнання винуватості є наявність однієї або декількох обставин, передбачених ст. 479 КПК.

Угоду не може бути укладено лише у кримінальних провадженнях щодо: 1) осо­бливо тяжких злочинів; 2) кримінальних правопорушень, внаслідок яких завдано шкоди інтересам особи (а не державним чи суспільним інтересам), і в цих проваджен­нях бере участь потерпілий.

Умовами, за наявності яких може бути укладено угоду про визнання винуватості, є такі:

1. визнання підозрюваним (обвинуваченим) своєї повної винуватості у скоєнні кримінального правопорушення;

2. кримінальне правопорушення належить до категорії кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам;

3. у кримінальному провадженні відсутній потерпілий;

4. підозрюваний чи обвинувачений згоден сприяти у викритті кримінального правопорушення.

   5. Угода про примирення або про визнання винуватості може бути укладена фактич­но на будь-якій стадії провадження, а саме з часу появи у ньому підозрюваного (відпо­відно до ст. 42 КПК підозрюваним є особа, якій повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення) і аж до виходу суду в нарадчу кімнату для ухвалення вироку. Зазначене положення має дуалістичний харак­тер. З одного боку, укладання угоди після того, як справа вже потрапила до суду з обви­нувальним актом, майже позбавлена такого позитивного аспекту, як процесуальна економія часу, та державних витрат, а з другого - це положення надає обвинуваченому додаткову можливість реалізувати власні права й інтереси у разі, якщо зі стороною об­винувачення за якихось суб'єктивних умов ним не досягнуто такої угоди.

   6. Забезпеченням принципу презумпції невинуватості є положення частини шостої коментованої статті, згідно з якою факт ініціювання угоди і будь-які твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвину­вачення або як визнання своєї винуватості. Це положення закріплює правило, що будь-які відомості, які стали відомі слідчому, прокурору в ході проведення перегово­рів по примиренню або визнанню винуватості, не можуть бути використані як докази, що підтверджують винність особи, і на них не можна посилатись у подальшому кри­мінальному провадженні.

   7. З моменту набуття особою статусу потерпілого йому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки, у якій обов'язково зазначається право на примирен­ня з підозрюваним (обвинуваченим), порядок реалізації цього права та правові на­слідки укладення угоди про примирення. Заборона втручання органів, які ведуть кримінальне провадження, у процес примирення сторін має на меті забезпечити сторонам право на вільне волевиявлення та вирішити кримінально-правовий конфлікт без втручання державних органів. Щодо підозрюваного, то відповідно до п. I. а. 7 Рекомендації Комітету міністрів № К(87)18 Ради Європи згода підозрюваного на при­пинення кримінального провадження повинна даватися вільно, зі знанням фактів і не підлягати жодним обмеженням. Тобто обвинуваченому або підозрюваному має бути роз'яснено не тільки право заперечувати проти звільнення від кримінальної відпові­дальності, а також правові наслідки прийняття такого рішення.

   8. За загальним правилом, встановленим ч. 4 ст. 217 КПК, матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може нега­тивно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду. Однак коментована стаття закріплює обов'язок слідчого, прокурора виділити в окреме про­вадження матеріали досудового розслідування щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди про укладення угоди про визнання винуватості. Стосовно інших осіб, з якими не досягнуто згоди, кримінальне провадження проводиться в загальному порядку.

Виділення кримінального провадження завжди проводиться за постановою слід­чого або прокурора, в якій обов'язково повинні бути викладені обставини вчиненого кримінального правопорушення, зазначено підставу виділення кримінального про­вадження і дано перелік виділених матеріалів. У разі, якщо матеріали, що виділяють­ся, становлять великий обсяг, то, має складатися окремий опис, що додається до за­значеної постанови. При цьому копія постанови про виділення провадження долуча­ється до матеріалів того провадження, з якого воно виділено, а до виділеного прова­дження підшивається її оригінал.

Проте варто звернути увагу на те, що в цьому випадку заходи по забезпеченню безпеки втрачають ефективність, оскільки даний процесуальний документ розкриває особу того, хто бажає співпрацювати зі слідством і його активність по викриттю спі­вучасників. У зв'язку з цим за наявності загрози безпеці особи, яка уклала угоду, слідчий або прокурор в межах своєї компетенції до прийняття рішення про виділення провадження вживає передбачених законом заходів безпеки щодо особи, яка уклала угоду. Наприклад, не зазначає у постанові про виділення матеріалів кримінального провадження дійсні дані про особу, яка уклала угоду. В цьому випадку, слідчий або прокурор виносить постанову про застосування заходів безпеки, в якій викладає при­чини прийняття рішення про збереження в таємниці цих даних, вказується псевдонім особи, яка уклала угоду про визнання винуватості, і за необхідності наводиться зразок її підпису, який він буде надалі використовувати. Постанова поміщається в окремий конверт, який після цього опечатується і долучається до матеріалів кримінального провадження. І тільки після цього виноситься постанова про виділення матеріалів кримінального провадження стосовно цієї особи.

