Глава 17 арешт майна

Стаття 170

Підстави для арешту майна

1. Арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпо­ряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

2. Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають крите­ріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивіль­ного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

3. Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інте­лектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому ви­гляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридич­них осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

4. Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

5. Заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи, не допускається.

1. Арешт майна — це один із заходів забезпечення кримінального провадження, суть якого полягає у тимчасовому позбавленні підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небез­печне діяння, можливості відчужувати певне його майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його. Арешт майна має тимчасовий характер, оскільки остаточне рішення про те, що належить вчинити з майном, яке арештоване, буде вирішено судом при ухваленні вироку (ст. 368 КПК).

Арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально- протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можуть бути: батьки (уси- новлювачі) або опікуни малолітньої особи чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи (ст. 1178 ЦК); батьки (усиновлю- вачі) або піклувальники неповнолітньої особи (ст. 1179 ЦК); опікуни або заклади, які зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатною фізичною особою (ст. 1184 ЦК); юридична або фізична особа за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ст. 1172 ЦК); особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК). Цивільним відповідачем у кри­мінальному провадженні ці особи можуть бути, якщо до них пред'явлено цивільний позов під час кримінального провадження до початку судового розгляду у порядку, встановленому ст. 128 КПК.

2. Арешт майна застосовується з метою забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову чи можливої конфіскації майна в провадженні щодо кримінальних правопорушень, за які може бути застосовано додаткове покарання у вигляді конфіс­кації майна (ст. 59 КК). Арешт може бути накладено також на майно у вигляді речей, документів, грошей, якщо вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи викорис­тані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них або на які було спрямоване кримі­нальне правопорушення.

3. Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інте­лектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому ви­гляді, цінні папери, корпоративні права. Нерухоме майно - це земельні ділянки, а також об' єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ст. 181 ЦК). Майновими правами інтелек­туальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 424. ЦК). До роз­рахункових документів, за допомогою яких можуть здійснюватися безготівкові роз­рахунки, належать: акредитиви, розрахункові чеки (чеки), банківські платіжні картки, векселя, інкасові доручення (розпорядження), платіжне доручення, платіжна вимога, платіжна вимога-доручення (ст. 1088 ЦК, Постанова Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»). Цінний папір — це документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість пере­дачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ст. 194 ЦК). Корпоратив­ні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управ­лінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ГК).

Майно, на яке накладається арешт, може перебувати у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Таке майно може перебувати як у вказаних осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб. ПВСУ звертав увагу на те, що при виконанні вироків у частині відшкодування матеріальної шкоди судам необхідно звертати стяг­нення на грошові суми та майно засудженого, що знаходяться в інших осіб. При за­переченні володільцем факту належності засудженому грошей чи майна, переданих з метою приховання їх, вони можуть бути витребувані шляхом пред' явлення позову за підставами, передбаченими цивільним законодавством. Не підлягають конфіскації, а тому і не підлягають з цією метою арешту, предмети першої необхідності, що ви­користовуються особою і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в До­датку до КК.

2. Арешт майна, як правило, полягає у забороні відчужувати майно — один із спо­собів здійснення власником правомочності розпоряджатися належним йому майном шляхом передачі цього майна у власність іншій особі. Заборона на використання майна (вилучати корисні властивості речі для задоволення потреб власника чи інших осіб), а також заборона розпоряджатися таким майном (визначати долю належної речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам) може бути застосована лише у випадках, коли її незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслід­ків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

3. Не допускається накладення арешту на житлове приміщення шляхом заборони використання його, якщо в ньому на законних підставах проживають будь-які особи. Під житлом, відповідно до п.11 постанови ПВСУ «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно- розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства» № 2 від 28.03.2008 р., слід розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійно­го чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призна­чені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фон­ду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо). Згідно з вимогами ст. 17 Закону України від 23.02.2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судам необхідно врахо­вувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «жит­ло» у п. 1 ст. 8 КЗПЛ охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюва­тися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Правовою підставою арешту майна є ухвала слідчого судді або суду. Це положен­ня обумовлено вимогою ст. 41 Конституції України, яка передбачає виключно судовий порядок позбавлення права власності.

Стаття 171

Клопотання про арешт майна

1. З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

2. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

   1. підстави, у зв 'язку з якими потрібно здійснити арешт майна;

   2. перелік і види майна, що належить арештувати;

   3. документи, що підтверджують право власності на майно, що належить аре­штувати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

3. У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна під­озрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено:

   1. розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

   2. докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

4. Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним право­порушенням.

5. Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна по­винно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

1. Клопотання про застосування арешту майна на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. З клопотанням про арешт має право звертатися про­курор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову — також цивільний позивач. Фактичною підставою арешту майна є сукупність фактичних даних, що вказують на завдання кримінальним правопорушенням матері­альної та/чи моральної шкоди, заявлення цивільного позову про її відшкодування або можливість заявлення такого позову та накладення майнових стягнень, конфіскації майна за вироком суду. Необхідність арешту майна зумовлюється обґрунтованою під­озрою вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову чи перешкоджатиме встановленню істини внаслідок того, що таке майно може бути приховане, відчужене чи пошкоджене.

2. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна; 2) перелік і види май­на, що належить арештувати; 3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. З метою встановлення майна чи коштів, на які може бути накладено арешт, слідчий може направити запити в: Бюро технічної інвентари­зації, нотаріальні контори, державне підприємство «Інформаційний центр», управлін­ня державного архітектурно-будівельного контролю місцевих держадміністрацій, банківські установи, державні податкові адміністрації (інспекції); органи Державто- інспекції, органи Державної комісії з цінних паперів, Єдиний державний реєстр під­приємств та організацій України Держкомстату України, Український центр сертифі- катних аукціонів та його регіональні відділення, державну інспекцію судноплавного нагляду та її структурні підрозділи на місцях, страхові організації. Оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання, мають бути додані до клопотання.

3. Цивільний позов пред'являється, якщо кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнову та/або моральну шкоду (ч .1 ст. 128 КПК). У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт май­на для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди. Розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, встановлюється виходячи з фактичної вартості викраденого чи пошкодженого майна. Вартість такого майна необхідно визначати з урахуванням його фактичного стану на момент вчинен­ня кримінального правопорушення, а не на момент його набуття потерпілим. У про­вадженнях щодо кримінальних правопорушень економічної спрямованості визначен­ня розміру шкоди здійснюється на підставі ревізії, інвентаризації, аудиту та бухгал­терської експертизи.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх викорис­тання, який затверджений постановою КМУ від 16 липня 1993 р. № 545, сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому пере­бував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та вартості витрат на його лікування на день. Кількість ліжко-днів ви­значається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу. Цивільний кодекс України не обмежує відшкодування витрат лише тими, які були витрачені на стаціонарне лікування, а визначає, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов' язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяж­кої образи з боку потерпілого (ч.1 ст. 1206 ЦК).

Певні особливості має визначення розміру відшкодування моральної шкоди. У по­станові ПВСУ № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкоду­вання моральної (немайнової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розу­міти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкоджен­ням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи по­шкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ді­лової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від ха­рактеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а та­кож з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 23 ЦК). Пле­нум роз'яснює, що при визначенні розміру шкоди необхідно враховувати стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для віднов­лення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування враховуються ви­моги розумності і справедливості. При необхідності визначення розміру моральної шкоди може бути призначена судово-психологічна експертиза, порядок призначення та проведення якої регулюється Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5.

2. Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного по­зову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопо­рушенням, тобто має відповідати розміру цивільного позову. У разі заподіяння особі шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визнача­ється з урахуванням ступеня вини кожної з них. Солідарну відповідальність по від­шкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій. Є неприпустимим покладення солідарної відповідальності на осіб, яких хоча й притягнуто до криміналь­ної відповідальності в одному кримінальному провадженні, але за самостійні кримі­нальні правопорушення, не пов'язані спільним наміром, а так само на осіб, коли одних з них засуджено за корисливі кримінальні правопорушення, наприклад, за розкрадан­ня, а інших — за халатність, незважаючи на те, що дії останніх об'єктивно сприяли першим у вчиненні кримінального правопорушення.

3. До клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна додається витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання (ч. 6 ст. 132 КПК). Якщо клопотання слідчого, прокурора про арешт тим­часово вилученого майна подано з порушенням визначених цією нормою строків (не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна), то майно, яке було тимча­сово вилучене, має бути негайно повернуто особі, у якої воно було вилучено.

Стаття 172

Розгляд клопотання про арешт майна

1. Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, ци­вільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

2. Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обви­нуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного пред­ставника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

3. Слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

4. Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за кло­потанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свід­ка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна.

   1. Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду.

   2. Існує два порядки розгляду слідчим суддею, судом клопотання про арешт май­на. Перший полягає у тому, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо кло­потання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності — також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. Другий варіант полягає у розгляді клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, без повідомлення під­озрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Така необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри вважати, що в разі повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна про наміри накласти арешт на їхнє майно, вони можуть його сховати, знищити, пошкоди­ти тощо.

