Глава 46

ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ ВИРОКІВ СУДІВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ТА ПЕРЕДАЧА ЗАСУДЖЕНИХ ОСІБ

Стаття 602

Підстави і порядок виконання вироків судів іноземних держав

1. Вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов 'язковість якого надана Верховною Радою України.

2. Уразі відсутності міжнародного договору положення цієї глави можуть бути застосовані при вирішенні питання про передачу засудженої особи для подальшого відбування покарання.

3. Запит про виконання вироку суду іноземної держави, крім запиту про передачу засудженої особи, Міністерство юстиції України розглядає протягом тридцяти днів з моменту надходження запиту. Якщо запит і додаткові матеріали надійшли іно­земною мовою, цей строк продовжується до трьох місяців.

4. При розгляді запиту про виконання вироку суду іноземної держави згідно з час­тиною третьою цієї статті Міністерство юстиції України з 'ясовує наявність під­став, передбачених міжнародним договором України, для його задоволення. З цією метою Міністерство юстиції України може запитувати необхідні матеріали та інформацію в Україні або у компетентного органу іноземної держави.

5. Встановивши відповідність запиту про визнання і виконання вироку суду іно­земної держави умовам, передбаченим міжнародним договором України, Міністер­ство юстиції України направляє до суду клопотання про визнання і виконання вироку суду іноземної держави і передає наявні матеріали.

6. При відмові у задоволенні запиту Міністерство юстиції України повідомляє про це іноземний орган, від якого надійшов запит, з роз'ясненням підстав відмови.

7. Не підлягають виконанню в Україні вироки судів іноземних держав, ухвалені заочно (іп аЬзеп(іа), тобто без участі особи під час кримінального провадження - крім випадків, коли засудженій особі було вручено копію вироку і надано можливість його оскаржити. У задоволенні запиту про виконання вироку суду іноземної держави може бути відмовлено, якщо таке виконання суперечить зобов'язанням України за між­народними договорами України.

8. Вирішення питання про визнання і виконання вироку суду іноземної держави у частині цивільного позову вирішується у порядку, передбаченому Цивільним проце­суальним кодексом України.

9. У випадках, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, якщо вирок суду іноземної держави перед­бачає покарання у виді позбавлення волі, Міністерство юстиції України надсилає засвідчену копію запиту, передбаченого цією статтею, прокурору для звернення до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу до вирішення питання про виконання вироку суду іноземної держави.

1. Допустимість визнання та виконання вироку іноземного суду визначається внутрішнім законодавством кожної конкретної держави, а також її міжнародними до­говорами.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-УІ міжнародний договір України - це укладений у письмовій формі з іно­земною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється між­народним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов' язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Згідно зі ст. 8 цього ж законодавчого акта згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися у формі підписання, ратифікації, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Також ст. 8 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-УІ встановлено, що згода України на обов' язковість для неї міжнародного договору може надаватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.

Статтею 9 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906- УІ передбачено, що ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід' ємною частиною якого є текст міжнародно­го договору.

Цією ж статтею встановлено, що ратифікації підлягають міжнародні договори України:

• політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво, нейтралітет), тери­торіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (мор­ської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні;

• що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;

• загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допо­моги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не пе­редбачених Державним бюджетом України;

• про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;

• про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань;

• що стосуються питань передачі історичних та культурних цінностей Українсько­го народу, а також об'єктів права державної власності України;

• виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України;

• інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена міжнародним догово­ром або законом України.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-УІ затвердженню підлягають міжнародні договори України, які не по­требують ратифікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх затверджен­ня або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або КМУ.

Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Указом Президента України щодо:

• міжнародних договорів, які укладаються від імені України;

• міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, якщо такі до­говори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України.

Затвердження міжнародних договорів України здійснюється постановою КМУ щодо:

• міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, крім договорів, затвердження яких здійснюється Президентом України у формі указу щодо міжнарод­них договорів, які укладаються від імені Уряду України, якщо такі договори встанов­люють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України;

• міжвідомчих договорів, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах КМУ.

Крім того, ст. 12 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-УІ встановлено, що затвердження міжвідомчих договорів, крім тих, що вста­новлюють інші правила, а також тих, що містяться в актах КМУ, здійснюється в по­рядку, встановленому КМУ.

У статті 13 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906- УІ визначено, що рішення про приєднання України до міжнародних договорів або про їх прийняття приймаються щодо:

• договорів, які потребують ратифікації, - у формі закону України про приєднан­ня до міжнародного договору або закону України про прийняття міжнародного до­говору, невід'ємною частиною яких є текст міжнародного договору;

• міжнародних договорів, які укладаються від імені України, які не потребують ратифікації, - у формі указу Президента України;

• міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, які не потре­бують ратифікації, - у формі постанови КМУ.

Також цією статтею Закону встановлено, що рішення про приєднання України до міжвідомчих договорів або про їх прийняття ухвалюються в порядку, встановленому КМУ.

У статті 14 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906- УІ зазначено, що міжнародні договори набирають чинності для України після надан­ня нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього законо­давчого акта в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

На сьогодні Україна є стороною багатосторонніх міжнародних договорів, що ре­гулюють питання міжнародного співробітництва під час кримінального провадження. Серед них необхідно виділити Європейську конвенцію про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р., ратифіковану Україною із заявами та застереженнями ЗУ «Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків» від 26 вересня 2002 р. № 172-ІУ (чинна для України з 12 червня 2003 р.).

2. Зазначимо, що міжнародний договір - це угода між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес і регу­люють їх відносини шляхом утворення взаємних прав і обов'язків. Оскільки проце­дура прийняття міжнародних договорів досить складна і може тривати не один рік, у ч. 2 ст. 602 КПК законодавець передбачив можливість застосування положень гл. 46 КПК при вирішенні питання про передачу засудженої особи для подальшого відбу­вання покарання у разі відсутності відповідного міжнародного договору. Більше того, звертатися з клопотанням про передачу з іноземної держави на територію держави громадянства - це право засудженого, яке, поряд із міжнародними договорами, може бути гарантовано національним законодавством будь-якої країни.