У випадку скоєння особою кількох кримінальних правопорушень, якими заподі­яна шкода різним потерпілим, особа може примиритися лише з декількома або одним із потерпілих, і кримінальне провадження щодо цього примирення підлягає виділен­ню в окреме провадження.

Стаття 470

Обставини, що враховуються прокурором при укладенні угоди про визнання винуватості

1. Прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватос­ті зобов'язаний враховувати такі обставини:

1. ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;

2. характер і тяжкість обвинувачення (підозри);

3. наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудовогорозслідуван- ня і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень;

4. наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кіль­кості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

1. Коментована стаття закріплює обов'язок прокурора враховувати під час укла­дення угоди про визнання винуватості обставини, за наявності яких може бути укла­дена дана угода.

Ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб оцінюється прокурором за­лежно від характеру відомостей, отриманих від підозрюваного та їх користі для ефек­тивності розслідування кримінальних правопорушень. Типовим прикладом є активне сприяння особою, яка вчинила кримінальне правопорушення у співучасті, у його розкритті. Воно може полягати в ініціативному сприянні або на прохання органів до- судового розслідування сприянні особи розкриттю кримінального правопорушення, викриттю інших співучасників, розшуку майна, отриманого в результаті скоєння кримінального правопорушення, його знарядь і засобів.

Характер і тяжкість обвинувачення (підозри) прокурор повинен враховувати у співвідношенні із суспільним інтересом до розслідуваного кримінального проваджен­ня. Зокрема, не повинна укладатися угода про визнання винуватості, якщо особою вчинене кримінальне правопорушення, яке набуло значного суспільного резонансу, засудження особи за таке правопорушення у подальшому буде виконувати превен­тивну функцію.

Держава в особі правоохоронних органів заінтересована у викритті більшої кіль­кості кримінальних правопорушень, зменшення рівня злочинності, у зв'язку з цим прокурор завжди повинен враховувати можливість прискорити досудове розслідуван­ня та судовий розгляд у разі визнання підозрюваним (обвинуваченим) своєї вини. У випадку, коли винна особа має відомості про вчинення іншими особами тяжких кри­мінальних правопорушень, прокурор повинен надати перевагу цій обставині, оскіль­ки викриття більш тяжкого правопорушення для держави є більш важливим, ніж за­судження особи за менш тяжкий злочин.

Ураховуючи всі аргументи «за» і «проти», прокурор зобов'язаний на чільне місце ставити публічні інтереси обвинувачення, доцільність укладення угоди з позиції все­бічності і повноти розкриття злочинної діяльності осіб, як притягнутих до криміналь­ної відповідальності, так і невстановлених. Також прокурору при прийнятті рішення необхідно враховувати практичну доцільність укладення угоди про визнання винува­тості, зумовлену необхідністю захисту суспільства і держави від злочинних посягань. Звідси логічно випливає висновок, що якісно-кількісні показники інкримінованого підозрюваному (обвинуваченому) діяння повинні якщо не відповідати, то, у всякому разі, не перевищувати злочину (злочинів), для розкриття якого(их) укладається угода.

Укладення угоди є позитивним моментом для всіх учасників кримінального про­вадження, оскільки органи досудового розслідування, уклавши з підозрюваним угоду про визнання винуватості, позбавляються від довгого і не завжди результативного розслідування кримінального провадження, суд - від дослідження всіх доказів, а об­винувачений отримує зниження покарання або звільнення від його відбування.

Стаття 471

Зміст угоди про примирення

1. В угоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини стат­ті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кри­мінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопо­рушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпі­лого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодек­су, наслідки невиконання угоди.

В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.

1. Коментована стаття детально регламентує зміст угоди про примирення з метою захисту інтересів сторін, які укладають угоду.

В угоді зазначаються сторони її укладення (найменування сторони, прізвище, ім'я, по батькові, дата і місце народження, місце проживання, громадянство); формулюван­ня підозри чи обвинувачення викладається із зазначенням часу, місця вчинення кри­мінального правопорушення, а також інших суттєвих обставин, які впливають на правову кваліфікацію діянь підозрюваного (обвинуваченого); правова кваліфікація вказується із зазначенням конкретної статті КК України.