   3. Слідчий суддя, суд повертає клопотання прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, якщо клопотання про арешт майна подано без додержання вимог ст. 171 КПК, а саме: не зазначено підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати; не додано оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопо­тання.

Під час розгляду питання про застосування арешту майна сторони повинні надати слідчому судді, суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 132 КПК). Обов'язок доказування обставин, які визначені в ст. 91 КПК (подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопору­шення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням) покладається на слідчого, прокурора (ч. 1 ст. 92 КПК). Якщо клопотання подає цивільний позивач, то він має вказати докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди ( ч. 3 ст.171 КПК).

4. Слідчий суддя, суд зобов'язані на основі всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин кримінального провадження з'ясувати характер і розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, наявність причинного зв'язку між вчи­неним і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного в її заподіянні та чи від­шкодовано шкоду повністю або частково.

Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна (по­казання, речові докази, документи, висновки експертів), або заслухати будь-якого свідка.

Стаття 173

Вирішення питання про арешт майна

1. Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

2. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахову­вати:

   1. правову підставу для арешту майна;

   2. достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального право­порушення;

   3. розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримі­нальним правопорушенням, та цивільного позову;

   4. наслідки арешту майна для інших осіб;

   5. розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримі­нального провадження.

3. Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

4. Уразі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяж­ливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво по­значаються на інтересах інших осіб.

5. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає:

   1. перелік майна, яке підлягає арешту;

   2. підстави застосування арешту майна;

   3. перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі;

   4. заборону розпоряджатися або користуватися майном у разі її передбачення та вказівку на таке майно;

   5. порядок виконання ухвали.

6. Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено.

7. Копія ухвали надсилається слідчому, прокурору, підозрюваному, обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її поста- новлення.

1. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахову­вати підстави арешту майна, а саме: завдання кримінальним правопорушенням мате­ріальної та/чи моральної шкоди , заявлення цивільного позову про її відшкодування або можливість заявлення такого позову, можливість накладення майнових стягнень, конфіскації майна за вироком суду, наявність, місцезнаходження та вартість майна, на яке може бути накладено арешт.

2. Якщо особа, що подала клопотання про арешт майна не доведе необхідність такого арешту, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання повністю або частково, що тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

3. При визначенні обсягу майна, на яке накладається арешт, необхідно враховува­ти розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та наявність санкції у виді конфіскації майна. При цьому на нерухомість, грошові кошти та інші цінності, на­житі злочинним шляхом, арешт повинен накладатися у повному обсязі. Такий же виняток стосується і випадків, коли арешт на майно накладається з метою забезпе­чення його конфіскації.

4. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяж­ливий спосіб арешту майна, який, зокрема, не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи. Не підлягають арешту предмети першої необхідності, що використовуються особою і членами її родини. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначено в Додатку до КК України.

При накладенні арешту на майно, що належить подружжю, необхідно з' ясовувати, яке з нього є роздільним, а що спільно нажитим. Майно, яке належало одному з по­дружжя до шлюбу, залишається їх роздільною власністю. Крім того, роздільною власністю визнається майно, отримане подружжям у спадок, як подарунок, різного роду премії тощо. Майно, що нажите подружжям протягом періоду шлюбу, вважаєть­ся їх спільною власністю, незалежно від того, на кого воно оформлене. Спільним майном подружжя є, зокрема, вклади, придбана нерухомість та інше майно, придбане чи вироблене за рахунок їх спільної власності. На роздільне майно, що належить під­озрюваному, обвинуваченому, арешт може бути накладений у повному обсязі. Тому перш ніж накладати арешт на спільне майно подружжя доцільно визначити в ньому частку підозрюваного, обвинуваченого.

Для встановлення вартості майна, на яке накладається арешт, можна запросити спеціаліста, яким може бути товарознавець чи оцінщик. Оцінка майна, майнових прав — це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нор­мативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності (ст. 3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та профе­сійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р.). Майном, яке може оцінюва­тися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об' єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

5. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд в ухвалі зазначає заборону відчужувати, розпоряджатися або користуватися та вказівку на таке майно. Викорис­тання майна та заборона розпоряджатись таким майном можуть бути застосовані лише у тих випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть пере­шкодити кримінальному провадженню (ч. 4 ст.170 КПК). Не допускається заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи (ч. 5 ст. 170 КПК).