3. Частиною 3 ст. 602 КПК передбачено строки розгляду запиту про виконання вироку суду іноземної держави, крім запиту про передачу засудженої особи, та визна­чено компетентний суб'єкт такого розгляду. Так, питання розгляду запиту про вико­нання вироку суду іноземної держави віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади - Міністерства юстиції України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації дер­жавної правової політики. Щодо строку, то слід зазначити, що законодавець надає МЮ тридцять днів для розгляду вказаного запиту з моменту його надходження. Про­те, якщо запит і додаткові матеріали надійшли іноземною мовою, цей строк продо­вжується до трьох місяців.

Ураховуючи положення Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримі­нальних вироків 1970 р., зазначимо, що у ст. 3 передбачено, що держава є компетент­ною виконати санкцію, встановлену в іншій державі, лише за запитом держави, в якій таку санкцію встановлено.

Статтями 15-20 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р. регулюються питання, пов'язані з надсиланням запитів про виконан­ня вироків. Зокрема, визначено, що всі запити мають бути складені у письмовій фор­мі. Вони, а також усі необхідні для застосування Конвенції повідомлення, надсила­ються Міністерством юстиції запитуючої Держави до Міністерства юстиції запиту­ваної Держави, або, якщо Договірні Держави домовляються про це, безпосередньо органами запитуючої Держави до органів запитуваної Держави. Повертаються вони тими ж каналами. У невідкладних випадках запити та повідомлення можуть надсила­тися через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол).

Запит про виконання супроводжується оригіналом чи завіреною копією рішення, виконання якого запитується, та всіма іншими необхідними документами. Оригінал чи завірена копія кримінальної справи або її частини надсилається до запитуваної Держави, якщо вона того вимагає. Зазначеною Європейською конвенцією встановле­но, якщо запитувана Держава вважає, що інформація, надана запитуючою Державою, є недостатньою для застосування положень Конвенції, вона може запитати необхідну додаткову інформацію. Також запитувана Держава може визначити дату для отриман­ня такої інформації.

3. У Положенні про Міністерство юстиції України, затвердженому Указом Пре­зидента України від 11 січня 2012 р. № 11/2012, зазначається, що основними завдан­нями МЮ України, серед іншого, є здійснення міжнародно-правового співробітництва, забезпечення дотримання і виконання зобов' язань, узятих за міжнародними догово­рами України з правових питань. Цим Положенням також закріплено, що МЮ Укра­їни забезпечує правове співробітництво судів та інших органів державної влади у цивільних і кримінальних справах із компетентними органами іноземних держав на підставі законів та міжнародних договорів України, вирішує питання про видачу пра­вопорушників (екстрадицію), виконує інші функції, визначені законами і міжнарод­ними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВР України. З огляду на наведені норми цього Положення слід зазначити, що взаємне визнання процесу­альних рішень є одним із принципів міжнародного співробітництва країн у криміналь­ному судочинстві, і одну з ключових ролей у цьому процесі Главою держави відведе­но саме МЮ України.

У частині 4 ст. 602 КПК зазначено, що для здійснення належного розгляду запиту про виконання вироку суду іноземної держави МЮ України має право запитувати всі необхідні матеріали та інформацію як на території України, так і безпосередньо звер­таючись до компетентного органу іноземної держави. Під компетентним органом за ст. 541 КПК слід розуміти орган, що здійснює кримінальне провадження, який звер­тається із запитом згідно з розд. ІХ КПК, або який забезпечує виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги.

Згідно зі ст. 4 Європейської конвенції санкція може виконуватися державою тіль­ки у разі, якщо відповідно до її законодавства дія, за яку було встановлено санкцію, була б злочином у разі її вчинення на території цієї держави, та особа, якій було вста­новлено санкцію, підлягала б покаранню, в разі якщо вона вчинила б цю дію там.

У статті 5 Європейської конвенції вказується, що держава винесення вироку може запитати іншу державу виконати санкцію, якщо виконано одну чи більше з таких умов:

• засуджена особа постійно проживає в іншій державі;

• виконання санкції в іншій державі вірогідно покращить перспективи соціальної реабілітації засудженої особи;

• у разі коли санкція передбачає позбавлення волі, санкція може бути виконана після виконання іншої санкції, що передбачає позбавлення волі, яку засуджена особа відбуває чи має відбути в іншій державі;

• інша держава є державою походження засудженої особи і заявила про своє ба­жання прийняти відповідальність за виконання такої санкції;

• держава вважає, що вона сама не може виконати санкцію, навіть за допомогою видачі, а інша держава може.

5. За умови встановлення відповідності запиту про визнання та виконання вироку суду іноземної держави умовам, що передбачені міжнародним договором, МЮ Укра­їни зобов'язано направити до суду клопотання про визнання і виконання вироку суду іноземної держави. Також ч. 5 с. 602 КПК за МЮ закріплено обов'язок передати до суду наявні матеріали щодо визнання та виконання вироку суду іноземної держави. Установлюючи обов'язок МЮ України передати до суду наявні матеріали, законода­вець розуміє обов'язок передачі всіх матеріалів, що фактично є в наявності, і які були отримані при розгляді запиту, з'ясуванні підстав для його задоволення.

6. У разі відмови в задоволені запиту про визнання та виконання вироку суду іно­земної держави на МЮ України покладаються такі обв'язки: повідомити про своє рішення компетентний орган іноземної держави, від якого надійшов запит; роз' яснити підстави відмови в задоволені запиту.

Ураховуючи зміст положень ч. 6 ст. 602 КПК, безпідставна відмова у задоволенні запиту про визнання та виконання вироку суду іноземної держави заборонена.

Варто зазначити, що ст. 6 вказаної Європейської конвенції встановлено перелік випадків, за яких може бути відмолено у задоволені запиту:

• виконання суперечить основним принципам правової системи запитуваної Дер­жави;

• запитувана Держава вважає, що злочин, за який винесено вирок, має політичний характер чи є суто військовим;

• запитувана Держава вважає, що існують істотні підстави для висновку про те, що винесення вироку чи його суворість обумовлені расовими, релігійними, національ­ними міркуваннями чи політичними переконаннями;

• виконання суперечило б міжнародним зобов' язанням запитуваної Держави;

• діяння вже є предметом переслідування в запитуваній Державі чи коли запиту­вана Держава вирішує розпочати переслідування щодо цього діяння;

• компетентні органи запитуваної Держави вирішили не розпочинати пересліду­вання чи припинили вже розпочате переслідування щодо того самого діяння;

• діяння було вчинено поза територією запитуючої Держави;

• запитувана Держава не може виконати санкцію;

• запит ґрунтується на тому, що держава вважає, що вона сама не може виконати санкцію, навіть за допомогою видачі, а інша держава може, і жодна з інших умов, за­значених у ст. 6 Європейської конвенції не задовольняється;

• запитувана Держава вважає, що запитуюча Держава сама в змозі виконати санк­цію;

• вік засудженої особи на час вчинення злочину був таким, що вона не могла би бути покарана в запитуваній Державі;

• згідно із законодавством запитуваної Держави накладена санкція вже не може бути виконана за строком давності;

• вирок, пов'язаний із позбавленням прав, і тією мірою, якою вирок встановлює позбавлення прав.

