- •1.Історія україни як наука,предмет,методологія,джерела
- •2. Історіографія проблеми генезису українського народу. Періодизація Історія України
- •3.Зародження, розвиток і розклад первіснообщинного ладу
- •4.Перші державні об’єднання
- •5.Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
- •6. Східні слов’яни на території України: господарська діяльність, матеріальна та духовна культура.
- •7. Виникнення Київського князівства та його розвиток за Києвичів.
- •8. Періоди розвитку киїівської русі
- •9. Прийняття християнства Володимир Великий
- •10. Руська правда, джерело пізнання державності, господарського та культурного розвитку Київської Русі
- •12. Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі.
- •13. Південно-Західна Русь
- •15.Литва.
- •16. Литовсько-руське князівство
- •17. Виникнення українського козацтва.
- •18. Люблінська унія і її наслідки для України
- •21. 1. Причини нац. Виз. Війни
- •22.Богдан Хмельницький
- •23. Українсько-московський договір 1654 р.
- •25. Політичний розвиток в Україні у другій половині
- •27. Іван Мазепа
- •28.Конституція Пилипа Орлика
- •29. Причини козацьких повстань 20-30-х pp. XVII ст., їх значення в розгортанні національно-визвольної боротьби українського народу
- •30. Кирило-розумовський.Останнє відновлення гетьманства в Україні
- •31. Українські землі під владою Речі посполитої
- •32. Остаточне покріпачення селянства України в остання третина XVIII ст.
- •33. Повстання на Правобережжі та Західній Україні у хvіі – хvііі ст. (Коліївщина, опришки).
- •34.Повстання в Турбоях
- •35.Ліквідація Запорізької Січі. Українські козацькі формування після зруйнування Запорозької Січі
- •36. Приєднання Росією Північного Причорноморья.Заселення на господарський розвиток Південної України.
- •37.Г.С.Сковорода-видатний просвітитель, філософ, педагог , поет
- •38. Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні у першій половині промислового перевороту.
- •40. Вплив подій революції 1848-1849 рр. В Австрійській імперії на західноукраїнські землі.
- •41.Культурно-національна політика російського царизму щодо України в другій половині XIX.
- •42. Відродження української національної свідомості. Кирило-Мефодїївське товариство.
- •43.Революційно –демократичний рух в Україні у другій половині хіх ст..Громади
- •44 М.П.Драгоманов
- •45.Братство тарасівців його роль у розвитку українського національно-визвольного руху.
- •46. Реформа 1861 р. Та її соціально-економічні наслідки для України
- •47. Демократичні реформи в Україні в 60-70 роки XIX ст.
- •48. Особливості розвитку капіталізму в Україні (друга половина хіх ст.)
- •49. Столипінська аграрна реформа та її наслідки для українського суспільства.
- •50.Соціально економічний розвиток України на початку хх ст.. (1900-1917)
- •51. Україна в роки революції 1905-1907 рр.
- •52. Виникнення та діяльність політичних партій в Україні (90-ті роки хіх ст.-1917р)
- •2. Створення політичних партій і громадсько-політичних організацій у Наддніпрянщині.
- •53. Лютнева 1917р. Революція в Росії.Піднесення національно-визвольного руху в Україні. Утворення Української центральної ради
- •54.Україна в період Першої світової війни(1914-1918 рр.)
- •55.Проголошення автономії України і іі Універсали Центарльної Ради.
- •I Універсал Центральної Ради.
- •II Універсал уцр. Основні положення:
- •56. Ііі Універсал Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки.
- •2. Основні положення III Універсалу:
- •57. IV універсал Центральної Ради і проголошення незалежності, самостійної держави українського народу .Крути: трагізм української історії
- •59. Брестський договір і Україна. Прикінцевий період діяльносиі Центральної Ради :причини її падіння.
- •61.Українська держава гетьмана п. Скоропадського. Зовнішня і внутрішня політика гетьманату та причини його падіння.
- •1. Проголошення гетьманату п. Скоропадського.
- •62. Відновлення унр. Директорія Унр: її склад, внутрішня і зовнішня політика.
