Глава 26

ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

§ 1. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового

розслідування

Стаття 303

Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження

1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи без­діяльність слідчого або прокурора:

1. бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отри­мання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тим­часово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов 'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним пред­ставником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна;

2. рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потер­пілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисни­ком чи законним представником;

3. рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, по­терпілим, його представником чи законним представником;

4. рішення прокурора про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником;

5. рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;

6. рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;

7. рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про прове­дення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;

8. рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - під­озрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представ­ником чи законним представником.

   2. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розгляда­ються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

   3. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини пер­шої цієї статті.

1. Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності на стадії досудового розслі­дування, якому присвячено гл. 26 КПК, є важливою гарантією захисту прав учасників кримінального процесу і відповідно до ст. 7 цього Кодексу - однією із засад кримі­нального провадження. Аналогічна гл. 22 «Оскарження дій слідчого і прокурора» містилася і в КПК 1960 року.

Порівняльний аналіз цих глав наочно свідчить про гуманізацію та оптимізацію порядку оскарження рішень сторони обвинувачення у вітчизняному кримінальному судочинстві.

Це випливає навіть із самої назви згаданих глав: за старим Кодексом оскарженню підлягали тільки дії слідчого і прокурора, за новим - також їхні рішення та бездіяль­ність.

У попередньому КПК оскарженню дій слідчого і прокурора окремо були присвя­чені відповідно статті 234, 236. У новому КПК положення щодо слідчих і прокурорів об'єднано в одні статті.

Відсутні у КПК 2012 року і норми, що регулюють порядок оскарження постанов про відмову в порушенні та про порушення справи у зв'язку зі скасуванням самого поняття «кримінальна справа» на стадії досудового розслідування.

Слід також зазначити, що у новому КПК знайшло відображення рішення КСУ від 30 січня 2003 р. №3-рп щодо неконституційності положень, які унеможливлювали розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора.

Частиною 1 ст. 303 нового КПК окремими пунктами визначено предмети оскар­ження і залежно від цього - їх суб'єкти. Розкриття понять, що визначають зміст певних процесуальних дій та статус і повноваження конкретних учасників кримінального судочинства, містяться у відповідних нормах КПК.

Наприклад, бездіяльність слідчого, прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, нездійснення інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, оскаржується заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна; рішення про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представ­ником; про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його пред­ставником чи законним представником тощо.

При цьому у ч. 1 цієї статті передбачено диференціацію як предмета оскаржен­ня заходів, що вживаються слідчим або прокурором. Так, у п. 1 йдеться про їх без­діяльність, у пп. 2, 3, 4, 5, 7, 8 - про рішення, а у п. 6 - про рішення, дії чи безді­яльність.

Крім того, у пп. 3 і 4 розмежовано рішення про закриття кримінального прова­дження, прийняті слідчим та прокурором, і залежно від цього визначено суб'єкти оскарження. У першому випадку - це заявник, потерпілий, його представник чи за­конний представник, у другому - крім того, ще й підозрюваний, його захисник чи законний представник. Таким чином наголошується, на особливій ролі прокурора як сторони обвинувачення в кримінальному процесі, який має право в порядку нагляду самостійно скасувати рішення слідчого про закриття кримінального провадження (абзац 2 ч. 2 ст. 305 КПК).

Застосований у ч. 1 ст. 303 КПК підхід дозволяє впорядкувати і максимально кон­кретизувати підстави та порядок оскарження чітко визначеними суб'єктами відповід­них процесуальних рішень.

Така конструкція цієї норми має і неабияке практичне значення, адже позбавляє процедуру оскарження процесуальних рішень певної невизначеності, а слідчі підроз­діли і прокуратуру - зайвої завантаженості, яка відволікає їх від виконання основних функцій з розслідування кримінальних правопорушень.

Частина 1 ст. 303 КПК наводить вичерпний перелік випадків і суб'єктів оскар­ження рішень, дій чи бездіяльності сторони обвинувачення при досудовому роз­слідуванні.

Натомість відповідні норми попереднього КПК таких умов оскарження не перед­бачали, коло осіб, які могли подати скаргу, не встановлювали.

2. На відміну від ч. 1 ч. 2 ст. 303 не конкретизує види інших рішень, дій чи безді­яльності, які можуть бути оскаржені, а також суб'єкти оскарження.

Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розгляда­ються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Оскільки у цій та інших нормах КПК не розкривається поняття «інші» стосовно об'єктів оскарження, то, таким чином, до них можна віднести будь-які рішення, дії чи бездіяльність прокурора чи слідчого, за винятком тих, що зазначені у ч. 1 ст. 303 КПК.

З огляду на те, що у статтях 314-316 цього Кодексу не передбачено особливого порядку розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора у під­готовчому провадженні, такий розгляд має відбуватися за загальними правилами, визначеними цими статтями.

2. Частиною 3 ст. 303 КПК встановлено, що під час підготовчого судового засідан­ня можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, пе­редбачені пп. 5 та 6 ч. 1 цієї статті.

Таким чином можна зробити висновок, що рішення, дії чи бездіяльність сторони обвинувачення, зазначені у пп. 1-4, 7 і 8, можуть бути оскаржені тільки під час до- судового розслідування.

Виняток становлять лише рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим та їхні рішення, дії чи бездіяльність при застосуванні заходів безпеки - вони можуть бути оскаржені як на стадії досудового розслідування, так і під час під­готовчого провадження.

Строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження

1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

2. Скарга повертається, якщо:

   1. скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу;

   2. скарга не підлягає розгляду в цьому суді;

   3. скарга подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

3. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її по­дала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

4. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скар­га подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскар­женню.

5. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

6. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

7. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Стаття 304 КПК регламентує різні процесуальні інститути: строк подання скар­ги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, її повернення або відмова у відкритті провадження. Оскільки ці положення мають споріднений характер і пов'язані між собою, можна вважати, що їх об'єднання в одній статті є виправданим.

Стаття, що коментується, також має на меті оптимізацію кримінального процесу в частині оскарження рішень слідчого чи прокурора, оскільки обмежує право оскар­ження певними часовими рамками, визначає підстави для повернення скарги та від­мови у відкритті по ній провадження.

Частиною 1 статті встановлено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слід­чого чи прокурора, передбачені ч. 1 ст. 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Зазначена норма передбачає вісім випадків такого оскарження. Таким чином цей строк не поширюється на вирішення скарг щодо інших рішень, дій чи бездіяльності слід­чого або прокурора (ч. 2 ст. 303 КПК), які розглядаються під час підготовчого про­вадження згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії. Згідно з ч. 1 ст. 110 КПК про­цесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, а частина третя цієї статті визначає, що рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Тому це положення стосуєть­ся саме рішень зазначених службових осіб сторони обвинувачення, а їх дії чи безді­яльність мають бути оскарженні протягом десяти днів з моменту вчинення.

У даному разі законодавець пов'язує початок строку оскарження саме з днем отримання копії відповідної постанови, не згадуючи про спосіб її одержання. Однак із огляду на положення ст. 111 КПК, згідно з якими про прийняте процесуальне рі­шення слідчий чи прокурор має повідомити певного учасника кримінального прова­дження, уявляється, що він повинен отримати копію постанови після його повідо­млення про це як процесуальної дії. Відповідно до ч. 3 цієї статті повідомлення здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом.

У випадках, коли слідчий чи прокурор не повідомив про винесену постанову певного учасника процесу, останній може звернутися до них з відповідним клопотан­ням, а одержавши копію рішення, оскаржити його протягом десяти днів. Якщо слідчий, прокурор взагалі не надішлють винесеної постанови учаснику провадження, він може оскаржити це як бездіяльність.

2. У частині 2 ст. 304 обумовлюються підстави для повернення скарги:

   1. скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу;

   2. скарга не підлягає розгляду в цьому суді;

   3. скарга подана після закінчення строку, передбаченого ч. 1 цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

Перелік осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора відповідно до предмета оскарження, міститься у ч. 1 ст. 303 цього Кодексу. Скарги з інших питань, які розглядаються під час підготовчого провадження, пода­ються відповідними учасниками такого провадження.

Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, у межах юрисдикції якого знаходиться орган досудо- вого розслідування, з урахуванням вимог статей32 і 33 цього Кодексу щодо територі­альної та інстанційної підсудності.

Частина 1 цієї статті встановлено строк - 10 днів. Згідно зі ст.115 КПК при об­численні строку днями не береться до уваги той день, від якого починається строк. Строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку. Якщо відпо­відну дію належить вчинити в суді, то строк закінчується у встановлений час закін­чення робочого дня в цих установах.