5. У частині 7 ст. 602 КПК встановлено пряму заборону виконання в Україні ви­років судів іноземних держав, ухвалених заочно - без участі особи під час криміналь­ного провадження. Ця заборона не поширюється за умови, якщо засудженій особі: було вручено копію вироку; надано можливість його оскаржити, тобто створено умови для реалізації процесуальних прав особи на захист.

Також ч. 7 ст. 602 КПК встановлюється підстава, за наявності якої МЮ України має право відмовити в задоволенні запиту про виконання вироку суду іноземної дер­жави - якщо таке виконання суперечить зобов'язанням України за міжнародними договорами. Хоча з огляду на зміст вказаної частини навіть у цьому випадку законо­давець залишає за компетентним суб'єктом право розглянути і задовольнити запит про виконання вироку суду іноземної держави.

5. Частиною 8 ст. 602 КПК визначено, що вирішення питання про визнання і ви­конання вироку суду іноземної держави у частині цивільного позову вирішується у порядку, передбаченому ЦПК (див. розділ VIII ЦПК «Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні»).

6. У випадках, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВР України, якщо вирок суду іноземної держави передбачає покарання у виді позбавлення волі, законодавець встановлює процедурні особливості наступно­го характеру.

Засвідчена копія запиту про виконання вироку суду іноземної держави в обов'язковому порядку надсилається МЮ України прокурору. Прокурор у разі отри­мання вказаної копії запиту зобов'язаний звернутися до слідчого судді із клопотанням про застосування запобіжного заходу до вирішення питання про виконання вироку суду іноземної держави.

Стаття 603

Розгляд судом питання про виконання вироку суду іноземної держави

1. Клопотання Міністерства юстиції України про виконання вироку суду інозем­ної держави розглядається протягом одного місяця з дня його отримання судом першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місце про­живання чи останнє відоме місце проживання засудженої особи, або місце перебу­вання майна такої особи, а в разі їх відсутності - місце знаходження Міністерства юстиції України.

2. Про дату судового засідання повідомляють особі, щодо якої ухвалено вирок, якщо вона перебуває на території України. Така особа має право користуватися правовою допомогою захисника. Судовий розгляд здійснюється за участю прокурора.

3. При розгляді клопотання Міністерства юстиції України про виконання вироку суду іноземної держави суд встановлює, чи дотримані умови, передбачені міжнарод­ним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цією главою. При цьому суд не перевіряє фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, та не вирішує питання щодо винуватості особи.

4. За результатами судового розгляду суд постановляє ухвалу:

   1. про виконання вироку суду іноземної держави повністю або частково. При цьому суд визначає, яка частина покарання може бути виконана в Україні, керуючись положеннями Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відпо­відальність за злочин, у зв 'язку з яким ухвалено вирок, та вирішує питання про за­стосування запобіжного заходу до набрання ухвалою законної сили;

   2. про відмову у виконанні вироку суду іноземної держави.

5. У разі необхідності проведення додаткової перевірки суд може постановити ухвалу про відкладення розгляду та отримання додаткових матеріалів.

6. Період, протягом якого особа перебувала під вартою в Україні у зв 'язку з роз­глядом запиту про виконання вироку суду іноземної держави, зараховується до за­гального строку відбування покарання, визначеного відповідно до пункту 1 частини четвертої цієї статті.

7. Уразі ухвалення рішення про виконання вироку суду іноземної держави суд може одночасно ухвалити рішення про обрання запобіжного заходу стосовно особи.

8. Копії ухвали суд надсилає Міністерству юстиції України та вручає особі, за­судженій вироком суду іноземної держави, якщо така особа перебуває на території України.

9. Судове рішення стосовно виконання вироку суду іноземної держави може бути оскаржено в апеляційному порядку органом, що подав клопотання, особою, щодо якої вирішено відповідне питання, та прокурором.

1. У частині 1 ст. 603 КПК законодавець встановив строк, протягом якого суд пер­шої інстанції повинен розглянути клопотання МЮ про виконання вироку суду іно­земної держави - один місяць з дня отримання клопотання.

Зазначимо, що до судів першої інстанції належать районні, районні у місті, міські та міськрайонні суди, які мають право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження (див. ст. 3 КПК).

Також у ч. 1 ст. 603 КПК визначено, який саме суд першої інстанції зобов' язаний розглянути таке клопотання. При вирішенні цього питання законодавець звертається до одного із принципів побудови системи судів загальної юрисдикції, закріплений у ст. 125 Конституції України - принцип територіальності, який означає децентралізацію нижчих ланок системи судів загальної юрисдикції (місцевої та апеляційної). Кожен місцевий та апеляційний суди мають свою територіальну юрисдикцію - поширення компетенції конкретного суду на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Загалом реалізація цього принципу є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин та збіль­шення кількості правових конфліктів.

Крім того, ч. 1 ст. 603 КПК передбачено особливості розгляду судом першої ін­станції клопотання про виконання вироку суду іноземної держави, які за своїм змістом пов' язані із межами територіальної юрисдикції. Суд першої інстанції може розгляда­ти таке клопотання, якщо в межах його територіальної юрисдикції знаходиться: місце проживання засудженої особи чи останнє відоме її місце проживання; місце перебу­вання майна такої особи.

Навіть якщо немає даних щодо місця проживання засудженої особи чи останньо­го відомого її місця проживання, або місця перебування майна такої особи, розгляд судом питання про виконання вироку суду відбудеться. Узявши до уваги, що така ін­формація з різних причин може бути невідомою, законодавець передбачив, що в та­кому разі клопотання розглядає суд першої інстанції, в межах територіальної юрис­дикції якого знаходиться місце знаходження МЮ.