До істотних для відповідного кримінального провадження обставин можна відне­сти обставини, які пом'якшують або обтяжують кримінальну відповідальність, пост- кримінальна поведінка особи, дії особи по сприянню у розкритті злочину та інші.

Шкода, заподіяна потерпілому, незалежно від її характеру зазначається у грошо­вому еквіваленті. Процес відшкодування майнових збитків - це певна діяльність із поновлення матеріального становища постраждалої від кримінального правопору­шення особи. Ця шкода може бути відшкодована підозрюваним (обвинуваченим) до моменту укладення угоди, або в угоді може бути зазначено строк відшкодування шкоди. Зокрема, якщо в результаті вчинення кримінального правопорушення потер­пілому було заподіяно каліцтво або інше тяжке ушкодження здоров'я, в угоді може бути закріплено обов'язок підозрюваного (обвинуваченого) проводити щомісячні пожиттєві або до суттєвого покращення здоров'я потерпілого платежі на його користь.

Відшкодування збитків може здійснюватися різними засобами. Це може бути грошова компенсація втрати, надання аналогічної або рівноцінної речі на заміну втра­ченої, ремонт та поновлення пошкодженого (або знешкодженого) майна, спростуван­ня в тій чи іншій формі відомостей, які порочать честь, гідність та ділову репутацію потерпілого, надання грошової компенсації на витрати за медичну та соціальну допо­могу (протезування, побутове обслуговування), надання винним потерпілому майна (наприклад, житла, автомобіля тощо) у безкоштовне користування на певний строк, надання йому безкоштовних послуг, не пов'язаних із поновленням пошкодженого майна. Тобто можна вести мову про те, що у відшкодуванні важливим є не стільки сам засіб, який обере підозрюваний (обвинувачений), скільки його кінцевий результат, котрим буде задоволений потерпілий. І через те, що ні КК, ні КПК не визначають спосіб відшкодування, усунення шкоди, то і органи досудового розслідування не вправі призначати якийсь конкретний, чітко визначений засіб компенсації, вони лише зобов'язані зафіксувати наявність та результат відшкодування. Це питання майже по­вністю віддане на розсуд потерпілого і підозрюваного (обвинуваченого).

Відшкодування шкоди можливо не лише у грошовому виразі, а також шляхом вчинення винною особою певних дій на користь потерпілого. Крім дій, спрямованих на відшкодування матеріальної шкоди, на підозрюваного (обвинуваченого) може бути покладено обов' язок вчинення дій, спрямованих на компенсацію моральної шкоди, зокрема, вибачитися перед потерпілим, публічно або через засоби масової інформації визнати свою вину.

Покарання, яке узгоджується сторонами в угоді, повинно відповідати межам, перед­баченим у санкції статті Особливої частини КК, за наявності підстав сторони можуть погодити покарання із звільненням від його відбування з випробуванням. Обов'язковою умовою погодження покарання є відсутність заперечень сторін угоди щодо виду і роз­міру покарання. Про відсутність таких заперечень окремо зазначається в угоді.

В угоді про примирення детально роз'яснюється сторонам, що в результаті її укладення вони позбавляються права на оскарження вироку суду в апеляційному або касаційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судо­вого провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Це зумовлено тим, що примирен­ня передбачає, що (підозрюваний) обвинувачений визнає свою вину в скоєнні інкри­мінованого йому діяння, а визнання вини, як наслідок, дозволяє в разі досягнення угоди з потерпілим проводити розгляд у спрощеному порядку без дослідження всієї сукупності доказів та ін. При укладенні угоди про примирення основним питанням, яке має бути в центрі подальшого провадження, стає питання про виконання умов такої угоди, а не про обставини справи і доведеність вини. Крім того, потерпілий по­збавляється права у майбутньому вимагати притягнення особи до кримінальної від­повідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди, а підозрюваний (обвинувачений) можливості скористати­ся правами, передбаченими п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК.

Роз'яснення сторонам наслідків невиконання угоди має на меті стимулювання їх до належного виконання умов угоди та забезпечення мети кримінального провадження.

У заключній частині угоди зазначаються дата та місце її складання, а також під­писи сторін угоди.

Стаття 472

Зміст угоди про визнання винуватості

1. В угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання під­озри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального право­порушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодек­су, наслідки невиконання угоди.

2. В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.