Поновлення процесуального строку за ст. 117 цього Кодексу здійснюється, якщо він пропущений із поважних причин.

2. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скар­га подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскар­женню.

Таким чином, на відміну від повернення скарги для відмови у відкритті прова­дження по ній існує тільки одна підстава - коли вона не підлягає оскарженню.

2. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, що можуть бути предметом оскарження, визначено у ч. 1 ст. 303 КПК. Однак у даному випадку існує певна неви­значеність щодо «інших» рішень, дій чи бездіяльності зазначених осіб, які розгляда­ються під час підготовчого провадження. Адже в цьому разі предмет оскарження, по суті, не обмежується. Можна припустити, що законодавець мав на увазі порядок, згідно з яким відмова у відкритті провадження стосується тільки скарг, які розгляда­ються.

3. Копії ухвал про повернення скарги та про відмову у відкритті провадження не­відкладно надсилаються особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

4. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до гл. 31 цього Кодексу.

5. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом. Отже, при відмові у відкритті прова­дження повторне звернення до суду не передбачається.

Стаття 305

Правові наслідки подання скарги на рішення, дії чи бездіяль­ність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування

1. Подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування не зупиняє виконання рішення чи дію слідчого, прокурора.

2. Слідчий чи прокурор можуть самостійно скасувати рішення, передбачені пунктами 1, 2, 5 і 6 частини першої статті 303 цього Кодексу, припинити дію чи бездіяльність, які оскаржуються, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.

Прокурор може самостійно скасувати рішення, що передбачене пунктом 3 час­тини першої статті 303 цього Кодексу і оскаржується в порядку, передбаченому частиною п 'ятою статті 284 цього Кодексу, що тягне за собою закриття прова­дження за скаргою.

1. Частиною 1 цієї статті встановлено правило, за яким подання скарги на рішен­ня, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування не зупиняє виконання рішення чи дію слідчого, прокурора (про зупинення бездіяльнос­ті, звісно, не йдеться, вона не може бути «зупинена», а тільки припинена у відповідних випадках самостійно слідчим, прокурором або слідчим суддею, який вправі ухвалити рішення про зобов'язання вчинити певну дію). Це положення також спрямовано на оптимізацію досудового провадження, оскільки інакше розслідування кримінальних правопорушень може бути взагалі паралізовано.

У КПК 1960 р. не було окремої статті, присвяченої правовим наслідкам подання скарги на дії слідчого чи прокурора, але ч. 4 ст. 234 було передбачено, що подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржується, коли це не визнає за потрібне слідчий або прокурор.

2. Натомість ст. 305 КПК такого застереження не встановлює, оскільки законодав­цем застосовано інший підхід для законодавчого врегулювання цього питання: слідчий чи прокурор, коли визнає за необхідне, не зупиняє виконання дії, а згідно з ч. 2 цієї статті слідчий чи прокурор можуть самостійно скасувати рішення, передбачені пп. 1, 2, 5 і 6 ч.1 ст. 303 цього Кодексу, припинити дію чи бездіяльність, які оскаржуються, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.

Крім того, прокурор може самостійно скасувати рішення, що передбачене п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК і оскаржується в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 284 КПК, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.

Таким чином, бездіяльність слідчого, прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР, неповернення тимчасово вилученого майна, нездійснення інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити; їх рішення про зупинення досудового розслідуван­ня, про відмову у визнанні потерпілим; рішення, дії чи бездіяльність при застосуван­ні заходів безпеки можуть бути самостійно скасовані чи припинені ними самими.

Але рішення слідчого про закриття кримінального провадження скасовується тільки прокурором, при цьому за умови, що скаргу подано заявником, потерпілим протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови. Тобто можна зробити висновок, що за скаргою їх представника чи законного представника постанова слід­чого про закриття кримінального провадження може бути скасована слідчим суддею. Крім того, незалежно від надходження скарги прокурор може скасувати таке рішення слідчого протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови.

Що стосується рішення прокурора про закриття кримінального провадження, то за скаргою заявника, потерпілого, його представника чи законного представника, під­озрюваного, його захисника чи законного представника воно може бути скасовано слідчим суддею.

Стаття 306

Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування

1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування роз­глядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розгля­даються не пізніше п 'яти днів з моменту надходження скарги.

3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, пред­ставника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

1. Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності відповідно до п. 17 ч.1 ст. 7 КПК визнано однією із загальних засад кримінального провадження.

