77 Сущность, типы и структура систем человек-машина

Под системой понимается комплекс взаимосвязанных, взаимодействующих между собой компонентов, предназначенных для решения одной задачи. Системы могут быть: автоматические, автоматизированные и неавтоматизированные. Так, работа автоматизированной системы выполняется без участия человека. В неавтоматические системе участвует как человек, так и техническое оборудование, устройства, оборудование. Такая система получила название «человек-машина» (СЧМ). Иногда используются и другие названия-синонимы: система-оператор; машина-среда; система «человек-техника»; эргатическая система, антропологическая система; «биотехническая система» и т.п. С 1975 года ДЕСТ.21033-75 рекомендует термин система «человек-машина». Классификация их может иметь разные направления: по целевому назначению системы; по характеристике человеческой звена, по типу и структуре машинного компонента, по типу взаимодействия комплексов системы. По целевому назначению системы подразделяются на следующие классы: 1) управляющие, в которых основной задачей человека является управление машиной (или комплексом); 2) обслуживающие, в которых человек контролирует состояние машинной системы, ищет неполадки, проводит наладку, ремонт, настройку; 3) обучающие, т.е. формирующие у человека соответствующие навыки (к ним относятся технические средства обучения, тренажеры); 4) информационные, обеспечивающие поиск, накопление или получение необходимой для человека информации (радиолокационные, телевизионные, документальные системы, системы радио, и другие связи); 5) исследовательские, используемые при анализе тех или иных явлений, поиск новой информации, новых задач (макеты, научно исследовательские-приборы) и другие. Особенностью управляющих и обслуживающих систем является то, что роль объекта воздействия в них выполняет машинный компонент системы. В учебных и информационных СЧМ, направление воздействия противоположный - на машину. В исследовательских системах воздействие имеют и ту и другую направленность. По признаку характеристики «человеческого звена» можно вычленить два класса системы человек-машина (СЧМ): 1) класс моносистемы, в состав которых входит один человек и один, или несколько приборов; 2) класс полисистемы, в состав которых входят коллектив людей и взаимодействующие с ним один или комплекс технических устройств, приборов, например, система жизнедеятельности на космическом корабле или подводной лодке. По типу и структуре машинного компонента можно выделить инструментальные СЧМ, в состав которых на основе технических устройств входят инструменты и приборы. При этом необходима высокая точность операций, выполняемых. Более сложным типом СЧМ являются системотехнические комплексы, то есть сложная техническая система и коллектив людей, участвующих в этом. Она может действовать по принципу цепи не только «человек-машина», но и «человек-человек-машина». То есть происходит взаимосвязь не только с техническими устройствами, но и с другими людьми.

В основу классификации СЧМ по типу взаимодействия человека и машины может

быть положена степень непре­рывности этого взаимодействия. По этому признаку

раз­личают системы непрерывного (например, система «води­тель— автомобиль») и

эпизодического взаимодействия. Последние, в свою очередь, делятся на системы

регуляр­ного взаимодействия Система «человек-машина» - это сложная система, которая способна к уменьшению неопределенности после вывода их из состояния разного рода возмущения. Это свойство соответствует целенаправленности деятельности человека, способности спланировать свои действия, принимать верное решение и реализовывать их в зависимости от обстоятельств. Показателями качества систем «человек-машина» является: 1) быстрое действие, который определяется сроком прохождения информации по замкнутому контуру «человек-машина»; 2) надежность, характеризующаяся безошибочностью решения задач, стоящих перед СЧМ; 3) точность работы, т.е. степень отклонения от параметров, установленных или отрегулированных оператором, от постоянного номинального значения; 4) своевременность - решение задач СЧМ оценивается вероятностью того, что данная задача будет решена вовремя; 5) безопасность - труд человека в этой системе оценивается вероятностью безопасной работы (опасность может создаваться неполадками машины, аварийной ситуацией, нарушением техники безопасности человеком т.д.); 6) степень автоматизации СЧМ характеризуется относительной количеством информации, перерабатываемой автоматическими приборами, устройствами; 7) экономический показатель - это оценка затрат на систему «человек-машина». 78 особенности и структура деятельности оператора в системе человек-машина