2. Про дату судового засідання, на якому розглядатиметься клопотання МЮ про виконання вироку суду іноземної держави, повідомляють особі, стосовно якої ухва­лено відповідний вирок. Повідомлення особі про дату судового засідання є обов'язковою вимогою лише за умови її перебування на території України.

Частиною 2 ст. 603 КПК закріплюється право особи, стосовно якої ухвалено вирок судом іноземної держави, користуватися правовою допомогою захисника. Зауважимо, що в частині надання процесуальних прав та можливості їх реалізації законодавець прирівняв таку особу до підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого, яким гарантується право на захист (ст. 20 КПК). Конституцією України гарантується право кожного на правову допомогу (ст. 59). Окрім цього, конституційною нормою визначено, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, а у випадках, перед­бачених законом, правова допомога надається безоплатно. Проте згідно зі ст. 43 КПК засуджений має права обвинуваченого, передбачені ст. 42 КПК.

У статті 1 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 р. № 3460-УІ вказано, що під правовою допомогою слід розуміти надання правових послуг, спря­мованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення.

Згідно з указаною статтею до правових послуг слід відносити:

• надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань;

• складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

• здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення;

• надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Однією з вимог щодо розгляду судом питання про виконання вироку суду інозем­ної держави є те, що в ньому обов'язково бере участь прокурор (визначення терміна «прокурор» див. у ст. 3 КПК).

3. Розгляд судом першої інстанції клопотання МЮ про виконання вироку суду іноземної держави повинен спрямовуватися на встановлення додержання умов, перед­бачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВРУ.

Окрім цього, якщо міжнародного договору з цих питань не укладено, при розгля­ді клопотання МЮ про виконання вироку суду іноземної держави суд першої інстан­ції встановлює, чи дотримано умов, передбачених гл. 46 КПК. Зауважимо, що це обумовлюється вимогами ст. 602 КПК, у якій зазначено, що положення гл. 46 КПК можуть бути застосовані при вирішенні питання про передачу засудженої особи для подальшого відбування покарання у разі неукладення міжнародного договору.

У коментованій статті роз'яснюється, що при розгляді в суді першої інстанції клопотання МЮ України про виконання вироку не перевіряються фактичні обстави­ни, встановлені вироком суду іноземної держави. Наголосимо, що суд першої інстан­ції не вирішує питання щодо винуватості особи, стосовно якої ухвалено відповідний вирок. До компетенції суду належить лише розгляд питання дотримання умов, перед­бачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВР України, або гл. 46 КПК.

Головним завданням вітчизняних судів при розгляді клопотання МЮ про вико­нання вироку суду іноземної держави є встановлення дотримання вищезазначених умов, з метою вирішення питання надання чи ненадання цим вирокам на території України такої ж юридичної сили, яку вони мають на території іноземної держави. Тобто визнання вироку суду іноземної держави - це поширення законної сили, не­спростовності, виключності та обов'язковості його виконання на території держави, яка визнає цей вирок.

3. У частині 4 ст. 603 КПК передбачено, що суд першої інстанції зобов'язаний постановити ухвалу про виконання вироку суду іноземної держави повністю або частково. При цьому суду першої інстанції необхідно визначити, яка частина пока­рання може бути виконана на території України. При вирішенні цього питання суд повинен керуватися виключно положеннями КК, який визначає, які суспільно небез­печні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, які їх вчинили.

Також суд першої інстанції вирішує питання про застосування запобіжного заходу до набрання ухвалою законної сили.

Пунктом 2 ч. 4 ст. 603 КПК передбачено, що за результатами судового розгляду клопотання МЮ суд першої інстанції має право постановити ухвалу про відмову у виконанні вироку суду іноземної держави.

Вимоги щодо змісту ухвали передбачені ст. 372 КПК.

3. Для забезпечення повного і всебічного дослідження матеріалів щодо питання виконання вироку суду іноземної держави суд першої інстанції має право постанови­ти ухвалу про відкладення розгляду та отримання додаткових матеріалів.

4. Частиною 6 ст. 603 КПК встановлено, що період, протягом якого особа пере­бувала під вартою в Україні у зв'язку з розглядом запиту про виконання вироку суду іноземної держави, зараховується до загального строку відбування покарання, визна­ченого судом першої інстанції таким, що може бути виконано на території України.

5. У разі ухвалення рішення про виконання вироку суду іноземної держави суд першої інстанції може одночасно ухвалити рішення про обрання запобіжного заходу стосовно особи.

6. За результатами розгляду питання про виконання вироку суду іноземної держа­ви суд першої інстанції постановляє ухвалу, копія якої обов'язково надсилається МЮ. Крім цього, копію такої ухвали повинні вручити особі, засудженій вироком іноземної держави, якщо така особа перебуває на території України.

7. Оскільки однією з найважливіших гарантій реалізації закріпленого в Конститу­ції України права на судовий захист є право на оскарження в суді вищестоящої інстан­ції судових рішень та ухвал, у ч. 9 ст. 603 КПК законодавець передбачив, що рішення суду першої інстанції щодо виконання вироку суду іноземної держави може бути оскаржено в апеляційному порядку. Однак апеляційне оскарження в кожному кон­кретному випадку безпосередньо стосується забезпечення додаткових гарантій за­хисту прав особи, щодо якої ухвалено вирок судом іноземної держави. Саме при апеляційному провадженні здійснюється перевірка судом апеляційної інстанції рішень та ухвал суду першої інстанції. За допомогою апеляційного провадження здійснюєть­ся перевірка законності й обґрунтованості постановлених судами першої інстанції рішень, що дає змогу усунути допущені помилки та порушення.

Частиною 9 ст. 603 КПК визначено вичерпний перелік суб'єктів, які мають право оскаржити судове рішення щодо виконання вироку суду іноземної держави в апеляцій­ному порядку (додатково див. гл. 31 «Провадження в суді апеляційної інстанції» КПК). До таких суб'єктів належать: орган, що подав клопотання про виконання вироку суду іноземної держави; особа, щодо якої вирішено відповідне питання; прокурор.

Стаття 604

Виконання вироку суду іноземної держави

1. Ухвала про виконання вироку суду іноземної держави звертається до виконан­ня згідно з цим Кодексом.

2. Міністерство юстиції України повідомляє запитуючій стороні про результати виконання вироку суду іноземної держави.

   1. Необхідно зазначити, що виконання вироку суду іноземної держави - це засто­сування засобів примусового виконання вироку суду іноземної держави в порядку, визначеному законодавством держави, на території якої виконується рішення.