Слід зауважити, що новий КПК на відміну від попереднього КПК 1960 р. не перед­бачає інституту оскарження учасниками кримінального провадження, іншими заінтер­есованими особами дій та бездіяльності слідчого прокурору, а прокурора - вищесто­ящому прокурору.

Відтепер повноважним суб'єктом розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого та прокурора визначено нового учасника кримінального процесу - слідчо­го суддю, до повноважень якого п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК віднесено здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному прова­дженні.

Своєрідним винятком із правила коментованої статті можна вважати положення ч. 5 ст. 284 - щодо права прокурора скасовувати постанови слідчого про закриття кримінального провадження за скаргою заявника, потерпілого та ст. 308 - щодо пра­ва підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого оскаржувати прокурору вищого рівня недотримання розумних строків.

Безпосередньо порядок розгляду слідчим суддею скарг на рішення, дії чи безді­яльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування регламентує комен­тована стаття.

У частинах 1, 2 та 3 цієї статті законодавець розкрив три складові такого порядку, до яких відніс: правила розгляду скарг, строки розгляду, вимоги до переліку осіб, участь яких у процесі розгляду скарг є обов'язковою.

Слід звернути увагу на те, що у коментованій статті вживається узагальнююче поняття - «скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора», предмет­ні ж їх ознаки визначені в іншій статті КПК, а саме ст. 303. Ця стаття класифікує скарги за предметом оскарження. Умовно їх можна поділити на дві категорії - за пере­ліком, визначеним у ч.1 цієї статті, та так звані «інші скарги», передбачені її ч. 2.

Необхідно зауважити, що для вказаних категорій скарг передбачені різні вимоги щодо стадій кримінального провадження, на яких є допустимим їх розгляд слідчим суддею. Якщо для скарг, визначених ч. 1 ст. 303 - це час досудового розслідування, то для визначених ч. 2 - час підготовчого провадження у суді.

Для так званих «інших скарг» законодавцем не передбачено жодного критерію для оцінювання їх допустимості. Відповідно й не визначено, хто саме і у зв'язку із чим може подавати такі скарги, наслідки їх подачі та можливі шляхи розв'язання. Проте досвід пострадянських держав, які прийняли нове кримінальне процесуальне законо­давство, вказує на обов'язкове обумовлення цих моментів (див. ст. 125 КПК Російської Федерації на ін.). Регулював це питання певним чином і попередній Кодекс. Так, на­приклад, згідно з вимогою ч. 3 ст. 23 6⁷ Кодексу 1960 р. скарга на постанову про по­рушення кримінальної справи за фактом мала бути подана з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи. Недостатність обґрунтуван­ня порушення прав та інтересів визнавалося підставою для відмови у відкритті про­вадження з розгляду скарги.

Залишення вказаного питання неврегульованим у новому Кодексі, не без сумніву, призводитиме до неоднозначності розуміння суб'єкта звернення з «іншою скаргою» та її предмета. Проте відмовити у прийнятті такої скарги і її розгляді буде неможливо з огляду на припис ч. 4 ст. 304 КПК, згідно з яким відмова слідчого судді у відкритті провадження за скаргою допускається лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.

Частина 1 коментованої статті вимагає, щоб скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядалися слідчим суддею місцевого суду згідно з правила­ми судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 КПК, з урахуванням положень цієї глави.

Проте ні ця стаття, ні жодна інша КПК не визначає їх підсудність - до якого саме місцевого суду може бути оскаржено особою рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора.

Кодекс 1960 року, на відміну від нового, ці питання врегульовував у спеціальних статях, які передбачали оскарження за предметом. За закріпленим ним правилом рі­шення органу дізнання, слідчого та прокурора оскаржувалися до районного міського суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка їх прийняла (статті 23 6¹, 23 6², 23 6⁵, 236⁷ та ін.).

У частині 1 згаданих статей 318-380 КПК йдеться про загальні положення судо­вого розгляду, про окремі ж особливості розгляду скарг даної категорії див. пп. 1-7 коментаря до цієї статті.

2. Частина 2 коментованої статті встановлює загальне правило щодо гранично допустимих строків розгляду слідчим суддею скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування - 72 години з моменту над­ходження відповідної скарги. Виняток становлять лише скарги на рішення про за­криття кримінального провадження, для яких передбачено можливість розгляду у строк не пізніше п'яти днів з моменту надходження скарги.

