29. Причини козацьких повстань 20-30-х pp. XVII ст., їх значення в розгортанні національно-визвольної боротьби українського народу

20-30-і pp. XVII ст. Україною прокотилася хвиля козацьких повстань. Вони мали такі загальні причини:

швидке зростання магнатського землеволодіння. Магнати намагалися захопити землі, що належали козакам, у напрямку на південь України поширювалися фільварки – великі магнатські землеволодіння, на яких використовувалася праця селян-кріпаків. Збіжжя, що вирощували у фільварках, експортувалося на європейський ринок;

збільшення панщини до 3-6 днів на тиждень, що викликало збільшення втікачів на Січ;

переслідування православних міщан, які повинні були відбувати найрізноманітніші повинності, зокрема й панщину.

Все це викликало масове покозачення. Мешканці міст, містечок і сіл відмовлялися визнавати владу старост, запроваджували порядки на взірець козацьких. У 1630-1631 pp. на Переяславщині спалахнуло повстання під проводом Т. Федоровича (Трясила), що закінчилося підписанням Куруківської угоди з поляками, за якою козацький реєстр збільшувався до 8 тисяч. Значною перемогою українців стало прийняття польським сеймом «Статей для заспокоєння народу руського», за якими розширювалися права православних, відновлено права православної церкви. Однак щоб перешкодити зв'язкам повстанців з Запоріжжям, поляки побудували на Дніпрі фортецю Кодак, однак у 1635 р. козаки на чолі з І. Сулимою зруйнували її. Нове постання 1637 р. очолив запорізький гетьман П. Бут (Павлюк) зі сподвижниками К. Скиданом та Д. Гунею. Повстання охопило Київщину, Полтавщину та Чернігівщину. Повсталі мали намір визволити всю Україну, але невдовзі були розбиті. Наслідком поразки стало прийняття польським сеймом «Ординації Війська Запорізького», за якою реєстр зменшувався до 6 тис, ліквідовувалася виборність козацьких старшин, відбудовувався Кодак. Повстання 1638 р. очолив запорізький гетьман Я. Острянин (Остряниця). Під його знамена стало 20 тис. повстанців, яких підтримали реєстрові та донські козаки. Повстання розгорнулося на Лівобережній Україні. Після битви під містечком Жовни на Сулі повстанці відступили у межі Московської держави. Обравши гетьманом козацького війська полковника Д. Гуню, повстанці отаборилися біля р. Старець (притока Сули). Після двомісячної облоги табору польськими військами почалися переговори. Козаки присягнули не піднімати повстань і коритися владі Речі Посполитої. Ця присяга дістала назву «криваве зобов'язання». Поразки визвольних змагань початку XVII ст. призвели до того, що протягом 1638-1648 pp. не відбулося жодного повстання. Поляки назвали ці роки «золотим спокоєм». Але це було затишшя перед бурею, повстання показали силу козаків, не повну готовність поляків до їх придушення. Як наслідок 1648 р. почалася Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького.

30. Кирило-розумовський.Останнє відновлення гетьманства в Україні

Останнім українським гетьманом був Кирило Розумовський (1750-1764). Він походив із бідного козацького роду на Київщині. Стрибок у кар’єрі Кирила допоміг зробити його старший брат Олексій Розумовький.

У 1750 році Розумовські разом із впливовими посадовцями імперії, що походили із козацької верхівки домагаються відновлення гетьманства в Україні. Гетьманом обирають Кирила Розумовського.

Він зразу ж досить серйозно почав проводити політику на відновлення козацьких вольностей. Згуртувавши навколо себе передових і освічених старшин, запропонував реорганізацію адміністративного устрою Гетьманщини. При збереженні та відновленні основних козацьких і старшинських вольностей, Кирило Розумовський запропонував встановити спадковість гетьманства за родом Розумовських та створити такий орган управління як Генеральні Збори.

Козацька старшина почала відновлювати свій контроль у містах шляхом виборів керівників з представників козацтва. Почало відновлюватись традиційне козацьке судочинство. Було реформовано козацьке військо. Розумовського підтримувала Запорізька Січ. Гетьман виношував плани відкриття українського університету в Батурині.

У 1762 році до влади в Російській імперії прийшла невістка Єлизавети – представниця збіднілого (але знатного) німецького роду Катерина ІІ. Вона ніяк не хотіла посилення влади гетьмана в українських землях. Своїми указами почала урізати впливи гетьмана: ліквідувала митні збори між Україною і Росією, вивела з підпорядкування гетьмана Київ. А в 1764 році видала укази про ліквідацію гетьманства та створення другої Малоросійської колегії для управління українцями.

За Кирилом Розумовським були збережені усі титули та власність Російської імперії. Він доживав віку у колишній гетьманській столиці Батурині. Помер у 1803 році.

Не зважаючи на те, що Кирило Розумовський безпосередньо допомагав Катерині II зійти на престол, імператриця, довідавшись про зміст чолобитної козацької старшини: відновити втрачені Україною вільності і зробити гетьманство спадковим за родом Розумовських, обурилась і навіть хотіла заарештувати гетьмана. Кирила Розумовського викликали до Петербурга і вимагали зректися гетьманства добровільно. Використовуючи свої зв'язки гетьман, намагався якось залагодити справу, але відверто протестувати не наважився. У жовтні і 764 року Кирило Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження, а імператорським наказом від 10 листопада й сенатським указом від 17 листопада 1764 року його звільнено від гетьманства.