Порядок зберігання майна, на яке накладено арешт, визначений в Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, яка затверджена наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, ДПА Укра­їни, СБ України, Верховним Судом України, Державною судовою адміністрацією України 27.08.2010 р. № 51/401/649/471/23/125. Майно, на яке накладено арешт, пе­редається на зберігання представникові територіальної держадміністрації або житло­во-експлуатаційної організації, державної служби охорони ОВС, а також організації, якій завдані збитки, або власникові цього майна чи його родичу, якому роз' яснюється його відповідальність за зберігання прийнятого майна, про що у нього відбирається розписка. У разі необхідності майно, на яке накладено арешт, може бути вилучене. Твори мистецтва і антикваріат, предмети, що мають історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, на які накладено арешт, після проведення спеціальної екс­пертизи і за погодженням з Міністерством культури України та Національною комі­сією з питань повернення культурних цінностей при КМУкраїни, можуть бути пере­дані на зберігання до державних музеїв, бібліотек, наукових та інших закладів. Пред­мети релігійного культу, крім таких, що мають історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, можуть бути передані на зберігання релігійним організаціям.

6. Якщо ухвала слідчого судді, суду про арешт тимчасово вилученого майна не буде постановлена протягом 72 годин із дня находження клопотання, дане майно по­вертається особі, у якої його було вилучено.

7. Арешт майна або відмова у ньому можуть бути оскаржені в апеляційному по­рядку (ст. 309 КПК), а тому з метою забезпечення можливості реалізації цього права копія ухвали надсилається заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Стаття 174

Скасування арешту майна

1. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або част­ково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слід­чого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представни­ка, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.

2. Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не піз­ніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідо­мляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було аре­штовано майно.

3. Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального про­вадження скасовує арешт майна.

4. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий роз­гляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального проваджен­ня судом, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивіль­ного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

   1. Арешт майна має бути скасованим, якщо відпали підстави його застосування або арешт було накладено необґрунтовано. Питання про скасування арешту майна розглядається на підставі клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, інших власників або володільців майна, які не були присут­ні при розгляді питання про арешт майна. Адже неприбуття вказаних осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання (ч. 1 ст.172 КПК), а з метою забез­печення арешту майна клопотання може розглядатися без повідомлення підозрюва­ного, обвинуваченого, іншого власника майна (ч. 2 ст. 172 КПК).

Необхідність скасування накладення арешту майна можуть обумовити такі об­ставини: відшкодування підозрюваним, обвинуваченим завданої ним шкоди, з метою забезпечення відшкодування якої був накладений арешт; зміна кваліфікації дій підо­зрюваного, обвинуваченого на статтю КК, санкція якої не передбачає додаткового виду покарання у виді конфіскації майна, якщо арешт майна був накладений саме з метою її забезпечення; встановлення обставин, які свідчать, що майно, на яке накладено арешт, не відповідає критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК; помилкове накладення арешту на майно осіб, які не мають статусу підозрюваного або обвинуваченого та не несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії.

2. Клопотання про скасування арешту майна має бути розглянуто під час досудо- вого розслідування слідчим суддею, а під час судового провадження - судом в строк не пізніше 3 днів після його надходження. Особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно, повідомляється про час та місце роз­гляду. Зміст повідомлення має відповідати вимогам, визначеним в ст. 112 КПК.

3. Рішення про скасування арешту майна може прийняти прокурор при закритті кримінального провадження повністю або в тій частині обвинувачення, в межах яко­го був накладений арешт на майно. Підстави закриття кримінального провадження визначені в ст. 284 КПК. Враховуючи, те що рішення прокурора про закриття кримі­нального провадження можуть бути оскаржені заявником, потерпілим, підозрюваним протягом 10 днів з моменту прийняття цього рішення (ч. 1 ст. 303, ст. 304 КПК), рі­шення про скасування арешту майна має бути виконано після вступу в силу рішення про закриття провадження, тобто по закінченні 10-денного строку з моменту вине­сення постанови про закриття кримінального провадження і повідомлення про це зацікавлених осіб.

4. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивіль­ному позові. Суд відмовляє в цивільному позові у разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення. Цивільний позов залишається без розгляду у разі: виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального право­порушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення; якщо в судове засідання не прибув цивільний позивач чи його представник (частини 2 3 ст. 129 КПК). Якщо цивільний позов залишено без розгляду, то особа має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства (ч. 7 ст. 128 КПК). У таких випадках питання про арешт майна вирішується в порядку цивільного судочинства.

Арешт може бути скасовано як повністю, так і стосовно конкретного майна (його певної частини). Для цього за наявності певних підстав можливо виділити частину майна з арешту (наприклад, суму відшкодованої шкоди, завданої кримінальним право­порушенням). У разі скасування арешту на окремі види майна (нерухомість, авто­транспорті засоби, цінні папери, банківські вклади) копію ухвали слідчого судді чи суду про скасування арешту необхідно направляти у відповідні органи і установи, що інформувались про арешт цього майна. Повернення майна, звільненого від арешту, доцільно оформляти протоколом повернення майна, який слід складати у трьох при­мірниках, один з яких вручати власнику майна, другий — особі, що здійснювала збе­рігання майна, третій — долучати до матеріалів кримінального провадження.

