35.Ліквідація Запорізької Січі. Українські козацькі формування після зруйнування Запорозької Січі

10 липня 1774р. було підписано Кучук – Кайнарджийський мир, внаслідок якого Росія здобула вихід до Чорного моря. Тоді ж зменшилася небезпека турецько-татарських наскоків, а нові кордони пролягли далеко на південь від Запорізької Січі. А вже в травні 1775р. на засіданні Ради при Височайшому Дворі при участі Г.Потьомкіна, канцлера М.Паніна та президента Малоросійської колегії П.Румянцева було прийнято рішення про ліквідацію Війська Запорозького Низового. Згідно з наказом, отриманим наприкінці травня 1775 р. зі столиці, це завдання покладалося на тимчасового (замість П.Румянцева) головнокомандувача російських військ на Півдні (1-ї та 2-ї армій) генерал - поручика О.Прозоровського та на генерал - поручика П.Текелію. Російські війська розпочали просуватись на північ та через землі Війська Запорозького захоплюючи запорозькі укріплення та паланкові центри.

3 серпня 1775 року, Катерина II видала маніфест, де проголошувала ліквідацію Запорізької Січі. Там же говорилося і про те, що саме тільки вживання назви «запорозькі козаки» буде розцінено, як образа її царської величності. Військо Запорозьке було розпущене, військові клейноди було одібрано, а січові укріплення зруйновано.

Після  ліквідації  Січі  запорожцям  пропонували  записатися  до  селянського  та  міщанського  станів, а  багато  старшини  зазнали  переслідувань.   Запорозьке військо було оголошено розпущеним. Землі Запорозької Січі царський уряд почав роздавати   поміщикам, а козаків покріпачувати. Найнепокірніші  запорожці, яких  було  близько  5  тисяч, подалися  за межі  Російської  імперії  -  за  Дунай,  на  землі,  що  були  під  владою  турецького  султана.  Там  вони  заклали  Задунайську  Січ.   У  1785  році  8  тисяч  колишніх  запорожців  перйшли  на  землі  в  провінції  Банат,  на  береги  Тиси  в  ніжній   її  частині  (нині  це  територія  Сербії).  Вони  стали  австрійськими  підданими.  Так  виникла  Банатська  Січ.  Організація й швидке зміцнення Задунайської  Січі  вимагало від Російської імперії організації якоїсь протидії,  бо  та  викликала  симпатії  українського  народу.  Катерина II 5 травня 1779 року і 27 квітня 1780 року маніфестами звернулася до козаків вже з проханням повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу за російськими чинами. Проте запорожці відгукувались неохоче. У  1783 року козаків офіційно взяли на військову службу, як   Військо  вірних  козаків.  Під  час  російсько-турецької  війни  1787-1791  років  воно  було  перейменовано  в  Чорноморське  козацьке  військо,  якому  було  дозволено  оселитися на  землях   між  Південним  Бугом  та  Дністром.   По  закінченню  війни  у  1792  році  Чорноморське  козацьке  військо  було  переселено  на  Кубань., а у  1860  році  воно  вже  отримало  назву  Кубанського  козацького  війська.    В 1828 р. частина  козаків  Задунайської  Січі, що сиділи коло Акерману, приняли російське підданство й утворили Дунайське військо. Того самого року частина задунайських козаків, під проводом Осипа Гладкого, вернулася на Україну. В 1831 р. вони дістали дозвіл осісти над Азовським морем, між Бердянськом та Маріуполем, під назвою Азовського війська; в 1860-их роках вони злучилися з кубанцями.