§ 2 Сторона обвинувачення

Стаття 36

Прокурор

1. Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцево­го самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізич­ні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення до­судового розслідування у формі процесуального керівництва досудовимрозслідуванням, уповноважений:

   1. починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Ко­дексом;

   2. мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що сто­суються досудового розслідування;

   3. доручати органу досудового розслідування проведення досудового розсліду­вання;

   4. доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;

   5. доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшуко­вих) дій відповідним оперативним підрозділам;

   6. призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

   7. скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих;

   8. ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про від­сторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;

   9. приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудо- вого розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

   10. погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно по­давати слідчому судді такі клопотання;

   11. повідомляти особі про підозру;

   12. пред 'являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фі­зичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, не­дієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому цим Кодексом та законом;

   13. затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопо­тань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вно­сити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;

   14. звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

   15. підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом;

   16. погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну право­ву допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням в порядку, встановленому цим Кодексом;

   17. доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведен­ня процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об 'єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні;

   18. перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необгрунтовані або не відпо­відають вимогам міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верхо­вною Радою України, чи законам України;

   19. доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затриман­ня осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компе­тентного органу іноземної держави;

   20. оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом;

   21. здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3. Участь прокурора в суді є обов'язковою, крім випадків, передбачених цим Ко­дексом.

4. Право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України чи за нововиявленими обставинами мають також незалежно від їх участі в судовому провадженні службові особи органів прокуратури вищого рівня: Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники.

Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники мають право доповнити, змінити або відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги, за­яви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, внесених ними або прокурорами нижчого рівня.

У судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційно­му порядку, Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами можуть брати участь службові особи органів прокуратури вищого рівня.

5. Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Автономної Респу­бліки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.

6. Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального про­курора України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізова­ні прокурори, їх перші заступники і заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати неза­конні та необгрунтовані постанови слідчих та підпорядкованих прокурорів у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею 219 цього Кодексу. Про скасування таких постанов повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за додер­жанням законів під час проведення відповідного досудового розслідування.

1. Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК та ст. 56 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор - Генеральний прокурор України, перший заступник, заступник Генерального проку­рора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур всіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Процесуальна діяльність прокурора регулюється кримінальним процесуальним законодавством України (див. коментар до ст. 1 КПК).

У частині 1 цієї статті містяться принципи самостійності і заборони втручання у процесуальну діяльність прокурора осіб, що не мають на те законних повноважень.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про прокуратуру» втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, гро­мадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури із нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки зло­чину, забороняється.

Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити вико­нанню ним службових обов' язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення.

Коментована стаття встановлює обов'язок для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та інших фізичних осіб виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора. У статті 8 ЗУ «Про прокуратуру» закріплено, що вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов' язковими для всіх органів, підприємств, установ, ор­ганізацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки.

Щодо визначення поняття «процесуальні рішення» див. коментар до ст. 110 КПК.

2. Частиною 2 ст. 36 КПК визначаються повноваження прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Згідно зі ст. 3 КПК досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про засто­сування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Прокурор уповноважений:

• починати досудове розслідування за наявності підстав (див. коментар до ст. 214 КПК);

• мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосу­ються досудового розслідування (про матеріали, документи та інші відомості, що стосуються досудового розслідування, див. коментар до статей 84, 99 КПК);

• доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідуван­ня. Органи досудового розслідування визначені в ст. 38 КПК; статус керівника таких органів - у ст. 39 КПК; повноваження слідчого органу досудового розслідування - у ст. 40 КПК. Підслідність органів досудового розслідування встановлено ст. 216 КПК (див. коментар до статей 38-40, 216 КПК);

• доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуаль­ні дії в порядку, визначеному цим Кодексом (див. коментар до глав 20-21 КПК).

Письмове доручення прокурора - це процесуальний акт, який скеровує хід роз­слідування і його результати. До доручень прокурора повинні пред' являтися ті самі вимоги, що і до постанови прокурора. Кожне доручення прокурора, хоч яких би питань воно стосувалася, має бути законним, обґрунтованим та мотивованим. Крім цього, доручення прокурора у кримінальному провадженні повинно відповідати вимогам доцільності, тобто виходити зі слідчої ситуації, що склалася у справі, і реальності - мати можливість бути виконаним. За загальним правилом доручення прокурора ор­ганам досудового розслідування, надані у порядку, передбаченому законом, є для цих органів обов' язковими. Перелік слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (роз- шукових) дій та підстави їх проведення й застосування містяться в главах 20 і 21 чинного КПК (див. коментар до відповідних статей глав 20, 21 КПК);

• доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшуко- вих) дій відповідним оперативним підрозділам. Розшукові та негласні слідчі дії в силу їх характеру проводяться спеціальними оперативними підрозділами (див. коментар до ст. 41 цього Кодексу). При виборі підрозділу слід також керуватись положеннями ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність»;

• призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом. При цьому про­курор може залучати спеціалістів (див. ст. 20 ЗУ «Про прокуратуру» та коментар до ст. 71 КПК);

• скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих (див. коментар до ст. 305 КПК). Прокурор може самостійно скасувати рішення, що передбачене п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК і оскаржується в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 284 цього Кодексу, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.

Пунктом 5 ст. 284 КПК передбачено, що копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Про­курор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв'язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з мо­менту отримання заявником, потерпілим копії постанови.

У частині 2 ст. 305 КПК зазначено, що слідчий чи прокурор можуть самостійно скасувати рішення, передбачені пп. 1, 2, 5 і 6 ч. 1 ст. 303 цього Кодексу, припинити дію чи бездіяльність, які оскаржуються, що тягне за собою закриття провадження за скаргою;

• ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про від­сторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншо­го слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування.

Керівник органу досудового розслідування визначений в п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК. Статус керівника органу досудового розслідування - у ст. 39 КПК. При цьому він зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які подаються у письмовій формі. Не­виконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому КПК, тягне за собою передбачену за­коном відповідальність;

• приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового роз­слідування за наявності підстав, передбачених КПК (див. коментар до статей 219, 284, 294 КПК);

• погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених КПК, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання (див. коментар до глав 20-21 КПК);

• повідомляти особі про підозру (див. коментар до статей 276, 277, 278, 279 КПК). Так, відповідно до ст. 278 КПК прокурор або слідчий зобов'язані вручити підозрюва­ній особі письмове повідомлення про підозру у день його складення.

Крім того, відповідно до ст. 481 КПК в окремих випадках, а саме щодо осіб, до яких застосовується окремий порядок кримінального провадження (ст. 480 КПК), письмове повідомлення про підозру здійснюється виключно прокурором (див. комен­тар до ст. 481 КПК);

• пред'являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізич­ний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздат­ність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому КПК та законом (див. коментар до ст. 128 цього Кодексу);

• затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, само­стійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання (див. коментар до статей 291-292 КПК);

• звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування при­мусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Перед складанням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру за умови, що слідчий визнає зібрані під час досудового розслідування докази достатніми, прокурор або слідчий за його до­рученням зобов'язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному пред­ставнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Крім того, до складання обвинувального акта сторона захисту за запитом прокурора зобов'язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони перебувають у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як до­кази у суді.

Обвинувальний акт, складений слідчим, затверджується прокурором. Якщо про­курор не згоден з актом, який було складено слідчим, він складає новий обвинуваль­ний акт. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. Обвинувальний акт, клопо­тання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру мають відповідати вимогам ст. 290 КПК.