Необходимо отметить, что независимо от степени автоматизации, человек является главным звеном СЧМ. Конечной целью любой работы человека является получение результата. Для оператора - цель его деятельности (работы) выступает в образе заданного состояния объекта и управления им. Сформирована деятельность в виде образа - цели, которая должна храниться в памяти оператора от начала до конца. При разработке СЧМ и организации труда оператора необходимо предусмотреть специальные средства, которые и помогут ему сохранить образ-цель. Деятельность (работа) оператора планируется и регулируется. План строится на основе тех технических средств, с помощью которых он может быть реализован. Кроме того, план, сформированный в начале его выполнения, определяет лишь общую канву. В процессе деятельности оператора он развивается. При этом изменяется уровень его детализации, происходит переход от общих принципов к отдельным. Если в начале определялся план в целом, то при выполнении его формируются планы отдельных операций и перехода от одной операции к другой. О психологической регуляции в трудовой деятельности воздействия на восприятие, ощущение ее на анализаторы человека, то необходим постепенный переход от одной позиции к другой, чтобы не привести человека к усталости. Виды деятельности оператора могут быть предметно-практическими, предметно-умственными, знаково-практическими, знаково-умственными. К предметно-практическим действиям относятся такие, как: перемещение предмета в пространстве, изменения этого пространства. Предметно-мыслительные действия - это оперирование с образом предмета лишь в сознании (то есть, умственное экспериментирование). Знаково-практические действия - это практическое оперирование знаками и знаковыми системами, например, прокладка курса кораблю на карте; оперирование с приборами, имеющими знаковую информацию. Знаково-мыслительные действия - это оперирование знаками и знаковыми системами в сознании, например, мыслительные действия, которые связаны с выполнением логических, вычислительных операций. Алгоритмическое описание деятельности оператора используется также. В этом случае все действия оператора в системе «человек-машина» могут быть разделены на несколько этапов: а) прием информации, б) оценка переработки информации, в) принятие решения; г) реализация принятого решения. Прием информации. На этом этапе осуществляется принятия информации об объектах, свойства окружающей среды, задачи, поставленные перед системой «человек-машина». При этом выявляются сигналы, выделения из них наиболее важных, их расшифровка, декодирования. В результате, у оператора складывается предварительное представление о состоянии управляемого объекта. Информация доводится до состояния, способного для оценки и принятия решения. Оценка и переработка информации. На этом этапе проводится сопоставление заданных и реальных режимов работы СЧМ, производится анализ и обоснование информации, на основе известных критериев определяется очередь обработки информации. При этом может проходить запоминания, вычленение из памяти, декодирование и т.п.. Третьим этапом является принятие решения, то есть на основе анализа и информации принимается решение о соответствующих действиях. Реализация принятого решения. На этом этапе осуществляется внедрение принятого решения на практике. Это происходит путем соответствующих действий или подачей соответствующих распоряжений. Отдельными участками этого этапа также являются: перекодирование принятого решения в машинный код, поиск нужного органа управления, движения рук на органы управления и манипуляция ими (нажим на кнопку, включение тумблера) и другие. На каждом этапе оператор делает самоконтроль собственных действий (путем визуального осмотра, или специальными индикаторами повторением отдельных действий). По профессиональным категориям операторы могут распределяться на: а) операторов-технологов, б) операторов-наблюдателей, в) операторов-исследователей; г) операторов-руководителей; д) операторов-манипуляторов и т.п.. Оператор-технолог - это оператор, который непосредственно включен в технологический процесс. Он работает в режиме экстренного обслуживания. Преобладающими в его действиях есть управление (это и операторы технологических процессов, автоматических линий, операторы по приему и переработке информации). Оператор-наблюдатель (контролер). Важное место в действиях этого оператора занимают информационные и концептуальные модели, а также процессы принятия решения (это операторы радиолокационных станций, диспетчеры разных видов транспорта) и другие. Оператор-исследователь. К ним относятся пользователи вычислительных систем, где шифровальщики подобное. Оператор-руководитель Это операторы-организаторы, руководители различных уровней. Это лица, принимающие соответствующие решения в человеко-машинных комплексах и обладающие интуицией, опытом. Оператор-манипулятор обладает сенсомоторной координации (непрерывное слежение за движущимся объектом, имеет моторорухливи навыки). В функции оператора-манипулятора входят: управление роботами, манипуляторами, машинами-усилителями мускульной энергии человека (станки, экскаваторы, транспортные средства). Качество деятельности операторов определяется в следующем: - Умение принимать правильные, своевременные решения в условиях дефицита времени, в неожиданных ситуациях (при неполной, несовершенной, а иногда чрезмерной информации); управление одновременно несколькими объектами, частое исполнение не однотипных задач; необходимость работать при повышенных скоростях управляющих процессов и объектов, в условиях недостаточно ясных ситуаций; - Осознание высокой ответственности, когда требования и надежность оператора значительно возрастают; работа в необычных условиях (перегрузки, невесомость); - Высокая готовность к экстренным действиям (непредвиденных ранее). На качество работы оператора влияют следующие факторы: влияние внешней среды (микроклимат и т.д.); характер и условия деятельности (время, режим работы и отдыха, аварийные ситуации, количество и сложность задач, которые одновременно решаются); технические характеристики системы (степень ответственности информационной модели управляющего объекта, эстетичность машины; взаимодействие оператора и машины (распределение функций) взаимоотношения в группе, экипажи, звене и т.д.). 79 правова свідомість та поведінка її структура та фактори