Стаття 175

Виконання ухвали про арешт майна

1. Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

1. Ухвала слідчого судді або суду про арешт майна виконується слідчим, прокуро­ром негайно в порядку, визначеному в даній ухвалі. Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено в ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р.

Властивості, якими наділено деяке майно, певним чином впливають на специфіку процедури накладення арешту. Це стосується накладення арешту на нерухоме майно, грошові кошти, що знаходяться у банках чи кредитних установах, цінні папери.

Порядок виконання арешту нерухомого майна визначений у ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р., де за­значено, що державна реєстрація обтяження (заборона розпоряджатися та/або корис­туватися нерухомим майном) проводиться на підставі заяви органу або посадової особи, якою встановлюється заборона на розпорядження нерухомим майном (п. 8 ст.16) за наявності рішення органів досудового провадження (п. 3 ч. 2 ст.19). Однією з підстав внесення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна є заява про реєстрацію обтяження об'єкта нерухомого майна, що подається у зв'язку з накладенням арешту на об'єкти нерухомого майна (п. 2.1. «Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна», затверджене Наказом МЮ від 09.06.1999 р. №31/5 (у редакції наказу МЮ від 18.08.2004 р. № 85/5)). Органи та посадові особи в день накладення заборони (арешту) надсилають реєстратору заяву встановленого зразка (п. 2.2 вказаного Наказу).

Накладення арешту на грошові вклади означає виключення цих грошових коштів з цивільного обігу на певний період, заборону відповідній особі реалізувати своє право на розпорядження цими грошовими коштами. Частина 2 ст. 59 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначає, що зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без вста­новлення такої суми. Арешт на вклади тягне за собою припинення банком будь-яких витратних операцій по рахунку в межах суми, визначеної в рішенні слідчого судді чи суду. Порядок інформування банківських установ визначений в п. 28 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від 27.08.2010 р., де зазначено, що слідчий, прокурор надсилають відповідним банківським установам судові рішення про накладення арешту на внески і заощадження інших видів, внесені в банківські установи. Арешт не може бути накладений на кореспон­дентські рахунки банку. Порядок інформування банківських установ, що знаходяться за межами України, про вилучення банківських документів, про наявність коштів у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кре­дитно-фінансових установ за межами України, визначається відповідними міжнарод­ними угодами.

У частині 8 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» вказано, що арешт на цінні папери накладається в порядку, встановленому КМУ, а саме — Порядком накладення арешту на цінні папери, затвердженому постановою КМУ від 22.09.1999 р. № 1744 «Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери». Арешт може бути накладено на будь-які цінні папери незалежно від їх виду та форми випуску, як одно­го власника, так і кількох співвласників. У разі накладення арешту на іменні цінні папери у документарній формі копія рішення надсилається реєстратору або емітенту, що веде реєстр власників іменних цінних паперів згідно із законодавством, а у разі накладення арешту на цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та/або зне- рухомлені цінні папери — зберігачу (п. 5). Цінні папери, на які накладено арешт, під­лягають опису в порядку, передбаченому законодавством. У процесі проведення опису цінних паперів складається акт за встановленою формою, в якому зазначається їх вид, найменування випуску, категорія та кількість (п. 6). Виявлені під час опису іменні цінні папери у документарній формі та цінні папери на пред'явника у докумен­тарній формі, на які накладено арешт, підлягають обов'язковому вилученню та не­гайній передачі на зберігання до установ Національного банку. Крім того, іменні цінні папери у документарній формі обмежуються в обігу шляхом їх блокування ре- єстроутримувачем на особовому рахунку власника. Блокування полягає в припиненні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов'язаннями (п.7). Цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та знерухомлені цінні папе­ри, на які накладено арешт, обмежуються в обігу шляхом здійснення зберігачем від­повідної облікової операції невідкладно після отримання копії постанови державного виконавця. У цьому разі частина або вся кількість цінних паперів на рахунку власни­ка обмежується в обігу шляхом виконання відповідного облікового запису (п. 8).

Особи, яким передано на зберігання майно, на яке накладено арешт, (керівник банку, представник територіальної держадміністрації або житлово-експлуатаційної організації, власник цього майна чи його родич) попереджаються про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК за розтрату, відчуження, приховування, підміну, по­шкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, здійснення представни­ком банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт.

РОЗДІЛ ПІ ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