- •63. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917-березень 1918 рр.)
- •64. Другий зимовий похід військ Унр (кінець 1920-початок 1921рр.)
- •65. Суспільно політичне життя в Україні після підписання Ризького мирного договору.Участь усрр в утворенні Радяеського Союзу.
- •67. Злука(об.Єднання) українських земель (22 січня 1919 року) та її значення.
- •68. Соціально-економічне та політичне становище на західноукраїнських землях у 20-30х рр.. Хх ст..
- •69. Україна в період нової економічної політики (1921-1928 рр.)
- •70. Радянська індустріалізація України (1920-1939рр.) суспільно-економічні наслідки.
- •71. Колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933рр.
- •72. Політика українізації (20-30рр хх ст.):суспільно-політичнийй зміст, наслідки.
- •73. Український націонал-комунізм: хвильовим, шумскізм, волбуєвщина.
- •74.Початок Другої світової війни. Західна Україна під владою сталінського режиму
- •75. Фашистський окупаційний режим та антигітлерівський опір в Україні (1941-1944 рр.)
- •76.Оун і упа в роки Другої Світової війни та післявоєнний період.
- •77.Партизанський, антифашистський та підпільний рух в Україні(1941-1944рр.)
- •78. Україна в післявоєнний період (1945-1955 рр.)Голод 1946-1947 рр.
- •79. Соціально-економічний розвиток Української рср у 1964-1985рр.
- •80. Українська інтелігенція в русі опору 60-80х рр.. Ххст. В.Ячеслав Чорновіл, Василь Стус.
- •81. Дисидентський, правозахисний і національно визвольний рух в Україні у 60-80х роках хх ст.
- •82.Українська рср в системі міжнародних відносин після Другої світової війни. Створення оон і місце України у цьому процесі.
- •83. Спроби лібералізації суспільно-політичного життя в Україні у період десталінізації (1956-1964рр.)
- •84. Загострення екологічних проблем в Україні (Чорнобль)
- •85.Наростання соціальних проблем в Україні (1985-1991 рр.),
- •86.Становлення багатопартійної системи в Україні(кінець 80х 90-ті роки хх ст- до сьогоденні)
- •87.Україна на шляху до незалежності (1990-1991 рр.) “Декларація про державний суверенітет України” (16 липня 1990р.) та її значення.
- •88. Провал державного перевороту 19-21 серпня 1991р. В срср та його наслідки. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.
- •89. Конституція України- Основний Закон держави(28 червня 1996р.)
- •90.Соціально-економічний, політичний, духовний розвиток України у 90-ті роки XX ст.
12. Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі.
Зі смертю Ярослава Мудрого 1054р. розпочався новий період в історії Київської Русі – період феодальної роздробленості. Більшість істориків стверджує, що головною причиною цього процесц став соціально – економічний розвиток Київської Русі. Економічне і політичне зміцнення окремих князівств, створення нових культурних центрів сприяло відокремленню князівств. Крім того, була дуже велика територія і був відсутній чіткий механізм спадкоємності князівської влади. Припинення існування давньоруської держави було прискорено монголо-татарською навалою, ця держава утворилась на початку XIII ст., її створив хан Темічін у 1206 р., йому був наданий титул Чингісхана, що означає «самодержавний володар».
Відбулося політичне посилення бояр та удільних князів, які ставили власні інтереси вище за державні. Влада Великого князя стала зайвою.
Наслідки феодальної роздробленості: міжусобна боротьба підривала сили князівств, призводила до загибулі людей і нищення культурних пам’яток; Русь не могла опиратися нападам половців, які грабували руські землі; оскільки половці перекрили торгові шляхи через Каспій, Русь опинилася на узбіччі торгових шляхів. Одним з позитивних наслідків було те, що відбулося формування українського, білоруського та російського народів.
13. Південно-Західна Русь
В епоху феодальної роздробленості в ХП-ХІП ст. завершуються процеси виділення окремих земель-князівств. Київ перетворюється із столиці Русі на "стольне" місто Київської землі. Окрім Київського, на території Південно-Західної Русі в ХП-ХІП ст. існували також незалежні Чернігівське, Новгород-Сіверське, Переяславське, Волинське і Галицьке князівства, поміж яких не вщухала міжусобна боротьба.