Разом з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусо­вих заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор повинен під роз­писку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрю­ваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (детальніше див. коментар до статей 290-293 КПК);

• підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому КПК.

Основною функцією діяльності прокурора є підтримання державного обвинува­чення у суді, яка полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечен­ня кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 337 КПК під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

З метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фак­тичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Дійшовши переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після ви­конання вимог ст. 341 КПК складає обвинувальний акт, у якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувально­го акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам. Обвинувальний акт долучається до матеріалів криміналь­ного провадження.

Якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає від­повідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов'язаний роз'яснити потерпілому його право під­тримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

Суд роз' яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менше ніж на сім днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скоро­чений або продовжений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжу­ється (детальніше див. коментар до статей 337-341 КПК).

Якщо отримано відомості про можливе вчинення обвинуваченим іншого криміналь­ного правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалось і яке тісно пов' язане з первісним та їх окремий розгляд неможливий, то прокурор після виконання вимог ст. 341 КПК має право звернутися до суду з вмотивованим клопотанням про розгляд до­даткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням.

У разі задоволення такого клопотання прокурора суд зобов'язаний відкласти су­довий розгляд на строк, необхідний для підготовки до захисту від додаткового обви­нувачення та виконання прокурором вимог, передбачених статтями 276-278, 290-293 КПК, але не більше ніж на чотирнадцять днів. Строк відкладення судового розгляду може бути продовжений судом за клопотанням сторони захисту у випадку, якщо обсяг або складність нового обвинувачення вимагають більше часу для підготовки до за­хисту.

Після закінчення встановленого судом строку судове провадження повинно бути розпочате з підготовчого судового засідання. Нове дослідження доказів, які вже були досліджені судом до висунення додаткового обвинувачення, здійснюється тільки у разі визнання судом такої необхідності (детальніше див. коментар до ст. 339 КПК);

- погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням в порядку, встановленому КПК.

Успішна боротьба зі злочинністю з урахуванням масштабів її сучасного розвитку неможлива без об'єднання зусиль різних держав. Нормативно-правова об'єктивація такої єдності передусім забезпечується підписанням двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод щодо правової допомоги у кримінальному провадженні.

Положення таких угод у багатьох випадках є досить загальними, а отже, потребу­ють деталізації на рівні національного законодавства.

Порядок видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, встановлюється ст. 573 КПК.

Запит компетентного органу іноземної держави про видачу особи може розгляда­тись лише за умови, якщо за українським законодавством хоча б за один із злочинів, у зв'язку з якими запитується видача, передбачене покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року або особу засуджено до покарання у виді позбавлення волі і відбутий строк становить не менше чотирьох місяців;

• доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) ком­петентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або пере­йняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об'єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні.

Клопотання про видачу особи в Україну готує слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок, з дотриманням вимог, передбачених КПК та відповідними міжнародними договорами України. Форма, зміст клопотання та додатки до нього передбачені ст. 575 КПК;

• перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необгрунтовані або не відпо­відають вимогам міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВР України, чи законам України;

• доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окре­мих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави.

Процесуальний порядок оформлення та подання запитів регулюється статтями 573-575 КПК, в яких, зокрема, зазначається: запит має містити назву органу, що звер­тається з проханням, предмет і причину прохання; відомості про особу та її громадян­ство (якщо це можливо); прізвище й адресу особи; інформацію про обставини вчи­нення злочину чи проступку та їх кваліфікацію; дані про причетних осіб і їх проце­суальний статус; чіткий перелік слідчих та інших процесуальних дій, які належить провести, з обґрунтуванням зв'язку між необхідною допомогою та предметом роз­слідування у кримінальному провадження.

Після того як запит оформлено відповідно до вказаних вимог, орган досудового слідства здійснює процесуальне керівництво розслідуванням, а після погодження такий запит прокурор направляє прокурору вищого рівня;

• оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом. Пункт 20 ч. 2 ст. 36 КПК передбачає кримінальне провадження оскарження прокурором судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, перегляд судових рішень, які набрали законної сили, ВСУ та перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за ново- виявленими обставинами.

В апеляційному порядку можуть бути оскарженні прокурором судові рішення, які були ухваленні судами першої інстанції і не набрали законної сили.

Апеляційне оскарження судових рішень - судове кримінальне провадження з перегляду судових рішень Апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеля­ційним судом області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення (див. коментар до ст. 3 КПК).

Приводом до початку апеляційного провадження є апеляційна скарга, подана про­курором, для оскарження судових рішень, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, та окремих судових рішень (див. коментар до статей 392, 393 КПК).

Подача апеляційної скарги прокурором є підставою порушення апеляційного про­вадження і направлення кримінального провадження до суду апеляційної інстанції.

Статтею 37 ЗУ «Про прокуратуру» передбачено право прокурора на внесення апеляційної, касаційної скарги на вироки, рішення, ухвали і постанови судів, що на­дається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Отже, на прокурора покладений обов'язок на всіх стадіях судового провадження своєчасно вживати передбачених за­коном заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не ви­ходили. Прокурор зобов' язаний подати апеляцію на судове рішення, яке було ухвале­не судом першої інстанції і не набрало законної сили.

Обов'язок подати апеляційну скаргу покладено законом на прокурора, який здій­снює повноваження від початку до завершення кримінального провадження. Якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює повноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що унемож­ливлює його участь у кримінальному провадженні, повноваження прокурора покла­даються на іншого прокурора керівником відповідного органу прокуратури.

Касаційна скарга вноситься прокурором до Вищого спеціалізованого суду Украї­ни з розгляду цивільних і кримінальних справ на вироки та ухвали про застосування або відмову в застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також на судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції (див. коментар до статей 424, 425 КПК).

Право на подання касаційної скарги мають незалежно від їх участі в судовому провадженні службові особи органів прокуратури вищого рівня: Генеральний про­курор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори та їх заступники;

- здійснювати інші повноваження, передбачені КПК.

3. Кримінальним процесуальним законодавством передбачено випадки, коли про­курор не бере участі у судовому процесі як обвинувач. Чинним кримінальним про­цесуальним законодавством закріплено право потерпілого на підтримання обвинува­чення в суді у формі приватного обвинувачення (детальніше див. коментар до статей 477-479 КПК).

Окрім того, у порядку ст. 340 КПК прокурор може відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

Якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред'явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог ст. 341 КПК по­винен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. Копія постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його пред­ставнику та законним представникам.

У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді голо­вуючий роз'яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді.

Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головую­чий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду.

Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, має всі права сторони обвинувачення під час судового розгляду.

У випадку, передбаченому ч. 3 ст. 340 КПК, кримінальне провадження за відпо­відним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення.

Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у вста­новленому КПК порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом в інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах другій і третій цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачен­ня і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинувачен­ням (детальніше див. коментар до ст. 340 КПК).

4. Апеляційну чи касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верхо­вним Судом України чи за нововиявленими обставинами має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і прокурор, який здійсню­вав нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, а також Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники - незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, перегляді судових рішень Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що набрали законної сили.

Службові особи органів прокуратури вищого рівня - Генеральний прокурор Укра­їни, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники, начальники головних управлінь, управ­лінь відділів прокуратур, їх перші заступники, які діють у межах повноважень, визна­чених КПК.