1. Сторонами укладення угоди про визнання винуватості виступають прокурор, який здійснює процесуальне керівництво відповідним кримінальним провадженням, та підозрюваний (обвинувачений). Неоднозначно в КПК вирішено питання про мож­ливість захисника представляти інтереси підзахисного в процесі укладення угоди, зокрема, якщо про можливість участі захисника під час укладення угоди про прими­рення прямо зазначено в кодексі, то про участь захисника під час укладення угоди про визнання винуватості нічого не зазначено. Однак, виходячи із положень п. 3 ч. 3 ст. 42, ст. 48 КПК та загальних засад кримінального провадження підозрюваний (об­винувачений) повинен мати можливість консультуватися із захисником щодо умов угоди, порядку та правових наслідків її укладення.

Процес укладення прокурором угоди про визнання винуватості складається з трьох етапів: уточнення позицій сторін, складання тексту проекту угоди, внесення відповід­них виправлень у текст, роз'яснення прокурором стороні наслідків невиконання уго­ди; виготовлення остаточного варіанту угоди, ознайомлення підозрюваного (обви­нуваченого) з ним; підписання сторонами угоди про визнання винуватості.

Таким чином, у вступній частині угоди зазначається посадова особа органів про­куратури, яка уклала угоду з боку обвинувачення, та прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого (підозрюваного), що укладає угоду, число, місяць, рік і місце його народження.

У описовій частині угоди зазначаються фактичні обставини вчиненого особою кримінального правопорушення, із зазначенням часу, місця його вчинення, а також інших обставин, що підлягають доказуванню, тією мірою, якою вони доведені на момент укладення угоди, а також правова кваліфікація вчиненого із зазначенням стат­ті (частини статті) КК.

Окремим положенням в угоді вказується про визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, причому в угоді детально описується винуватість щодо яких дій визнає особа.

Однією з найважливіших умов угоди є відображення в ній дій, які підозрюваний (обвинувачений) зобов'язується вчинити з метою «співпраці у викритті кримінально­го правопорушення». Угода не може бути укладена, якщо підозрюваний (обвинуваче­ний) не вкаже конкретних дій, які він готовий зробити з метою сприяння стороні обвинувачення в розкритті та розслідуванні злочину, викритті та кримінальному пере­слідуванні інших співучасників злочину, розшуку майна, отриманого в результаті злочину. Також не може бути укладена угода, якщо сприяння підозрюваного слідству полягало лише в повідомленні відомостей про його власну участь у злочинній діяль­ності. Однак, якщо особа згодна повідомити про вчинення нею інших кримінальних правопорушень, така домовленість може бути предметом угоди про визнання винува­тості.

В угоді визначається покарання, яке буде призначене судом у випадку затверджен­ня угоди і постановлення вироку. Однак при узгодженні покарання прокурору обов'язково потрібно враховувати такі положення КК:

1. якщо мало місце готування до злочину - строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої час­тини КК (ч. 2 ст. 68);

2. якщо мав місце замах на злочин - строк або розмір покарання не може переви­щувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду по­карання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК (ч. 3 ст. 68);

3. якщо особа виконувала роль пособника, підбурювача, організатора чи друго­рядного виконавця - покарання їй може бути призначено нижче меж, установлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, у разі наявності кількох обста­вин, що пом'якшують покарання, або призначено більш м'який вид основного пока­рання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК (ч. 4 ст. 68, ч. 3 ст. 65, ст. 69);

4. якщо особа виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної ді­яльності, і у складі організованої групи чи злочинної організації умисно вчинила тяжкий злочин, пов'язаний з настанням тяжких наслідків, - покарання у виді позбав­лення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максималь­ного строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин (ч. 3 ст. 43);

5. за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, - покарання може бути призначено нижче меж, установлених у санкції статті (частини статті), або призначено більш м'який вид осно­вного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК (ст. 69);

6. за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пп. 1 і 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох тре­тин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, перед­баченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК (ст. 69^I);

7. при сукупності злочинів остаточне покарання може бути визначене (після того, як воно призначене за кожний злочин окремо) шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, а не шляхом часткового, а тим більше повного складання призначених покарань (ч. 1 ст. 70);

8. до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть не бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною (ч. 3 ст. 70);

9. при сукупності вироків до покарання, призначеного за новим вироком, невід- бута частина покарання за попереднім вироком може бути приєднана частково, а не повністю (частини 1 і 5 ст. 71);

10. при призначенні покарання неповнолітньому, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 КК, мають бути враховані умови його життя та виховання, вплив до­рослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього (ст. 103).