Ухвала про виконання вироку суду іноземної держави звертається до виконання відповідно до вимог розділу VIII КПК.

2. Згідно з ч. 2 ст. 604 КПК на МЮ покладено обов'язок повідомити запитуючу Сторону про результати виконання вироку суду іноземної держави.

Зазначене положення ч. 2 ст. 604 КПК ґрунтується на вимогах Європейської кон­венції про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р. Так, у ст. 18 цього документа йдеться про те, що органи запитуваної Держави негайно повідомляють органи запитуючої Держави про заходи, вжиті за запитом про виконання. Цією ж статтею передбачено, що у разі потреби органи запитуваної Держави передають ор­ганам запитуючої Держави документ, який підтверджує, що санкція виконується.

Стаття 605

Підстави розгляду питання про передачу засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання

1. Підставою для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбуван­ня покарання є запит уповноваженого (центрального) органу іноземної держави, звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів чи членів сім'ї, а також інші обставини, передбачені законом України або міжнародним до­говором, згода на обов 'язковість якого надана Верховною Радою України.

2. Положення статей 605-612 цього Кодексу можуть бути застосовані при ви­рішенні питання про передачу особи, до якої судом застосовано примусові заходи медичного характеру.

1. Згідно з ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і за­суджені за них на підставі КК, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передба­чена міжнародними договорами України.

У частині 1 ст. 605 КПК визначені підстави для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбування покарання. До них законодавець відносить: запит уповноваженого (центрального) органу іноземної держави; звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів чи членів сім'ї.

Згідно зі ст. 541 КПК під уповноваженим (центральним) органом слід розуміти орган, уповноважений від імені держави розглянути запит компетентного органу іншої держави або міжнародної судової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги.

Зауважимо, що ст. 605 КПК визначено запит уповноваженого (центрального) ор­гану іноземної держави як одну із підстав розгляду питання про передачу засуджених осіб та їх прийняття для відбування покарання. Тобто законодавець передбачив, що право на ініціювання розгляду вказаного питання належить не всім органам влади іноземних держав, навіть якщо їх функціональна діяльність пов'язана із формуванням та забезпеченням реалізації державної правової політики. Таке право закріплюється лише за уповноваженими державою на ці дії органами. Крім того, ч. 1 ст. 605 КПК передбачено, що такий орган має бути виключно центральним у системно-структур­ній реалізації державної правової політики.

Щодо звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів чи членів сім'ї, то тут слід зазначити таке. Підставою для розгляду питання про пере­дачу засудженої особи для відбування покарання є звернення:

1. засудженого - обвинуваченого, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили (ст. 43 КПК);

2. законного представника засудженого - особа, яка у випадках передбачених за­коном, виступає у суді, на захист прав та інтересів недієздатних, обмежено дієздатних або дієздатних, але таких, що через фізичний стан не можуть особисто реалізувати свої права й виконувати свої обов'язки. Умови та особливості залучення законного представника наведені у ст. 44 КПК;

3. близьких родичів та членів сім'ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, ма­чуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, пра­баба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи пі­клувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов' язані спільним побутом і мають взаємні права та обов' язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (ст. 3 КПК).

Крім того, перелік підстав для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбування покарання не є вичерпним. У вказаній частині ст. 605 КПК передба­чено, що такими підставами є обставини, визначені законом України або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВРУ.

До вказаних міжнародних договорів належать Європейська конвенція про пере­дачу засуджених осіб 1983 р., до якої наша держава приєдналася згідно із ЗУ від 22 вересня 1995 р. № 337/95-ВР «Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб, 1983 рік» (Конвенція є чинною для України з 1 січня 1996 р.) та Додатковий протокол до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб від 18 грудня 1997 р., ратифікований ЗУ «Про ратифікацію Додаткового прото­колу до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб» від 3 квітня 2003 р. № 718-ІУ.

Конвенцією про передачу засуджених осіб 1983 р. урегульовано порядок здійснен­ня запиту (у запиті про передачу засудженої особи має бути обов'язково зазначено, на основі якої конвенції або угоди зроблено запит) і відповіді на нього, надсилання під- тверджувальних документів, питання забезпечення добровільності одержання згоди засудженої особи на її передачу (з повним розумінням правових наслідків такої згоди), транзитного перевезення, вимоги щодо мови і необхідних витрат, порядок надання інформації про виконання вироку тощо.

Також є низка двосторонніх договорів про передачу засуджених осіб, наприклад, із: Туркменістаном - від 23 березня 2005 р., Грузією - від 14 лютого 1997 р., Іслам­ською Республікою Іран - від 11 травня 2004 р., Корейською Народно-Демократичною Республікою - від 12 листопада 2004 р., Великою Соціалістичною Народною Лівій­ською Арабською Джамахірією - від 8 квітня 2008 р., Федеративною Республікою Бразилія - 2 грудня 2009 р.

2. Частиною 2 ст. 605 КПК передбачено, що положення статей 605-612 КПК (під­стави розгляду питання про передачу засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання; умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання; порядок і строки вирішення питання про передачу осіб, засуджених судами України, для відбування покарання в іноземних державах; повідомлення про заміну або скасу­вання вироку суду України щодо громадянина іноземної держави; порядок розгляду запиту (клопотання) про передачу громадянина України, засудженого судом іноземної держави, для відбування покарання в Україні; розгляд судом питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України; організація виконання покарання щодо переданої засудженої особи; повідомлення про зміну або скасування вироку суду іншої держави) можуть бути застосовані при вирішенні пи­тання про передачу особи, до якої судом застосовано примусові заходи медичного характеру.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру має свої особливості, визначені у гл. 39 КПК. Окрім цього, відповідно до ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення сус­пільно небезпечного діяння знаходилася в стані неосудності. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла психічною хворобою, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяль­ність) або керувати ними. Підставою для застосування примусових заходів медично­го характеру до особи може бути також визнання її обмежено осудною.

Стаття 606

Умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання

1. Засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засудженого іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні тільки за умов:

1. якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку;

2. якщо вирок набрав законної сили;

3. якщо на час отримання запиту про передачу засуджений має відбувати по­карання упродовж якнайменш шести місяців або якщо йому ухвалено вирок до ув'язнення на невизначений строк;

4. якщо на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізично­го чи психічного стану на це згоден законний представник засудженого;

5. якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено ви­рок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або було б зло­чином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено по­карання у виді позбавлення волі;

6. якщо відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а в разі наявності - також процесуальні витрати;

7) якщо держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженого.