Відмова прокурора від апеляційної чи касаційної скарги або від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами вноситься до закінчення судового слідства судом. До початку розгляду справи прокурор, який подав апеляційну чи каса­ційну скаргу або заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, має право змінити та/або доповнити її (див. коментар до статей 403, 432, 465 КПК).

Прокурор, який оскаржує рішення суду, вправі подати додаткові доводи і мірку­вання до клопотань і висновків, які викладені в апеляційній чи касаційній скарзі або у заявах за нововиявленими обставинами, а також змінити клопотання і висновки, вказати нові підстави для скасування або зміни судового рішення.

Згідно зі ст. 40 ЗУ «Про прокуратуру» апеляція, подана прокурором, може бути доповнена або змінена прокурором, що подав її, прокурорами вищестоящого рівня, або прокурорами нижчого рівня до початку розгляду справи судом.

У судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, ВСУ або за нововиявленими обставинами можуть брати участь службові особи органів прокуратури вищого рівня, зокрема Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і при­рівняні до них прокурори, їх заступники.

5. Доручення органу досудового розслідування - це письмова вимога Генерально­го прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняних до них прокурорів іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування будь-якого криміналь­ного правопорушення.

Прокурор, виносячи вмотивовану постанову, направляє її безпосередньо іншому органу досудового розслідування для здійснення повного, всебічного розслідування будь-якого кримінального правопорушення.

У вмотивованій постанові прокурора наводяться обставини кримінального про­вадження в обсязі, необхідному для найбільш повного виконання досудового розслі­дування. До вмотивованої постанови додаються також документи (або їхні копії), які можуть бути потрібні слідчому під час проведення досудового розслідування.

Доручення органу досудового розслідування є обов'язковим для виконання у ви­значені процесуальні строки (див. коментар до ст. 115 КПК).

Не може бути предметом доручення виконання окремих слідчих дій органом до- судового розслідування чи отримання різного роду довідок - про судимість, про час роботи підозрюваного у тій чи іншій організації, установі, на підприємстві, розмір заробітної плати, довідки про психічний стан здоров'я, а також копій вироків тощо. Такі запити повинні направлятись до відповідних установ органом досудового роз­слідування під час здійснення досудового розслідування.

5. Виявивши порушення норм законів, Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, прокурори Автономної Рес­публіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники і заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового роз­слідування скасовують незаконні й необґрунтовані постанови слідчих та підпорядко­ваних прокурорів та інші рішення, які за дорученням не виконані. Крім того, дають письмові вказівки, доручення про усунення невиконання вимог закону; закривають кримінальні провадження та продовжують строки досудового розслідування за на­явності підстав, визначених Кримінальним процесуальним кодексом; ініціюють перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у випадку неефективного досудового розслідування, якщо ним допущено порушення закону.

Про скасування таких постанов повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення відповідного досудового розслідування. Відповідні повноваження прокурора визначені розподілом обов'язків, який закріплює здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням.

Стаття 37

Призначення та заміна прокурора

1. Прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримі­нальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу проку­ратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження про­курорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

2. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінал ьному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому криміналь­ному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених части­нами четвертою та п 'ятою статті 36, частиною третьою статті 313, частиною другою статті 341 цього Кодексу та частиною третьою цієї статті.

3. Якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює по­вноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної при­чини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, повноваження прокурора покладаються на іншого прокурора керівником відповідного органу про­куратури. У виняткових випадках повноваження прокурора можуть бути покладені керівником органу прокуратури на іншого прокурора цього органу прокуратури через неефективне здійснення прокурором нагляду за дотриманням законів під час прове­дення досудового розслідування.

1. Частина 1 ст. 37 КПК встановлює порядок визначення прокурора, який здійсню­ватиме повноваження, передбачені ст. 36 КПК, у конкретному кримінальному про­вадженні.

Суб'єктом, до компетенції якого входить визначення прокурора у конкретному кримінальному провадженні, є керівник відповідної прокуратури. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 3 КПК керівник органу прокуратури - Генеральний прокурор України, про­курор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, міжрайонний прокурор, прокурор міста, району, прирівняні до них прокурори та їх заступники, які діють у межах своїх повноважень.

Крім того, для вирішення питання, кого вважати керівником прокуратури, слід керуватися положеннями чинного законодавства про прокуратуру у частині засад її діяльності та структури. В статті 13 ЗУ «Про прокуратуру» закріплено, що систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Авто­номної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах. За потреби Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур.

Згідно зі ст. 16 ЗУ «Про прокуратуру» прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори.

При застосуванні коментованої статті слід також враховувати, що особи, призна­чені у встановленому законом порядку виконувачами обов'язків керівників відповід­ної прокуратури, повною мірою користуються повноваженнями щодо призначення прокурора у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 214 КПК досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Процедура таких процесуальних заходів деталізована у Положенні про Єдиний реєстр досудових розслідувань та порядку його формування і ведення, які затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з МВС, СБУ, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

З огляду на положення ст. 214 КПК відомості до ЄРДР можуть бути внесені або слідчим, або прокурором. При цьому слідчий зобов'язаний невідкладно у письмовій формі повідомити прокурора про початок досудового розслідування, підставу почат­ку досудового розслідування та інші відомості, передбачені ч. 5 ст. 214 КПК.

Якщо ж відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР внесені прокурором, він зобов'язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування (детальніше про порядок початку досудового розслідування див. коментар до ст. 214 КПК).

Отже, прокурор у конкретному кримінальному провадженні може визначатися керівником прокуратури:

а) при безпосередньому внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР працівниками прокуратури;

б) при надходженні до прокуратури письмового повідомлення слідчого про по­чаток досудового розслідування та його підставу.

При визначенні форми реалізації рішення керівника прокуратури щодо призна­чення прокурора слід керуватися положеннями ст. 110 КПК.

Відповідно до цієї статті процесуальними рішеннями є всі рішення органів до- судового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Важливим процесуальним рішенням є призначення прокурора у кримінальному провадженні, тому положення ст. 110 стосуються і його. Згідно з ч. 2 ст. 110 КПК рішення прокурора приймається у формі постанови. При цьому постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також, коли слідчий, прокурор визнає це за потрібне (детальніше про форму рішення прокурора див. коментар до ст. 110 КПК).

Стаття 37 не містить положень щодо обов'язкового винесення постанови. Однак її тлумачення у взаємозв'язку із статтями 214, 110 КПК дає змогу стверджувати, що винесення таких постанов слід визнати доцільним. Зокрема, якщо відомості про кри­мінальне правопорушення до ЄРДР вносяться прокурором, керівник прокуратури зобов'язаний невідкладно винести постанову про передачу матеріалів кримінального провадження за підслідністю до органу досудового розслідування та доручити про­ведення досудового розслідування. У цій постанові повинно бути відображено і рі­шення керівника прокуратури щодо призначення відповідного прокурора. У другому випадку при надходженні до прокуратури письмового повідомлення слідчого про початок досудового розслідування та його підставу керівник прокуратури також не­відкладно має прийняти рішення про призначення прокурора та негайно надіслати відповідну постанову до органу досудового розслідування.

Частина 1 ст. 37 передбачає також можливість призначення групи прокурорів для здійснення повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні. Винесення відповідної постанови в цьому випадку також є обов'язковим. При цьому в ній обов'язково мають відображатися: підстави такого рішення, дані про склад гру­пи прокурорів та старшого прокурора такої групи. Підставами доручення здійснення нагляду у кримінальному провадженні групі прокурорів можуть бути: складність кримінального провадження; багатоепізодність кримінального правопорушення (пра­вопорушень); провадження досудового розслідування стосовно кількох осіб тощо.