Для розуміння сутності правосвідомості доцільно розглянути її різновиди, причому підставами для створення типологій тут можуть бути різні критерії, зокрема:

за рівнем усвідомлення необхідності права, глибиною проникнення в сутність права і правових явищ у суспільстві:

1) буденна правосвідомість - формується в процесі повсякденної життєдіяльності громадян у сфері правового регулювання (отримання інформації правового характеру із засобів масової інформації; спостереження юридичної діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб і т. ін.) і притаманна більшості членів суспільства. Для представників даного виду правосвідомості характерні знання загальних принципів права, їх правові погляди тісно переплітаються з моральними уявленнями:

2) професійна правосвідомість - формується в процесі спеціальної підготовки (наприклад, під час навчання в юридичному закладі) та здійснення юридичної діяльності. Особа при цьому володіє спеціалізованими й деталізованими знаннями в галузі чинного законодавства, вміннями І навичками його застосування;

3) наукова, теоретична правосвідомість - характерна для науковців у галузі законотворчості та правозастосування;

за суб'єктами (носіями) правосвідомості:

1) суспільна правосвідомість - сфера суспільної свідомості, що відображає значимі для права явища суспільного буття. У суспільній правосвідомості знаходять закріплення типові стійкі погляди на право та його інститути, що існують у даному суспільстві. Лише на цьому рівні правова дійсність відображається в цілому І всебічно. Суть суспільної правосвідомості зводиться до правового пізнання І відображення політичних, економічних і соціальних закономірностей розвитку громадянського суспільства і держави, оформлення їх у системі чинного права і законодавства. Важливу роль суспільна правосвідомість відіграє в правотворчому процесі, реалізації й застосуванні правових норм;

2) групова правосвідомість - виникає в окремих групах людей з певними специфічними потребами та інтересами. Усвыдомлення правової дійсності тут є стихійним, переломлюючись через потреби й інтереси групи. Групова правосвідомість може набувати асоціальної спрямованості;