Після викладу в угоді міри покарання підозрюваний (обвинувачений) письмово викладає свою згоду на застосування до нього судом визначеного покарання.

В угоді повинно бути зазначено, яких обмежень процесуальних прав зазнає особа внаслідок її укладення та письмове підтвердження особи, що вона розуміє ці наслідки.

Також особа повідомляється про кримінальну відповідальність за умисне неви­конання умов угоди та про можливість скасування вироку суду, яким буде затвердже­на угода, і що в такому випадку провадження буде здійснюватися в загальному по­рядку.

2. У заключній частині угоди зазначається дата та місце її складання, а також під­писи сторін угоди.

Стаття 473

Наслідки укладення та затвердження угоди

1. Наслідком укладення та затвердження угоди про примирення є:

   1. для підозрюваного чи обвинуваченого - обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 цього Кодексу та відмова від здійснення прав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 474 цього Кодексу;

   2. для потерпілого - обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 цього Кодексу та позбавлення права вимагати в подальшому при­тягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне право­порушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди.

2. Наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права оскарження ви­року згідно з положеннями статей 394 та 424 цього Кодексу, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 цього Кодексу.

у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Потерпілий крім зазначених прав на апеляційне або касаційне оскарження по­збавляється права змінювати в подальшому розмір вимог про відшкодування заподі­яної йому шкоди, а також звертатися за відшкодуванням заподіяної шкоди в порядку цивільного судочинства. Крім того, заявляти клопотання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення потерпілий може лише у випадку невиконання обвинуваченим у подальшому умов угоди.

2. У результаті укладення угоди про визнання винуватості підозрюваний чи об­винувачений, крім позбавлення права на оскарження вироку суду в апеляційному або касаційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судо­вого провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, також не має права у судовому засіданні: користуватися допомогою захисника (крім випадків обов' язкової участі захисника); відмовитися давати показання; подавати та досліджувати докази.

Стаття 474

Загальний порядок судового провадження на підставі угоди

1. Якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду. Прокурор має пра­во відкласти направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами угодою до отримання висновку експерта або завершення проведення інших слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації доказів, які можуть бути втрачені зі спливом часу, або які неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату у разі відмови суду в затвердженні угоди.

2. Розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідан­ня за обов'язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для розгляду.

3. Якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.

4. Перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з'ясувати в обвинуваченого, чи цілком він ро­зуміє:

1) що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний до­вести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права:

мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення;

мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у по­рядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно;

допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь;

2. наслідки укладення та затвердження угод, передбачені статтею 473 цього Кодексу;

3. характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим;

4. вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

1. Перед прийняттям рішення про затвердження угоди про примирення суд під час судового засідання повинен з'ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє:

1. що він має право на справедливий судовий розгляд, під час якого сторона обви­нувачення зобов'язана довести кожну обставину щодо кримінального правопорушен­ня, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права:

мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення;

мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у по­рядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно;

допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь;

2. наслідки укладення та затвердження угод, передбачені статтею 473 цього Кодексу;

3. характер кожного обвинувачення;

4. вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Крім того, перед прийняттям рішення про затвердження угоди про примирення суд під час судового засідання повинен з'ясувати у потерпілого, чи цілком він розуміє наслідки затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу.

6. Суд зобов'язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сто­ронами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передба­чені в угоді. Для з'ясування добровільності укладення угоди у разі необхідності суд має право витребовувати документи, у тому числі скарги підозрюваного чи обвину­ваченого, подані ним під час кримінального провадження, та рішення за наслідками їх розгляду, а також викликати в судове засідання осіб та опитувати їх.

7. Суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:

   1. умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким, ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;

   2. умови угоди не відповідають інтересам суспільства;

   3. умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;

   4. існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добро­вільним, або сторони не примирилися;

   5. очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань;

   6. відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.

6. Повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допус­кається.

1. Укладення угоди на стадії досудового розслідування тягне за собою його за­кінчення. Формою закінчення досудового розслідування у випадку укладення угоди про примирення або про визнання винуватості є складання обвинувального акта, до якого додається підписана сторонами угода. Законодавець зобов'язує прокурора не­відкладно після складання обвинувального акта передати його разом з угодою до суду. Однак потрібно враховувати положення ст. 290 КПК, згідно з якою сторони зобов'язані відкрити матеріали іншій стороні, а отже, враховуючи, у деяких випадках, тривалий час на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, вимога «невідклад­ності» буде мати значно розтягнутий інтервал у часі.