2. Диспозиція цієї норми кримінального процесуального закону є відсилочною, тим самим вказує на її тісні внутрішньосистемні взаємозв'язки з іншими окремими структурними елементами кримінального провадження: досудовим розслідуванням та судовим провадженням, і структурно складається з двох частин:

1. перша частина (перше речення) вказує на часові параметри здійснення проку­рором своїх повноважень у кримінальному провадженні - з його початку до завер­шення;

2. друга частина (друге речення) безпосередньо не розкриває умов здійснення повноважень прокурора в цьому кримінальному провадженні іншим прокурором, а відсилає для їх з'ясування до інших правових положень даного нормативного акта - частини 4, 5 ст. 36, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 341 цього Кодексу та ч. 3 ст. 37 (див. коментар до частини 4, 5 ст. 36, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 341, ч. 3 ст. 37 КПК).

Прокурор як сторона обвинувачення здійснює свої повноваження у кримінально­му провадженні з початку досудового розслідування (яке розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР) до кінця судового провадження, яке закінчується по- становленням та набранням в порядку, передбаченому ст. 532 КПК, судовим рішенням законної сили (див. коментар до пп. 5, 24 ст. 3, ч. 2 ст. 212, ст. 532 КПК).

Закріплення в цій нормі закону здійснення повноважень прокурора у криміналь­ному провадженні з його початку до завершення є втіленням завдання кримінального провадження в частині забезпечення швидкого, повного та неупередженого розсліду­вання та судового розгляду, а також необхідне для підвищення ефективності проце­суальної діяльності прокурора щодо доведеності перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне право­порушення.

Зазначена норма кримінального процесуального закону шляхом відсилання до інших його норм наводить вичерпний перелік обставин, передбачених КПК, щодо можливості заміни прокурора в одному і тому самому кримінальному провадженні. Така заміна здійснюється керівником відповідного органу прокуратури або прокуро­ром вищого рівня.

Порядок здійснення повноважень прокурора в одному кримінальному проваджен­ні іншим прокурором є прерогативою керівника органу прокуратури та прокурора вищого рівня, які з обставин, в порядку та спосіб, передбачених КПК, усунули про­курора від виконання повноважень та призначили іншого прокурора для участі в цьому кримінальному провадженні чи самостійно взяли участь у ньому. Вказане ви­пливає із принципу єдності та централізації системи органів прокуратури, передба­чених ст. 124 Конституції України, згідно з якою прокуратура становить єдину систе­му, та ст. 6 ЗУ «Про прокуратуру», відповідно до якої органи прокуратури становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпо­рядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Отже, здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному про­вадженні іншим прокурором можливе лише у таких випадках:

1. Реалізації Генеральним прокурором України, прокурором Автономної Респу­бліки Крим, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняними до них прокурорами, їх заступниками права:

а) подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішен­ня ВСУ чи за нововиявленими обставинами;

б) доповнення, зміни або відмови від апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, внесених ними або про­курорами нижчого рівня;

в) брати участь у судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляцій­ному чи касаційному порядку ВСУ або за нововиявленими обставинами (див. комен­тар до ч. 4 ст. 36 КПК).

2. Винесення Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурором Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняними до них прокурорами вмотивованої постанови про доручення здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, в разі неефективного досудового розслідування (див. коментар до ч. 5 ст. 36 КПК).

3. Реалізації службовою особою органу прокуратури вищого рівня права щодо заміни одного прокурора на іншого зі службових осіб органів прокуратури того само­го рівня в досудовому провадженні, де було прийняте або вчинене незаконне рішення, дія чи бездіяльність (див. коментар до ч. 3 ст. 313 КПК).

Реалізації службовою особою органу прокуратури вищого рівня такого права має передувати:

а) вчинення прокурором нижчого рівня, який брав участь у кримінальному про­вадженні, незаконних дій, або невжиття заходів щодо вчинення законних дій, що стало наслідком протиправної бездіяльності;

б) скасування прокурором вищого рівня незаконного рішення або визнання неза­конними вчинених дії чи бездіяльності прокурора нижчого рівня, який брав участь у кримінальному провадженні.

4. Усунення від участі в судовому розгляді прокурора керівником органу прокура­тури або прокурором вищого рівня, якщо ними відмовлено (прокурору, який брав участь у судовому розгляді) в погодженні обвинувального акта із зміненим обвинува­ченням, клопотання про висунення додаткового обвинувачення або постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення. Після усунення від участі в су­довому розгляді прокурора, який ініціював такі питання, керівник органу прокурату­ри або прокурор вищого рівня самостійно бере у ньому участь або доручає участь іншому прокурору (див. коментар до ч. 2 ст. 341 КПК).

5. Неможливість здійснення повноважень прокурора у кримінальному проваджен­ні через:

а) задоволення заяви про його відвід;

б) тяжку хворобу, що підтверджується відповідним медичним висновком та з фі­зіологічних причин унеможливлює реалізацію прокурором своїх повноважень у кримінальному провадженні;

в) звільнення з органу прокуратури (припинення трудових відносин між особою, яка виконувала повноваження прокурора, з системою органів прокуратури в порядку та спосіб, передбачених КЗпП, ЗУ «Про прокуратуру» та Дисциплінарним статутом прокуратури України;

г) іншу поважну причину, що унеможливлює його участь у кримінальному про­вадженні (відпустка (у тому числі по догляду за дитиною), пологи, перебування у відрядженні, перебування на сесії чи підвищенні кваліфікації, відсторонення від по­сади на час проведення службового розслідування тощо);

ґ) неефективне здійснення прокурором нагляду за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування. Вказана обставина може бути застосована у виняткових випадках та має відсилочний характер, оскільки питання прокурор­ського нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування та ефек­тивність його здійснення визначається галузевим наказом Генерального прокуро­ра України. Неефективним здійсненням прокурорського нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування слід вважати вчинення прокурором не­законних дій чи бездіяльності під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням, що мало наслідком порушення органами досудового розслідуван­ня вимог матеріального та процесуального закону (несвоєчасне вжиття заходів щодо недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина, їх поновлення та притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності; недодер­жання законності при реєстрації, вирішенні заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення; незабезпечення безумовного додержання вимог закону про повне, всебічне й об'єктивне дослідження всіх обставин кримінального провадження; несвоєчасне скасування незаконних і необґрунтованих рішень під час досудового розслідування тощо).

У разі настання обставин, визначених у пунктах «а» - «ґ», повноваження проку­рора покладаються керівником органу прокуратури на іншого прокурора (див. комен­тар до ч. 3 ст. 37 КПК).

3. Частина 3 ст. 37 КПК визначає підстави та порядок заміни прокурора у кримі­нальному провадженні . Норми, що розглядаються, є важливими гарантіями незалеж­ності та самостійності прокурорів, оскільки суттєво обмежують довільний розсуд керівника прокуратури у питаннях визначення конкретного прокурора у криміналь­ному провадженні.

Рішення керівника прокуратури про заміну прокурора також приймається у формі постанови, головна вимога до якої - чітке розкриття в мотивувальній частині наяв­ності підстав, передбачених ч. 2 ст. 37 КПК, з посиланням на відповідні джерела таких відомостей.

