17. Виникнення українського козацтва.

Причини виникнення

- Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище між незаможною шляхтою та селянством.

Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних повинностей та державних податків.

Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.

В окремих випадках - організаторська роль місцевих, прикордонних землевласників і урядовців.

Козацтво поповнювалося вихідцями із різних верств населення: селян, міщан, шляхти.

Запорозька Січ

Утворення Запорозької Січі

У 1552-1556 рр. канівський і черкаський староста Дмитро Іванович Вишневенький (Байда) (7-1564 р.) об'єднує козаків, створюючи за порогами Дніпра на -. Мала Хортиця козацький центр - Запорозьку Січ. Згодом Січ неодноразово змінювала місце свого розташування. Назва "Запорозька Січ" поширилася на все об'єднане навколо Січі козацтво.

За різних складних умов українські землі зуміли все ж таки зберегти високий рівень своєї правової культури. Величезне значення в політичному житті українських земель мала поява і розвиток такої суспільної верстви як козацтво, центром консолідації якого стала Запорізька Січ. Тут виникали зародки української державної організації з притаманними їй елементами демократизму. У першій половині XVII ст. Січ стає своєрідним центром визвольного руху українського народу.

Запорізька Січ була певною державою в державі, які зберігала або , які зберігала або розвивала нові звичаї, які корінилися на виключно українському грунті, були спрямовані на дотримання ідей української незалежності, права

українцям бути господарями на своїй землі та не залежати від впливу

чужоземців.

Запорізька Січ не тільки виголошувала ідеї незалежності України, але і робила усі можливі спроби, щоб досягти її власними силами. Чи можна сказати, що українці та сучасна Україна могли б відбутися без такого утворення як Запорізька Січ? Можливо, але це б була друга Україна, і вона б мала другу історію. Українська історія має чимало визначних подій та явищ, але наявність Запорізької Січі є своєрідною кульмінацією, своєрідним стержнем її ідеї незалежності, її волі та спрямувань для її завоювання.

Історичне значення Запорізької Січі важко переоцінити, це не тільки явище вітчизняної історії, це визначне явище європейської та загальносвітової історії, яке потрібно вивчати, досліджувати і не забувати.

18. Люблінська унія і її наслідки для України

Підписання угоди. 3 початку XVI ст. сталиінтенсивніше формуватися умови для укладення унії (союзу, об'єднання) між Польщею та Великим князівством Литовським. Протягом XV-XVI ст. Польськекоролівствоперетворилося на своєрідну шляхетськуреспубліку.Владакороля була обмежена сеймом (польськимпарламентом), що обирав короля; Король не міг приймати важливі рішення без згоди сейму.

Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні (звідси і назва угоди). .'М червня 1569 р. Люблінська унія була підписана. 1 липня1569 р. її затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів.

Основні положення угоди. Люблінська унія завершила процес Об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії I (85 р. За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Литоовське об'єднувалися в єдину федеративну державу - Річ Посполиту (буквально- республіка) з виборнимкоролем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньоюполітикою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця.

Велике князівство Литовське, як і Польське королівство, залишалося самостійним політичним організмом зі своєю вищою адміністрацією, власною скарбницею, військом, судово-правовою системою. Платою за державну суверенність, що вдалося зберегти знесиленому Великому князівству Литовському, стали українські землі, які переходили під юрисдикцію Польської корони.

Українські землі у складі Польщі увійшли до шести нових воєводств: Руського (з центром у Львові), Белзького, Волинського(з центром у Луцьку), Київського, Подільського (з центром у Кам'янці), Брацлавського (з центром у Брацлаві).

наслідки підписання Люблінської унії. Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для доліУкраїни.

Негативні наслідки. Ця угода сприяла:

а)  посиленню польської експансіїна українські землі, наступукатолицизму;б) полонізації (ополяченню) української знаті;в)  покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.

До позитивних наслідків унії можна віднести:а) зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеїВідродження, Реформації та Контрреформації; поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру;

б)  могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національноїсамосвідомості; за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність.

19. Берестейська (Брестська) церковна унія 1596 р. - об'єднання православної церквиУкраїни та Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. при підлеглості православної церкви Папі Римському, визнанні основних католицьких догматів і збереженні православної обрядності. її було проголошено на церковномусоборів Бресті.В результаті Берестейської церковної унії утворилася Українська греко-католицька церква (уніатська церква ).

Основна мета польської влади. Для подальшого зміцнення Речі Посполитої, як вважали польська влада і католицькі кола, було необхідно об'єднати православних українців і білорусів з поляками-католиками.

Берестейська унія, що придумана як засіб скріплення й рятунку української православної Церкви мала непередбачені наслідки: з однієї православної Церкви виникнула т.зв. уніатська, тобто Українська Католицька Церква (з’єднана з Римом) і православна-нез’єднана (ця остання в другій пол. XVII ст. попала в залежність від московського патріарха.).

Оцей тяжкий стан погіршував внутрішній двоподіл: владики, частина міщан і шляхти пішли за унією, а більшість рядового духовенства та частина шляхти з князем Острозьким, братства, селяни, а передовсім найбільша сила — козацтво, залишились при православній Церкві.

Таким чином православна Церква залишилась на фронті нерівної боротьби. Розвинулась на широку скалю полеміка, тобто полемічна література, яка мала велике значення для оборони православної Церкви. А в цій полеміці пристрасну участь брали видатні й талановиті автори, а їх твори поширювались по всій Україні й викликали захоплення читачів. А тим часом православні втрачали права, а з ними церкви, монастирі, маєтки які переходили в уніатські руки.

Петро Могила

Багато зусиль і праці доклав Могила для захисту і розвитку православ'я в Україні 1632 р. він об'єднує школу Київського братства з лаврською внаслідок чого виникає Києво-Могилянська колегія (пізніше – академія) – перший вищий навчальний заклад в Україні. Навколо Могили об'єднуються визначні вчені і культурні діячі. Митрополит – автор відомих релігійних творів, таких як «Служебник», «Православне ісповідання віри», «Требник». Крім сприянні розвитку освіти в Україні, він будував і перебудовував храми, розробив заходи щодо канонізації всіх угодників Києво-Печерської лаври. Намагаючись врятувати українську православні церкву в умовах тиску на неї з боку польського уряду, він провів ряд церковних реформ. Було посилено дисципліну серед ченців і духовенства, для нагляду за охороною юридичних справ церкви та розгляду судових справ введені посади двох намісників митрополита, введено єпархіальні собори для участі всіх священиків єпархії. Могила добився від Константинопольського Патріарха грамоти, за якою вся українська церква підпорядковувалася тільки йому. Митрополит намагався домогтися автокефалії (незалежності) православної церкви.

За видатні заслуги перед церквою та українським народом у 1996 р. Українською православною церквою Київського патріархату П. Могила канонізований, тобто причислений до лику святих.

20. Становлення вищої освіти на Україні. Роль Києво-Могилянської академії.

Становлення вищої освіти на Україні у XVI–XVII ст. На початку XVII ст. в Києві визначаються два освітні культурні осередки, тісно зв’язані між собою, – братство і група учених – просвітителів при Києво-Печерській лаврі на чолі з її архимадридом Єлисеєм Плетенецьким. Без сумніву, що провідну роль в встановленні Київської школи, визначенні характеру і рівня навчання відіграли її ректори.

Восени 1631 року в Києві виникає ще одна школа – Лаврська. Її засновником був архимадрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. За обсягом предметів, що вивчалися і структурою вона була подібна до польських і західноєвропейських колегій. Однак лаврська школа проіснувала недовго. Боячись, що Петро Могила може підкорити справу виховання молоді винятково релігійним потребам, братчики Києва ставлять вимогу об’єднати Лаврську школу з Київською Братською школою. Повне об’єднання школи відбулося в 1632 р.

Києво-Могилянської академії.

1632 р. за митрополита П. Могили Київська братська школа об'єдналася зі школою Києво-Печерської лаври. Так виникла знаменита протягом півтора століття Києво-Могилянська колегія (пізніше – академія) – єдиний вищий навчальний заклад на східнослов'янських землях до початку XVIII століття. їй належала визначальна роль в культурно-освітньому процесі XVII–XVIII століть, вона стала центром освіти й науки, осередком суспільно-культурного життя в Україні. За структурою колегіум відповідав вищим навчальним закладам Західної Європи. Тут вивчали старослов'янську, українську, польську, німецьку, французьку мови, піїтику, риторику, філософію, богослов'я, математику, фізику, медицину, історію, географію, астрономію, музику. З кінця XVII ст. колегіум отримав право на самоврядування, а у 1701 р. за грамотою Петра І перетворений на академію. В Академію приймали дітей різних станів. 8 класів передбачали навчання студентів протягом 12 років. Викладання велося латинською та літературною українською мовами. Викладачі створювали курси лекцій, готували підручники. Так «Синопсис» (1674 р.) вихованця і викладача Академії І. Гізеля став першим підручником з історії східних слов'ян.