Крім того, прокурор може відтермінувати направлення обвинувального акта з угодою до суду за необхідності проведення невідкладних слідчих дій або перевірки показань підозрюваного (коли є підозра про самообмову підозрюваного). Метою про­ведення слідчих дій, передбачених ч. 1 ст. 474 КПК, є збирання та фіксації доказів, які можуть бути втрачені зі спливом часу, або які неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату у разі відмови суду в затвердженні угоди.

2. Якщо угоду укладено на стадії досудового розслідування, то її розгляд по суті відбувається в ході підготовчого судового засідання. Розгляд щодо угоди проводиться судом за обов' язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. При цьому, на відміну від загального порядку, відсутність інших учас­ників судового провадження не є перешкодою для розгляду.

3. Укладення угоди на стадії судового провадження тягне за собою зупинення про­цесуальних дій та перехід суду до розгляду умов та змісту угоди. Про зупинення про­цесуальних дій судом постановляється ухвала, у якій зазначається, хто заявив клопо­тання про укладення угоди, процесуальні дії, які вже були проведені у судовому провадженні, дата і місце її винесення.

4. З метою перевірки добровільності та усвідомленості обвинуваченим укладення угоди суд зобов'язаний з'ясувати в обвинуваченого, чи розуміє він, що кримінальне провадження щодо нього може бути розглянуто у судовому засіданні, де обвинуваче­ний буде мати весь обсяг прав, зокрема, допитувати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подавати клопотання про виклик свідків і подавати докази, що свідчать на його користь.

Суддя зобов'язаний провести детальне обговорення з обвинуваченим, щоб пере­конатися в тому, що визнання вини є добровільним і воно зроблено з розумінням того, що обвинувачений відмовляється від своїх прав. Під час цього обговорення, суддя повинен переконатися, що обвинувачений розуміє суть угоди, що укладається, і що, укладаючи таку угоду, він відмовляється від важливих прав, включаючи право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують.

Суддя запитує, чи було в обвинуваченого достатньо часу, щоб ознайомитися з угодою про визнання вини. Якщо на будь-яке з цих питань дається відповідь «ні», суддя відмовляє у затвердженні угоди про визнання вини. Суд роз'яснює особі: на­слідки укладення угоди про визнання вини та обмеження її прав, які з цього виплива­ють; характер обвинувачення, яке викладене в угоді і щодо якого особа визнає свою вину; конкретну міру покарання, передбачену за кримінальне правопорушення, яка погоджена сторонами, а також додаткові заходи, які будуть покладені на особу згідно з вироком суду (наприклад, згідно зі статтями 76, 77 КК).

Аналогічні права суд зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому і під час укладен­ня угоди про примирення. Однак у ході розгляду цієї угоди суд обов'язково роз'яснює потерпілому наслідки укладення угоди про визнання вини та обмеження його прав, які з цього випливають.

5. Під час розгляду будь-якої з угод суд повинен переконатись у добровільності її укладення сторонами, тобто встановити свідоме і навмисне напруження особою своїх фізичних та інтелектуальних сил, яке виникло за власним бажанням, без тиску зовніш­ніх обставин. Обов'язок суду - переконатися в тому, що угоду укладено добровільно - має першорядне значення. Однак, для того щоб правильно встановити добровільний характер, та зважаючи на те, що будь-яка участь адвокатів у провадженнях даної кате­горії, ймовірно, залишатиметься теоретичною, суд повинен перевірити справжність будь-якої відмови обвинуваченого від права, шляхом його виклику з метою одержати підтвердження в письмовому вигляді. Окрім того, було б доцільно вимагати від суду спеціально з'ясувати, чи мав місце будь-який тиск на підозрюваного або обвинувачено­го з метою змусити його відмовитися від скарги на співробітників правоохоронних органів в обмін на обіцянку припинити його переслідувати. Для перевірки добровіль­ності укладення угоди суд наділений широким колом повноважень. Варто зауважити, що якщо розгляд угоди відбувається під час підготовчого засідання, то суд повинен вжити заходів до витребування документів, поданих сторонами в ході досудового роз­слідування до моменту призначення справи до підготовчого судового засідання.

6. Суд у ході розгляду угод перевіряє їх на відповідність формальним вимогам, встановленим статтями 471-472 КПК. Суд не здійснює оцінку доказів у кримінально­му провадженні, оскільки межі розгляду встановлюються лише змістом угоди про визнання вини або примирення, а отже, суд не вправі перевіряти фактичні обставини вчиненого правопорушення.