Підставами прийняття рішення про заміну прокурора може бути:

а) задоволення заяви про його відвід;

б) тяжка хвороба прокурорського працівника;

в) звільнення з органу прокуратури;

г) інша поважна причина, що унеможливлює його участь у кримінальному про­вадженні;

д) у виняткових випадках повноваження прокурора можуть бути покладені на іншого прокурора цього органу прокуратури через неефективне здійснення прокуро­ром нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування.

Задоволення заяви про його відвід. Підстави для відводу прокурора передбачені ст. 77 КПК. Зокрема, прокурор не має права брати участь у кримінальному прова­дженні:

1. якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповіда­чем, членом сім' ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

2. якщо він брав участь у цьому провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

3. якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або є інші обставини, які викликають об­ґрунтовані сумніви в його неупередженості.

При цьому попередня участь прокурора у цьому ж кримінальному провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, у провадженні при перегляді судових рішень ВСУ як прокурора не може бути підставою для його відводу (детальніше про відвід прокурора див. коментар до ст. 77 КПК).

Рішення про заміну прокурора за наявності цієї підстави повинно бути прийнято невідкладно (див. ст. 83 КПК). Документом, який підтверджує факт задоволення за­яви про відвід, є відповідна ухвала слідчого судді (на досудових стадіях провадження) чи суду (якщо питання про відвід вирішується під час судового розгляду справи) (детальніше про порядок розгляду заяви про відвід прокурора див. коментар до ст. 77 КПК).

Тяжка хвороба прокурора. Поняття «тяжка хвороба» є оціночним. Воно тракту­ється у кожному конкретному випадку з урахуванням необхідності дотримання всіх засад кримінального провадження, передбачених КПК. При застосуванні цієї підста­ви керівнику прокуратури передусім слід виходити з необхідності дотримання розум­них строків кримінального провадження.

Адже відповідно до ч. 2 ст. 28 проведення досудового розслідування у розумні строки (окрім питань компетенції слідчого судді) забезпечує саме прокурор. У зв'язку із цим керівник прокуратури в кожному конкретному випадку повинен оцінювати, як тимчасова відсутність прокурора впливає на дотримання розумних строків розсліду­вання. Інакше пасивна позиція прокурора, яка перешкоджатиме здійсненню кримі­нального провадження, закономірно може бути розцінена як порушення таких крите­ріїв визначення розумності строків кримінального провадження, а саме: «поведінка учасників кримінального провадження» та «спосіб здійснення прокурором своїх по­вноважень» (детальніше про поняття розумних строків див. коментар до ст. 28 КПК). У будь-якому випадку факт наявності тяжкої хвороби має підтверджува­тися у встановленому законом порядку. Якщо ж факт непрацездатності не підтвер­джено медичними висновками, невиконання прокурорським працівником своїх повно­важень може кваліфікуватися як підстава його заміни у зв'язку з «неефективним здійсненням нагляду за дотриманням законів під час проведення досудового розслі­дування».

Звільнення з органу прокуратури. Звільнення прокурора, який здійснює повно­важення прокурора у конкретному кримінальному провадженні, може стати підставою його заміни тільки за наявності відповідного документа з цього кадрового питання (наказ про звільнення).

Порядок та підстави звільнення працівників прокуратури зі служби чітко врегу­льовані законодавством. Зокрема, у ст. 46² ЗУ «Про прокуратуру» зазначено, що про­курори можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законо­давством про працю.

При цьому прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у таких випадках: 1) недотримання пов'язаних із проходженням служби в органах прокуратури вимог, передбачених ч. 6 ст. 46 вказаного закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються законом; 2) порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмови від її прийняття; 3) на­брання законної сили обвинувальним вироком щодо них; 4) за результатами атестації у разі невідповідності працівника займаній посаді; 5) припинення громадянства Укра­їни; 6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокура­тури України; 7) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопо­рушення; 8) у разі неможливості або відсутності згоди на переведення на іншу по­саду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі. Прокурори або слідчі прокуратури, яких притягнуто до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення, звільняються з роботи (служби) у триденний строк з дня отримання відповідним органом прокуратури копії відповід­ного судового рішення, яке набрало законної сили.

Інша поважна причина, що унеможливлює участь прокурора у кримінальному провадженні. Поважність причини, що унеможливлює участь прокурора у кримі­нальному провадженні, є оціночною категорією, яка встановлюється у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин відповідного кримінального провадження та з позиції вже зазначеного критерію - необхідності дотримання всіх засад кримінального провадження, передбачених КПК. При застосуванні цієї під­стави керівнику прокуратури також слід виходити з необхідності дотримання ро­зумних строків кримінального провадження. Для прикладу, як підстава заміни прокурора у кримінальному провадженні може трактуватися відсторонення у вста­новленому законодавством порядку прокурорського працівника від виконання службових обов'язків.

Заміна прокурора у виняткових випадках через неефективне здійснення ним на­гляду за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування. Зважаю­чи на винятковий характер, при застосуванні цієї підстави особливого значення на­буває правильність визначення «неефективності» здійснення нагляду прокурором. Зрозуміло, що це поняття є оціночним. Однак трактуватися воно повинно у систем­ному зв'язку з іншими нормами КПК, передусім тими, які закріплюють основні за­сади кримінального провадження.

У цілому критерієм ефективності нагляду слід вважати ефективність самого досудового розслідування, адже саме прокурор є процесуальним керівником до- судового розслідування. Водночас варто обов'язково враховувати характер при­чинного зв'язку між діями чи бездіяльністю прокурора та тими наслідками, які настали для кримінального провадження. Крім цього, при з'ясуванні ефективнос­ті нагляду слід звертати увагу на ступінь дотримання своїх обов'язків іншими учасниками процесу.

Неефективність нагляду може призводити до двох взаємопов' язаних негативних наслідків: допущення порушень встановленої законом процедури та для доказової бази. Так, згідно зі ст. 87 КПК недопустимими є докази, одержані внаслідок істотно­го порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами Укра­їни, міжнародними договорами, згода на обов' язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У зв' язку із цим підставою для заміни прокурора можуть бути такі наслідки його дій чи бездіяльності: встановлення недопустимості доказів або їх втрата. При цьому слід враховувати, що суд зобов' язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування тако­го поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи по­яснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит; 6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному про­вадженні.

Як відсутність ефективного нагляду може трактуватися і бездіяльність прокурора, яка негативно впливає на строки досудового провадження.

При прийнятті рішення про заміну прокурора за цією підставою головною вимо­гою є чітка демонстрація у мотивувальній частині постанови причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) прокурора та негативними наслідками, що настали для кримі­нального провадження.

Стаття 38

Орган досудового розслідування

1. Органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і до­судове слідство) є слідчі підрозділи:

   1. органів внутрішніх справ;

   2. органів безпеки;

   3. органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

   4. органів державного бюро розслідувань.

2. Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою.

