6. Східні слов’яни на території України: господарська діяльність, матеріальна та духовна культура.

Східні слов’яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку майбутньої України. Формування державності у східних слов’ян зумовлювалося низкою соціально-економічних і політичних чинників. Підвищення продуктивності праці привело до різких змін у соціальній сфері. Передусім зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Земля стала переходити у власність окремих сімей. Розвиток ремесла зумовив поглиблення суспільного розподілу праці. Таким чином, зміни, що відбувалися в суспільному житті східних слов’ян у 6 – 9ст., перш за все – піднесення землеробства, ремесел і торгівлі, класова диференціація, поява перших протодержав, сприяли створенню фундаменту, на якому в 9ст. зросла Давньоруська держава – Київська Русь.

Розселення слов’ян.

Перші відомості про слов’ян знаходимо у історика Геродота. Він писав, що венеди відрізняються від сарматів, оскільки споруджують будинки, а не живуть на коні, або на возі. Житло було розташоване безсистемно. Біля жител було по кілька господарських ям, які служили погребами для продуктів. Слов’яни жили, як і в попередній період, біля берегів рік. Основна галузь господарства – це орне землеробство. Крім нього було розвинуте скотарство, мисливство, рибальство і бортництво. З ремесел найбільшого розвитку досягли ковальство і ювелірна справа.

Розселення слов'ян зумовили історично об'єктивні й носить прозаїчні процеси у їхньому середовищі, що особливо активізувалися з V—VI ст.

Активніше, ніж раніше, розвивалися землеробство і скотарство, ремесла й промисли, усталювались торговельні взаємини всередині слов'янського світу. Демографічний вибух, викликаний соціально-економічним поступом і поліпшенням умов життя, також призвів до розселення: слов'янам стало тісно на прабатьківських землях.

Протягом 8 – 9 ст. слов’яни розселилися по території Сх. Європи. Найбільшими слов’янськими племенами були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверян – на р. Десна, в’ятичі – на Оці, на заході від полян – дреговичі та древляни. По річці Зх. Буг лежали землі волинян і дублів.

Крім цього, у давніх слов'ян існувала віра у різних духів.

На великій території — від Карпат до верхів'я Волги — формуються східнослов'янські племена й племінні об'єднання. Ці нові утворення, на відміну від попередніх — склавінів і антів, включають у себе вже 15 різних племінних груп.

7. Виникнення Київського князівства та його розвиток за Києвичів.

Східні слов'яни, що в VI–VII ст. розселилися над Дніпром та його притоками, мали три політичні центри – Київ, Ладога (пізніше Новгород), Тьмутаракань у Криму. Київ утворений, за легендою, братами полянським князем Києм на межі V-VI століть. Кий мав братів Щека, Хорива та сестру Либідь. Заснуванню міста на високих кручах Дніпра сприяв географічний фактор. Він знаходився на перехресті важливих торговельних шляхів – річкового з Константинополя до Північної Європи (Шлях «з варяг у греки»), сухопутного – з Азії до Європи. Хто такий був реальний Кий, і чи взагалі він був – суперечки серед істориків не вщухають. Щоправда більшість з них визнають, що така особа могла реально існувати, а деякі навіть знаходять аналоги у тогочасних джерелах. Так український історик М. Брайчевський доводить, що Кий – це воєвода Куврат, який жив у 70-і pp. VI ст., походженням білий хорват. Його нащадками вважаються князі Аскольд та Дір (з династії Києвичів). З їх іменами пов'язується поширення і зміцнення Русі. 860 р. Аскольд ходив з військами на Візантію, примусивши візантійського імператора укласти з Руссю союзницьку угоду, був першим князем-християнином.

Київське князівство Аскольда. На основі полянського племінного княжіння в Середньому Подніпров’ї близько середини IX ст. сформувалося Київське князівство. За своєю територією воно було досить невеликим і охоплювало, головним чином, полянські землі навколо Києва. У літописі його називають «Руською землею», а його правителями — князів Аскольда та Діра. Їх уважають представниками династії Києвичів, що походила від легендарного Кия. Арабські автори стверджували, що Дір княжив перед Аскольдом, був «першим зі слов’янських царів», володів великими містами й багатьма населеними країнам». Правив він, імовірно, з 30—50-х рр. IX ст. Проте в літописі Аскольда і Діра завжди називають разом. За його повідомленням, вони «княжили в Києві й володіли полями і були ратними (воювали) з древлянами й уличами».