- •2. Предмет дослідження навчальної дисципліни.
- •3. Методи вивчення спецкурсу.
- •4. Радикалізм як соціально-культурна традиція та суспільно політичний рух.
- •5. Ознаки та рівні радикальної свідомості.
- •6. Основні підходи щодо визначення екстремізму.
- •7. Тероризм як крайній вираз політичного екстремізму.
- •8. Радикалізм як політична свідомість.
- •9. Причини та передумови виникнення радикальної свідомості.
- •10. Зародження ідей радикалізму у працях теоретиків 18-19 ст.
- •11. Радикальна традиція Європі та Північній Америці.
- •12. Джерельна база лівого радикалізму.
- •13. Г. Маркузе: критика розвинутого індустріального суспільства.
- •14. Теорія перманентного бунту т.Адорно.
- •15. Поняття системи у лівому радикалізмі.
- •16. Політичні ідеї та установи лівого радикалізму.
- •17. Критика системи ліберального корпоративізму в радикал-демократизмі.
- •18. Еклектична сутність радикал-бунтарської політичної свідомості.
- •19. Радикал-романтизм та концепції контркультури та культурної революції.
- •20. Інтерпретація соціалістичних ідей радикал-соціалістами.
- •21. Передумови формування та ідейні джерела правого радикалізму.
- •22. Постулати доктрини правого радикалізму.
- •23. Політична теорія правого радикалізму.
- •24. Формування праворадикальної традиції у Франції та Великобританії.
- •25. «Дух Ямато» як підґрунтя право радикальної свідомості в Японії .
- •26.Різновиди правого радикалізму у сша
- •27. Радикал лібертаристська політична свідомість.
- •28.Радикал-етатизм: політологічна сутність та установки
- •29. Правопопулістська традиція в політичній свідомості.
- •30. Основні чинники поширення екстремістської ідеології.
- •31. Політологічні характеристики і соціальна база екстремізму.
- •32. Розмежування лівого та правого екстремізму.
- •33. Теоретико-філософська течія лівого екстремізму.
- •34. Розповсюдження лівого екстремізму як політичного руху.
- •35. Форми та прояви лівого екстремізму.
- •36.Особливості ідеологічної системи лівого екстремізму
- •37. Характеристика регіональних та ідеологічних моделей лівого ектсремізму
- •38.Більшовизм як синтез радикальних теорій
- •39.Троцькізм, ленінізм, сталінізм: характеристики та відмінності
- •40.Специфіка екстремістської практики анархістів
- •41.Місце людини в політичній теорії правого екстремізму
- •42.Партія та держава у правому екстремізмі
- •43. Правий екстремізм та соціальні орієнтири
- •46.Неофашизм як ідеологічна система та політична течія
- •47.Расизм в сучасному світі
- •48.Тоталітарний націоналізм як різновид правого екстремізму
- •49.Тероризм як політична практика екстремізму
- •50.Передумови та соціальна база сучасного тероризму
- •51.Теоретичні засади тероризму
- •52.Основні підходи до типології тероризму
- •53.Специфіка державного тероризму
- •54.Фундаменталізм як різновид релігійного тероризму
- •55.Сутнісні ознаки націоналістичного тероризму
- •56.Види тактичних установок терористичних угрупувань
- •57.Проблема міжнародного тероризму
- •58.Політична практика подолання тероризму
- •59.Ненасильство в політиці та політичний компроміс як національні способи подолання тероризму
- •60.Діяльність оон стосовно вирішення проблеми тероризму
60.Діяльність оон стосовно вирішення проблеми тероризму
За останні 10 років принцип протиправності тероризму був розвинутий та конкретизований у ряді документів ООН, наприклад, в Декларації про заходи із ліквідації міжнародного тероризму, прийнятій на 49-й сесії Генасамблеї в 1994 році. Надзвичайно важливими, особливо на тлі чеченських подій були положення декларації про те, що “злочинні акти, спрямовані чи розраховані на створення обстановки терору серед широкого загалу не можуть бути виправдані, якими б не були мотиви (політичного, расового, ідеологічного, етнічного, релігійного характеру)”2.
Декларація зобов’язує держави утриматися від організації терористичної діяльності, а також підбурювання та сприяння їй; забезпечує затримання, судове переслідування та видачу осіб, що вчинили терористичні акти. Державам пропонується також стати учасниками всіх універсальних міжнародних антитерористичних договорів. Хоча не всі із вказаних положень стали загальновизнаними нормами міжнародного права, їх морально-політичні зобов’язання для держав членів ООН очевидне.
На жаль, серйозний негативний вплив на ефективність взаємодії держав і, насамперед, під егідою ООН має нашарування тривалої політики протистояння. В свій час це проявилося в роботі Спеціального комітету Генасамблеї по міжнародному тероризму . заснований у 1973 році, даний орган встиг провести лише три сесії, остання з яких мала місце у 1979 р. Причина в тому, що Спецкомітет став заручником політики. Для одних його членів виявилися неприйнятними теорії, що прирівнювали діяльність національно-визвольних груп до тероризму, а для інших – концепція державного тероризму, тобто дій на державному рівні з метою підриву суверенітету та незалежності інших держав.
Що ж до визнання держав спонсорами тероризму, то необхідно пам’ятати, що для цього немає відповідних міжнародно-правових критеріїв. На мою думку, в нашому світі, заповненому політичними, ідеологічними, релігійними упередженням, бажано було б забезпечити об’єктивний міжнародний, в ідеалі, судовий розгляд таких справ. Найбільш адекватно цю функцію міг би виконувати Міжнародний кримінальний суд, що створюється зараз в рамках ООН.
В сфері, пов’язаній із зміцненням юридичних основ антитерористичної взаємодії держав, доцільно особливо відзначити ідею створення міжнародно-правових інструментів, спрямованих на попередження і ліквідацію наслідків терактів з використанням ядерної зброї або ядерного матеріалу, а також міжнародного документу,який би врегулював заходи з фізичного захисту хімічного та біологічного матеріалу. З цією метою в рамках Четвертого Комітету ГА ООН можна створити відповідну робочу групу.
Останнім часом боротьба ведеться в основному на регіональному рівні. Як і слід було чекати, найбільший політико-правовий потенціал накопичений на Європейському континенті. Під егідою Ради Європи діє Європейська конвенція із попередження терактів. З 1977 р. функціонує механізм спільних дій в сфері антитероризму країн Євросоюзу (зокрема в рамках так званої “Групи Треві”). Обговорюється питання про переведення питання боротьби з тероризмом в компетенцію європейського поліційного агентства “Європол”, що зараз створюється. Проблеми, які були описані вище, регламентуються відповідними положеннями підсумкових документів зустрічей ОБСЄ в Хельсинки, Мадриді, Відні.