3. При досудовому розслідуванні кримінальних проступків у встановлених законом випадках повноваження слідчого органу досудового розслідування можуть здійсню­ватися співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

4. Орган досудового розслідування зобов'язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

1. На відміну від КПК України 1960 р. новий кримінальний процесуальний закон називає органами досудового розслідування не службових осіб - слідчих відповідних правоохоронних органів, а державні установи - слідчі підрозділи органів внутрішніх справ; органів безпеки; органів, що здійснюють контроль за додержанням податково­го законодавства; органів державного бюро розслідувань. Наявність слідчих підроз­ділів у цих органах передбачена відповідними законами України. Так, у ст. 10 ЗУ «Про Службу безпеки України» вказано, що до складу Центрального управління СБУ входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи, серед яких названо і слідчий підрозділ. У статті 20 ЗУ «Про Державну податкову службу України» визначено, що до складу податкової міліції належать, крім інших управлінь, слідче управління податкової міліції; слідчі відділи податкової міліції в органах дер­жавної податкової служби відповідних державних податкових адміністрацій в Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій в районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспек­цій. Структура слідчих підрозділів названих правоохоронних органів регулюється і відомчими нормативними актами. Так, в органах внутрішніх справ діють Головне слідче управління МВС України; слідчі управління (відділи) головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях; слідчі відділи (відділення) міських, районних, міськра- йонних, лінійних управлінь (відділів) головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях (загальна назва - слідчі підрозділи міськрайлінорганів). Структуру органів держав­ного бюро розслідувань буде встановлено після прийняття закону України про цей правоохоронний орган. Враховуючи, що органом досудового розслідування КПК ви­значає слідчі підрозділи, слідчий повинен в процесуальних актах, які передбачають посилання на його посаду, вказувати, слідчим якого слідчого підрозділу він є. Напри­клад, слідчий слідчого відділу Шевченківського районного відділу внутрішніх справ.

2. Посилання на те, що досудове розслідування здійснюють слідчі органи досудо- вого розслідування одноособово або слідчою групою, означає, по-перше, що ніхто, крім прокурора, не може здійснювати у кримінальному провадженні, яке веде слідчий, процесуальні дії або приймати процесуальні рішення без відома слідчого. По-друге, усі процесуальні рішення слідчий приймає і протоколи та інші процесуальні докумен­ти складає тільки від свого імені незалежно від кількості осіб, які беруть участь у розслідуванні, та їх процесуального статусу. У кримінальному провадженні групою слідчих також діє правило одноособовості розслідування: усі процесуальні докумен­ти складає від свого імені той слідчий, який приймав рішення або провадив слідчу дію, а підсумкові документи (повідомлення про підозру, рішення про виділення, об' єднання кримінальних справ, обвинувальний акт тощо) складаються від імені старшого слідчої групи (про порядок утворення слідчої групи і призначення старшо­го слідчого див. коментар до п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК).

3. Відповідно до статей 215, 298 КПК досудове розслідування кримінальних про­ступків здійснюється у формі дізнання згідно із загальними правилами досудового розслідування. У статті 216 КПК щодо підслідності, вказано, що досудове розсліду­вання кримінальних правопорушень, тобто злочинів і кримінальних проступків, здійснюють слідчі органів внутрішніх справ і слідчі органів державного бюро роз­слідувань.

4. Зобов'язання органу досудового розслідування застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення його ефективності передбачає вчинення слідчим не всіх слідчих і процесуальних дій, передбачених КПК, а саме тих, без яких неможливе законне, обґрунтоване, всебічне, неупереджене і своєчасне кримінальне провадження. Критерії ефективності досудового розслідування випливають із завдань криміналь­ного судочинства (ст. 2), головним із яких є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Якщо наведені завдання визнати за мету досудового розслідування, то позитивний результат, досягнутий в їх реалізації завдяки додержан­ню слідчим, прокурором законності і обґрунтованості розслідування, своєчасному всебічному і повному з' ясуванню обставин вчинення злочину або кримінального проступку у конкретних кримінальних провадженнях, можна визначити як ефектив­ність розслідування.

Стаття 39

Керівник органу досудового розслідування

1. Керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування.

2. Керівник органу досудового розслідування уповноважений:

1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих;

2. відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивова­ною постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, пе­редбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового роз­слідування;

3. ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора;

4. вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим;

5. погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених цим Кодексом;

6. здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого;

7. здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3. Керівник органу досудового розслідування зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються у письмовій формі. Невиконання керівником ор­гану досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відпові­дальність.

1. Під загальним визначенням керівника слід розуміти службову особу, призна­чену на посаду в порядку, передбаченому Законом України або іншим нормативним актом, наділену організаційними та іншими повноваженнями відповідною посадовою інструкцією. Керівники органів досудового розслідування, перелік яких наведено у п. 8 ст. 3 КПК, мають повноваження організаційні і контрольно-процесуальні. Орга­нізаційні повноваження керівника відповідного органу досудового розслідування визначаються відомчими нормативними актами. Так, наприклад, за відомчими нор­мативно-правовими актами МВС України передбачено, що начальник слідчого відді­лу (відділення) міськрайліноргану з метою організації досудового розслідування встановлює розпорядок роботи слідчого відділу (відділення), вимагає та контролює дотримання службової дисципліни, порушує в установленому порядку клопотання про заохочення працівників чи притягнення їх до дисциплінарної відповідальності; забезпечує своєчасний виїзд слідчих на місця подій за заявами і повідомленнями про злочини, які належать до підслідності слідчих органів внутрішніх справ, та якісну роботу з документування протиправних дій тощо.

2. Частина друга коментованої статті визначає процесуальні повноваження керів­ника органу досудового розслідування, які на відміну від наглядових процесуальних повноважень прокурора мають відомчий контрольно-процесуальний характер:

1) визначення керівником органу досудового слідства слідчого, який здійснюва­тиме досудове розслідування, або групи слідчих має двоякий характер: з одного боку, це організаційне рішення, яким забезпечується рівномірний розподіл навантаження на слідчих одного підрозділу, а з другого - процесуальне, оскільки воно є підставою для слідчого розпочати кримінальне провадження. У КПК відсутня норма, яка б вста­новлювала підстави і порядок створення слідчої групи, але, виходячи із повноважен­ня керівника органу досудового розслідування щодо призначення старшого слідчої групи, слід зробити висновок, що він може прийняти рішення і про утворення слідчої групи з числа підлеглих йому слідчих;

2. повноваження керівника органу досудового розслідування щодо відсторонення слідчого від розслідування можливе тільки у трьох випадках: за ініціативою проку­рора, з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора за наявності підстав для відводу слідчого або у разі неефективного розслідування. В усіх випадках від­сторонення слідчого оформлюється вмотивованою постановою. У разі необхідності заміни слідчого за інших підстав (хвороба, відпустка, звільнення тощо) керівник ви­значає слідчого (слідчих), який здійснюватиме подальше досудове розслідування, керуючись п. 1 ч. 2 коментованої статті;

3. ознайомлення керівника органу досудового розслідування з конкретним кри­мінальним провадженням відбувається з метою як своєчасного виявлення процесу­альних порушень, так і надання допомоги слідчому в здійсненні ефективного роз­слідування. Письмова вказівка керівника органу досудового розслідування, виходячи із загальних вимог гл. 5 розд. 1 КПК до форми і змісту процесуальних документів, повинна містити: назву посади, прізвище та ініціали слідчого, якому надається вка­зівка; назву кримінального провадження і його реєстраційний номер у ЄРДР; перелік дій, які необхідно виконати, та/або рішень, які необхідно прийняти; посилання на мету виконання вказівок; за необхідності - викладення порядку і засобів виконання про­цесуальних дій; строк виконання вказівки. Посилання у цій нормі на те, що вказівки керівника органу досудового слідства не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора, означає, що відомчий процесуальний контроль на досудовому розсліду­ванні не може підміняти нагляд прокурора, тим більше, що нагляд здійснюється у формі процесуального керівництва;