3. Згідно з приписом ч. 3 цієї статті розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування має здійснюватися за обов'язкової участі: особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. При цьому наголошується, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги. Причини їх відсутності у статті не обумовлено. Слід вважати, що маються на увазі саме ті випадки, коли слідчому та прокуророві заздалегідь було повідомлено про розгляд скарг на їх рішен­ня, дії чи бездіяльність, але вони без поважних причин не з'явилися на запрошення взяти участь у розгляді.

На відміну від Кодексу 1960 р. коментована стаття не передбачає вимог щодо по­відомлення слідчим суддею особи, яка подала скаргу, її захисника, представника, слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується, про час роз­гляду скарги та право взяти участь в її розгляді. Напевно, на думку законодавця, по­силання в ч. 1 цієї статті на правила судового розгляду, передбачені статтями 318-380 КПК, є достатніми і мають компенсувати відсутність зазначених вимог. Адже ч. 2 ст. 318 передбачає здійснення судового розгляду в судовому засіданні з обов'язковою участю сторін кримінального провадження.

Рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування

1. За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.

2. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи без­діяльність під час досудового розслідування може бути про:

   1. скасування рішення слідчого чи прокурора;

   2. зобов 'язання припинити дію;

   3. зобов 'язання вчинити певну дію;

   4. відмову у задоволенні скарги.

3. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи без­діяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

1. Частина 1 коментованої статті закріплює вимогу щодо форми судового рішення за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи проку­рора під час судового розслідування та порядку його ухвалення.

Загальні положення щодо процесуальних рішень розкриває ст. 110 КПК. За пра­вилом ч. 2 її судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які мають від­повідати вимогам, передбаченим ст. 369, 371-374. Зміст ухвали регламентує ст. 372 цього Кодексу, порядок ухвалення - ст. 371.

2. Частина 2 статті встановлює вичерпний перелік рішень слідчого судді, який він може ухвалити за результатами розгляду скарги: скасувати рішення слідчого та про­курора, зобов'язати їх припинити/ вчинити дію, відмовити у задоволенні скарги.

3. Частина 3 статті забороняє оскарження жодного з рішень слідчого судді, ухва­леного ним за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчо­го чи прокурора, окрім рішення про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

За правилом ч. 2 ст. 309 така ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Стаття 308

Оскарження недотримання розумних строків

1. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудово- го розслідування.

2. Прокурор вищого рівня зобов 'язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному прокурору обов 'язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесу­альних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невід­кладно письмово повідомляється про результати її розгляду.

3. Службові особи, винні в недотриманні розумних строків, можуть бути при­тягнуті до відповідальності, встановленої законом.

1. Вказана стаття є своєрідним винятком із встановленого ст. 306 цього Кодексу загального правила оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого та прокурора на досудовому розслідуванні, зокрема, в частині визначення уповноваженого на розгляд таких скарг суб'єкта.

Так, якщо відповідно до ст. 306 скарги на всі рішення, дії чи бездіяльність слідчо­го та прокурора мають розглядатися слідчим суддею місцевого суду, то згідно ст. зі 308 недотримання процесуальних строків може бути оскаржено прокурору вищого рівня, а отже, саме він є уповноваженим на їх розгляд.

Водночас системний аналіз коментованої статті та статей 303 та 306 КПК засвідчив певну неузгодженість їх положень між собою.

Предметом оскарження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 визнано бездіяльність слід­чого, прокурора у формі нездійснення процесуальних дій, які вони зобов'язані були вчинити у визначений цим Кодексом строк. До уваги не взято, що невчинення про­цесуальних дій у встановлений строк перебуває у прямій залежності від питання недотримання розумних строків. Адже поняття розумності строків досудового роз­слідування саме і полягає в тому, що ці строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Вказане дає підстави для висновку, що статті 303, 306 та 308 відносно одного і того ж самого предмета оскарження фактично передбачають різні процедури оскарження, наслідки, різних суб'єктів оскарження та суб'єктів розгляду скарг.

Якщо згідно з приписом п. 1 ч. 1 ст. 303 та ч. 1 ст. 306 «нездійснення інших про­цесуальних дій, які слідчий чи прокурор зобов'язані були вчинити у визначений цим Кодексом строк» може бути оскаржено заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представ­ником, володільцем тимчасово вилученого майна слідчому судді, то порушення ро­зумних строків відповідно до вимог ст. 308 - підозрюваним, обвинуваченим і потер­пілим оскаржується вищестоящому прокурору.