3) індивідуальна правосвідомість - притаманна конкретній особі, формується в процесі її включення в систему суспільних зв'язків і значною мірою визначається правосвідомістю малих соціальних груп, до яких ця особа належить, індивідуальна правосвідомість може мати різні рівні розвитку:

- на елементарному рівні Індивідуальна правосвідомість виявляється в узгодженні конкретної правозначимої діяльності з емпіричними уявленнями особи про норми правомірної поведінки;

- більш високі рівні індивідуальної правосвідомості виявляються в усвідомленні особистістю складних правових ситуацій, правових інститутів, правового статусу особистості у суспільстві;

- вищий рівень індивідуальної правосвідомості характеризується сукупністю компетентних уявлень про правову систему, усвідомленням соціальної значимості права, оцінкою його сутності, оволодінням правовою ідеологією. Це концептуальний рівень правосвідомості.

Розвиток індивідуальної правосвідомості завжди детермінований навколишнім соціальним середовищем - чинниками як суспільного порядку, так і безпосереднього мікросередовища. У процесі формування Індивідуальної правосвідомості відбувається переломлення цих чинників через психологічні особливості самої особи. Саме так правосвідомість включається в структуру особистості і, в свою чергу, впливає на формування її інтересів, мотивів, цілей, на розвиток І зміну установок, спрямованості І ціннісно-нормативної сфери.

Правосвідомість виступає як одна з форм суспільної свідомості, зміст і розвиток її обумовлені матеріальними і духовними умовами існування суспільства. Як орієнтовна основа правознавчих дій правосвідомість визначає поведінку людини в сфері найсуттєвіших соціальних відносин. Її основа — не стільки знання численних правових норм, скільки усвідомлення і прийняття соціальних цінностей, які знаходять своє відображення в праві.

До основних ознак правосвідомості можна віднести такі: а) правосвідомість не лише відображає соціальну реальність, але й активно на неї впливає

б) як механізм правосвідомості виступає мовно-розумова діяль- ність людей; саме друга сигнальна система відображає систему правових знань і понять, яка регулює суспільні відносини;

в) правосвідомість не може існувати без конкретного носія — люд- ської особистості чи групи (категорія групової правосвідомості виникає тоді, коли за ознакою єдності усвідомлення своїх право- вих норм у суспільстві відбувається об'єднання людей у групи);

г) правосвідомість не лише відбиває правовий досвід особистості, а й мотивує її поведінку. Інакше кажучи, вона виконує функ- цію регулятора поведінки людей.

Правова інформованість і мотивація правомірної поведінки залежить від соціальних зв'язків людини, від ступеня її залучення в правову культуру суспільства, а також від залучення в соціальні групи, які істотно впливають на розвиток правосвідомості.

Як один із компонентів свідомості особистості правосвідомість включає в себе три елементи:

• когнітивний (пізнавальний) — характеризується сукупністю правових знань і вмінь;

• емоційний — визначається оціночними судженнями і ставленням людини до норм права (позитивне, нейтральне, негативне);

• поведінковий (вольовий) — припускає наявність психологічної установки на правослухняну поведінку, звички до виконання норм права і нетерпимого ставлення до правопорушників.

Щоб стати справжнім регулятором правослухняної поведінки, правові знання повинні отримати позитивне емоційне забарвлення і перейти в ціннісні установки особистості, перетворитися в її внутрішні переконання, у звичну форму поведінки

На процес формування правосвідомості впливає багато факторів, серед яких умови життя, соціальне становище, духовна культура суспільства, у тому числі й правова, стан правовиховної роботи, інтелектуальні можливості особи

Правова поведінка

Можна визначити наступні загальні ознаки правової поведінки:

1) особлива соціальна значимість для життєдіяльності суспільства -до сфери дії права входить тільки така поведінка людей, яка має виключно важливе соціально-економічне, суспільно-політичне, цивільне значення (як позитивне, так і негативне), що відображається в офіційних процедурах прийняття законодавчих актів, введення їх в дію, зміни та відміни. Вивчення законодавства і практики його застосування дозволяє конкретно визначити основні соціальні характеристики поведінки, яка передбачається правом;

