2. Основні положення III Універсалу:

- проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах 9 українських губерній, при цьому формально не поривалися федеративні зв'язки з Росією;

- запровадження 8-годинного робочого дня;

- встановлення державного контролю над виробництвом;

- скасування поміщицького землеволодіння;

- земля оголошувалася власністювсього народу без викупу;

- надання національнимменшинам «національно-персональноїавтономії»;

- забезпечення українському народу демократичних прав і свобод: свобода слова, преси, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання;

- скасування смертноїкари;

- надання амністії політичним в'язням;

- призначення на грудень 1917 р. виборівдо УкраїнськихУстановчих зборів, які мали бути скликані 9 січня 1918 p.;

- початок мирнихпереговорів УЦР з Німеччиною та її союзниками.

3. Практичне значення прийняття III Універсалу. Практичне значення прийняття Центральною Радою III Універсалу і проголошення Української Народної Республіки полягало в тому, що вперше була проголошена конкретна програма перебудови українського суспільства на демократичній основі - програма, що відповідала інтересам більшості. Сам фактпроголошенняпрогресивнихі справедливих політичних і соціально-економічних реформ показав українському народу реальність досягнення національної незалежності та побудови національної демократичної держави. Цей документ відіграв важливу роль і в розвитку української національної самосвідомості, і в зміцненні демократичної спрямованості українського національного руху.

Крім того, до практичних результатів можна віднести таке:

- було завдано удар по поміщиках - соціальній опорі монархістів;

- були забезпечені умови для участі в Українській революціїпредставників російського, єврейського, польського та інших народів;

- підвищився авторитет українського національного руху серед населення України;

Центральна Рада здобула верх над українськими більшовиками, змусивши їх звертатися по допомогу до Росії.

57. IV універсал Центральної Ради і проголошення незалежності, самостійної держави українського народу .Крути: трагізм української історії

Прийняття IV Універсалу. 11 (24) січня 1918р., коли більшовицькі війська, які рвалися до столиці України, знаходилися уже на підступах до Києва, Мала Рада прийняла ІV Універсал. Остаточний текст було розроблено на основі проектів Михайла Грушевського, ВолодимираВинниченка, М. Шаповала.

Можна визначити такі основні положення IV Універсалу:

а) у зовнішньополітичній сфері:

- Універсал ставив за обов'язок уряду довести до кінця переговори з Центральними державами й укласти мир;

- декларував прагнення до дружніх стосунків із сусідами України - Росією, Австро-Угорщиною, Туреччиною та іншими країнами;

б) в аграрній сфері:

- проголошувалася націоналізація(перехід власності до рук держави) усіх природних ресурсів (лісів, вод, надр тощо), ліквідація права власності на землю;

- гарантувалася передача селянам землі без викупу до початку весняних робіт;

в) у сфері промисловості:

- проголошувалася демілітаризація підприємств (переведення підприємств на мирні рейки, випуск мирної продукції);

- боротьба з безробіттям;

- надання соціальної допомоги безробітним, потерпілим від війни;

- проголошувалася монополія держави на виробництвоі торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами;

г) у військовій сфері:

- проголошувався намір після закінчення війни демобілізувати армію і замінити її народною міліцією;

д) у сфері фінансів:

- проголошувалося встановлення державного контролю над банками;

е) у сфері міжнаціональних відносин:

- підтверджувалося право національних меншин на національно-персональну автономію.

Ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які б схвалили Конституцію УНР.

У день проголошення IV Універсалу Мала Рада прийняла закон про національно-територіальну автономію; право на автономію автоматично визнавалося за трьома найбільшими національними групами - росіянами, євреями і поляками; білоруси, німці, чехи, молдавани, татари, греки і болгари могли дістати це право за умови, якщо їхні петиції у цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів.

Бій під Крутами. Нерішучість і непослідовність УЦР призвели до того, що в кульмінаційний момент 16 (29) січня 1918 р. в бою під Крутами (станція між Ніжином і Бахмачем), де вирішувалася доля Києва, вона могла розраховувати лише на багнети 420 студентів, гімназистів та юнкерів, більшість яких загинула в нерівному протистоянні з 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова

58. М. Грушевський, В. Винниченко- лідери національно-визвольної революції українського народу 1917-1920 рр

1917—1920 pp. — один з героїчних і драматичних періодів в історії українського народу. У цей час у запеклій і безжальній боротьбі зійшлися численні претенденти на владу в Україні, зброєю вирішуючи, хто і яка форма правління мають право на утвердження. Події цього періоду були революцією не лише соціально-економічною, а й національною. У 1917—1920 pp. процес національного будівництва зробив значний крок уперед. Було проголошено Українську Народну Республіку. Проте Україна втратила шанс уже на початку XX ст. стати незалежною демократичною державою. Грушевський Михайло (1866—1934 pp.) — політичний, громадський та державний діяч, видатний історик. Народився в м. Холмі (тепер у Польщі). Після закінчення Тифліської гімназії став студентом історико-філологічного факультету Київського університету. У 1894—1914 pp. професор цього самого університету. З 1894 р. — директор історико-філософської секції Наукового Товариства імені Шевченка (НТІП), з 1897 р. — голова Товариства. Один із засновників Української національно-демократичної партії. У 1914— 1917 pp. — на засланні в Симбірську, Казані, Москві. З березня 1917 р. — голова Української Центральної Ради та її виконкому. 29 квітня 1918 р. обрано Президентом Української Народної Республіки. З 1919 р. — в еміграції. Повернувшись з еміграції в 1924 p., працює як академік АН УРСР. У листопаді 1934 р. помер у Кисловодську, куди виїхав на лікування. Поховано в Києві, на Байковому цвинтарі. Автор більш як 1800 наукових праць.

Винниченко Володимир (1880—1951 pp.) — політичний і державний діяч, письменник. Народився в с. Веселий Кут на Херсонщині. Навчався в Єлисаветградській гімназії, а також на юридичному факультеті Київського університету. Був одним із організаторів РУП. З утворенням УСДРП у 1905 р. увійшов до складу її ЦК і редагував партійний орган — газету "Боротьба". 1903 р. Винниченка заарештували за революційну діяльність, виключили з університету. У боротьбі за утвердження національної державності посів одне з чільних місць. У 1917 р. — член Української Центральної Ради, заступник її голови, голова Генерального секретаріату, Генеральний секретар внутрішніх справ. Він — автор (або співавтор) багатьох декларацій і законодавчих актів УНР. У 1918 р. — голова Українського національного союзу, Голова Директорії УНР. Як політик, В. Винниченко часто змінював лінію поведінки і за це зазнавав нападок як зліва, так і справа. Дотримуючись марксистських поглядів, водночас схилявся до лібералізму та гуманізму. З 1920 р. — в еміграції, де займався здебільшого літературною творчістю.