29. Психологічні ідеї нового часу

XVII століття стало епохою корінних змін у соціальному житті Західної Європи, століттям наукової революції і перемоги нового світогляду. Розпочинається період розвитку психології в рамках філософських вчень про свідомість.

Його провісником був Галілео Галілей(15 лютого 1564 - 8 січня 1642) - видатний італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства, поет і літературний критик. Галілей народився в родині збіднілого дворянина в місті Пізі (недалеко від Флоренції). Він поглиблено вивчав точні науки і згодом став професором математики Падуанського університету. Через те що Галілей жваво цікавився астрономією, незабаром він розгорнув активну науково-дослідницьку діяльність, особливо в області астрономії й механіки. Він учив, що природа є системою тіл, які рухаються і не володіють ніякими властивостями, крім геометричних і механічних. Переконання, що панувало століттями, у тім, що рухами природних тіл правлять безтілесні душі, було переборено.

Появі першої психологічної теорії, що використовувала досягнення геометрії і нової механіки, наука завдячна Рене Декарту(31 березня 1596 - 11 лютого 1650) французькому філософу, фізику, фізіологу, математику, основоположнику аналітичної геометрії. Він успадкував від батька невеликий спадок, який дозволив йому присвятити своє життя науці та подорожуванням. З 1604 по 1612 роки навчався в єзуїтському коледжі, де отримав добру гуманітарну та математичну освіту. Також він проявляв великі здібності до філософії, фізики та психології. Після закінчення освіти Декарт проводив у Парижі безтурботне життя, повне насолоди. Коли йому виповнився 21 рік, він кілька років служив добровольцем в арміях Голландії, Баварії та Угорщини. У 1629 році переїхав до Нідерландів. Для продовження занять математикою Декарт повернувся до Парижа, але столичне життя знову швидко набридло йому. Він продав маєток, який отримав від батька і переїхав до самотнього сільського будинку в Голландії. Його любов до самотності була настільки великою, що потягом двадцяти років він змінив 24 будинки в 13 різних містах і при цьому тримав свою адресу в таємниці навіть від найближчих друзів, з якими підтримував постійне листування. Його єдиними і незмінними вимогами до нового місця проживання були невелика відстань до католицької церкви та університету. Декарт вірив у Бога як досконалу істоту, існування якої він ніколи не ставив під сумнів. Якби не було Бога, тоді він би не був досконалим. Оскільки людина є недосконалою істотою, а із недосконалого не може вийти щось досконале, то Бог існує за межами людської уяви. Отже, існування Бога є джерелом об'єктивного значення людського мислення. А оскільки Бог у своїй досконалості не обманює людину, а дає їй можливість пізнання, не може бути обманом те, що людина має тіло, існує природа та 2 плюс 2 дорівнює 4. А неправильна рецепція спричинена тим, що Бог наділяє нас свободою, одне називати правильним, а друге - неправильним, що і є доказом нашої богосхожості. Таким чином Декарт ставив світ на метафізичний фундамент. Р. Декарт стверджував, що існування душі й тіла - дві різні й незалежні субстанції. Декарт, на відміну від Арістотеля, «оживлює» тіло, проголошуючи ідею рефлекторної дуги. «Оживлення» тіла, як і одночасні пошуки натуральних механізмів дії душі, створювали певний грунт для вивчення природи людини на основі принципцу антропологічної цілісності.

Спробу подолання декартівського дуалізму в питання про звязок психічного й фізичного здійснив видатний голландський філософ XVII cт. Бенедикт Спіноза(справжнє ім'я Борух; 24 листопада 1632, - 21 лютого 1677) - голландський філософ, за походженням із португальських євреїв. Бенедикт (Барух) Спіноза народився 24 листопада 1632 року в Амстердамі в заможній родині сефардських євреїв, чиї предки після вигнання євреїв з Португалії осіли в Голландії, - Міхаеля (Габріель Алварес) і Ханни Дебори де Спіноза. Барух Спіноза відвідував початкову релігійну школу «Ец Хаїм», де вивчав іврит, Тору, Талмуд, основи єврейського богослов'я, риторику тощо. Імовірно, відчуваючи вузькість традиційної єврейської освіти, Барух Спіноза за батькові гроші вивчає латину (тодішня світова мова науки і філософії). Вже на той час Барух Спіноза, якого рабини не спромоглися перетягнути на бік традиційної юдейської схоластики, зажив у общині одновірців слави дивака і вільнодумця, що навіть замалим не мало трагічні наслідки - на життя Спінози було вчинено невдалий замах. Після смерті батька в 1654 р. починається затяжний судовий процес Баруха Спінози з найближчими родичами за батьків спадок, який він виграв. 27 липня 1656 р., коли Баруху не виповнилося ще й 24 років, у синагозі велелюдно йому, перерахувавши всі його порушення і злочини, оповістили акт про відлучення. Бенедикт Спіноза пише на свій захист «Апологію» (її текст не зберігся), в якій намагається відвести безглузді звинувачення і відстояти свої погляди. Саме через жагу до пізнання й бажання розвивати свої думки, відречення від єврейства, не стало для Спінози особистою трагедією. Наприкінці 1650-х рр. Бенедикт Спіноза виїжджає з Амстердама, знайшовши притулок в передмісті Амстердама Уверкерці. В цей час Спіноза активно спілкується з однодумцями, зокрема, зі своїм навчителем і колегою Хуаном де Прадо. Саме в Уверкерці Спіноза починає свою літературну діяльність - пише першу свою роботу «Короткий трактат про Бога, людину і його щастя». Спіноза учив, що існує єдина, вічна субстанція - Природа - з нескінченною безліччю атрибутів. З них нашому розуму відкриті лише дві - довжина і мислення. Отже, безглуздо уявляти людину місцем зустрічі тілесної і духовної субстанції, як це робіи Декарт. Людина - цілісна тілесно духовна істота. Свідомість людини, на його думку, не існує окремо від тіла, а утворює з ним певну єдність. Якщо тіло не зазнає впливу зовнішніх предметів, душа ніяким чином їх не сприймає. Принцип детермінізму, розроблений у психології Спінози, з одного боку, заперечує свободу волі, з іншого - включає душу в систему причинного пояснення природних явищ. В епоху відродження було започатковано вивчення мотивації в цій її суперечності, що відповідало на ситуаційному рівні принципу залежності ситуації від людини.