З відокремленням нових і нових князівств багатство, населення та землі Києва зменшилися до такої міри, що перед ним мало чим поступалися інші князівства. Та незважаючи на це, Київ ще довго залишався об'єктом боротьби за впливи. Той, хто володів ним, не тільки пишався престижем правителя "матері міст руських", а й міг претендувати на верховенство в династії Рюриковичів. Оскільки в Києві жив митрополит і знаходилися головні храми й монастирі, він лишався незаперечним культурним і релігійним, якщо не політичним центром усієї Русі.
Поряд із політичними проблемами існували й господарські. Розташування Києва на великому торговому шляху "із варяг у греки" відігравало важливу роль у його піднесенні. З кінця XI ст. значення цього шляху почало зменшуватися. Це мало згубні наслідки для економіки Києва.
З усією очевидністю велична колись столиця Русі політичне, економічно та соціальне занепадала.
Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем, сином Мстислава Ізяславича. Скориставшись безладдям у Галичі, він вперше зайняв його у 1188 році, але не зміг утримати його під натиском угорців, які також вторглися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині у 1199 році після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства.
Розвиток
Суспільство Галицько-Волинського князівства складалося з станів, приналежність до яких визначалась як родоводом так і родом занять. Соціальну верхівку утворювали князі, бояри, духовенство. Вони контролювали землі держави і її населення.
Князь вважався сакральною особою. Він мав право надавати підлеглим угіддя за службу, а також позбавляти їх земель та привілеїв за непослух. У державних справах князь покладався на бояр, місцеву аристократію.
Окремо від князів і бояр існувала група міських адміністраторів «ліпших мужів», які контролювали життя міста, виконуючи накази князів, бояр чи священнослужителів, яким це місто належало. З них поступово сформувався міський патриціат. Вони були зобов'язані сплачувати податки на користь князів і бояр.
Найчисельнішою групою населення у Галицько-Волинському князівстві були «прості» селяни — «смерди». Більшість з них були вільними селянами, які жили общинами і сплачували владі натуральну данину. Інколи через надмірні побори, смерди покидали свої домівки переселяючись на фактично безконтрольні землі Поділля і Придунав'я.
Економіка Галицько-Волинського князівства була переважно натуральною. В її основі лежало сільське господарство, що базувалося на самодостатніх угіддях — дворищах. Ці господарчі одиниці мали власні ріллі, сіножаті, луги, ліс, ловища та рибні озера. Головними сільськогосподарськими культурами були переважно овес і жито, менше пшениця і ячмінь. Окрім цього було розвинуте тваринництво, насамперед конярство, а також вівчарство і свинарство. Важливими складовими господарювання були промисли — бортництво, мисливство і рибальство.
Серед ремесел були відомі ковальство, гончарство, обробка шкіри, зброярництво, ювелірна справа і ливарництво.
Торгівля у Галицько-Волинських землях не була розвинута належним чином. Більшість виготовленої продукції йшла на внутрішнє споживання. Основними торгівельними шляхами були сухопутні.
Серед важливих особливостей соціально-політичного розвитку Галицько-Волинської землі слід назвати наявність тісних економічних і торгівельних зв'язків із європейськими державами, що сприяло бурхливому розвиткові міст.
Данило Галицький - руський князь з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства. Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.
Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.
Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.
14. Монгольська навала на українські землі, її наслідки.