Концептуально - важливим є окреслений у коментованій статті предмет оскар­ження - недотримання розумних строків.

Право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку гарантоване ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (указ Президії ВРУ про ра­тифікацію від 19.10.1973 р.) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основопо­ложних свобод, 1950 року (закон про ратифікацію від 17.07.97).

Критерії розумності строків у кримінальному процесі вперше визначені саме у цьому КПК.

Згідно з наданим у ст. 28 визначенням «розумними» вважаються ті строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесу­альних рішень. Відповідно вони не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Критеріями для визначення розумності строків законодавець визначив: складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачених та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється проваджен­ня, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування, тощо; поведінку учасників кримінального провадження; спосіб здій­снення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Кодекс гарантував кожному, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне проваджен­ня щодо нього було закрите (див. ст. 28 КПК).

Вперше на законодавчому рівні було закріплено запобіжники для випадків продо­вження строків досудового розслідування.

Так, гранично допустимим максимальним строком, на який може бути продовже­но розслідування злочину невеликої або середньої тяжкості, визначено шість місяців, а для тяжкого або особливо тяжкого злочину - дванадцять місяців із дня повідомлен­ня особі про підозру (див. ст. 219). Більше того, встановлено умови продовження строку:

• до трьох місяців, якщо розслідування неможливо закінчити внаслідок складнос­ті провадження;

• до шести місяців - внаслідок особливої складності провадження;

• до дванадцяти місяців - внаслідок виняткової складності провадження (див. ст. 294).

Частина 1 коментованої статті розкриває перелік осіб, яким надається право оскар­жити недотримання розумних строків слідчим, прокурором. Цей перелік є вичерпним і до нього віднесені: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий. При цьому, яким чином, на думку законодавця, обвинувачений, яким згідно з роз'ясненями ч. 2 ст. 42 КПКє особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду, реалізовуватиме своє право - оскаржуватиме недотримання розумних строків вищестоящому прокуророві на досудовому слідстві - не розкрито.

Крім переліку суб'єктів оскарження обумовлюється також суб'єкт розгляду вка­заних скарг - «прокурор вищого рівня».

6. Для визначення прокурора вищого рівня слід керуватися ст. 13 ЗУ «Про про­куратуру», яка визначає систему органів прокуратури. Згідно ч. 1 цієї статті (у редак­ції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийнят­тям Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року) «Систе­му органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах облас­них), міські, районні, міжрайонні, районні в містах. У разі необхідності Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур». Крім того, до уваги має бути взято положення ч. 1 ст. 37 та п. 9 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу.

Ще однією особливістю такого оскарження є визначення стадії, коли воно є мож­ливим - під час досудового розслідування.

Згідно з роз'ясненням п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК ця стадія кримінального провадження починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відпо­відальності.

2. Частина 2 коментованої статті визначає порядок розгляду прокурором вищого рівня скарги підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого на недотримання розумних строків слідчим чи прокурором.

За встановленим нею правилом прокурор вищого рівня, до якого надійшла така скарга, зобов'язаний її розглянути протягом трьох днів після її подання. Він само­стійно визначатиме наявність підстав для задоволення цієї скарги, керуючись поло­женнями ст. 28 КПК.

У разі прийняття рішення про задоволення скарги від прокурора вимагається надати відповідному прокурору обов'язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Вимога щодо надання прокурором вищого рівня таких вказівок саме відповідному прокурору, а не слідчому обумовлюється передусім положеннями ч. 2 ст. 28 - щодо забезпечення проведення досудового розслідування у розумні строки прокурором та ст. 37 - щодо повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні.

Кодекс зобов'язує прокурора вищого рівня невідкладно у письмовій формі повідо­мляти скаржника про результатами розгляду його скарги. Поняття невідкладності у статті не розкрито. Проте, враховуючи загальну вимогу щодо гранично допустимо­го строку розгляду скарги, - протягом трьох днів, строк повідомлення не повинен його перевищувати.

2. Частина 3 ст. 308 обумовлює можливість притягнення до відповідальності службових осіб, винних у недотриманні розумних строків. Порядок та умови при­тягнення до відповідальності за недотримання розумних строків на даний час зна­ходиться в стадії розробки.