Інший напрямок у критиці дуалізму Декарта пов`язаний з філософією англійського мислителя Томаса Гоббса(5 квітня 1588 - †4 грудня 1679) - англійський філософ. Належав до школи Соціального договору в традиції реалізму. Основними інтересами Гоббса були політична філософія, історія, етика та геометрія. На формування його ідей значно вплинули Платон та Аристотель. Послідовниками його стала вся подальша західна політична філософія. Народився Томас Гоббс у графстві Глостершир в сім'ї, що не вирізнялась особливою глибокою освіченістю запального приходського священика, що через сварку з сусіднім вікарієм біля дверей храму втратив роботу. Виховувався Томас Гоббс заможним дядьком. Він добре знав античну література та класичні мови. У віці 15 років він поступив до Оксфордського університету, який закінчив в 1608 році. В 1610 році Томас став наставником лорда Гардвика з аристократичної родини Вільяма Кавендиша (пізніше графа Девонширского). До кінця життя залишався пов'язаним зі своїм учнем, який став його покровителем. Завдяки йому познайомився з Беном Джонсоном, Френсісом Беконом, Гербертом Чарберсі та іншими видатними людьми. Після смерті графа Девонширського був наставником його сина, мандрував з ним по Італії (де в 1636 році відвідав Галілео Галілея) і в 1637 році повернувся до Англії.

Готфрід-Вільгельм Лейбніц.

У 1661 р., у віці 14 років, Лейбніц вступив до Лейпцизького університету, де у 1663 р. отримав степінь бакалавра Отримує степінь магістра філософії за дисертацію, яка поєднує аспекти філософії і права з деякими математичними ідеями, що походять від Вейгеля. Незважаючи на його неабияку на той час репутацію і визнання його праць, Лейбніцу було відмовлено у степені доктора права в Лейпцигу, тому він негайно поїхав до Альтдорфа, де у лютому 1667 р. отримав цю степень за свою дисертацію. З 1667 до 1772 р. перебував на службі Майнського курфюрста, барона Йоганна Кристіана фон Бойнебурґа, завдяки якому у 1672 р. він дістав змогу подорожувати до Парижа, де він залишатиметься до жовтня 1676 р., і до Лондона взимку 1673 р. З грудня 1676 р. до кінця свого життя Лейбніц обіймає посади надвірного бібліотекаря та канцлера у місті Ганновер.

Як і Спіноза, він виступав за цілісний підхід до людини. Однаку нього була інша думкапро єдність тілесного та психічного. В основі цієї єдності, на думку Лейбніца, лежить духовне начало. Світ складається з нескінченної кількості монад (від грецького «монос» - єдине). Кожна з них «психічна» і наділена здатністю сприймати усе, що відбувається у Всесвіті. Він виділяє у дущі кілька областей, що різняться за ступенем усвідомленності тих знань, що у них розташовуються. Це область виразного знання, область неясного знання і область несвідомого. Г. Лейбніц створив оригінальне вчення про неантагоністичне відношення свідомого та несвідомого («малі перцепції» та «аперцепція»). Неусвідомлене у вік Просвітництва прирівнювалося до неуцтва, тлумачилося як свідома омана темних людей, зокрема в питаннях релігії. Бурхливий розквіт природничих наук у ХVI ст. створив передумови для послідовного наукового вивчення природи людської душі, природи психіки на підставі спостережень і дослідів.