2) перебування під актуальним чи потенційним контролем свідомості І волі особистості. Навіть якщо контроль у даний момент і не здійснюється, то він неодмінно може бути здійснений, інакше говорити про правову поведінку немає сенсу;

3) чітка регламентованість - як зовнішні, так і внутрішні властивості поведінки, передбаченої правом, точно описані в законі чи інших правових джерелах та чітко обмежені. Ці обмеження, з одного боку, відображають реальні можливості регулювання людської поведінки правовими засобами, а з іншого - гарантують від зайвого втручання в життя людини державних органів, громадських організацій, трудових колективів, окремих громадян;

4) підконтрольність правової поведінки державі в особі її правозастосовчих та правоохоронних органів - забезпечує правову гарантованість законослухняної поведінки і відповідальність за поведінку протиправну;

5) наявність юридичних наслідків - впливає на виникнення, зміну чи припинення правових відносин. Реалізація прав, виконання обов'язків, а також їхнє порушення звичайно породжує ті чи інші юридичні наслідки.

Правова поведінка (англ. legal conduct ) — соціальне значима поведінка особи (дія чи бездіяльність) свідомовольового характеру, що урегульована нормами права і спричиняє юридичні наслідки. Ознаки правової поведінки: (выбирайте, как вам лучше один из вариантов) 1) є соціальне значимою, характеризується соціальною корисністю (правомірна поведінка) або соціальною шкідливістю (правопорушення), що впливає на розвиток суспільних відносин; 2) має свідомо вольовий характер, залежить від психічних властивостей особи, здібностей усвідомлено контролювати негативні емоційні вияви і стримувати їх зусиллями волі, керувати своїми вчинками, тобто правова поведінка є вольовою стороною правосвідомості, за допомогою якої здійснюється процес перенесення правових норм, що містяться в нормативно-правових актах, правових прецедентах, нормативних договорах та інших джерелах (формах) права, у реальну правову поведінку; 3) має зовні виражений характер у вигляді дії чи бездіяльності, що піддаються правовому регулюванню. Дія безпосередньо впливає на відносини між суб'єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною), яка складається з різних висловлювань, суджень і оцінок, що виражають внутрішній стан суб'єкта; 4) характеризується «юридичністю», регулюється юридичними нормами, вираженими в нормативних приписах законодавчих і підзаконних фактів, які або прямо описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають будь-які заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки; 5) має спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з: а) реалізацією суб'єктом своїх інтересів (задоволення потреб і інтересів, досягнення особистих цілей, зазначення певних втрат); б) реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання, охорона соціальне корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії). Однак правова поведінка не завжди викликає правовідносини

Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної (правопорушення). Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спільних, своїми особливими рисами

Диференційовані ознаки правової поведінки. Спільність рис правомірної та протиправної поведінки пояснюється тим, що те й інше є поведінкою суб'єктів в одній і тій же сфері - сфері права, яка має визначені функції і загалом обмежений перелік засобів для контролю та регулювання людських вчинків. Незважаючи на цю спільність, обидва різновиди правової поведінки - законослухняна та протиправна-діаметрально протилежні за низкою ознак:

1) правомірна поведінка в цілому зміцнює суспільні відносини, протиправна - порушує і послабляє їх, розхитує соціальну; економічну, політичну системи держави;

2) правомірна поведінка мотивується, як правило, усвідомленням обов'язку, суспільної потреби або особистих інтересів. Протиправна поведінка спонукається іншими мотивами-індивідуалізмом, корисливістю, агресивними прагненнями у сфері людської взаємодії;

3) правомірна поведінка звичайно передбачена нормами, які дозволяють, протиправна - заборонюючими. Правомірна поведінка полягає в дотриманні норм і є нормативною; протиправна- антинормативна, вона порушує забороняючу чи зобов'язуючу норму.