2. Перед вирішенням питання про передачу засудженої особи для відбування по­карання з України до іноземної держави остання має надати гарантії того, що за­суджений не буде підданий катуванню або іншому жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

3. Згода засудженого чи його законного представника повинна бути висловлена у письмовій формі з усвідомленням усіх правових наслідків такої згоди. Засуджений чи його законний представник мають право на отримання правової допомоги у ви­гляді юридичної консультації щодо наслідків своєї згоди. Згода засудженої особи не вимагається, якщо на момент вирішення питання згідно з положеннями цієї глави вона перебуває на території держави свого громадянства.

4. У разі недотримання хоча б однієї з умов, передбачених частинами першою - третьою цієї статті, Міністерство юстиції України може відмовити у передачі або прийнятті засудженого, якщо інше не передбачено цим Кодексом або міжнарод­ним договором України.

5. Уразі якщо при вирішенні питання про передачу засудженого в Україні грома­дянина іноземної держави встановлено, що законодавство держави виконання ви­року відповідає умовам пункту 5 частини першої цієї статті, але максимальний передбачений строк покарання у виді позбавлення волі за відповідне діяння є меншим, ніж строк покарання, призначений вироком, передача засудженої особи можлива лише після фактичного відбуття засудженим частини покарання, визначеної відпо­відно до частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України. Таке саме правило може бути застосовано, якщо законодавство держави виконання вироку не відповідає умовам пункту 5 частини першої цієї статті стосовно виду покарання.

6. Уразі прийняття рішення про відмову в передачі засудженого для подальшого відбування покарання наводяться обґрунтовані підстави прийняття такого рішення.

7. Засуджена особа, яка надала згоду на передачу в іноземну державу для подальшого відбування покарання, може відмовитися від такої передачі у будь-який час до перетину державного кордону України відповідно до статті 607 цього Кодексу. Уразі отримання інформації про таку відмову Міністерство юстиції України негайно припиняє розгляд пи­тання про передачу або, у відповідних випадках, вживає заходів для припинення передачі.

8. У випадках, передбачених пунктами 4 та 7 цієї статті, новий розгляд питання про передачу засудженої особи можливий не раніше, ніж через три роки після від­мови у передачі або відмови засудженої особи від передачі.

1. У частині 1 ст. 606 КПК наведено перелік умов, за наявності яких засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засуджено­го іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні:

• особа є громадянином держави виконання вироку;

• вирок набрав законної сили;

• на час отримання запиту про передачу засуджений має відбувати покарання упродовж якнайменш шести місяців або якщо йому ухвалено вирок до ув'язнення на невизначений строк;

• на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізичного чи психічного стану на це згоден законний представник засудженого;

• кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі;

• відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а в разі наявності - також процесуальні витрати;

• держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу за­судженого.

Указаний перелік умов є вичерпним і таким, що не передбачає винятків при вирішен­ні питання щодо передачі засуджених осіб та їх прийняття для відбування покарання.

2. У статті 28 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, пово­дженню чи покаранню. Статтею 63 Основного Закону передбачено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду.

Україна є однією із держав-засновниць Організації Об' єднаних Націй та членом Ради Європи і повинна виконувати взяті на себе зобов'язання, у тому числі - щодо гуманного поводження з ув'язненими, без чого неможлива її повноцінна інтеграція в європейське і світове співтовариство. Тому вирішення питання про передачу засудже­ної особи для відбування покарання з України до іноземної держави повинно обов'язково надати гарантії того, що засуджений не буде підданий катуванню або іншому жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Надання таких гарантій повинно враховувати вимоги:

• Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями від 30 серпня 1955 р.

• Європейських пенітенціарних правил від 12 лютого 1987 р.

• інших міжнародних норм щодо прав людини і поводження із правопорушниками.

З огляду на зміст ч. 2 ст. 606 КПК, перед вирішенням питання про передачу засу­дженої особи для відбування покарання з нашої держави сторона від України має право вимагати надання відповідної інформації, якої було б достатньо для підтвердження гарантування того, що засудженого не буде піддано катуванню або іншому жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

3. Однією із умов, за наявності якої засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засудженого іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні, є згода засудже­ного або, враховуючи його вік або фізичний чи психічний стан, згода законного пред­ставника засудженого (ч. 1 ст. 606 КПК).

Частиною 3 ст. 606 КПК передбачено, що згода засудженого чи його законного представника повинна бути висловлена виключно у письмовій формі. Цією ж части­ною ст. 606 КПК на засудженого або його законного представника, у разі висловлен­ня письмової згоди, покладено обов'язок усвідомити всі правові наслідки такої згоди, а саме: фактичну зміну умов відбування покарання. Особливо слід звернути увагу на застосування законодавцем у вказаному контексті терміна «усвідомлення». Під цим поняттям слід розуміти систему актів свідомості з осягнення певного явища і світу в цілому. Акт усвідомлення явища супроводжується актом усвідомлення власної учас­ті особи у спричиненні тих чи інших наслідків. Тобто, надаючи вказану згоду, засу­джений чи його законний представник повинні не лише розуміти можливості реалі­зації їх прав, а й врахувати те, що настане після їх реалізації.

Частиною 3 ст. 606 КПК закріплюється право засудженого чи його законного пред­ставника на отримання правової допомоги у формі юридичної консультації щодо наслідків своєї згоди. Також ч. 3 ст. 606 КПК встановлюється виняток щодо необхід­ності надання згоди засудженої особи. Такої згоди не вимагається, якщо на момент вирішення питання про передачу особи для відбування покарання в іншу країну за­суджений перебуває на території держави свого громадянства.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 р. у разі якщо засуджена особа висловила своє побажання про передачу державі виконання вироку, держава винесення вироку надсилає на запит цій державі таку інформацію:

• прізвище, дату і місце народження засудженої особи;

• її постійну адресу, якщо вона є, у державі виконання вироку;

• виклад фактів, на яких ґрунтується вирок;

• характер, тривалість покарання і дату, з якої починається його обчислення.