4. керівник органу досудового розслідування не лише уповноважений, але й зобов'язаний вжити заходи до усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим, оскільки він несе особисту відповідальність за стан слідчої ді­яльності у підпорядкованому йому підрозділі. Слід мати на увазі, що керівник органу досудового розслідування не може особисто скасувати незаконне рішення слідчого, але повинен в такому випадку звернутись до відповідного прокурора із клопотанням про його скасування. Іншими процесуальними заходами керівника слідчого підрозді­лу щодо усунення порушень закону слідчим є відсторонення його від проведення досудового розслідування, надання письмових вказівок щодо забезпечення його за­конності. До організаційних повноважень керівника органу досудового розслідування щодо усунення порушень вимог закону слідчим потрібно віднести його повноважен­ня порушувати в установленому відомчими нормативними актами порядку клопотан­ня про притягнення слідчого до дисциплінарної відповідальності;

5. керівник органу досудового розслідування наділений повноваженням ініціюва­ти перед прокурором вищого рівня розгляд незгоди підлеглого слідчого із відмовою наглядаючого прокурора у погодженні клопотання до слідчого судді про застосуван­ня заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшуко- вих) дій чи негласних слідчих розшукових дій (див. коментар до ч. 3 ст. 40 КПК). Він також має повноваження звернутися до прокурора щодо продовження у разі необхід­ності строку проведення слідчим негласної (розшукової) слідчої дії (див. коментар до ч. 5 ст. 246 КПК);

6) здійснення керівником слідчого підрозділу досудового розслідування особисто має сенс тільки в тому випадку, коли злочин викликав певний суспільний резонанс і кримінальне провадження щодо нього викликає процесуальні й тактичні ускладнення. Маючи у такому провадженні статус слідчого, керівник органу досудового слідства демонструє своїм підлеглим прийоми забезпечення ефективності розслідування.

3. З метою запобігання конкуренції на досудовому розслідуванні між наглядом прокурора та відомчим процесуальним контролем КПК передбачає обов'язковість законних доручень і вказівок прокурора, які повинні надаватись керівнику слідчого підрозділу у письмовій формі. Невиконання їх тягне за собою законом відповідаль­ність. Другим елементом запобігання такій конкуренції є відсутність серед повнова­жень керівника органу досудового розслідування права на його участь у проведенні слідчим слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій, а також особис­то проводити у кримінальному провадженні слідчого будь-які слідчі (розшукові) дії.

Стаття 40

Слідчий органу досудового розслідування

1. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення про­цесуальних дій.

2. Слідчий уповноважений:

   1. починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Ко­дексом;

   2. проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом;

   3. доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшуко­вих) дій відповідним оперативним підрозділам;

   4. призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

   5. звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слід­чих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

   6. повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

   7. за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;

   8. приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу;

   9. здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3. У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопо­тання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або від­мовляє у його погодженні.

4. Слідчий зобов 'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які нада­ються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень про­курора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

5. Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцево­го самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слід­чого.

1. Слідчий - службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК, здійсню­вати досудове розслідування кримінальних правопорушень (див. коментар до п. 17 ст. 3 КПК). У кримінальному провадженні слідчий може також здійснювати управлінську діяльність, якщо він призначений керівником органу досудового розслідування стар­шим слідчої групи. Посилання законодавця на те, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій, з одного боку, співвідно­ситься із положенням щодо здійснення розслідування слідчим одноособово (див. коментар до ч. 2 ст. 38 КПК), а з другого - означає, що він не лише повинен забезпе­чити законність і своєчасність розслідування, а й не повинен виконувати незаконні вказівки керівника органу досудового розслідування або прокурора.

2. У частині 2 коментованої статті наведено перелік повноважень слідчого, але він не є вичерпним, оскільки в п. 9 цієї ж частини вказано, що слідчий здійснює інші повноваження, передбачені КПК. До них слід віднести, наприклад, право слідчого витребувати і отримати від перелічених у ч. 2 ст. 93 державних органів, юридичних, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей тощо:

   1. повноваження слідчого починати досудове розслідування виникає з моменту внесення визначених у ч. 5 ст. 214 КПК відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допус­кається (див. коментар до ч. 3 ст. 214 КПК);

   2. проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій як спосіб збирання доказів (див. коментар до ч. 2 ст. 93 КПК) є прерогативою слідчого. І якщо проводити слідчі розшукові дії в одному кримінальному провадженні крім нього може і прокурор, то негласні слідчі (розшукові) дії за відсутності вказівки на їх виконання відповідними оперативними підрозділами може проводити тільки слідчий;

   3. доручення слідчого відповідним оперативним підрозділам (див. коментар до ст. 41 КПК) щодо проведення ними слідчих (розшукових) і негласних слідчих (роз- шукових) дій має на меті, з одного боку, прискорення розслідування у справі: слід­чий не відволікається на проведення нескладних слідчих дій, а з другого - залучен­ня до проведення негласних слідчих (розшукових) дій фахівців з оперативних під­розділів, які мають певний досвід і спеціальну техніку для проведення оперативно- розшукових заходів. Слідчий може доручати проведення тільки тих слідчих (роз- шукових) дій, що можуть бути виконані за його відсутності без шкоди для встанов­лення фактичних даних, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, наприклад, однотипні допити декількох осіб, пред'явлення речей для впізнання, огляд трупа, отримання зразків для експертизи тощо. Потрібно мати на увазі, що слідчий не може доручити оперативному підрозділу виконання слідчої дії з моменту прийняття рі­шення про її проведення: постанови і клопотання щодо виконання слідчої дії скла­дає сам слідчий, він же у випадках, передбачених законом, одержує згоду прокуро­ра й ухвалу слідчого судді і направляє такі матеріали у відповідний оперативний підрозділ як додатки до свого доручення, наприклад, про проведення обшуку у житловому приміщенні. Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій повинно складатись у письмовій формі на ім'я керівника не органу оперативного підрозділу (про оперативні підрозділи див. ко­ментар до ч. 1 ст. 41 КПК), а на ім'я керівника відповідного правоохоронного орга­ну, який згідно зі своїми службовими повноваженнями контролює діяльність і оперативного підрозділу. Наприклад, начальник районного відділу внутрішніх справ відповідає згідно з посадовими обов'язками за діяльність як підрозділу міліції гро­мадської безпеки, так і кримінальної міліції, що є оперативним підрозділом. Вихо­дячи із загальних вимог гл. 5 розд. 1 КПК до форми і змісту процесуальних доку­ментів, письмове доручення слідчого повинно містити: посаду, звання, прізвище та ініціали керівника правоохоронного органу, назву оперативного підрозділу, який повинен виконати доручення; назву кримінального провадження і його реєстрацій­ний номер у ЄРДР; стислий виклад обставин кримінального правопорушення, вста­новлених під час розслідування, перелік дій, які необхідно виконати, і мету їх ви­конання; за необхідності - викладення порядку і засобів виконання процесуальних дій (слідчий не має права вказувати порядок проведення оперативно-розшукових заходів); строк виконання доручення. У реченні «на підставі наведеного, керуючись ...» слід зробити посилання не тільки на п. 3 ст. 40, а й на ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про опера- тивно-розшукову діяльність», яка прямо передбачає обов'язок оперативних підроз­ділів виконувати доручення слідчого та прокурора;