На межі ХІІ-ХІІІ ст. монгольські союзи племен, що кочували в степах на північ від Китаю, об'єднались під владою талановитого вождя Темучина (у 1206 р. він прибрав собі титул Чингізхана, тобто Великого хана). Він зумів спрямувати енергії і військову силу об'єднаних племен монголів на сусідній Китай. Оволодівши Північним і Центральним Китаєм, перейнявши воєнне мистецтво китайців у штурмі фортець, Чингізхан рушив на Середню Азію, Іран. У 1222 р. монголо-татарські війська, подолавши Кавказ, рушили в половецькі степи. У битві, яка відбулася на Дону, половці зазнали ніщивної поразки і відступили до Дніпра, сподіваючись на допомогу руських князів. Половецький хан Кобяк звернувся за допомогою до руських князів. Ті, що відгукнулися на заклик, разом з половцями зустріли монгольське військо на р. Капці (1223 p.). Русько-половецьке військо, хоча й мало чисельну перевагу, діяло неузгоджено в силу ворожнечі між князями і було по черзі розгромлене. У битві загинули шість руських князів, а з простих воїнів, за твердженням літописців, повернувся лише кожен десятий. Проте монголи також зазнали тяжких втрат і, не наважуючись продовжити похід, повернули назад. При переправі через Волгу були розгромлені волзькими болгарами. Майже півтора десятиліття на Русі не чули про монголів. Проте у 1237 р. вони знову на чолі з онуком Чингізхана Батиєм опинились на кордонах Русі. Монгольське військо нараховувало близько 140 тис. воїнів. Спочатку вони вогнем і мечем пройшлись по землях Північно-Східної Русі, зруйнувавши міста Рязань, Суздаль, Володимир-на-Клязьмі, Ростов, Улич, Ярославль, Твер, Кострому та інші міста. Дійшовши до озера Селігер монголи повернули на південь. На цьому шляху вони потрапили на сильний опір невеликої фортеці Козельськ, яка впродовж семи тижнів чинила опір монголам. Батий назвав Козельськ, під стінами якого загинуло близько 4 тис. воїнів, "злим містом". У 1238 р. виснажені монгольські війська відійшли у половецькі степи, щоб відновити сили для нових походів. Навесні 1239 р. військо Батия рушило у землі Південної і Південно-Західної Русі. Ним було захоплено Переяслав, Чернігів, а в грудні 1240 р. — Київ. Кияни під керівництвом воєводи Дмитра мужньо чинили опір шість тижнів, але їх опір було зламано. Останні захисники міста загинули під уламками Десятинної церкви. Наступного 1241 р. монголо-татари розорили галицько-волинські землі і рушили далі. Монгольські загони спустошили Польщу, Угорщину, Трансільванію, Словаччину, Чехію. Народи цих країн, як і русичі, чинили запеклий опір завойовникам. 1242 р. Батий припинив похід на Захід і повернув свої війська у пониззя Волги (тут монголи заснували свою державу Золоту Орду). Приводом до цього стала смерть головного монгольського хана Угедея, проте причини були набагато серйознішими: Батий не мав сил, достатніх для того, щоб тримати у покорі усі завойовані народи Східної та Центральної Європи. Русь і народи Центральної Європи своїм героїчним опором врятували Західну Європу від монгольської навали. Безпосередні наслідки монгольського завоювання для руських князівств: — руйнація і занепад ролі міст; — занепад ремесла і торгівлі; — значні демографічні втрати; — знищення значної кількості представників руської еліти. Наслідки навали були катастрофічними для руських князівств. З 74 міст колишньої Київської Русі було розорено 49. 14 вже більше не піднялися з руїн, 15-з часом перетворилися на села. У перші 50 років монгольського панування не було побудовано жодного нового міста, а до монгольського рівня кам'яного будівництва було досягнуто лише через 100 років. Занепав ряд ремісничих спеціальностей, було втрачено секрети виробництва ювелірних виробів (емаль, зернь, чернь). Деякі райони знелюдніли, скоротились посівні площі, занепала торгівля. Особливості золотоординського панування на руських землях: — руські землі не було безпосередньо включено до складу Золотої Орди (за деяким виключенням); — на території Русі не існувало постійно діючого адміністративного апарату завойовників; — толерантне ставлення монголів до християнства і православного духовенства. Незважаючи на такі наслідки, навала не зупинила розвитку розорених земель. Поступово населення відродило міста і господарство. Після розгрому монголо-татарських військ на Синіх Водах у 1362 (1363) р. українські землі були звільнені від їх панування.