3. Недотримання хоча б однієї з умов, передбачених частинами 1-3 ст. 606 КПК, є підставою для відмови у передачі або прийнятті засудженого, якщо інше не перед­бачено положеннями КПК або міжнародним договором України. У такому разі згідно зі ст. 3 вказаної вище Конвенції у виняткових випадках сторони можуть погодитися на передачу засудженої особи, навіть якщо засудженій особі залишилося відбувати покарання протягом меншого часу, ніж якщо на час отримання запиту про передачу засуджена особа має відбувати покарання упродовж щонайменш шести місяців, або якщо їй винесено вирок до ув'язнення на невизначений строк.

Оскільки право вивчати та перевіряти матеріали, необхідні для передачі засудже­них осіб, надано МЮ, йому ж надається і право відмовити у передачі або прийнятті засудженого.

3. Якщо при вирішенні питання про передачу засудженого в Україні громадянина іноземної держави встановлено, що законодавство держави виконання вироку відпо­відає умовам п. 5 ч. 1 ст. 606 КПК - кримінальне правопорушення, внаслідок вчинен­ня якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконан­ня вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, але максимальний передбачений строк покарання у виді позбавлення волі за відповідне діяння є меншим, ніж строк покарання, призначений вироком, то передача засудженої особи можлива, але з до­триманням певних правил. Така передача може відбутися лише після фактичного відбуття засудженим частини покарання, визначеної відповідно до ч. 3 ст. 81 КК, якою передбачені умови, при настанні яких судом може бути застосовано умовно-достро­кове звільнення засудженої особи від відбування покарання. Так, у вказаній частині ст. 81 КК встановлено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше:

• половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або серед­ньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

• двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі якщо особа раніше відбува­ла покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

• трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяж­кий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно- до строково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Таке саме правило може бути застосоване, якщо законодавство держави виконан­ня вироку не відповідає умовам п. 5 ч. 1 ст. 606 КПК щодо виду покарання.

3. У рішенні про відмову в передачі засудженого для подальшого відбування по­карання повинні наводитися підстави такої відмови. Обґрунтованість підстав при­йняття рішення про відмову вимагає повного і всебічного з' ясування всіх обставин, що можуть впливати на вирішення питання про передачу особи, вивчення необхідних матеріалів, встановлення відповідності умовам чинного законодавства та міжнародних договорів України.

Виходячи зі змісту положень ч. 6 ст. 606 КПК безпідставна відмова в передачі за­судженого для подальшого відбування покарання заборонена.

3. Частиною 7 ст. 606 КПК встановлено, що особа, яка надала згоду на передачу в іноземну державу для подальшого відбування покарання, має право відмовитися від такої передачі. Більше того, реалізація такого права не має часових обмежень - особа має право відмовитися від такої згоди у будь-який час. Також передбачено, що така відмова може бути здійсненна тільки до перетину Державного кордону України - до моменту фактичного залишення особою території нашої держави.

У разі отримання інформації про відмову особи від передачі в іноземну державу МЮ зобов'язано:

• негайно припинити розгляд питання про передачу засудженої особи;

• у відповідних випадках, вжити заходів для припинення передачі засудженої особи.

3. МЮ може відмовити у передачі або прийнятті засудженого, якщо інше не перед­бачено КПК або міжнародним договором України, у разі недотримання хоча б однієї з умов, передбачених частинами 1-3 ст. 606 КПК. У цьому випадку новий розгляд питання про передачу засудженої особи можливий не раніше, ніж через три роки після відмови МЮ у передачі.

У разі якщо особа сама відмовилася від передачі в іноземну державу для подаль­шого відбування покарання, новий розгляд питання про її передачу можливий не раніше, ніж через три роки після такої відмови.

Стаття 607

Порядок і строки вирішення питання про передачу осіб, засуджених судами України, для відбування покарання в іноземних державах

1. Питання про передачу осіб, засуджених судами України до позбавлення волі, для відбування покарання в державах, громадянами яких вони є, вирішується Мініс­терством юстиції України.

2. Якщо засуджений є громадянином іноземної держави - учасниці міжнародно­го договору про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування пока­рання в державі, громадянином якої він є, орган, на який покладено обов 'язок приве­дення вироку до виконання, роз 'яснює засудженому його право звернутися до Мініс­терства юстиції України або до уповноваженого (центрального) органу держави, громадянином якої він є, з клопотанням про передачу його для відбування покарання в цій державі на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Положення цієї частини не перешкоджають засудженим громадянам інших держав звертатися з проханням про передачу в державу свого громадянства для подальшого відбування покарання.

3. Міністерство юстиції України після вивчення та перевірки матеріалів у разі їх належного оформлення та за наявності підстав, передбачених цим Кодексом або міжнародним договором, приймає рішення щодо передачі особи, засудженої судом України до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання у державі, грома­дянином якої вона є, про що надсилає інформацію відповідному органу іноземної держави та особі, за ініціативою якої розглядалося питання передачі засудженої особи.

4. Після отримання від уповноваженого (центрального) органу іноземної держа­ви інформації про згоду на прийняття засудженого для відбування покарання Мініс­терство юстиції України надсилає Міністерству внутрішніх справ України доручен­ня про узгодження місця, часу і порядку передачі та організацію передачі цієї особи з установи системи виконання покарань України в іноземну державу.

5. Передача засудженого громадянина іноземної держави для подальшого відбу­вання покарання відповідно до цієї статті не позбавляє його права порушувати пи­тання про його умовно-дострокове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким у строки, передбачені Кримінальним кодексом України, а також про помилування у порядку, передбаченому законодавством України. Будь-які документи чи інформація, необхідні для розгляду цього питання в Україні, можуть бути запи­тані від компетентних органів держави виконання вироку через Міністерство юс­тиції України.

6. Міністерство юстиції України повідомляє суд, що ухвалив вирок, про рішення про передачу засудженої особи, а також забезпечує інформування суду про резуль­тати виконання вироку в іноземній державі.

7. Уразі оголошення в Україні амністії суд, який отримав інформацію про рішен­ня про передачу засудженої особи відповідно до цієї статті, розглядає питання про застосування амністії до такої засудженої особи. У разі потреби суд може зверну­тися до Міністерства юстиції України з метою отримання від компетентних орга­нів держави виконання вироку інформації, необхідної для розгляду питання про за­стосування амністії.

8. Орган, що прийняв рішення відповідно до частин п 'ятої та сьомої цієї статті за результатами розгляду питань про умовно-дострокове звільнення, заміну невід- бутої частини покарання більш м 'яким, помилування чи амністію, надсилає копію відповідного рішення Міністерству юстиції України для відповідного інформування держави виконання вироку.