7. Законодавець встановлює вичерпні підстави, за наявності яких суд може від­мовити у затвердженні угоди.

Першою підставою є суперечність умов угод вимогам КПК та/або закону. Така підстава наявна у випадку, якщо: угода укладена у провадженні щодо особливо тяжких злочинів; у провадженні бере участь потерпілий; фактичні обставини вчиненого пра­вопорушення не відповідають кваліфікації кримінального правопорушення.

Умови угоди визнаються такими, що не відповідають інтересам суспільства, у випадку якщо: ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у про­веденні кримінального провадження не відповідає тому пом'якшенню покарання, яке просить застосувати прокурор; був відсутній суспільний інтерес у забезпеченні швид­шого досудового розслідування; підозрюваним насправді не вчинялося жодних дій, спрямованих на сприяння кримінальному провадженні.

У випадку укладення угоди підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим внаслідок застосування насильства, примусу, погроз або обіцянок чи дії будь-яких інших об­ставин, ніж ті, що передбачені в угоді, суд відмовляє у затвердженні угоди.

Така підстава, як очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань, застосовується у випадку відсутності у обвинуваченого по­стійного місця роботи, джерела доходів, майна або інших засобів для відшкодування заподіяної шкоди потерпілому. Щодо угод про визнання вини така підстава може за­стосовуватися у випадку, коли підозрюваний (обвинувачений) не може вчинити жод­них дій щодо сприяння у розкритті злочину або повідомлення про осіб, які вчинили злочин.

Фактичні підстави для визнання винуватості відсутні у випадку, коли зі сторони підозрюваного (обвинуваченого) мала місце самообмова або є наявним таке, що не піддається сумніву, алібі.

За наявності вищеперерахованих підстав суд своєю ухвалою відмовляє у затвер­дженні угоди. У випадку, коли на досудовому розслідуванні було зібрано недостатньо доказів для розгляду кримінального провадження у судовому засіданні, суддя ухвалою про відмову у затвердженні угоди одночасно повертає матеріали прокурору для про­довження досудового розслідування. Якщо ж угода укладалася у стадії судового про­вадження суд в ухвалі зазначає про відновлення процесуальних дій і продовжує судо­ве провадження у загальному порядку.

8. Коментована стаття закріплює заборону повторного укладення угоди в одному і тому самому кримінальному провадженні.

Стаття 475

Вирок на підставі угоди

1. Якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

2. Вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною третьою цієї статті.

3. Мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити: формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відпо­відальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинува­чувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам цього Кодексу та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.

У резолютивній частині вироку на підставі угоди повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідаль­ність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені статтею 374 цього Кодексу.

4. Вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.

рання. Вирок постановляється в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті. Постанов­ляючи вирок на підставі угоди, суд не здійснює оцінку фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, а перевіряє лише відповідність угоди встановленим кримінальним процесуальним вимогам. Фактично суд має дати відповіді на такі питан­ня: чи мало місце діяння, у вчиненні якого підозрюється особа; чи має це діяння склад кримінального правопорушення; чи винен обвинувачений у вчиненні цього криміналь­ного правопорушення і чи визнав він свою вину повністю. Питання про те, чи винен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, передбачає обговорення фактично двох питань, а саме: чи вчинив кримінальне правопорушення обвинувачений та чи є його вина в цьому. Останнє питання вимагає ретельного дослідження судом психічного ставлення обвинуваченого до вчиненого і до наслідків вчиненого.

2. Обвинувальний вирок, постановлений на підставі угоди, складається з вступної, мотивувальної та резолютивної частин. Вступна частина вироку повинна відповідати вимогам, встановленим ч. 2 ст. 374 КПК. До вступної частини вироку включаються всі питання, про які вказано у цій статті, і в тому порядку, в якому вони в ній викла­дені. Вступна частина вироку обов'язково починається з посилання на те, що вирок постановлений ім'ям України. Крім даних, вказаних у ч. 2 ст. 374 КПК, у вступній частині зазначаються відомості про дату укладення угоди, та її реквізити.

3. У мотивувальній частині вироку суд наводить мотиви, які обґрунтовують ви­рішення ним питань щодо правомірності укладення угоди, її відповідності інтересам суспільства та держави, а також у відповідних випадках - чи був наявний суспільний інтерес в укладенні угоди.

Також суд підтверджує, що узгоджена сторонами міра покарання відповідає за­гальним правилам призначення кримінальних покарань, встановленим Загальною частиною КК.

У резолютивній частині вироку надається конкретне формулювання з питань: ви­нуватості обвинуваченого; кваліфікації злочину; виду і розміру призначеного пока­рання, яке узгоджене сторонами; звільнення від покарання; тривалості іспитового строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням; щодо процесуальних витрат, щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; про порядок і строк оскарження вироку; порядок отримання копій вироку.

Рішення суду з названих питань мають бути сформульовані конкретно і чітко, з тим щоб при виконанні вироку не виникали сумніви, які вимагають спеціальних роз'яснень.

2. Вирок на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, об­винуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:

   1. обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвален­ня вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, вста­новлених частинами 5-7 ст. 474 КПК, у тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди;

   2. потерпілим, його представником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухва­лення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз' яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених частинами 6-7 ст. 474 КПК;

3) прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому угода не може бути укладена.

Вирок суду на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1. обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвален­ня вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, вста­новлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК, у тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди;

2. прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена.

Оскарження вироку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників су­дового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспо­рити встановлені досудовим розслідуванням обставини не допускається.

Стаття 476]

Наслідки невиконання угоди

1. У разі невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості по­терпілий чи прокурор відповідно мають право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування ви­року, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відпо­відного кримінального правопорушення.

2. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, розглядається в судовому засіданні за участю сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для судового розгляду.

3. Суд своєю ухвалою скасовує вирок, яким затверджена угода, якщо особа, яка звернулася з відповідним клопотанням, доведе, що засуджений не виконав умови уго­ди. Наслідком скасування вироку є призначення судового розгляду в загальному по­рядку або направлення матеріалів провадження для завершення досудового розсліду­вання в загальному порядку, якщо угода була ініційована на стадії досудового роз­слідування.

4. Ухвала про скасування вироку, яким була затверджена угода, або про відмову у скасуванні вироку може бути оскаржена в апеляційному порядку.

5. Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідаль­ності, встановленої законом.

собою неможливості його скасування в майбутньому. Якщо в угоді про примирення був встановлений певний строк, протягом якого обвинувачений зобов'язаний був від­шкодовувати потерпілому шкоду або вчинити на його користь певні дії, а останнім жодних дій для відшкодування не вчинялося або вчинялося не в повному обсязі, по­терпілий має право заявити клопотання про скасування вироку, постановленого на підставі угоди. Прокурор з таким клопотанням може звернутися лише у випадку, коли в угоді про визнання винуватості було закріплено обов'язок обвинуваченого після постановлення вироку співпрацювати з органами досудового розслідування (такий обов'язок повинен бути закріплений у чітких формулюваннях, які саме дії має вчиня­ти обвинувачений, протягом якого строку).

Клопотання про скасування вироку, постановленого на підставі угоди про при­мирення або про визнання винуватості, подається до суду першої інстанції, який по­становив вирок. Подання клопотання можливе лише в межах строків давності при­тягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

2. Розгляд клопотання відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідо­мленням усіх учасників судового провадження. Беручи як аналогію положення ч. 2 ст. 316 КПК, судовий розгляд має бути призначений не пізніше десяти днів після над­ходження клопотання до відповідного суду першої інстанції.

Розгляд клопотання відбувається за обов'язковою участю лише сторін угоди (про­курора і обвинуваченого; потерпілого і обвинуваченого), неявка інших учасників судового провадження не є перешкодою для судового розгляду клопотання.

2. Обов'язок доказування факту невиконання умов угоди покладається на особу, яка подала клопотання (потерпілого, прокурора). Якщо суд визнає факт невиконання умов угоди, він скасовує своєю ухвалою вирок, яким затверджена угода, та у цій же ухвалі, залежно від стадії, на якій була укладена угода, приймає рішення про призна­чення судового розгляду або направлення матеріалів провадження прокурору для завершення досудового розслідування.

Судовий розгляд після скасування вироку, постановленого на підставі угоди, від­бувається в загальному порядку, а покарання призначається в межах санкції статті Особливої частини КК, якою встановлена відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Якщо сторона угоди не доведе факту невиконання умов угоди, суд постановляє ухвалу про відмову в скасуванні вироку.

2. Ухвали, постановлені судом за результатами розгляду клопотання про скасуван­ня вироку, постановленого на підставі угоди, оскаржуються в апеляційному порядку, передбаченому гл. 31 КПК.

3. Якщо стороною угоди буде доведено факт умисного невиконання вимог угоди іншою стороною, суд в ухвалі про скасування вироку, постановленого на підставі угоди, ставить питання про притягнення обвинуваченого до кримінальної відпові­дальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 389^I КК.