4) збирання доказів слідчим здійснюється, зокрема, шляхом витребування та отри­мання ним висновків ревізій та актів перевірок. Але законодавець наділяє його і по­вноваженням щодо призначення ревізій та перевірок у порядку, визначеному законом. Такий порядок встановлено ЗУ «Про державну контрольно-ревізійну службу України» від 26 січня 1993 р. із змінами і доповненнями. Згідно із п. 5 ст. 11 цього Закону для проведення відповідною контрольно-ревізійною службою ревізії слідчий, який ініці­ює проведення позапланової виїзної ревізії, подає до суду письмове обґрунтування підстав такої ревізії та дати її початку і закінчення, документи, які свідчать про ви­никнення підстав для проведення такої ревізії, а також, на вимогу суду, - інші відо­мості. Рішення суду буде підставою для проведення ревізії. Закон вказує, що обме­ження у підставах проведення ревізій, визначені цим Законом, не поширюються на ревізії, які проводяться після порушення кримінальної справи (початку розслідування за ст. 214) проти посадових осіб підконтрольних установ, що ревізуються, відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

5. повноваження слідчого звертатися до слідчого судді з клопотаннями про за­стосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій випливає з його обов'язку застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудо­вого розслідування (див. коментар до ч. 4 ст. 38 КПК). Такі звернення можливі тільки за погодженням прийнятого слідчим рішення із прокурором;

6. повідомлення про підозру складається слідчим і погоджується із прокурором. При цьому з'ясовується питання, хто буде повідомляти особі про підозру: прокурор або слідчий. Якщо повідомлення про підозру склав прокурор, він може повідомити особі про підозру особисто або доручити таке повідомлення слідчому (див. коментар до статей 278, 279 КПК);

7. за результатами розслідування слідчий складає обвинувальний акт або клопо­тання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, які затверджує прокурор. У разі незгоди прокурора із обвинувальним актом, складеним слідчим, він сам складає новий обвинувальний акт. Прокурор також може скласти і клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру (див. коментар до ст. 291, ч. 5 ст. 499, ст. 511 КПК);

8. повноваження слідчого приймати процесуальні рішення у випадках, передба­чених КПК, здійснюється у формі винесення постанови. Слід мати на увазі, що КПК передбачив важливе повноваження слідчого: винесення постанови, коли він визнає це за необхідне (див. коментар до ч. 3 ст. 110 КПК). Слідчий може прийняти рішення про закриття кримінальної справи у випадках, які виключають подальше її розсліду­вання. Перелік таких обставин наведений у ч. 1 ст. 284 КПК.

   3. Одним із елементів процесуальної самостійності слідчого є його право на оскар­ження рішень, дій чи бездіяльності прокурора особисто (див. коментар до статей 311-313 КПК). Але в ч. 3 коментованої статті встановлено особливий порядок оскар­ження слідчим відмови наглядаючого прокурора у погодженні клопотання до слідчо­го судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, прове­дення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих розшукових дій: ініціювати розгляд питань, порушених слідчим у клопотанні до слідчого судді, може тільки ке­рівник органу досудового розслідування.

   4. КПК передбачає обов' язковість для слідчого законних доручень і вказівок про­курора, що повинні надаватись у письмовій формі. Невиконання їх спричиняє для слідчого передбачену законом відповідальність. Таке положення кримінального про­цесуального закону не обмежує процесуальну самостійність слідчого, оскільки він може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність прокурора (див. коментар до статей 311-313 КПК).

5. Слідчий, здійснюючи розслідування у кримінальному провадженні, є само­стійним у своїй діяльності, втручання в яку, крім керівника органу досудового розслідування, прокурора і судді, є незаконним і тягне за собою кримінальну від­повідальність за ст. 343 КК. Елементами процесуальної самостійності слідчого є його право починати досудове розслідування, приймати процесуальні рішення у кримінальному провадженні, оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням. Гарантією забезпечення процесуальної самостійності слідчого є встановлена кри­мінальним процесуальним законом процедура досудового розслідування; заборо­на втручання в діяльність слідчого осіб, які не мають на те повноважень; особли­вий порядок притягнення його до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади. Так, відповідно до Тимчасового положення про органи досудового слідства МВС України, затвердженого наказом МВС України від 15 червня 2011 р. № 336, притягнути слідчого до дисциплінарної відповідальності можуть тільки началь­ники слідчих управлінь (відділів) ГУМВС, УМВС України, начальник ГСУ МВС України і міністр внутрішніх справ України, а також особи, які виконують їх обов'язки.

Стаття 41

Оперативні підрозділи

1. Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Держав­ної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та не­гласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора.

2. Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного під­розділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підроз­ділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

3. Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов 'язковими для виконання оперативним під­розділом.

1. Перелічені у ч. 1 коментованої статті оперативні підрозділи є складовими структурами відповідних правоохоронних органів. Але їх особливість полягає в тому, що вони наділені законом повноваженнями з проведення оперативно-розшу- кових заходів. До таких підрозділів відповідно до ст. 5 ЗУ «Про оперативно-роз- шукову діяльність» належать: в органах внутрішніх справ - кримінальна, транспорт­на та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою зло­чинністю, підрозділи внутрішньої безпеки, судова міліція; в органах безпеки - опе­ративні підрозділи контррозвідки, військова контррозвідка, захисту національної державності, спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою зло­чинністю, оперативно-технічні, внутрішньої безпеки, оперативного документуван­ня, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та пра­цівників правоохоронних органів; в органах, що здійснюють контроль за додержан­ням податкового законодавства, - оперативні підрозділи податкової міліції; в органах Державної пенітенціарної служби України - оперативні органи і установи виконан­ня покарань та слідчих ізоляторів; в органах Державної прикордонної служби Укра­їни - розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу ви­конавчої влади у справах охорони державного кордону (агентурної розвідки, опера­тивно-технічний, власної безпеки), оперативно-розшукові підрозділи відповідного спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охо­рони державного кордону та його територіальних органів, підрозділи з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони, забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, оперативного документування та оперативно-технічний; в органах Державної митної служби України - оперативні підрозділи, які ведуть боротьбу із контрабандою. Перелічені органи здійснюють слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії за пись­мовими дорученнями слідчого, прокурора у конкретному кримінальному прова­дженні (про вимоги до письмового доручення слідчого див. коментар до п. 3 ст. 40 КПК).

2. Посилання у ч. 2 коментованої статті на те, що під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повнова­женнями слідчого, означає, що він, по-перше, повинен виконувати будь-яку слідчу дію відповідно до процесуальної форми, встановленої кримінальним процесуальним законом, і, по-друге, може, користуючись повноваженнями слідчого, застосувати примус при виконанні певної слідчої дії, якщо застосування його передбачено від­повідною нормою КПК (див., наприклад, коментар до ч. 3 ст. 241 КПК). Криміналь­ний процесуальний закон цілком слушно вказує, що співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному прова­дженні за власною ініціативою або звертатися з клопотанням до слідчого судді чи прокурора, оскільки в кримінальному процесуальному законі діє правило одноосо­бового досудового розслідування слідчим, відповідно до якого ніхто, крім прокуро­ра, не може здійснювати у кримінальному провадженні, яке веде слідчий, процесу­альні дії або приймати процесуальні рішення без відома слідчого (див. коментар до ч. 2 ст. 38 КПК).

3. Посилання у ч. 3 коментованої статті на те, що доручення слідчого, проку­рора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативними підрозділами, відображено і в ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», де більш детально прописа­но, що «письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій та не­гласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, прокурором у межах компетен­ції та в установленому порядку, є обов' язковими до виконання оперативним під­розділом».