   1. Згідно з Інструкцією про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Державної податкової адміні­страції України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 29 червня 1999 р. № 34/5/22/130/512/326/73, центральним органом України, компе­тентним вирішувати та розглядати питання щодо виконання положень Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 р., є Міністерство юстиції України (щодо справ, які знаходяться на розгляді в суді).

Частиною 1 ст. 607 КПК встановлено, що питання про передачу осіб, засуджених судами України до позбавлення волі, для відбування покарання в державах, громадя­нами яких вони є, вирішуються МЮ.

Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим Указом Президен­та України від 6 квітня 2011 року № 395/2011, передбачено, що МЮ, серед іншого, забезпечує правове співробітництво судів та інших органів державної влади у кримі­нальних справах із компетентними органами іноземних держав на підставі законів та міжнародних договорів України, виконує інші функції, визначені законами і міжна­родними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВР України. Зазна­чимо, що передача засуджених осіб для подальшого відбування покарання є однією із форм такого співробітництва.

2. У частині 2 ст. 607 КПК закріплено право засудженої особи, яка є громадянином іноземної держави - учасниці міжнародного договору про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, звертатися з клопотанням про передачу її для відбування покаран­ня в державу, громадянином якої вона є. Крім того, особі надається право обрати на власний розсуд, до якого саме органу влади їй звернутися із таким клопотанням - до МЮ або до уповноваженого (центрального) органу держави, громадянином якої є за­суджена особа. Більше того, орган, на який покладено обов'язок приведення вироку до виконання, зобов'язаний роз'яснити засудженій особі її право звернутися з клопотанням про передачу для відбування покарання в державі, громадянином якої вона є.

Частиною 2 ст. 607 КПК передбачено, що положення цієї частини не перешкоджа­ють засудженим громадянам інших держав звертатися з проханням про передачу в державу свого громадянства для подальшого відбування покарання. Під іншими дер­жавами, у цьому випадку, слід розуміти іноземні держави, які не є учасницями між­народного договору про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі для відбуван­ня покарання.

3. МЮ як центральний орган, компетентний вирішувати та розглядати питання щодо передачі засуджених осіб, після вивчення та перевірки матеріалів, а також за наявності підстав, передбачених ст. 605 КПК, може прийняти рішення стосовно пе­редачі особи, засудженої судом України до позбавлення волі, для подальшого відбу­вання покарання у державі, громадянином якої вони є.

Стаття 6 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 р. регламентує процедуру надання інформації від однієї держави іншій під час вирішення питання передачі за­судженої особи. Зокрема, держава виконання вироку на прохання держави винесення вироку надсилає їй:

• документ або заяву про громадянство засудженої особи;

• копію тексту відповідного закону держави виконання вироку щодо караності діяння;

• заяву про те, яка з процедур виконання вироку застосовуватиметься.

Указана Конвенція надає державі виконання вироку право вибору процедури ви­конання: продовжити виконання вироку одразу або шляхом судової чи адміністратив­ної процедури замінити міру покарання. Виконання вироку регулюється законодав­ством держави, де він виконується, і тільки ця держава має право ухвалювати відпо­відні рішення (див. ст. 9 Конвенції). У разі продовження виконання вироку держава виконання вироку дотримується юридичної природи і тривалості покарання, призна­ченого державою винесення вироку. Якщо міра покарання за своєю природою чи тривалістю несумісна із законодавством держави виконання вироку або якщо її за­конодавство цього вимагає, вона може співвіднести призначену міру покарання з мірою покарання за вчинення аналогічного злочину, передбаченою її власним законо­давством. Таке покарання (захід) за своєю природою повинно, якщо можливо, відпо­відати покаранню (заходу), призначеному у вироку до виконання, і не може бути більш суворим та перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законо­давством держави виконання вироку.

Держава винесення вироку надає такі документи:

• посвідчену копію рішення суду;

• посвідчену копію тексту закону, на якому ґрунтується судове рішення;

• документ про тривалість відбутої засудженим частини строку покарання;

• заяву про згоду на передачу засудженої особи;

• за потреби - довідки про стан її здоров'я і поведінку та інформацію про пово­дження із засудженим і рекомендації щодо подальшого поводження.

Крім того, ст. 7 зазначеної Конвенції передбачено, що держава винесення вироку надає державі виконання вироку можливість перевірити за допомогою консула або іншої офіційної особи, кандидатура якої погоджується із державою виконання вироку, чи було згоду на передачу засудженої особи надано добровільно і з повним розумінням її правових наслідків.

У разі прийняття рішення щодо передачі особи, засудженої судом України до по­збавлення волі, для подальшого відбування покарання у державі, громадянином якої вона є, МЮ України обов'язково надсилає інформацію про таке рішення відповід­ному органу іноземної держави та особі, за ініціативою якої розглядалося питання передачі засудженої особи.

4. Отримавши від уповноваженого (центрального) органу іноземної держави інфор­мацію про згоду на прийняття засудженої особи для відбування покарання, МЮ надсилає МВС доручення про узгодження місця, часу і порядку передачі та організацію передачі цієї особи з установи системи виконання покарань України в іноземну державу.

Передача засудженої особи здійснюється в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок приймання-передавання осіб, яких утримують під вартою, на кордоні України та за її межами, затвердженою спільним наказом МВС України та Державно­го комітету у справах охорони державного кордону України від 17 листопада 1998 р. № 474/845.

5. Частина 5 ст. 607 КПК передбачає, що факт передачі засудженої особи-грома- дянина іноземної держави для подальшого відбування покарання не позбавляє таку особу права порушувати питання про умовно-дострокове звільнення, заміну невід- бутої частини покарання більш м' яким у строки, передбачені КК, а також про поми­лування у порядку, передбаченому законодавством України.

Зазначимо, що згідно зі ст. 12 вказаної Конвенції, кожна з держав-учасниць Кон­венції може прийняти рішення про помилування, амністію або пом'якшення вироку відповідно до своєї конституції або інших законів.

У разі реалізації засудженим права порушувати вказані питання, документи чи інформація, необхідні для їх розгляду в Україні, можуть бути запитані від компетент­них органів держави виконання вироку через Міністерство юстиції України.

5. Частиною 6 ст. 607 КПК на МЮ покладено обов'язки щодо: