22.Богдан Хмельницький

Хмельницький Богдан-Зиновій Михайлович (1595-1657 pp.)- державнийіполітичнийдіяч, керівникНаціонально-визвольної війни українського народу середини XVII ст., фундатор Української держави (Війська Запорозького), гетьман України (1648-1657 pp.), організатор українського козацького війська, родоначальник українськоїдипломатії, меценат і покровитель Українськоїправославноїцеркви. Богдан Хмельницький народився в Суботові поблизу Чигирина в шляхетсько-козацькій родині. В юнацькі роки вступив на військову службу. У битві під Цецорою (1620 р.) потрапив до турецького полону. Після звільнення (1622 р.) продовжив службу у реєстровому війську. У 1630-х pp. брав участь у козацьких повстаннях. Згодом обіймав посади військового писаря, чигиринського сотника. У січні 1648 р. Богдан Хмельницький підготував і очолив повстання на Запорозькій Січі (Запорізька Січ), яке поклало початок Національно-визвольній Війні українського народу. Тоді ж був обраний гетьманом України. Протягом року здобув блискучі перемоги над польським військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцами, здійснив похід під Львів і Замостя. В ході Національно-визвольної Б. Хмельницький уперше вісторіїполітичної думки України сформулював ідею створення власної незалежної держави. В умовах ускладнення міжнародної ситуації в березні 1654 р. уклав союзницьку угоду з російським царем. Згодом, будучи невдоволеним діями Москви, спрямованими на досягнення перемир'я з Варшавою, вніс корективи до зовнішньополітичного курсу Української держави, поклавши в його основу принцип надання пріоритетів союзам з країнами, вороже налаштованими до Польщі: Швецією, Трансільванією, Бранденбургом. Упродовж усього гетьмануванняБогдан Хмельницький проводив гнучку соціальну політику, запобігаючи загостренню соціально-економічних конфліктів усуспільстві.

23. Українсько-московський договір 1654 р.

Українсько-московський договір 1654 р. був основним юридичним актом, який визначав правові відносини між державами на тривалий період. Його слід розглядати як двосторонній акт виявлення волі двох країн, рівноправних за статусом. У Переяславі не було ні "возз'єднання", ні "приєднання", ні "входження" України до складу Московської держави. Це був звичайний військово-політичний союз держав. Його умови передбачали, що:

1) зберігалася недоторканність суспільно-політичного устрою України, її адміністративної та судової систем;

2) главою України залишався виборний гетьман. Але царя потрібно було сповіщати про результати виборів. Окрім того, гетьман мав скласти присягу на вірнопідданство цареві й отримати від нього клейноди;

3) у зовнішніх відносинах Україна зберігала суверенітет. Вона повинна була лише повідомляти Москву про зв'язки з іншими державами. Але без санкції царя не могла вести переговорів із Польщею та Туреччиною;

4) Україна здобула право мати власне військо у 60 тисяч реєстрових козаків;

5) Україна зобов'язувалася сплачувати податки до царської скарбниці (це була своєрідна плата за військову допомогу). Але фінансова адміністрація не залежала від царя;

6) підтверджувалися права та вольності українських магнатів і шляхти (спадкові права на землі, прибутки з них, на платню посадовим особам, на суд та ін.);

7) Московія пообіцяла захищати Україну від зазіхань із боку Польщі. З цією метою в Києві має бути військова залога російських військ на чолі з воєводою. Але вони не втручатимуться у внутрішні справи України.

Обмеження суверенітету України було своєрідною платою за надання їй військової допомоги у війні проти Польщі. Саме українські правителі (а не договір 1654 р.) винні у втраті Україною суверенітету впродовж другої половини XVII- XVIII ст.

Новоутворена українська держава середини XVII ст. мала всі риси державності. На визволених етнічних українських землях важелі політичної влади опинилися в руках козацької старшини - нової генерації місцевої еліти на чолі з гетьманом. Отже, виникла політична влада як перша ознака держави.Сформувалися український суд і система судочинства, фінансова мережа й податки. В Україні карбували власну монету із зображенням меча й ім'ям Б. Хмельницького. Існувала спеціальна посадова особа - підскарбій (міністр фінансів), яка відповідала за стан фінансів, розподіл грошових і натуральних податків, мита тощо.

Оскільки територія України поділялася на полки та сотні, своєрідні адміністративно-територіальні одиниці, органами місцевої влади та управління Гетьманщини були полкові та сотенні ради.  У другій половині XVII ст. на Правобережній Україні було 12 полків: Білоцерківський, Калницький. Канівський, Корсунський, Кропивенський, Овруць­кий, Поволоцький, Подільський, Уманський, Чигиринський, Черкаський. Лівобережна Україна поділялася на 10 полків: Гадяцький,  Київський,  Лубенський,  Миргородський, Ніжин­ський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський.  Автономною   територіальною  одиницею  в Україні  була  Запорізька  Січ

На чолі полку стояв полковник. Його або обирала стар­шинська рада, або призначав гетьман. Полковник у межах свого полку мав значні повноваження. Він був воєначаль­ником на війні, голосував на полковій раді, мав судові функції. Сотню очолював сотник, який в масштабах сотні мав ті ж функції, що і полковник в полку. Заступником сотника був отаман. Далі йшли сотенний писар та сотенний осаул. У другій половині XVII ст. діяли сотенні ради. Як і інші органи місцевого самоуправління, вони зникають на почат­ку XVIII ст.

24. Виговський Іван Остапович (?-1664 р.) - державнийі військовий діяч. Походив зі старовинного українського шляхетського роду. Навчався в Києво-Могилянськійколегії, згодом служив юристом у міському суді в Луцьку. Під часНаціонально-визвольноївійнистав одним із найближчих соратників Б.Хмельницького(Богдан Хмельницький), генеральним писарем Війська Запорізького. ПіслясмертіБ. Хмельницького обраний наказним Гетьманом при Ю. Хмельницькому (Юрій Хмельницький), а згодом добився гетьманської булави. На посаді гетмана здійснював антимосковськуполітику. Уклав Гадяцький договір з Річчю Посполитою (1658 p.), який обмежував права України. Наприкінці червня 1659 р. Iван Виговський разом ізкримськимханом здобував під Конотопом перемогу над царськими військами. Та закріпити її він не зміг. Гадяцька угода, незадоволення частиникозацтвазовнішньою політикоюгетьманата інтриги деяких старшин призвели до усунення Івана Виговського відвладиу жовтні 1659 р. Після цього він перебував на Польській державній службі. У 1664 р. за наказом тодішнього гетьмана Правобережної України П.Тетері(Павло Тетеря) I. Виговський був заарештований, безпідставно звинувачений у зраді польськогокороляі розстріляний.

Га́дяцький — угода, укладена 16 вересня1658року під містомГадячз ініціативи гетьманаІвана ВиговськогоміжРіччю ПосполитоюіГетьманщиною, що передбачала входження останньої до складуРечі Посполитоїпід назвою«Великого Князівства Руського»як третього рівноправного члена двосторонньої уніїПольщііЛитви. Передбачалася також ліквідаціяБерестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення.

Битва відбулася у ході російсько-української війни (1658-1659), під час періоду української історії, який прийнято називати Руїною — добою по смерті Богдана Хмельницького.

Вранці 28 червня 1659 року Виговський напав на табір царських військ під Конотопом.

Відомий український історик М. І. Костомаров, послуговуючись недостовірними даними С. Величка і польського хроніста В. І. Коховського, дає свою інтерпретацію битви. За Костомаровим, Виговський також вирішив заманити росіян у пастку. Розташувавши своє козацьке військопід командуванням С. Гулянипького, брата обложеного в Конотопі. Перейшовши через Куколку, росіяниставлять батареї, шикуються в бойовий порядок, Виговський не заважає їм. В цей час 5 тис. козаків під командуванням С. Гуляницького риють рів у напрямку до широкого мосту, по якому пройшло московське військо. Вони підходять близько до позицій росіян і можуть вже бути ними помічені. Виговський робить напад на царське військо, але після перших же постріліву відповідь починає тікати. Пожарський кидається за ним. Виговський відступає все далі. Тоді все московське військо, знявшись із своїх позицій, починає завзято переслідувати козаків, все далі відходячи від мосту. Таким чиномкозаки, які копати рів, опиняються в тилу московського війська.

Для Московської держави розгром під Конотопом мав досить сумні наслідки. С. М. Соловйов пише: "Цвіт московської кінноти, яка здійснила щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув в один день... Ніколи після того цар московський не був вже в змозі вивести в поле таке сильне ополчення". Під Конотопом, як слушно зауважує відомий радянський дослідник історії XVII ст. О. М. Сахаров, "загинула краща частина помісної кінноти". Саме конотопська поразка поклала початок ряду невдалих для Московської держави битв, в результаті яких помісна дворянська кіннота, що до того становила основу військової організації, назавжди зникає з історичної арени.

З 1661 р. і до кінця тринадцятирічної війни Росії і Польщі за Україну (1654-1667 рр.) дворянської кінноти вже не зустрічаємо на театрі воєнних дій. В наступних війнах з Туреччиною і Кримом, як відмічає П. О. Бобровський, ми бачимо лише незначні частини цієї кавалерії і притому погано організованої і озброєної.

Але крім цього, дещо віддаленого результату, поразка під Конотопом справила величезний безпосередній деморалізуючий вплив як на тогочасне російське суспільство, так і на офіційну Москву. С. М. Соловйов пише: "...В траурному одязі вийшов Олексій Михайлович до народу і жах охопив Москву. Удар був тим важчий, чим раптовий; слідував він за такими блискучими успіхами. Ще недавно Долгорукий привів в Москву полоненого гетьмана Литовського, недавно чулись радісні розмови про торжество Хованського; а тепер Трубецькой, на якого було найбільше надій, "муж благоговійний, в війні щасливий і недругам страшний", згубив таке велике військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці Литовської, царствуючий град затремтів за власну безпеку..